Рішення № 102408694, 23.12.2021, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

23 грудня 2021 року м. Чернігів справа № 902/274/21

Господарський суд Чернігівської області у складі судді А.С. Сидоренка, за участю секретаря судового засідання Селіван Н.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження матеріали позовної заяви

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт"

14007, м. Чернігів, проспект Миру, 233 (or@ethnoproduct) (info@big-harvest.com)

01054, м. Київ, вул. О.Гончара, 26, офіс 86 (Адвокатське об`єднання "ЯР.ВАЛ") (адреса представника - адвоката Юрченка Олександра Анатолійовича) (ІНФОРМАЦІЯ_1 )

до фізичної особи-підприємця Колісника Дмитра Сидоровича

АДРЕСА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2 )

18001, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 183, офіс 402 (Адвокатське бюро "ДЕФІНІЦІЯ КУШНІРА") (адреса представника - адвоката Кушніра Сергія Володимировича) (ІНФОРМАЦІЯ_3 ) (ІНФОРМАЦІЯ_4 )

про стягнення 766 973 грн. 93 коп.

та матеріали позовної заяви

за зустрічним позовом фізичної особи-підприємця Колісника Дмитра Сидоровича

АДРЕСА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт"

14007, м. Чернігів, проспект Миру, 233

про стягнення 180 000 грн. 00 коп.

за участю представників сторін:

від ТОВ "Етнопродукт": Юрченко О.А. - адвокат (ордер серії КС № 841211 від 10.03.2021)

від ФОП Колісник Д.С.: Кушнір С.В. - адвокат (ордер серії СА № 1017586 від 15.10.2021)

В судовому засіданні 23.12.2021, на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

ВСТАНОВИВ:

22 березня 2021 року до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт" до фізичної особи-підприємця Колісника Дмитра Сидоровича про стягнення 700 616,51 грн. заборгованості по внесенню плати за використання земель згідно договору про спільний обробіток землі від 16.04.2020, 22 463,57 грн. нарахованого на суму боргу індексу інфляції, 8 778,77 грн. трьох процентів річних з простроченої суми та 35 115,08 грн. пені за несвоєчасне внесення плати за використання земель.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань щодо своєчасного внесення плати за використання земель.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 23.03.2021, зокрема:

відкрито провадження у справі № 902/274/21;

постановлено розгляд справи здійснити за правилами загального позовного провадження;

підготовче засідання у справі призначено на 14.04.2021;

зобов`язано відповідача у 15-денний строк з дня вручення даної ухвали надіслати суду відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; а позивачу - копію відзиву та доданих до нього документів, у порядку, передбаченому статтями 165, 178 Господарського процесуального кодексу України. Докази направлення відзиву надати суду до початку підготовчого засідання;

зобов`язано позивача надіслати суду та відповідачу відповідь на відзив до початку підготовчого засідання у справі (у разі наявності) у порядку, передбаченому ч.ч.3-6 ст.165, ст.166 Господарського процесуального кодексу України. Докази направлення відповіді на відзив надати суду до початку підготовчого засідання;

зобов`язано відповідача надіслати суду та позивачу заперечення щодо відповіді на відзив до початку підготовчого засідання у справі (у разі наявності) у порядку, передбаченому ч.ч.3-6 ст.165, ст.167 Господарського процесуального кодексу України. Докази направлення заперечення щодо відповіді на відзив надати суду до початку підготовчого засідання;

постановлено сторонам подання доказів по справі здійснювати відповідно до ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

06.04.2021, у встановлений судом процесуальний строк, до Господарського суду Вінницької області надійшов відзив від 05.04.2021 № 27/А на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що відповідач вважає обставини, викладені в позовній заяві, такими, що не відповідають дійсним обставинам справи та такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами.

Процесуальним правом на подання відповіді на відзив Товариство з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт" не скористалось.

08 квітня 2021 року фізичною особою-підприємцем Колісником Дмитром Сидоровичем до Господарського суду Вінницької області подана зустрічна позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт" про стягнення 180 000,00 грн. попередньої оплати, внесеної позивачем згідно договору про спільний обробіток землі від 16.04.2020.

