Рішення № 102442134, 03.12.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2021 року Справа № 160/19916/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Олійника В. М.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

23 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:

визнати протиправним рішення за №047250011055 від 06.08.2021 року, а також повторну відмову від 04.10.2021 року за номером 34632-27740/К-01/8-0400/21, роз`яснення постанови від 06.08.2021 року Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, про відмову у зарахуванні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 трудового стажу роботи в колгоспі ім. Кірова в період з 06.07.1978 року по 11.11.1979 рік, з 27.10.1981 року по 31.12.1981 рік, з 01.01.1987 року по 31.12.1991 рік, з 01.01.1993 року по 31.12.1996 рік;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.08.2021 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувати ОСОБА_1 трудовий стаж, набутий в колгоспі ім. Кірова, в періоди з 06.07.1978 року по 11.11.1979 рік, з 27.10.1981 року по 31.12.1981 рік, з 01.01.1987 року по 31.12.1991 рік, з 01.01.1993 року по 31.12.1996 рік.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що 02.08.2021 року він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області рішенням від 06.08.2021 року №047250011055 повідомило позивача про відмову у призначенні пенсії за віком з формулюванням, що необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" становить 28 років. Страховий стаж особи становить 19 років 04 місяці 15 днів.

Дата з якої позивач матиме право на пенсійну виплату - 12.08.2026 року або при набутті необхідного страхового стажу.

03 жовтня 2021 року позивач повторно звернувся до відповідача із заявою, в якій просив уточнити, чи зараховано стаж набутий в колгоспі ім. Кірова в періоди з 06.07.1978 по 11.11.1979, з 27.10.1981 по 31.12.1981, з 01.01.1987 по 31.12.1991, з 01.01.1993 по 31.12.1996 року, а також причину неврахування.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 04 жовтня 2021 року №34632-27740/К-01/8-0400/21 позивача повідомлено, що згідно наданих документів до стажу не зараховано періоди роботи з 06.07.1978 по 11.11.1979, з 27.10.1981 по 31.12.1981 з 01.01.1987 по 31.12.1991, з 01.01.1993 по 31.12.1996, з 01.01.1998 по 26.04.2000 в колгоспі імені Кірова (трудова книжка серії НОМЕР_1 від 09.04.1979), оскільки не всі записи про встановлений та фактично відпрацьований мінімум трудоднів завірені підписом уповноваженої особи та печаткою колгоспу, а згідно довідки від 27.07.2021 №316, виданої виконавчим комітетом Марганецької міської ради Дніпропетровської області, особові рахунки по заробітній платі за вищезазначені періоди не збереглися.

З огляду на викладене позивач вважає, що надав достатньо доказів, які підтверджують наявний трудовий стаж, а саме періодів праці з 06.07.1978 по 11.11.1979, з 27.10.1981 по 31.12.1981 з 01.01.1987 по 31.12.1991, з 01.01.1993 по 31.12.1996 року, у зв`язку із чим звернувся за захистом своїх прав до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

11 листопада 2021 року на адресу відповідача надіслано ухвалу про відкриття провадження разом із копією позовної заяви з додатками.

17 листопада 2021 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області отримано копію позовної заяви з додатками, що підтверджується розпискою про отримання, яка міститься в матеріалах справи.

Протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття провадження, відповідач відзиву на позовну заяву не надав, із заявами та клопотаннями на адресу суду не звертався.

Відповідно до ч.4 ст.159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи вищезазначене, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 - позивач, ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 .

Судом встановлено, що ОСОБА_1 має трудовий стаж відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_1 , що включає періоди трудової участі позивача у Колгоспі ім.Кірова згідно записів №1-19 з 1978 року по 1997 рік.

Згідно запису №1 у трудовій книжці НОМЕР_1 06 липня 1978 року прийнятий в члени Колгоспу імені Кірова в якості тракториста відповідно до наказу №8.

Згідно запису №2 у трудовій книжці НОМЕР_1 26 квітня 2000 року виведений з членів КСП за власним бажанням відповідно до наказу №2 від 27.04.2000 року.

Додатково з матеріалів справи вбачається, що згідно довідки про заробітну плату для обчислення пенсії від 14 липня 2021 року №307, яка видана Виконавчим комітетом Марганецької міської ради Дніпропетровської області, заробітна плата позивача склала:

- за 1982 рік - 2831, 90 грн.;

- за 1983 рік - 2604, 09 грн.;

- за 1984 рік - 2731,86 грн.;

- за 1985 рік - 2865,99 грн.;

- за 1986 рік - 3219,75 грн.;

- за 1992 рік - 81274,18 грн.;

- за січень-липень 1997 року - 356,94 грн.

