Рішення № 102445665, 05.01.2022, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

05.01.2022 р. справа №520/24452/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засіданні з повідомленням (викликом) осіб справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Рибоконсервний завод "Екватор" (далі за текстом - позивач, заявник, ТОВ, Товариство) до Харківської митниці проскасування рішення про коригування митної вартості та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, -

встановив:

Матеріали позову були одержані судом 23.11.2021р. Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято 24.11.2021р. Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 28.12.2021р.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “Рибоконсервний завод "Екватор” (далі за текстом - заявник, платник, ТОВ, Товариство), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості № UА 807000/2021/001238/2 від 06.07.2021 р.; 2) визнання протиправною та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № НА 807170/2021/01146 від 06.07.2021р.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що правильно визначив митну вартість предмету імпорту за ціною договору. Стверджував, що усі документи були складені належно та повно підтверджували митну вартість товару, заперечував правомірність виникнення підстав для сумнівів у правильності розрахунків. Наголошував на відсутності підстав для збільшення митної вартості товару.

Відповідач, Харківська митниця Держмитслужби (далі за текстом – адміністративний орган, владний суб`єкт, контролюючий орган, Митниця, орган публічної адміністрації) з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що подані до митного оформлення документи викликали сумнів у правильності самостійного визначення платником митної вартості. Стверджував, що ненадання платником витребуваних Митницею документів зумовило винесення власного рішення про збільшення митної вартості товару-предмету імпорту та відмову в оформленні поданої платником ВМД через заниження показника митної вартості товару. Наполягав, що показник митної вартості товару був обчислений Митницею правильно.

Процесуальний документ у вигляді відзиву на позов надійшов до суду - 14.12.2021р.

Процесуальний документ у вигляді відповіді на відзив надійшов до суду - 21.12.2021р.

Процесуальний документ у вигляді заперечень на відповідь надійшов до суду - 29.12.2021р.

За таких обставин, суд не вбачає перешкод у вирішенні спору по суті, адже учасниками справи у прийнятні поза розумним сумнівом строки були реалізовані права на подачу відповідних процесуальних документів.

Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув статусу юридичної особи приватного права, є резидентом України, значиться в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань під ідентифікаційним кодом - 32674729.

17.06.2016р. між заявником (у якості покупця) та резидентом Латвії - SIA «VERGI» було укладено контракт №17/06/2016 на поставку товару - риба морожена.

06.07.2021р. заявник під час здійснення імпорту до України товару у межах укладеного з резидентом Латвії - компанією SIA «VERGI» зовнішньоекономічного контракту від 17.06.2016р. №17/06/2016 в особі декларанта склав і подав до Митниці митну декларацію №UA807170/2021/043200 від 06.07.2021р. (далі за текстом - Декларація №1).

За твердженням заявника у цій декларації була визначена митна вартість товару – печінки тріски за першим методом (за ціною договору).

Графа 12 цієї декларації заповнена як відомості про вартість - 1.221.427,06

Графа 22 цієї декларації заповнена як валюта - EUR та сума - 37.050,00.

Графа 32 цієї декларації заповнена як товар - печінка тріски свіжеморожена Gadus Morhua виробництва Lofoten Viking AS #541 (берегова заморозка).

Графа 47 цієї декларації заповнена як: 1) вид « 020» основа нарахування « 1.221.427,06грн.» ставка « 0%» сума « 0,00грн.»; 2) вид « 028» основа нарахування « 1.221.427,06грн.» ставка « 20%» сума « 244.285,41грн.».

До декларації були додані: сертифікат якості, рахунок-фактура (інвойс), міжнародний ветеринарний сертифікат, сертифікат про походження товару, книжка МДП, рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг, документ про вартість перевезення товару, прейскурант (прайс-лист) виробника, висновок спеціалізованої експертної організації про вартісні характеристики товару, зовнішньоекономічний договір (контракт) від 17.06.2016р. та доповнення до нього від 28.12.2016р., від 13.01.2018р., від 01.12.2018р., від 25.1.2019р., від 25.05.2020р., договір про надання послуг митного брокера, інформація про позитивні результати державних видів контролю від 02.07.2021р., інформація про позитивні результати державних видів контролю від 06.07.2021р., лист без номера від 05.07.2021р., копія митної декларації країни відправлення.

Платіжне доручення до митної декларації №UA807170/2021/043200 від 06.07.2021р. не подавалось, бо було складено лише 26.07.2021р.