В обґрунтування заявлених позовних вимог фізична особа-підприємець Колісник Дмитро Сидорович посилається на невиконання товариством умов вищевказаного договору в частині прийняття рішення щодо порядку використання земельних ділянок, визначених в договорі; як наслідок - позивач був позбавлений можливості використовувати та обробляти відповідні земельні ділянки.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 12.04.2021 зустрічний позов фізичної особи-підприємця Колісника Дмитра Сидоровича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт" про стягнення 180 000,00 грн. прийнято до спільного розгляду з первісним позовом, об`єднавши зустрічний позов в одне провадження з первісним позовом у справі № 902/274/21 та призначивши його розгляд в підготовчому засіданні на 14.04.2021.

05.05.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт" до Господарського суду Вінницької області поданий відзив від 28.04.2021 на зустрічну позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що відповідач не погоджується з доводами позивача та вважає, що останнім не спростовано факти (обставини), викладені в первісній позовній заяві.

11.05.2021 фізичною особою-підприємцем Колісником Дмитром Сидоровичем до Господарського суду Вінницької області (через систему "Електронний суд") подана відповідь від 10.05.2021 на відзив, якою він не погодився з думкою Товариства з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт" та підтримав свої доводи, викладені у зустрічній позовній заяві.

В підготовчому засіданні 14.04.2021, на підставі ст. 216 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 12.05.2021.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 12.05.2021, залишеною без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.06.2021, постановлено справу № 902/274/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт" до фізичної особи-підприємця Колісника Дмитра Сидоровича про стягнення 766 973,93 грн., за зустрічним позовом фізичної особи-підприємця Колісника Дмитра Сидоровича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт" про стягнення 180000,00 грн. передано на розгляд до Господарського суду Чернігівської області.

12 липня 2021 року вказані вище позови надійшли до Господарського суду Чернігівської області.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 19.07.2021, зокрема:

справа № 902/274/21 прийнята до розгляду суддею Сидоренко А.С. з призначенням підготовчого засідання на 10.08.2021;

встановлений процесуальний строк для подання Товариством з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт" як відповідачем за зустрічним позовом заперечення на відповідь на відзив - протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

У зв`язку з відсутністю фінансування на оплату поштових послуг вказана вище ухвала суду від 19.07.2021 ТОВ "Етнопродукт" засобами поштового зв`язку в паперовій формі не направлялась, проте була направлена на його електронну пошту з проханням повідомити про її отримання (відповідна інформація до суду надійшла 21.07.2021).

Процесуальним правом на подання заперечення Товариство з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт" як відповідач за зустрічним позовом не скористалось.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 03.08.2021 провадження у справі № 902/274/21 зупинено до перегляду в порядку касаційного провадження ухвали Господарського суду Вінницької області від 12.05.2021 по справі № 902/274/21.

Ухвалою Верховного Суду від 15.09.2021 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Колісника Дмитра Сидоровича на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 12.05.2021 і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.06.2021 у справі № 902/274/21.

29.09.2021 матеріали справи № 902/274/21 були повернуті з Верховного Суду до Господарського суду Чернігівської області у зв`язку з чим ухвалою суду від 11.10.2021 поновлено провадження у справі з призначенням підготовчого засідання на 02 листопада 2021 року.

02 листопада 2021 року господарський суд постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 18 листопада 2021 року.

За клопотаннями сторін, задоволеними ухвалами Господарського суду Чернігівської області від 08.11.2021 та від 09.11.2021, призначене на 18.11.2021 підготовче засідання проведено в режимі відеоконференції.

Ухвалою від 18.11.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 24 листопада 2021 р. о 11:00.

За клопотаннями сторін, задоволеними ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 22.11.2021, призначене на 24.11.2021 судове засідання проведено в режимі відеоконференції.

В судовому засіданні 24.11.2021 суд оголосив перерву до 09.12.2021 до 11:00.

