Ухвала суду № 102427916, 04.01.2022, Черкаський окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

04 січня 2022 року справа № 580/9770/21

м. Черкаси

Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Бабич А.М., перевіривши матеріали позову ОСОБА_1 до Військової частини А 1402 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИЛА:

19.11.2021 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі - позивач) до Військової частини А 1402 (19700, Черкаська обл., м.Золотоноша, вулиця Шевченка, будинок 98; код ЄДРПОУ 07760091) (далі - відповідач) про:

визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та не виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 04.01.2018 і до дня фактичного розрахунку, тобто до 21.09.2021.

Додатково просив розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження та за його відсутності.

В обґрунтування зазначив, що при звільнені йому не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 14.05.2015 до 04.01.2018 та компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року до 2017 року. На виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15.02.2021 у справі №580/5799/21 відповідач 21.09.2021 виплатив на його користь індексацію грошового забезпечення в сумі 4820,76грн та 19.10.2021 виплатив компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки в сумі 6273,76грн. Оскільки відповідач вчасно не провів з ним повний розрахунок, вважає, що набув права на стягнення середнього заробітку. Додатково зазначив, що для звернення працівника до суду із позовною заявою щодо вирішення трудового спору - стягнення середнього заробітку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник чи уповноважений ним орган фактично розрахувався з ним.

Ухвалою суду від 24.11.2021 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк 10 днів з дати отримання ухвали для усунення її недоліків.

09.12.2021 ухвалою суд продовжив строк для усунення недоліків позовної заяви до 04.01.2022.

Позивач на виконання вимог вказаної ухвали надіслав суду ідентичні заяви (вх.№52517/21, №52798/21, №160/22) про усунення недоліків позовної заяви (далі - Заява), в яких зазначив, що тримісячний термін розпочинається з дня фактичного розрахунку, тобто з 21.09.2021. Вважає спір щодо несвоєчасного розрахунку з працівником при звільненні трудовим, строк звернення до суду для вирішення якого визначений у ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України і становить три місяці з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум фактично з ним розрахувався. Вказав, що питання строків звернення до суду врегульовано в ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України. Однак вказана норма не передбачає строк звернення до суду у справах щодо стягнення заробітної плати (грошового забезпечення). Тому необхідно застосовувати ст.233 КЗпП України.

Оцінивши доводи Заяви, суд дійшов висновку, що виявлені судом недоліки позову не усунені.

Відповідно до ч.1 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Суд врахував, що вказаний спір пов`язаний з проходженням позивачем публічної служби, а саме розрахунку після його звільнення. Отже, для звернення до суду встановлюється місячний строк.

На виконання ст.242 КАС України суд врахував висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №620/1982/19 щодо спору за аналогічними вимогами особи, звільненої з військової служби, якою переглянуто рішення суду апеляційної інстанції про залишення позову без розгляду з підстав пропуску місячного строку звернення до суду та рішення Конституційного суду України.

Верховний Суд акцентував увагу на тому, що предметом даного адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, що не входить до структури заробітної плати, з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Так, предметом даного адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, що не входить до структури заробітної плати.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У Рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 Конституційний Суд України роз`яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Разом із тим Верховний Суд акцентує увагу, що спірні відносини пов`язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норм спеціального процесуального закону.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 815/2681/17.

За правилами частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З аналізу зазначених положень процесуального закону слідує, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 цього Кодексу).

Як зазначалося вище, остаточний розрахунок з позивачем УСБУ в Чернігівській області провело 30 серпня 2018 року, проте до суду з цим позовом ОСОБА_1 звернувся лише 08 липня 2019 року, тобто майже через рік після отримання належних йому при звільненні коштів.

Отже, позивач звернувся до адміністративного суду з пропуском установленого процесуальним законом місячного строку.

