Рішення № 102411981, 11.11.2021, Розівський районний суд Запорізької області

РОЗІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________

Справа № 327/259/21

Провадження № 2/327/97/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.11.2021 року смт.Розівка

Розівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Кущ Т.М.,

при секретарі судового засідання Беспалько Л.В.,

за відсутності осіб, які повинні брати участь у справі,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Розівського районного суду Запорізької області цивільну справу в порядку спрощеного провадження з повідомленням осіб без їх виклику за позовною заявою Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ) до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу,-

В С Т А Н О В И В :

02 вересня 2021 року МТСБУ в особі повноважного представника Батенко Є.Г. звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому заявлена вимога про стягнення з відповідача завданої шкоди в порядку регресу. Позовні вимоги обгрунтовні тим, що 21 грудня 2017 року о 17 год. 30 хв., рухаючись по проїзній частині вул.Центральної в смт.Розівка Запорізької області, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом ЗАЗ 1102, державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_2 , що рухався попереду нього у попутному з ним напрямку, та який в результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) згідно висновку судової медичної експертизи №369 від 21 грудня 2017 року, отримав тілесні ушкодження, несумісні з життям. МТСБУ було визначено розмір шкоди, пов`язаної із втратою годувальника, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що загалом складає 115200 грн. 00 коп.. Позивач послався на те, що ОСОБА_1 на дату скоєння ДТП не мав чинного договору обов`язкого страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а тому зобов`язаний відшкодувати в порядку регресу завдану шкоду. Одночасно позивач прохав вирішити питання про розподіл понесених ним судових витрат у розмірі 2270 грн. 00 коп. (а.с.2-4)

Ухвалою Розівського районного суду Запорізької області від 20 вересня 2021 року за клопотанням повноважного представника позивача вказану позовну заяву прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи по суті з повідомленням сторін без їх виклику та призначено справу до судового розгляду по суті на 06 жовтня 2021 року (а.с.34). В подальшому судові засідання неодноразово відкладались та востаннє судовий розгляд справи по суті було призначено на 11 листопада 2021 року (а.с.47,75).

Ухвалою Розівського районного суду Запорізької області від 11 листопада 2021 року в задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Доброхотової А.А. про витребування доказів, здійснення переходу з розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження до її розгляду за правилами загального позовного провадження та відкладення розгляду справи з вищевказаних підстав відмовлено в повному обсязі (а.с.90-91).

Представник позивача МТСБУ про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином (а.с.77), у позовній заяві та відповіді на відзив представник позивача на підставі довіреності Батенко Є.Г. вказала, що позивач позов підтримує у повному обсязі. Разом з тим, представник позивача клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін не подала, справу прохала розглянути без участіпредставника позивача та не заперечувала проти ухвалення заочного рішення (а.с.3 зворотна сторона, а.с.57 зворотна сторона).

Відповідач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Доброхотова А.А. про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать особисті розписки про отримання кожним окремо судової повістки (а.с.78,79).

Відповідачем ОСОБА_1 подано відзив на позовну заяву, у якому останній прохав відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки на момент скоєння ДТП він не був власником автомобіля ЗАЗ 1102, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , його власником був гр. ОСОБА_5 .. Крім того, зазначив, що не повинен нести відповідальність, оскільки відповідно до висновків інженерно-технічної експертизи №9-112 від 15 лютого 2018 року, його дії не відповідали вимогам пп.12.4, 12.9 «б» Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), що з технічної точки зору не знаходиться у причинному зв`язку з подією ДТП, дії велосипедиста ОСОБА_2 не відповідають вимогам пп.9.2, 9.2, 10.1 ПДР. Невиконання ОСОБА_2 вимог 10.1 ПДР з технічної точки зору знаходиться у причинному зв`язку з подією ДТП, водій ОСОБА_1 не мав технічної можливості уникнути наїзд на велосипедиста. Кримінальне провадження було закрито у зв`язку з відсутністю у діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення (а.с.39-42).