08.12.2021 на електронну адресу суду від позивача за первісним позовом надійшли додаткові пояснення, в яких він зазначив, що земельні ділянки, які будо надано Відповідачу за Договором про Спільний обробіток землі від 16.04.2020, окрім карт, що було залучено Позивачем до матеріалів справи разом з позовною заявою та відзивом на зустрічну позовну заяву від 28.04.2021 можна ідентифікувати за кадастровими номерами 47 земельних ділянок, які використовував Відповідач, що загалом між Позивачем та Відповідачем будо укладено 66 договорів суборенди земельних ділянок від 24.04.2020 і по кожному з них Відповідач не заперечує проти їх використання, а отже виходить ситуація коли, наприклад, на полі Б-5, Відповідач використовує сім земельних ділянок на підставі Договору про спільний обробіток землі і заперечує таке використання, і на тому ж самому полі за 13 договорами суборенди Відповідач використовує 13 земельних ділянок і не заперечує проти цього використання. Позивач за первісним позовом наголосив, що навіть технічно неможливо оброблюючи одне поле використовувати лише частину земельних ділянок, оскільки ці земельні ділянки не виділені в натурі і йдуть одним масивом, що є додатковим доказом того, що Відповідач використовував 47 земельних ділянок, які він отримав від Позивача за Договором про спільний обробіток землі від 16.04.2020.

09.12.2021 на електронну адресу суду від позивача за первісним позовом надійшли додаткові пояснення, в яких зазначив, що в додатковий поясненнях від 08.12.2021 Позивачем надано кадастрові номери та площі 47 земельних ділянок, що було передано за Договором про спільний обробіток землі від 16.04.2020, ці земельні ділянки знаходяться на полях Б-5, Б-12, Б-13, «Журавок», С-14, С-15-16, С-17, С-19, Я-1-2, Я-12, на цих же полях Відповідач брав у TOB «Етнопродукт» за 66 договорами суборенди земельних ділянок від 24.04.2020 земельні ділянки в кількості 66 штук, всі 66 договори суборенди земельних ділянок було зареєстровано в Реєстрі речових прав на нерухоме майнова їх обтяжень, по цим 66 договорам суборенди земельних ділянок, Відповідач також повністю не розрахувався, що призвело до подачі Позивачем 30 позовів за цими договорами і по всім Договорам суборенди Відповідач підтвердив їх використання на полях Б-5, Б-12, Б-13, «Журавок», С-14, С-15-16, С-17, С-19, Я-1-2, Я-12. Позивач за первісним позовом зазначив, що на картах, залучених Позивачем до матеріалів справи разом з позовною заявою та відзивом на зустрічну позовну заяву від 28.04.2021, добре видно, що 47 земельних ділянок, отриманих Відповідачем за Договором про спільний обробіток землі від 16.04.2020, та 66 земельних ділянок, отриманих Відповідачем за договорами суборенди земельних ділянок від 24.04.2020, переплетені між собою і використання одних неможливо без використання інших, цю обставину фактично підтвердив представник Відповідача за первісним позовом під час відповідей на запитання Позивача.

За клопотаннями сторін, задоволеними ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 26.11.2021, призначене на 09.12.2021 судове засідання проведено в режимі відеоконференції.

Відповідно до ст. 161 ГПК України, при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених Господарським процесуальним кодексом України. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Оскільки додаткові пояснення від 08.12.2021 та 09.12.2021 подані позивачем за первісним позовом стосуються предмету спору, суд розцінює їх як відповідь на відзив відповідача за первісним позовом, подану з пропуском строку для її подання без клопотання про поновлення строку на подання відповіді на відзив.

На підставі ст. 118 ГПК України, подана ТОВ «Етнопродукт» відповідь на відзив залишена судом без розгляду.

Представник позивача за первісним позовом в судовому засіданні 09.12.2021 за первісним позовом просив повернутися до стадії підготовчого судового засідання.

В судовому засіданні 09.12.2021 суд постановив протокольну ухвалу про відмову в клопотанні представника позивача за первісним позовом щодо повернення до стадії підготовчого провадження, оскільки така процесуальна дія не передбачена ГПК України.

В судовому засіданні 09.12.2021 суд оголосив перерву до 23.12.2021 до 12:30.

За клопотаннями сторін, задоволеними ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 17.12.2021, призначене на 23.12.2021 судове засідання проведено в режимі відеоконференції.