До того ж судом виявлено, що і прайс-лист виробника товару до матеріалів митної декларації №UA807170/2021/043200 від 06.07.2021р. також не надавався, позаяк у порядку ч.1 ст.78 КАС України усіма учасниками спору фактично визнані ті обставини, що виробником є Lofoten Viking AS, а не продавець – SIA «VERGI».

Тому виданий SIA «VERGI» прайс-лист від 10.06.2021р., де указано, що печінка тріски Gadus Morhua берегової заморозки коштує 190 Євро за 1 кг., а печінка тріски Gadus Morhua морської заморозки коштує 2,05 Євро за 1 кг не може бути кваліфікований у якості прайс-листа від виробника.

Окрім того, суд зважає і на відсутність у матеріалах митної декларації №UA807170/2021/043200 від 06.07.2021р. будь-яких документів, котрі б поза розумним сумнівом доводили абсолютну тотожність товарів «риба морожена» та «печінка тріски».

Також суд зауважує, що митна декларація заявника №UA807170/2021/018361 від 30.03.2021р. стосується інших виробників товару – печінка тріски морожена «Gadus Morhua», а саме: M/S Seir M2109, M/S Koralhav M2099, M/S Sjovaer SF57.

Митна декларація заявника №UA807170/2021/029849 від 17.05.2021р. стосується інших виробників товару – печінка тріски морожена «Gadus Morhua», а саме: M17 Loran, SF825 Fanoyvag Fanoy.

Митна декларація заявника №UA807170/2021/033786 від 31.05.2021р. стосується інших виробників товару – печінка тріски морожена «Gadus Morhua», а саме: M17 M/S Loran, M2099 M/S Koralhav.

Під час вивчення документів за митною декларацією №UA807170/2021/043200 від 06.07.2021р. Митницею було виявлено, що відправник/експортер товару – SIA «VERGI» не є виробником товару та що за іншими митними деклараціями рівень митної вартості на подібний (аналогічний) товар становить 2,53 дол. США за кг (митна декларація №UA100530/2021/323569 від 19.05.2021р.).

Тому адміністративним органом була застосована процедура консультацій з приводу рівня митної вартості товару шляхом направлення Товариству в особі декларанта електронного запиту на підтвердження показника власно обчисленої митної вартості.

У відповідь, декларант заявника листом №1/06 від 06.07.2021р. сповістив Митницю про відсутність інших документів і просив прийняти рішення про коригування митної вартості за митною декларацією №UA807170/2021/043200 від 06.07.2021р. (а.с.17).

06.07.2021р. Митницею було прийнято оскаржене Рішення про коригування митної вартості товару №UA807000/2021/001238/2, яким унаслідок застосування резервного - другорядного методу визначення митної вартості товарів було визначено митну вартість товару на рівні - 2,1330 Євро за 1 кг (2,53 дол. США за 1 кг), а загалом 41.593,50 Євро за 19.500кг. (а.с.29-30).

Юридичною підставою для прийняття оскарженого рішення владний суб`єкт обрав положення ст.ст. 54-64 Митного кодексу України, а фактичною підставою слугувало судження суб`єкта владних повноважень про спрацювання модуля АСАУР, недостатність поданих документів для визначення складових митної вартості, розбіжності в ціновій інформації щодо товарів, митне оформлення яких вже здійснено.

Доказів покладення Митницею в основу оскаржених рішень мотивів та суджень з приводу власного визначення заявником митної вартості товару за резервним методом до матеріалів справи не подано, а відтак, ця обставина судом окремо не оцінюється, позаяк не знаходиться у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку із результатами вчиненого адміністративним органом управлінського волевиявлення.

У подальшому на виконання названого рішення про коригування митної вартості Митницею було прийнято рішення у формі Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA807170/2021/001238/2 від 06.07.2021р.

Заявник виконав владні вимоги Митниці і подав нову вантажну митну декларацію №UA807170/2021/043388 від 06.07.2021р., де зазначив обчислений Митницею показник митної вартості товару (далі за текстом – Декларація №2).

Графа 12 цієї декларації заповнена як відомості про вартість - 1.346.514,69

Графа 22 цієї декларації заповнена як валюта – EUR та сума - 37.050,00.

Графа 32 цієї декларації заповнена як товар – печінка трески свіжеморожена Gadus Morhua виробництва Lofoten Viking AS #541 (берегова заморозка).