Повноважний представник позивача на підставі довіреності Батенко Є.Г. у відповіді на відзив прохала позов задовольнити в повному обсязі посилаючись на те, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо не доведе, що шкоду було заподіяно внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа повинна нести відповідальність за завдання шкоди, спричиненої внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Також, представник позивача зазначила, що особливістю відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини, а тому закриття кримінального провадження не є підставою для невідшкодування такої шкоди (а.с.56-57).

В запереченні на відповідь на відзив ОСОБА_1 надав пояснення, які за своїм змістом та характером є аналогічними поясненням, наданими ним у відзиві на позовну заяву, додатково вказавши, що ДТП сталося з вини велосипедиста ОСОБА_2 та внаслідок непереборної сили, оскільки він не мав технічної можливості уникнути наїзду на велосипедиста (а.с.63-67).

Виходячи з положень ч.5 ст.279 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, з`ясувавши позицію позивача та відповідача у справі, викладені у позовній заяві, відзиві на позовну заяву, відповіді на відзив на позовну заяву та в запереченні на відповідь на відзив на позовну заяву, вивчивши матеріали справи, дослідивши наявні у них докази та надавши їм належну оцінку, вважає, що позов підлягає задоволенню.

Відповідно до положень частин 1-4 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлені наступні обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

З матеріалів справи вбачається, що 21 грудня 2017 року приблизно о 17 год. 30 хв. водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем ЗАЗ 1102, державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , здійснюючи рух по проїзній частині вул.Центральної в смт.Розівка Запорізької області з боку вул.Новобудови в напрямку автодороги Запоріжжя-Маріуполь, в районі електроопори №112, здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_2 , що рухався попереду нього у попутному з ним напрямку. В результаті ДТП велосипедист ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження, від яких помер на місці пригоди (а.с.5-6,7,20).

На час скоєння ДТП ОСОБА_1 не мав чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (а.с.21).

Із свідоцтв про народження ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , їх батьком є ОСОБА_2 (а.с.14-15,16-17).

20 листопада 2018 року ОСОБА_3 та ОСОБА_7 звернулися до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника (а.с.8-13,19,20).

Відповідно до розрахунків розміру відшкодування шкоди, пов`язаної з втратою годувальника у справі №49417 від 11 грудня 2018 року, розраховано ОСОБА_3 та ОСОБА_7 до виплати по 57600 грн. кожному, що загалом складає 115200 грн. (а.с.18,22,23).

МТСБУ відшкодувало шкоду ОСОБА_3 та ОСОБА_7 по 57600 грн. кожному, відповідно до наказів №11594 та №11593 від 17 грудня 2018 року, що підтверджується платіжними дорученнями від 18 грудня 2018 року №1014839 та №1014838 (а.с.24,25,26).

Відповідно до положень статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон) у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 вказаного Закону МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Таким чином, у зв`язку із настанням події, передбаченої підпунктом «а» пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», МТСБУ здійснило відшкодування шкоди ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , які втратили годувальника, оскільки на момент смерті ОСОБА_2 внаслідок ДТП були неповнолітніми та перебували на його утриманні.

Відповідно до підпункту 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.

Звертаючись до суду із позовом, МТСБУ просило суд відшкодувати в порядку регресу витрати, пов`язані з регламентною виплатою.

Відповідач ОСОБА_1 заперечував проти задоволення позовних вимог МТСБУ посилаючись на те, що на час скоєння ДТП він не був власником транспортного засобу - автомобіля ЗАЗ 1102, державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , оскільки його власником фактично є ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до статей 1166, 1187 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно пункту 2.2 ПДР, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Таким чином, якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником, то саме ця особа є володільцем транспортного засобу і буде нести відповідальність за завдання шкоди.

Отже, відповідач помилково ототожнив право володіння та право керування джерелом підвищеної небезпеки.