В судовому засіданні 23.12.2021, на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 173 - 175 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Майново - господарськими визнаються цивільно - правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

16.04.2020 між ТОВ «Етнопродукт» (Сторона 1) та ФОП Колісник Дмитро Сидорович (Сторона 2) укладено договір про спільний обробіток землі, згідно умов якого (п.1.1) сторони зобов`язуються здійснювати спільний обробіток землі для досягнення ефективного використання земель сільськогосподарського призначення та виробництва сільськогосподарської продукції на земельних ділянках загальною площею 176,1233 га, які належать Стороні 1 на правах оренди та знаходяться на території Городнянської міської ради за межами села Бутівка.

Відповідно до п.1.2-1.3 договору спільний обробіток землі сторін цього договору не тягне за собою створення відповідної юридичної особи. Спільний обробіток землі згідно з цим договором здійснюється без об`єднання вкладів сторін, тобто без створення простого товариства.

Сторона 1 відповідно до п.2.1-2.2 договору зобов`язується визначити земельні ділянки загальною площею 176,1233 га та надати Стороні 2 їх план-схему та зобов`язується з моменту підписання даного договору забезпечити Стороні 2 доступ до вказаних у п.1.1 земельних ділянок і не втручатися у виробничий процес Сторони 2 стосовно обробітку вказаних у п.1.1 Земельних ділянок для досягнення мети договору.

Сторона 2 відповідно до п.2.4 договору зобов`язується проводити обробіток землі та вирощування сільськогосподарської продукції виключно за свій рахунок, а саме підготовку ґрунту для посіву, посів з внесенням мінеральних добрив, культивацію та збір урожаю, самостійно вносити засоби захисту рослин, використовувати своє насіння, пальне, техніку тощо.

Рішення стосовно порядку використання земельних ділянок, зазначених у пункті 1.1 договору, приймає Сторона 2. Керівництво спільним обробітком землі за даним договором, а також ведення спільних справ доручається Стороні 2. Усі фінансові операції по спільному обробітку землі сторін здійснюються через розрахунковий рахунок Сторони 2 (п.3.1-3.3 договору).

Відповідно до п.4.1 договору Сторона 2 сплачує Стороні 1 плату за один гектар землі, яка використовується для спільного обробітку згідно з цим договором, 5000,00 грн, в т.ч. ПДВ, за весь період чинності договору. До 21 квітня 2020 року Сторона 2 сплачує Стороні 1 5% від загальної суми договору, а саме 44030,83грн, включно з ПДВ. До 15 травня 2020 року Сторона 2 сплачує Стороні 1 ще 5% від загальної суми договору, а саме 44030,83 грн, включно з ПДВ. До 15 липня 2020 року Сторона 2 сплачує Стороні 1 40% від загальної суми договору, а саме 352246,60 грн, включно з ПДВ. Решту коштів 50% від суми договору, а саме 440308,25 грн, включно з ПДВ Сторона 2 сплачує Стороні 1 не пізніше ніж у третій день збирання врожаю з земельних ділянок, але не пізніше 15 листопада 2020 року.

Згідно п.4.2 договору після виконання Стороною 2 умов пункту 4.1 договору сільськогосподарська продукція (урожай) та доходи, одержані в результаті спільного обробітку землі, що є предметом даного договору, належать в повному обсязі Стороні 2 на праві власності та подальшому розподілу між сторонами не підлягає.

У п.5.1 договору сторони передбачили, що договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 30 листопада 2020 року.

На виконання умов договору ФОП Колісник Д.С. згідно квитанції № 234910130 від 21.04.2020 перерахував ТОВ «Етнопродукт» 180 000,00 грн плати за спільний обробіток землі. Оплата проводилась на підставі виставленого ТОВ «Етнопродукт» рахунку № 8 від 16.04.2020р.

Таким чином, відповідач за первісним позовом здійснив передбачені договором оплати: до 21.04.2020 в сумі 44030,83грн, до 15.05.2020 в сумі 44030,83 грн, до 15.07.2020 частково в сумі 91940,00 грн.

Відповідачем за первісним позовом не було проведено оплату за землю до 15.07.2020 в сумі 260308,26 грн (прострочка виконання зобов`язання з 16.07.2020) та до 15.11.2020 в сумі 440308,25 грн (прострочка виконання зобов`язання з 16.11.2020).

Позивачем за первісним позовом було виставлено відповідачу рахунок на оплату №48 від 14.11.2020 на суму 700616,50 грн за спільний обробіток земельної ділянки.