Зважаючи на обставини цієї справи у співвідношенні з правовим регулюванням спірних відносин, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про необхідність залишення позову без розгляду, а також зауважує на ненаведенні позивачем обставин, які б давали підстави для висновку про наявність об`єктивних, тобто таких, що не залежали від волі позивача, обставин, які б зумовили поважність пропуску встановленого процесуальним законом строку звернення до суду у цій категорії спорів.

В аспекті наведеного вище Верховний Суд вважає за доцільне зазначити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Ураховуючи викладене, залишення адміністративного позову ОСОБА_1 є правильним саме з наведених мотивів."

Отже, початок обчислення строку на звернення до суду у цій справі розпочинається з часу здійснення остаточного розрахунку за звільнення особи та не пов`язується з фактом, коли особа дізналася або могла дізнатися про те, яка структура розрахунку сум коштів при звільненні буде їй виплачена в безспірному порядку. Докази саме щодо досудового врегулювання спору не надано.

То ж твердження позивача про тримісячний строк для звернення до суду безпідставне.

Суд також врахував висновки Верховного Суду висловлені у справах №802/28/16-а (постанова від 20 червня 2018 року) та №823/761/17 (постанова від 25 липня 2019 року), №440/2896/19 (постанова від 25 червня 2020 року):

«За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Аналіз статей 116, 117 КЗпП України, які передбачають обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні, а також те, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку, дають підстави для висновку, що в спірних правовідносинах зазначений строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні навіть ще не розпочався, оскільки відсутній факт остаточного розрахунку з позивачем».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд згідно з ч.5 ст.242 КАС України враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Випискою з банківської карти позивача підтверджується, що 21.09.2021 відповідачем на його карту зараховані кошти, а саме заробітна плата в сумі 4820,76грн.

Звертаючись до суду 16.11.2021 (відбиток штемпеля відділення Укрпошти на конверті, в якому надійшов позов до суду), позивач пропустив місячний строк на звернення до адміністративного суду з позовною заявою щодо стягнення середнього заробітку.

Отже, вказані обставини підтверджують, що позивач пропустив місячний строк звернення до адміністративного суду зі вказаним позовом.

В ухвалі про залишення позову без руху суд роз`яснив позивачу щодо пропуску строку звернення до адміністративного суду з позовними вимогами щодо стягнення середнього заробітку та обов`язку надати суду заяву про поновлення порушеного строку, в якій обґрунтувати для цього підстави, викласти доводи щодо поважності тому причин і надати докази.

Позивач не надав заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовною заявою та не вказав жодного аргументу щодо поважності причин пропущеного строку на звернення до суду. Натомість його Заяви полягають виключно в не погодженні з висновками суду та власне, помилкове твердження, що вказаний спір є трудовим та має встановлюватися тримісячний строк на звернення до суду. Такі твердження позивача, зважаючи на вказані вище висновки Верховного Суду, безпідставні, оскільки саме з часу фактичного отримання коштів, а саме 21.09.2021 позивач знав про порушення своїх прав.

Крім того ст.99 КАС України не регулює питання строків звернення до адміністративного суду з позовною заявою, а стосується електронних доказів. Тому доводи позивача не обґрунтовані.

Отже, недоліки позову не усунені позивачем.

Відповідно до п.1 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Згідно ч.5 ст.169 КАС України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом (ч.8 ст.169 КАС України), за умови усунення вказаних підстав для її повернення.

Тому наявні підстави повернути позовну заяву.

Керуючись ст. ст. 2-20, 122-123, 160-161, 168-171, 243, 248, 259-263 КАС України, суддя

УХВАЛИЛА:

1. Відмовити у задоволенні заяв ОСОБА_1 (вх.№52517/21, №52798/21, №160/22).

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини А 1402 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії повернути.

2. Копію ухвали, позовні заяви та додані до них документи направити ОСОБА_1 .

3. Роз`яснити ОСОБА_1 , що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню до суду.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена протягом 15 днів до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Анжеліка БАБИЧ