Відповідно до довідки про відпрацьовані дні, яка видана Томаківською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області №308 від 14 липня 2021 року, кількість відпрацьованих днів у колгоспі імені Кірова складає:

- за 1982 рік - 350 днів;

- за 1983 рік - 325 днів;

- за 1984 рік - 360 днів;

- за 1985 рік - 333 дні;

- за 1986 рік - 307 днів;

- за 1992 рік - 296 днів;

- за січень - липень 1997 року - 130 днів.

02 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області рішенням від 06.08.2021 року №047250011055 повідомило позивача про відмову у призначенні пенсії за віком з формулюванням, що необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" становить 28 років. Страховий стаж особи становить 19 років 04 місяці 15 днів.

Дата, з якої позивач матиме право на пенсійну виплату - 12.08.2026 року або при набутті необхідного страхового стажу.

03 жовтня 2021 року ОСОБА_1 повторно звернувся до відповідача із заявою, в якій просив уточнити, чи зараховано стаж набутий в колгоспі ім.Кірова в періоди з 06.07.1978 по 11.11.1979, з 27.10.1981 по 31.12.1981, з 01.01.1987 по 31.12.1991, з 01.01.1993 по 31.12.1996 року, а також причину неврахування.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 04 жовтня 2021 року №34632-27740/К-01/8-0400/21 позивача повідомлено, що згідно наданих документів до стажу не зараховано періоди роботи з 06.07.1978 по 11.11.1979, з 27.10.1981 по 31.12.1981 з 01.01.1987 по 31.12.1991, з 01.01.1993 по 31.12.1996, з 01.01.1998 по 26.04.2000 в колгоспі імені Кірова (трудова книжка серії НОМЕР_1 від 09.04.1979), оскільки не всі записи про встановлений та фактично відпрацьований мінімум трудоднів завірені підписом уповноваженої особи та печаткою колгоспу, а згідно довідки від 27.07.2021 №316, виданої виконавчим комітетом Марганецької міської ради Дніпропетровської області, особові рахунки по заробітній платі за вищезазначені періоди не збереглися.

З огляду на викладене позивач вважає, що надав достатньо доказів, які підтверджують наявний трудовий стаж, а саме періоди праці з 06.07.1978 по 11.11.1979, з 27.10.1981 по 31.12.1981 з 01.01.1987 по 31.12.1991, з 01.01.1993 по 31.12.1996 року, у зв`язку із чим звернувся за захистом своїх прав до суду.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 4 ст.24 Закону №1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з вимогами ч.ч.1,2 ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Суд бере до уваги уточнення відповідача, що згідно наданих документів до стажу не зараховано періоди роботи з 06.07.1978 по 11.11.1979,3 27.10.1981 по ЗІ.12.1981 з 01.01.1987 по 31.12.1991, з 01.01.1993 по 31.12.1996, з 01.01.1998 по 26.04.2000 в колгоспі імені Кірова (трудова книжка серії НОМЕР_1 від 09.04.1979), оскільки не всі записи про встановлений та фактично відпрацьований мінімум трудоднів завірені підписом уповноваженої особи та печаткою колгоспу, а згідно довідки від 27.07.2021 №316, виданої виконавчим комітетом Марганецької міської ради Дніпропетровської області, особові рахунки по заробітній платі за вищезазначені періоди не збереглися, однак, у зв`язку з тим, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, суд приходить до висновку, що неточності у заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача, тому спірні періоди роботи позивача зараховуються до стажу роботи.

Суд критично ставиться до зазначеної позиції відповідача, оскільки у трудовій книжці позивача вказано, що він працював у спірний період трактористом у колгоспі імені Кірова.

Матеріали справи не містять доказів підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в частині спірного періоду роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому зазначені відповідачем недоліки не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні позивачу спірного періоду до страхового стажу.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 має трудовий стаж відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_1 , що включає періоди трудової участі позивача у колгоспі ім.Кірова згідно записів №1-19 з 1978 року по 1997 рік.

Згідно запису №1 у трудовій книжці НОМЕР_1 06 липня 1978 року прийнятий в члени Колгоспу імені Кірова в якості тракториста відповідно до наказу №8.

Згідно запису №2 у трудовій книжці НОМЕР_1 26 квітня 2000 року виведений з членів КСП за власним бажанням відповідно до наказу №2 від 27.04.2000 року.

Аналогічне положення міститься також і в статті 48 Кодексу законів про працю України, згідно з якою трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ст.24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року, передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5).