По даній операції позивачем за первісним позовом було сформовано податкову накладну від 31.12.2020 № 2 на суму 700616,50 грн (583 847,08 грн. + 116 769,42 ПДВ), яка була зареєстрована в органах ДПС, що підтверджується квитанцією № 1 від 25.02.2021.

Позивач за первісним позовом у поданій позовній заяві вказав, що відповідач свої зобов`язання по оплаті до 21.04.2020 - 44 030,83 грн. (5 %) та до 15.05.2020 - 44 030,83 грн. (ще 5 %) виконав, щодо оплати до 15.07.2020 - 352 246,60 грн. (40 %) Відповідач виконав частково, оплативши 91 938,34 грн. (44 030,83 + 44 030,83 + 91 938,34 = 180 000,00), тобто з 16.07.2020 у Відповідача виникли перед Позивачем зобов`язання по оплаті на суму 260 308,26 грн, а зобов`язання щодо оплати 15.11.2020 - 440 308,25 грн. (50 %) Відповідач не виконав, загальна сума заборгованості Відповідача по Договору складає 700616,51 грн.

Відповідач за первісним позовом, в свою чергу, проти заявленого позову заперечив, та подав зустрічний позов про повернення 180000,00 грн попередньої оплати, оскільки сторони не приступили до виконання договору від 16.04.2020 про спільний обробіток землі.

Доказами у справі, відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Розглянувши подані до матеріалів справи докази, зокрема, копії договору про спільний обробіток землі від 16.04.2020, квитанції № 234910130 від 21.04.2020, рахунку на оплату № 48 від 14.11.2020, податкової накладної від 31.12.2020 № 2, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги за первісним позовом в частині стягнення 700 616,51 грн. заборгованості по внесенню плати за використання землями згідно договору про спільний обробіток землі від 16.04.2020 являються обґрунтованими.

Крім того, судом прийнято до уваги надане ТОВ «Етнопродукт» до матеріалів справи підтвердження Бутівського старостинського округу № 1 від 28.04.2021 № 123 в якому вказано, що земельні ділянки загальною площею 176,1233 га, які перебувають у користуванні ТОВ «Етнопродукт» на підставі договору оренди в 2020 році були ним передані в обробіток ФОП Коліснику Дмитру Сидоровичу на підставі Договору про спільний обробіток землі від 16.04.2020 року і на підставі даного договору саме ФОП Колісник Д.С. використовував земельні ділянки загальною площею 176,1233 га з квітня 2020 по грудень 2020 року шляхом вирощування кукурудзи та соняшнику.

Подані ТОВ «Етнопродукт» до матеріалів справи копії заяв свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , не прийняті судом до уваги з огляду на таке.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. (статті 76, 77 ГПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 87 ГПК України на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах.

Відтак показання свідка не є належним доказом наявності між сторонами договірних відносин, оскільки такі правовідносини підтверджуються насамперед письмовими доказами (в т.ч. договорами та документами первинного бухгалтерського обліку).

Заперечення відповідача за первісним позовом з посиланням на те, що відповідачу не було забезпечено доступ до земельних ділянок судом не прийнято до уваги, оскільки останнім не подано жодного належного доказу того, що позивач якимось чином перешкоджав відповідачу у обробітку землі. Умовами укладеного між сторонами договору саме на ФОП Колісника Д.С. покладено обов`язок прийняти рішення стосовно порядку використання земельних ділянок та здійснення керівництва спільним обробітком землі. Відповідачем за первісним позовом не подано доказів того, що він протягом строку дії договору про спільний обробіток землі звертався до позивача за первісним позовом зі скаргами, вимогами, листами, попередженнями тощо стосовно неможливості обробітку земельних ділянок визначених договором з вини останнього. Тільки після відкриття провадження у даній справі № 902/274/21 за первісним позовом ФОП Колісником Д.С. було направлено ТОВ «Етнопродукт» вимогу про повернення попередньої оплати в сумі 180000,00 грн.