Таким чином, ОСОБА_1 , будучи учасником ДТП, що сталося 21 грудня 2017 року, на законних підставах керував транспортним засобом - автомобілем марки ЗАЗ 1102, державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , а отже ОСОБА_5 не є особою, яка повинна відшкодувати шкоду, спричинену внаслідок ДТП.

Посилання відповідача ОСОБА_1 на те, що він не має нести відповідальність за шкоду, завдану внаслідок ДТП, виходячи із наявності постанови слідчого СВ Розівського ВП Бердянського ВП ГУНП в Запорізькій області від 26 лютого 2018 року, в якій зазначено, що в діях водія ОСОБА_1 не вбачається порушення вимог ПДР, які б перебували у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з настанням даної ДТП та її наслідками у вигляді смерті ОСОБА_2 , а тому дане кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, спростовується наступним.

Так, відповідно до частин першої-третьої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

Згідно з частинами першою, другою, п`ятою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов`язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

В той же час, чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення від відповідальності власника джерела підвищеної небезпеки як вина потерпілого, на яку посилався відповідач у своєму відзиві на позовну заяву та у запереченні на відповідь позивача на відзив на позовну заяву.

Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду у постановах: від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18); від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження №61-26195св18); від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження №61-33216св18), від 03 червня 2020 року у справі № 345/3335/17 (провадження № 61-22598св18), від 07 жовтня 2020 року у справі № 742/637/19 (провадження № 61-320св20).

Разом з тим, під час розгляду справи судом не встановлено, що ДТП трапилось внаслідок умислу потерпілого ОСОБА_2 або непереборної сили, якою відповідач ОСОБА_1 безпідставно вважає порушення ОСОБА_2 ПДР.

Так, під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).

При цьому, згідно з частиною другою статті 1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом, тобто груба необережність потерпілого може бути підставою для зменшення розміру відшкодування, а не відмови у повному обсязі.

Отже, порушення ПДР велосипедистом ОСОБА_2 , а саме п.10.1 ПДР, за змістом якого перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, помилково розцінюється відповідачем ОСОБА_1 , як непереборна сила, оскільки така обставина є необережністю потерпілого, яка сприяла виникненню шкоди.

Проте, вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, та у разі відшкодування витрат на поховання (частина третя статті 1193 ЦК України).

Як встановлено вище, МТСБУ виплатило ОСОБА_3 та ОСОБА_7 страхове відшкодування, пов`язане із втратою годувальника, а саме, у зв`язку зі смертю годувальника ОСОБА_2 , а тому вина останнього при вирішенні питання щодо наявності підстав для зменшення розміру відшкодування судом не враховується.

Крім того, посилання ОСОБА_1 у запереченні на норми ст.1188 ЦК України не заслуговують на увагу, оскільки водій велосипеда не є володільцем джерела підвищеної небезпеки.

Отже, виходячи з системного аналізу зазначених вище норм Закону та досліджених доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про доведеність тих обставин, на які посилається МТСБУ як на підставу своїх вимог до відповідача ОСОБА_1 , а тому позовні вимоги відшкодування завданої шкоди в порядку регресу підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме в сумі 115200 грн. 00 коп..

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позов МТСБУ задоволено повністю, суд, згідно положень ст.141 ЦПК України, присуджує позивачу судові витрати з ОСОБА_1 в сумі 2270 грн. 00 коп. (а.с.1).

Керуючись стст.12-13,76-81,141,247,259,263-268,279 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу, - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (розрахунковий рахунок IBAN: НОМЕР_3 в АТ «Укрексімбанк» ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 21647131, адреса: 02154, м.Київ, Русанівський бульвар, буд.8) завдану шкоду в порядку регресу в сумі 115200 (сто п`ятнадцяти тисяч двохсот) гривень 00 копійок, а також суму понесених судових витрат в розмірі 2270 (двох тисяч двохсот сімдесяти) гривень 00 копійок.

Рішення суду відповідно до частини 1 статті 273 ЦПК України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Запорізького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Т.М. Кущ