Суд зазначає, що норми пункту 3 Порядку передбачають обов`язковість витребування уточнюючих довідок для підтвердження трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, в той час як у трудовій книжці позивача містяться записи про роботу позивача у спірні періоди.

З матеріалів справи вбачається, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області рішенням від 06.08.2021 року №047250011055 повідомило позивача про відмову у призначенні пенсії за віком з формулюванням, що необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" становить 28 років.

Стосовно цього доводу суд зазначає, що відповідачем протиправно не зараховано оспорювані періоди з 06.07.1978 року по 11.11.1979 рік, з 27.10.1981 року по 31.12.1981 рік, з 01.01.1987 року по 31.12.1991 рік, з 01.01.1993 року по 31.12.1996 рік до трудового стажу позивача.

Вказане підтверджується записами №1-2 у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 .

Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 року затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.

Згідно пункту 1.1. цієї Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки вносяться відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди (п.п.2.2 Інструкції).

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3 Інструкції).

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (пункт 2.4. Інструкції).

Аналогічні вимоги містила Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162.2.10. Окрім того, відповідно до вимог пункту 2.10 цієї Інструкції зазначено, що у розділі "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за № таким-то недійсний".

Відповідності до п.2.4 Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок працівників", затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 року, у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Таким чином, здійснення записів у трудовій книжці власником або уповноваженим ним органом покладено на останніх, а не на працівника, а отже, відповідальність за неправильність вчиненого запису чи інших відомостей не може бути перекладена на працівника та позбавляти його права на врахування трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.

Отже, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

При цьому суд зазначає, що у відповідності до розділів ІІІ, ІV Порядку №22-1, відповідач наділений повноваженнями самостійно отримати необхідні документи, що відповідає принципу належного урядування і націлено на забезпечення органами Пенсійного фонду України реалізації громадянами їх конституційного права на пенсійне забезпечення.

Згідно зі статтею 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

Зловживанням з боку пенсіонера в розумінні частини першої статті 103 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є, зокрема, подання ним документів з явно неправильними відомостями.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що право особи на призначення пенсії за віком має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала. Також і відповідальність за надання недостовірних пенсійних документів покладена на підприємство (організацію) та пенсіонера.

Суд зазначає, що витребування та перевірка первинних документів є також правом пенсійного органу. Тобто перекладання обов`язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.

Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Отже, відповідачем при розгляді заяви про призначення пенсії протиправно не зараховано періоди роботи позивача, зазначені у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , з підстав наявних неточностей у трудовій книжці, оскільки стаж роботи позивача підтверджено належними доказами, що наявні в матеріалах справи.

В той же час суд вважає належним та достатнім способом захисту порушених прав позивача визнання протиправними рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за №047250011055 від 06.08.2021 року, лист Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 04.10.2021 року за номером 34632-27740/К-01/8-0400/21 щодо відмови у зарахуванні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трудового стажу роботи в колгоспі ім.Кірова в період з 06.07.1978 року по 11.11.1979 рік, з 27.10.1981 року по 31.12.1981 рік, з 01.01.1987 року по 31.12.1991 рік, з 01.01.1993 року по 31.12.1996 рік.

Зважаючи на викладене, належним способом захисту порушеного права позивача, на думку суду, є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02 серпня 2021 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків викладених у рішенні суду.

Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За таких обставин суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

З приводу розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Судом встановлено, що позивачем при зверненні до адміністративного суду із позовною заявою сплачено суму судового збору у розмірі 908,00 грн., що документально підтверджується квитанцією АТ "Укрпошта" №ПН215600426655 від 21 жовтня 2021 року.

А отже, суд приходить до висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень нуль копійок).

Керуючись ст.ст.241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за №047250011055 від 06.08.2021 року, рішення-лист Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 04.10.2021 року за номером 34632-27740/К-01/8-0400/21 щодо відмови у зарахуванні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трудового стажу роботи в колгоспі ім.Кірова в період з 06.07.1978 року по 11.11.1979 рік, з 27.10.1981 року по 31.12.1981 рік, з 01.01.1987 року по 31.12.1991 рік, з 01.01.1993 року по 31.12.1996 рік.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) до страхового стажу періоди роботи в колгоспі ім. Кірова з 06.07.1978 року по 11.11.1979 рік, з 27.10.1981 року по 31.12.1981 рік, з 01.01.1987 року по 31.12.1991 рік, з 01.01.1993 року по 31.12.1996 рік.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) від 02 серпня 2021 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків викладених у рішенні суду.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень нуль копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.М. Олійник