Рішення № 102444766, 05.01.2022, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

. 05 січня 2022 року м. ПолтаваСправа № 440/9804/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3059 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини 3059 Національної гвардії України, в якій просить суд:

визнати протиправними дії відповідача щодо несвоєчасної виплати позивачу індексації грошового забезпечення;

стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 листопада 2020 року по 10 серпня 2021 року в розмірі 89972,23 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідачем при звільненні позивача з військової служби останньому не нарахована та не виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року. Виплата зазначеної компенсації фактично здійснена відповідачем на виконання судового рішення у справі № 440/2522/20 лише 11 серпня 2021 року. Позивач вважає, що він має право на виплату середнього заробітку за увесь час затримки сплати належних при звільненні сум.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідачі правом на подання відзиву на позов не скористались.

Частиною шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

Старшина військової служби за контрактом ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині 3059 Національної гвардії України на посаді помічника начальника військового наряду 2-го відділення спеціального патрульного взводу 1-ї патрульної роти забезпечення, наказом командира військової частини від 27 квітня 2018 року № 103 звільнений з військової служби у запас відповідно до пункту "б" частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та виключений зі списків особового складу з 19 травня 2018 року.

Право на виплату виплату індексації грошового забезпечення за час проходження служби позивач захищав у судовому порядку.

Так, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року у справі № 440/2522/20 зобов`язано військову частину 3059 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення без зміни для обчислення індексації базового місяця у січні 2016 року за період з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із встановленням для нарахування індексації базового місяця - жовтень 2014 року.

10 серпня 2021 року позивачу на виконання рішення суду у справі № 440/2522/20 виплачено суму індексації грошового забезпечення за час проходження служби.

Посилаючись на наявність підстав для виплати середнього заробітку за увесь час затримки виплати належної позивачу при звільненні суми (індексації грошового забезпечення) по день фактичного розрахунку, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України - в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Аналогічні висновки щодо правозастосування у спірних відносинах викладені у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 400/3365/19, що враховується судом з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 КАС України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Зважаючи на те, що суму індексації грошового забезпечення відповідачем вчасно не виплачено, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на одержання компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати такої індексації.

Окремо слід зауважити, що аналіз положень трудового законодавства дає підстави для висновку, що обов`язок здійснити повний розрахунок з працівником при звільненні покладається саме на роботодавця, оскільки для нього передбачено настання негативних наслідків у разі невиконання такого обов`язку, що має на меті стимулювання роботодавців до недопущення порушень прав та законних інтересів фізичних осіб під час припинення з ними трудових відносин.

При зверненні до суду, позивач надав суду розрахунок суми середнього заробітку, яка, на переконання ініціатора звернення, складає 89872,23 грн. та підлягає стягненню з відповідача.

Слід зауважити, спір, який складає предмет цієї справи, виник у зв`язку зі зверненням гр. ОСОБА_1 до військової частини із заявою про проведення останньою розрахунку, нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, яка, у свою чергу, була залишена відповідачем без задоволення. Однак, у позові позивач наполягає саме на стягненні з Військової частини 3059 суми середнього заробітку.

Суд враховує, що розрахунок суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні здійснено позивачем самостійно; разом із тим, числові значення, використані ОСОБА_1 під час розрахунку, не підтверджені жодним чином.

На переконання суду, вимога про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні може бути задоволена лише у випадку протиправної невиплати розрахованої та нарахованої суми середнього заробітку. Разом із тим, у справі, що розглядається, відповідач не здійснив його розрахунку та нарахування, а тому в межах розгляду цієї справи суд уповноважений лише на надання оцінки бездіяльності Військової частини 3059 з цього приводу.

Окремо слід зауважити, що суд не є тим органом, на якого покладається обов`язок здійснювати розрахунок громадянам середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Обираючи належний спосіб захисту порушених прав ОСОБА_1 , суд вважає за доцільне скористатись правом, наданим частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, та вийти за межі позовних вимог зобов`язавши відповідача здійснити розрахунок, нарахування і виплату позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, який належить до виплати позивачу у зв`язку з фактичною виплатою йому індексації грошового забезпечення на виконання судового рішення від 06 жовтня 2020 року у справі № 440/2522/20.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як визначено частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У розумінні частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

З огляду не те, що відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався, суд визнає вказані обставини актом визнання позовних вимог військовою частиною.

За приписами частини четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України у разі визнання позову відповідачем повністю або частково суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову повністю або у відповідній частині вимог.

В зв`язку з вищевикладеним позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Позивач від сплати судового збору звільнений, а тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 6-9, 77, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Військової частини 3059 Національної гвардії України (вул. Княгині Ольги, 3, м. Кременчук, Полтавська область, 39600, ЄДРПОУ 25575730) про визнання дій протиправними та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Зобов`язати Військову частину 3059 Національної гвардії України здійснити розрахунок, нарахування і виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, у зв`язку з фактичною виплатою індексації грошового забезпечення на виконання судового рішення від 06 жовтня 2020 року у справі № 440/2522/20.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до положень статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку та строки, визначені статтями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.О. Чеснокова