Не заслуговують на увагу і твердження відповідача за первісним позовом, що неможливо ідентифікувати земельні ділянки, які передавалися відповідачу для обробітку, так як не вказані кадастрові номери відповідних ділянок, оскільки, позивач за первісним позовом ФОП Колісник уклав з ТОВ «Етнопродукт» не лише договір про спільний обробіток землі, окрім нього між сторонами було укладено договори суборенди земельної ділянки і використовувати земельні ділянки, отримані за договором суборенди та не використовувати земельні ділянки отримані за договором про спільний обробіток землі фізично неможливо, на підтвердження чого ТОВ «Етнопродукт» були додані копії карт обробітку земельних ділянок (а.с. 15-17, 133-161 т.1). На підтвердження укладання між сторонами договорів суборенди до матеріалів справи додано Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (а.с.194-250 т.1, а.с.1-78 т.2).

Також судом відхилені заперечення відповідача за первісним позовом з посиланням на те, що він не отримував рахунок на оплату №73 від 30.11.2020 та що зазначена в ньому площа обробітку земельних ділянок не відповідає площі, визначеній у договорі, з огляду на таке.

За своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє Відповідача від обов`язку оплатити послуги.

Умовами договору, зокрема пунктом 4.1, чітко передбачено порядок і строки розрахунків, незалежно від наявності чи відсутності відповідного рахунку на оплату.

Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18, від 29.04.2020 у справі № 915/641/19, від 13.02.2020 у справі №910/1558/19.

Щодо невідповідності площі земельних ділянок у рахунку на оплату по відношенню до площі, визначеної умовами договору, суд вказує, що рахунок №48 від 14.11.2020 складений на оплату за обробіток земельної ділянки без врахування суми попередньої оплати 180000,00 грн, тобто на залишок боргу за договором.

Частинами третьою, восьмою статті 19 ГК України передбачено, що обов`язком суб`єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб`єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.

Частиною першою статті 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201, пунктом 187.1 статті 187 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до пункту 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.

Аналіз наведених норм свідчить, що підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податку на додану вартість при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі на постачання послуг на користь другої сторони, може бути доказом правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 910/23097/17.

У справі, що розглядається, ТОВ «Етнопродукт» на підтвердження виконання сторонами умов договору про спільний обробіток землі від 16.04.2020 серед іншого надало податкову накладну від 31.12.2020 № 2, виписану на залишок суми заборгованості ФОП Колісник Д.С. в розмірі 700 616,51 грн. та зареєструвало її.

Тому суд вважає її належним доказом на підтвердження виконання ТОВ «Етнопродукт» своїх зобов`язань за договором.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку. Зазначена правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 21 січня 2018 року у справі №5-249кс15.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.08.2018 у справі № 910/23428/17.

Суд враховує, що згідно статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. За загальним правилом норми процесуального права застосовуються в редакції чинній, на момент ухвалення рішення.

Система доказування у господарському процесі, засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту, чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини відповідними належними та допустимими доказами. При чому, ключовим фактором у тому, як сторона користується стандартами доказування виступає, її зацікавленість у вирішенні господарського спору на свою користь.

Якщо існує певний юридичний факт, який входить до предмету доказування по справі, то мають бути наявні відповідні докази на підтвердження цього факту або об`єктивні причини та розумне пояснення їх відсутності. Однак, якщо сторона з тих чи інших причин не доводить певну важливу для розгляду справи обставину, то суд, оцінюючи докази "за внутрішнім переконанням" вирішує, чи мав місце певний факт, що підлягаю доказуванню, чи він є просто надуманим.

При цьому суд враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема, рішення, в яких суд посилається на баланс вірогідностей задля оцінки обставин у справі. Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 (заява № 59166/12) "Дж. К. та Інші проти Швеції" (J.K. AND OTHERS v. SWEDEN) Європейський суд з прав людини наголошує, що "У країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічна правова позиція з цього питання викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20, від 01.10.2020 у справі № 910/16586/18.

Отже, за умови наявних та досліджених доказів, суд дійшов висновку про більшу вірогідність ("баланс вірогідностей") факту обробітку відповідачем за первісним позовом землі згідно умов договору про спільний обробіток землі від 16.04.2020, аніж протилежного факту.

Інші докази та пояснення учасників справи судом не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясовано усі питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин, суд доходить висновку, що позовні вимоги за первісним позовом в частині стягнення заборгованості підлягають задоволенню в сумі 700616,51 грн.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За умовами Договору (п. 6.3.) у разі прострочення сплати Стороною 2 відповідно до п.4.1, остання зобов`язана сплатити Стороні 1 пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої вчасно суми за кожен день прострочення платежу.

