Рішення № 102425591, 04.01.2022, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 січня 2022 р. № 400/7242/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю "Микитівський граніт", вул. Шевченка, 11/4, м. Вознесенськ, Миколаївська область, 56501, до відповідача:Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, вул. Космонавтів, 61, м. Миколаїв, 54056, про:визнання протиправною та скасування постанови від 05.08.2021 № 281922,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Микитівський граніт" (далі-позивач) звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (далі - відповідач), в якій просить визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 05.08.2021 № 281922.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що перевозив подільний вантаж, що виключає його відповідальність у формі адміністративно-господарського штрафу. Позивач вказує, що правила перевезення неподільного та подільного вантажів у випадку перевищення вагових або габаритних параметрів є різними: перевезення неподільного вантажу допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі; перевезення неподільного вантажу не допускається взагалі. Позивач, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 29.01.2020 у справі № 814/1460/16, вказує, що з огляду на непередбачення на законодавчому рівні можливості отримання особою дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, які перевозять подільні вантажі з перевищенням габаритно-вагових параметрів, на особу не може бути накладений штраф відповідно до абзацу 14 частини першої статті 60 Закону України від 05.04.2001 № 2344-III "Про автомобільний транспорт" (далі - Закон № 2344-ІІІ) за відсутність такого дозволу. Позивач посилається на відсутність затвердженої методики вимірювання поосьових навантажень на маси вантажних транспортних засобів з рідким і сипучем вантажем, що змінює розподіл навантажень на вісі транспортного засобу в русі, та зазначає про відсутність в акті перевірки відомостей про характеристики вимірювального та зважувального обладання.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в позові, посилаючись на те, що під час перевірки був виявлений факт перевищення транспортним засобом позивача нормативних вагових параметрів, тому дії посадових осіб під час проведення рейдової перевірки були здійсненні з додержанням вимог чинного законодавства та відповідно до Закону № 2344-III, Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі - Порядок № 1567), Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2009 № 879. Відповідач зазначає, що нормативні положення щодо наявності методики проведення габаритно-вагового контролю, затвердженої Мінекономрозвитку, виключені. Відповідач зазначає, що стаття 48 Закону № 2344-III не містить застережень щодо виду вантажу (подільного чи неподільного та жодним чинним нормативним документом не передбачені виключення з правил дорожнього руху під час перевезення сипучих вантажів. Відповідач посилається на свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки - вагів автомобільних тензометричних поосьового зважування від 29.10.2020 як на доказ здійснення зважування транспортного засобу позивача вагами, які пройшли повірку.

У зв`язку з відсутністю заяв сторін про розгляд справи з викликом (повідомленням) сторін, суд розглянув справу в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Безпосередньо, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши докази, що містяться у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, суд установив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.

17.07.2021 посадові особи Південного міжрегіонального управління Укратрансбезпеки провели перевірку транспортного засобу марки DAF, державний номер НОМЕР_1 , належного позивачу, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 .

За результатами проведеної перевірки складено акт від 17.07.2021 № 300181 про виявлення порушення, передбаченого абзацом 14 частини першої статті 60 Закону № 2344-III: перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5 відсотків до 10 відсотків включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу, а саме: навантаження на строєну вісь складає 23 350 кг за допустимого 22 000 кг.

В акті міститься посилання на товарно-транспортну накладну від 16.07.2021 № 3437.

Копією товарно-транспортної накладної від 16.07.2021 № 3437 підтверджується, що належним позивачу транспортним засобом перевозився пісок.

На підставі вказаного акта перевірки відповідач виніс постанову від 05.08.2021 № 281922 про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 8 500 грн до позивача за порушення абзацу 14 частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ.

Ухвалюючи рішення по суті спору між сторонами, суд виходить з такого.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон № 2344-III.

Відповідно до частини 12 статті 6 Закону № 2344-III, державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Відповідно до вимог статті 33 Закону „Про автомобільні дороги" (далі - Закон № 2862-IV), рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Частиною четвертою статті 48 Закону № 2344-III визначено, що у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.

Відповідно до п. 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.

За змістом абзацу 14 частини першої статті 60 Закону № 2344-III в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин, за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з пунктом 4 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 30, рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.

Пунктом 16 Порядку № 1567 передбачено можливість здійснення габаритно-вагового контролю під час проведення рейдової перевірки.

Здійснення габаритно-вагового контролю регламентовано Порядком № 879.

Згідно з пунктами 3, 4 Порядку № 879, габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції. Робота пунктів габаритно-вагового контролю в частині організації та проведення робіт із зважування транспортних засобів забезпечується Укртрансбезпекою, її територіальними органами, службами автомобільних доріг в Автономній Республіці Крим, областях та м. Севастополі і підприємствами, визначеними в установленому законодавством порядку.

Відповідно до пункту 12 Порядку № 879, вимірювальне і зважувальне обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю повинне утримуватись у робочому стані; періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

За приписами пункту 13 Порядку № 879, під час здійснення габаритно-вагового контролю не допускається використання вимірювального і зважувального обладнання, періодична повірка (метрологічна атестація) якого не проведена, а також обладнання, що перебуває у несправному стані.

Пунктами 16, 18 Порядку № 879 визначено, що габаритно-ваговий контроль включає документальний та/або точний контроль. За результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення, на запит водія - міжнародний сертифікат зважування вантажних транспортних засобів, якщо пункт габаритно-вагового контролю уповноважений видавати такі сертифікати.