Графа 47 цієї декларації заповнена як: 1) вид « 020» основа нарахування « 1.346.514,69» ставка « 0%» сума « 0,00грн.»; 2) вид « 028» основа нарахування « 1.346.514,69» ставка « 20%» сума « 269.302,94грн.».

Відтак, різниця митних платежів між Декларацією №1 та Декларацією №2 склала 25.017,53грн. (« 269.302,94грн.» - « 244.285,41грн.».).

Проте, стверджуючи про невідповідність закону управлінського волевиявлення Митниці з приводу обчислення показника митної вартості імпортованого товару, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

З 01.06.2012 року суспільні відносини з приводу справляння митних платежів, зокрема, зміст та обсяг повноважень митниць на перевірку правильності визначення платниками податків розміру митної вартості товару в операціях з імпорту до України, а також приводи, способи та порядок реалізації таких повноважень унормовані приписами Митного кодексу України.

За визначенням ч.1 ст.49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У розумінні ч.4 ст.58 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Отже, законодавцем запроваджено спеціальна кваліфікуюча ознака для визначення митної вартості товару - предмету імпорту, а саме: мета зовнішньоекономічної угоди у вигляді експорту товару до України.

Тому, зважаючи на доктринальне тлумачення змісту ст.67 Конституції України в частині податкового обов`язку особи, а також судову доктрину превалювання суті господарської операції над формою документів та судову доктрину розумної обґрунтованості податкової вигоди, суд вважає, що у разі вимушеного або штучного залучення платником податків – резидентом України до ланцюга поставки товару третіх сторонніх осіб у якості митної вартості товару слід кваліфікувати дійсну (справжню) ціну продажу товару саме виробником, а не стороною зовнішньоекономічної угоди - нерезидентом-продавцем.

Відповідно до ч. ст.51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

За правилом ч.1 ст.52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Як зазначено у ч.4 ст.52 Митного кодексу України, у випадках, визначених цим Кодексом, для заявлення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України відповідно до митного режиму імпорту, митному органу, який проводить митне оформлення цих товарів, разом з митною декларацією та іншими необхідними для митного оформлення зазначених товарів документами в установленому порядку подається декларація митної вартості.

За змістом ч.8 ст.52 Митного кодексу України у декларації митної вартості наводяться відомості про метод визначення митної вартості товарів, числове значення митної вартості товарів та її складових, умови зовнішньоекономічного договору, що мають відношення до визначення митної вартості товарів, та надані документи, що підтверджують зазначене.

Відповідно до ч.ч.1 і 2 ст.53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення, а до кола згаданих документів належать: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Положеннями ч.ч.1 і 2 ст.54 Митного кодексу України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, а контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст.53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

З наведеної норми кодексу слідує, що виникнення сумніву митного органу у правильності самостійно обчисленого платником або в інтересах платника декларантом показника митної вартості може бути спричинено: 1) виявленням таких розбіжностей у поданих документах, котрі об`єктивно здатні вплинути на митну вартість; 2) виявленням ознак підробки документів; 3) виявленням відсутності відомостей на підтвердження складових митної вартості товарів чи ціни товару.

У силу п.6 ч.3 ст.53 Митного кодексу України ці сумніви митного органу можуть бути усунуті документами від виробника товару, а саме: каталогами виробника товару, специфікаціями виробника товару, прейскурантами виробника товару, прайс-листами виробника товару.

Також у силу п.7 ч.3 ст.53 Митного кодексу України ці сумніви митного органу можуть бути усунуті копією митної декларації країни відправлення.

Окрім того, у силу п.8 ч.3 ст.53 Митного кодексу України ці сумніви митного органу можуть бути усунуті інформацією біржових організацій про вартість товару.

З огляду на приписи наведених норм кодексу, а також зміст ч.9 ст.58 Митного кодексу України, де указано, що розрахунки згідно із цією статтею робляться лише на основі об`єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню, суд доходить до переконання про те, що у разі здійснення господарських операцій з імпорту в Україну товару показник його митної вартості не може бути нижчим за ціну продажу цього ж самого товару виробником, позаяк у протилежному випадку особа отримує безпідставну податкову вигоду.

Суд вважає, що розбіжності у відомостях про виробника товару - предмету імпорту та про нерезидента - продавця (у якості сторони зовнішньоекономічної угоди) об`єктивно здатні вплинути на митну вартість за рахунок використання у господарській операції з імпорту товару ціни, нижчої від ціни продажу товару виробником.

Згідно з ч.1 ст.31 Митного кодексу України митна справа здійснюється з використанням інформаційних технологій, у тому числі заснованих на інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах, і засобів їх забезпечення, що функціонують на національному та/або міжнародному рівні.