Позивач за первісним позовом просить стягнути з відповідача за первісним позовом 35115,08 грн пені за період з 16.07.2020 по 02.03.2021.

Згідно ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У відповідності зі ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями у розумінні ст.230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.

У кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців.

Дослідивши умови Договору, суд встановив, що п. 3.2. Договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначенням "до дати фактичного виконання", тощо.

Відтак, умову, передбачену у п. 6.3. укладеного сторонами у цій справі Договору, неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.

Правовий висновок щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2019 у справі №904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі № 911/634/19, від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20.

Здійснивши перевірку розрахунку пені, судом встановлено, що позивачем за первісним позовом при здійсненні нарахування не враховано приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 31263,94 грн за період з 16.07.2020 по 02.03.2021.

Частина 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивач за первісним позовом просить стягнути з відповідача за первісним позовом 22463,57 грн інфляційних та 8778,77 грн 3% річних за період з 16.07.2020 по 02.03.2021.

Виходячи з того, що відповідач за первісним позовом припустився прострочення виконання зобов`язання по оплаті за землю, з нього підлягає стягненню 22463,57 грн інфляційних та 8778,77 грн 3% річних за період з 16.07.2020 по 02.03.2021.

Оскільки відповідач за первісним позовом своєчасно не розрахувався за землю згідно умов договору про спільний обробіток землі від 16.04.2020, позивач за первісним позовом правомірно звернувся з відповідною позовною заявою до суду.

За таких обставин, позовні вимоги за первісним позовом є обґрунтованими і підлягають задоволенню частково, в частині стягнення боргу в сумі 700616,51 грн, в частині стягнення пені в сумі 31263,94 грн, в частині стягнення 3% річних в сумі 8778,77 грн, в частині стягнення інфляційних в сумі 22463,57 грн. В решті первісного позову слід відмовити.

За правилами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно з відповідача за первісним позовом підлягає стягненню на користь позивача за первісним позовом 11446,84 грн судового збору.

Враховуючи встановлення судом факту обробітку відповідачем за первісним позовом землі згідно умов договору про спільний обробіток землі від 16.04.2020, позовні вимоги за зустрічним позовом в частині повернення 180000,00 грн попередньої оплати необґрунтовані і задоволенню не підлягають, адже ФОП Колісником Д.С. не було доведено факт односторонньої відмови ТОВ «Етнопродукт» від своїх зобов`язань.

Відповідно судові витрати за зустрічним позовом покладаються на позивача за зустрічним позовом.

Згідно ч. 8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, розрахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.221 Господарського процесуального кодексу України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Представник позивача за первісним позовом заявив усне клопотання про розгляд питання розподілу судових витрат після винесення рішення.

Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше 15 днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог (ч.2 ст221 Господарського процесуального кодексу України)

У зв`язку з вищезазначеним та з огляду на приписи ст.238 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне призначити судове засідання для вирішення питання про розподіл судових витрат ТОВ «Етнопродукт» на 05 січня 2022 року на 09 год. 00 хв.

Керуючись ст. 123, 129, 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт" до фізичної особи-підприємця Колісника Дмитра Сидоровича про стягнення 766 973 грн. 93 коп. задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця Колісника Дмитра Сидоровича ( АДРЕСА_1 ; код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт" (14007, м. Чернігів, проспект Миру, 233; код 03798553) 700 616,51 грн боргу, 22 463,57 грн. інфляційних, 8778,77 грн. 3% річних, 31 263,94 грн. пені та 11 446,84 грн судового збору.

В решті первісного позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Призначити судове засідання для розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт" про розподіл судових витрат на 05 січня 2022 року на 09 год. 00 хв. у приміщенні Господарського суду Чернігівської області за адресою: м. Чернігів, проспект Миру, 20, зал судових засідань № 307.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт" протягом 5 (п`яти) днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог надати суду докази щодо понесених ним судових витрат.

Повідомити сторін про те, що їх неявка не перешкоджає проведенню судового засідання та розгляду заяви про розподіл судових витрат.

Повний текст рішення складено та підписано 04.01.2022.

Суддя А.С.Сидоренко