Відповідно до пункту 23 Порядку № 879, власник великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу або уповноважена ним особа має право привести габаритно-вагові параметри транспортного засобу у відповідність з установленими нормативами шляхом часткового розвантаження, перевантаження на інший транспортний засіб або у будь-який інший спосіб.

Правила оформлення результатів перевірки та застосування адміністративно-господарських штрафів визначено Порядком № 1567.

Так, згідно з пунктами 20-21 Порядку №1567, виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму. У разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Відповідно до пункту 25 Порядку № 1567, справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Згідно з пунктом 26 Порядку № 1567, справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб`єкта господарювання. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб`єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.

Пунктом 27 Порядку № 1567 встановлено, що у разі неявки уповноваженої особи суб`єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі. За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.

Відповідно до акту від 17.07.2021 № 300181, встановлено перевищення нормативно допустимого навантаження.

Спірною постановою до позивача застосовано штраф за перевезення вантажу транспортним засобом, що належить позивачу, із перевищенням вагових обмежень, встановлених Правилами дорожнього руху, без відповідного дозволу.

Водночас з аналізу пункту 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 вбачається, що чинним законодавством взагалі забороняється перевезення подільних вантажів з перевищенням вагових параметрів автомобільними дорогами, тому дозвіл на рух такого вантажу не видається, а може лише бути застосована відповідальність у формі плати за проїзд, якщо при зважуванні вантажу встановлено порушення вагових параметрів.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 814/1460/16.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Позивач зазначає, що пісок (вантаж, який перевозив позивач) є подільним вантажем, що відповідачем не заперечується.

Суд дійшов висновку про помилкове застосування відповідачем до позивача штрафу, передбаченого абзацоом 14 частини першої статті 60 Закону № 2344-III, за змістом якого до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм при перевезенні вантажу саме без відповідного дозволу.

За таких обставин позов належить задовольнити.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судові витрати у справі становить судовий збір у сумі 2 270 грн, сплачений позивачем за подання позовної заяви до адміністративного суду, та витрати на правову допомогу адвоката, заявлені в розмірі 5 000 грн.

Відповідач заявив клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, посилаючись на їхню неспівмірність, ненадання адвокатом ордеру та нездійснення представництва інересів позивача в судовому засіданні.

Згідно із статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Верховного Суду від 16.04.2020 у справі № 727/4597/19 вказано, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 у справі № 726/549/19 викладена правова позиція, відповідно до якої при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

У вказаних вище постановах Верховного Суду, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 № 751/3840/15-ц зазначено, що на підтвердження обставин понесення судових витрат суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

За приписами частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивач надав:

- копію договору від 07.05.2021 про надання правової допомоги;

- копію додатка № 5 від 16.08.2021 до договору про надання правової допомоги;

- копію акта приймання-передачі від 16.08.2021, згідно з яким надані послуги з аналізу чинного законодавства та актуальної судової практики - 2 години, оформлення та подача позовної заяви до суду - 2 години, оформлення та подання відповіді на відзив, клопотань, заяв та інших процесуальних документів - 0,30 хв, участь у судових засіданнях - 0,30 хв. Вартість однієї години роботи адвоката становить 1 000 грн;

- ордер від 20.08.2021 серії ВЕ № 1038556.

Включення до переліку наданих правових послуг участі у судовому засіданні та оформлення та подання відповіді на відзив, клопотань, заяв та інших процесуальних документів є безпідставним, оскільки справа розглянута без виклику (повідомлення) сторін та вказані документи до суду позивачем не подавались.

Також необгрунтованим є зазначення окремою позицією аналіз чинного законодавства та судової практики, оскільки такі дії є етапом оформлення (підготовки) позовної заяви. Суд також урахував, що обсяг законодавства, яким регулюються спірні правовідносини, кількість доказів та характер доводів, якими позивач обґрунтовував позовні вимоги, свідчать про те, що підготовка позовноі заяви не вимагала великого обсягу юридичної й технічної роботи.

Згідно з пунктом 10 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення, є одним із основних засад (принципів) адміністративного судочинства.

Отже, задля забезпечення реального виконання рішення суду в частині стягнення судових витрат відшкодувати сплачений позивачем судовий збір належить за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті шляхом його стягнення за рахунок бюджетних асигнувань цього суб`єкта владних повноважень.

За таких умов суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті витрат на правову допомогу 2 000 грн (вартість оформлення та подання позовної заяви до суду: 2 години роботи адвоката вартістю 1 000 грн за годину) та судового збору в сумі 2 270 грн..

Керуючись статями 2, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Микитівський граніт" (вул. Шевченка, 11/4, м. Вознесенськ, Миколаївська область, 56501, ідентифікаційний код: 44012172) до Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (вул. Космонавтів, 61, м. Миколаїв, 54056 ) задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (вул. Космонавтів, 61, м. Миколаїв, 54056) від 05.08.2021 № 281922 про застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю „Микитівський граніт" адміністративно - господарського штрафу в сумі 8 500 грн.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (пр-т Перемоги, 14, м. Київ, 01135, ідентифікаційний код: 39816845) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Микитівський граніт" (вул. Шевченка, 11/4, м. Вознесенськ, Миколаївська область, 56501, ідентифікаційний код: 44012172) судовий збір у сумі 2 270 грн.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (пр-т Перемоги, 14, м. Київ, 01135, ідентифікаційний код: 39816845) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Микитівський граніт" (вул. Шевченка, 11/4, м. Вознесенськ, Миколаївська область, 56501, ідентифікаційний код: 44012172) витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 2 000 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.В. Птичкіна