За приписами ч.8 ст.31 Митного кодексу України для виконання передбачених цим Кодексом митних формальностей використовується автоматизована система митного оформлення, що входить до складу єдиної автоматизованої інформаційної системи митних органів України.

Відповідно до ч.1 ст.33 Митного кодексу України інформаційні ресурси митних органів складаються із відомостей, що містяться у документах, які надаються під час проведення митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів, та інших документах.

У спірних правовідносинах такий сумнів був підтверджений відомостями інформаційних ресурсів баз даних Державної митної служби України.

Окрім того, суд зважає, що у даному конкретному випадку заявником не було подано до митного оформлення правочину на придбання саме печінки тріски, прайс-листа виробника печінки тріски замороженої, документів про оплату вартості печінки тріски, документів перевізника про вартість послуги транспортування.

Сукупність цих обставин здатна призвести до виникнення у Митниці сумніву у дотриманні податкової дисципліни в частині правильності обчислення показника митної вартості імпортованого товару.

За правилом ч.7 ст.54 Митного кодексу України у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Як визначено ч.2 ст.58 Митного кодексу України, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Розв`язуючи спір по суті, суд зважає, що контроль адміністративного органу за правильністю визначення митної вартості втілюється у двох взаємопов`язаних, але цілком окремих процедурах, де здійснюються незалежні одне від одного управлінські волевиявлення, а саме: 1) у перевірці правильності обчисленого декларантом показника митної вартості товару у порядку ст.54 Митного кодексу України; 2) у власному обчисленні митної вартості товару у порядку ст.55 Митного кодексу України.

При цьому, неправильність визначення митної вартості товару декларантом не знаходиться у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку із достовірністю показника власно обчисленої контролюючим органом митної вартості товару.

Тому у порядку ч.1 ст.55 Митного кодексу України владний орган - Митниця - приймає власне рішення про визначення митної вартості товару і у силу ч.2 ст.2 КАС України дане рішення повинно бути обґрунтовано належними юридичними і фактичними мотивами, до яких не належить неправильність первісного визначення митної вартості товару платником, адже ця подія є виключно приводом для ініціювання процедури консультацій, а не єдиною і достатньою підставою для прийняття остаточного управлінського рішення.

Відтак, суд повторює, що відсутність підстав для визнання показника митної вартості товару декларанта не означає виникнення безумовної підстави для самостійного визначення такої митної вартості Митницею без урахування усіх юридично значимих факторів.

До таких факторів законодавцем віднесені і параметри, згадані у положеннях ст.60 Митного кодексу України, де, зокрема, указано, що під подібними (аналогічними) розуміються товари, які хоч і не однакові за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються зі схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними (ч.2 ст.60); Для визначення, чи є товари подібними (аналогічними), враховуються якість товарів, наявність торгової марки та репутація цих товарів на ринку (ч.3 ст.60); Ціна договору щодо подібних (аналогічних) товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості і на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари (ч.4 ст.60); У разі якщо такого продажу не виявлено, використовується вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продавалися в Україну в іншій кількості та/або на інших комерційних рівнях. При цьому їх ціна коригується з урахуванням зазначених розбіжностей незалежно від того, чи веде це до збільшення або зменшення вартості. Інформація, що використовується при здійсненні коригування, повинна бути документально підтверджена (ч.5 ст.60).

За правилами ст.64 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT) (ч.1 ст.64); Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях (ч.2 ст.64).

Оскільки у спірних правовідносинах заявник не підтвердив показник задекларованої митної вартості товару каталогами виробника товару, специфікаціями виробника товару, прейскурантами виробника товару, прайс-листами виробника товару, то слід дійти висновку, що митний орган правомірно вдався до застосування положень ст.64 Митного кодексу України.

Продовжуючи розгляд справи, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - “поза будь-яким розумним сумнівом”, у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - “баланс вірогідностей”.

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

До того ж і у силу правового висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19 визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд констатує, що заявник здійснював імпорт на митну територію України товару – печінка тріски морожена виробництва Lofoten Viking.

Митницею для обчислення показників митної вартості були взяті відомості митної декларації №UA100530/2021/323569 від 19.05.2021р., виробником товару печінка тріски морожена за якою є також Lofoten Viking.

За визначенням ч.1 ст.49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У розумінні ч.4 ст.58 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Отже, законодавцем запроваджено спеціальна кваліфікуюча ознака для визначення митної вартості товару – предмету імпорту, а саме: мета зовнішньоекономічної угоди у вигляді експорту товару до України.

Тому, зважаючи на доктринальне тлумачення змісту ст.67 Конституції України в частині податкового обов`язку особи, а також судову доктрину превалювання суті господарської операції над формою документів та судову доктрину розумної обґрунтованості податкової вигоди, суд вважає, що у разі вимушеного або штучного залучення платником податків – резидентом України до ланцюга поставки товару третіх сторонніх осіб у якості митної вартості товару слід кваліфікувати дійсну (справжню) ціну продажу товару саме виробником, а не стороною зовнішньоекономічної угоди - нерезидентом-продавцем.

З огляду на приписи наведених норм кодексу, а також зміст ч.9 ст.58 Митного кодексу України, де указано, що розрахунки згідно із цією статтею робляться лише на основі об`єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню, суд доходить до переконання про те, що у разі здійснення господарських операцій з імпорту в Україну товару показник його митної вартості не може бути нижчим за ціну продажу цього ж самого товару виробником, позаяк у протилежному випадку особа отримує безпідставну податкову вигоду.

Оскільки у спірних правовідносинах заявник не підтвердив показник задекларованої митної вартості товару каталогами виробника товару, специфікаціями виробника товару, прейскурантами виробника товару, прайс-листами виробника товару, копією митної декларації країни відправлення виробника товару, інформацією біржових організацій про вартість товару, то слід дійти висновку, що митний орган правомірно вдався до застосування положень ст.64 Митного кодексу України і обчислив митну вартість на рівні інших ВМД на цей же самий товар цього ж самого виробника, а не нерезидента - продавця.

Отже, у ході розгляду справи владним суб`єктом подані докази відповідності закону оскарженого волевиявлення, а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично неправильними та фактично необґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу оскарженого волевиявлення, оскільки Митницею цілком слушно взято до уваги показники митної вартості цього ж самого товару.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що владний суб`єкт при виданні оскарженого рішення не дотримався вимог ч.2 ст.19 Конституції України, позаяк обставини події з`ясував повно, діяння особи кваліфікував правильно, усі юридично значимі фактори оцінив вірно.

При розв`язанні спору, суд зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”); вичерпно реалізував діючі правові механізми з”ясування об`єктивної істини у спорі; надав розгорнуту оцінку усім юридично значимим факторам, обставинам дійсності, нормам права; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Посилання учасників спору на викладені у текстах процесуальних документів судові акти Верховного Суду слід визнати юридично неспроможними у зв`язку із відмінністю обставин спорів.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

У розумінні ч.1 ст.132 та п.1 ч.3 ст.132 КАС України витрати на професійну правничу допомогу є витратами, пов`язаними із розглядом справи, і тому входять до складу судових витрат.

Частиною 4 ст.132 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Окрім вимоги про підтвердження витрат належно оформленими письмовими документами, згідно з ч.5 ст.132 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи; а відповідно до ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, з огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України суд вважає за необхідне взяти до уваги правову позицію постанови Верховного Суду від 17.09.2019р. по справі №810/3806/18 (адміністративне провадження №К/9901/11333/19, №К/9901/12479/19), де указано, що за положеннями ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012р. №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Звідси слідує, що суд не зобов`язаний присуджувати відшкодування усіх понесених витрат на професійну правничу допомогу, за умови виявлення при відправленні правосуддя із додержанням принципу справедливості та принципу верховенства права явної та очевидної завищеності розміру гонорару за параметрами, зокрема, складності справи, категорії справи, обсягу витраченого часу та зусиль, причин виникнення спору, ціни позову або значення спору для сторони, результатів розгляду справи тощо.

Суд зважає на правові висновки рішень Європейського суду з прав людини від 26.02.2015р. у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006р. у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004р. у справі «Меріт проти України», де указано, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Оцінивши приєднані до справи докази, суд доходить до переконання про те, що даний спір склався унаслідок неправильних дій заявника, котрий не забезпечив подання до митного оформлення такого обсягу документів про дійсну митну вартість товару, котрий би об`єктивно виключав ймовірність виникнення у органу публічної адміністрації обґрунтованого сумніву у дотриманні учасниками суспільних відносин податкової дисципліни при обчисленні показника митної вартості товару.

Тому, з огляду на результат вирішення справи та причини виникнення спору тягар несення судових витрат необхідно залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Судові витрати покласти на позивача.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко