Рішення № 102402287, 24.12.2021, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/2087/20

Справа №754/11899/19

РІШЕННЯ

Іменем України

24 грудня 2021 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

Головуючого судді - Галась І.А.

при секретарі - Дуб С.І.

за участі представника позивача - ОСОБА_2.

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Усікової Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа - Банк» про визнання недійсним кредитного договору,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (місто Київ, вул. Велика Васильківська, 100), в якому просив: визнати недійсним Договір кредиту № 40.29-48/122 від 26 лютого 2008 року; визнати недійсним Іпотечний договір № 013/116-I від 26 лютого 2008 р.; зобов`язати Відповідача відмінити обмеження обтяження на предмет іпотеки - трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з АТ «Альфа-Банк» отримані Позивачем збитки в сумі 174717, 86 дол. США.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 26 лютого 2008 року між Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено Договір кредиту № 40.29-48/122, відповідно до умов якого Банк зобов`язався надати Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 143650,0 (сто сорок три тисячі шістьсот п`ятдесят) доларів США зі сплатою 11,75 % річних.

Зазначено, що в забезпечення виконання умов кредитного договору, 26 лютого 2008 року між Позивачем та АКБСР «Укрсоцбанк» укладено Іпотечний договір № 013/116-I, відповідно до умов якого позичальник передав банку в іпотеку трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 .

Позивач заперечує отримання кредиту в іноземній готівковій валюті, зазначаючи його отримання в національній валюті у розмірі 725 432, 50 грн., внаслідок чого були порушені його права.

Позивач зазначає, що укладений кредитний договір містить умови, які є несправедливими в цілому, суперечать принципу сумлінності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на погіршення становища споживача, що, в свою чергу, є підставою для визнання такого договору недійсним.

Договором не передбачено покладання на Позивача валютних ризиків (курсові різниці), та Позивач навіть не попереджений про них, так як того вимагає Постанова НБУ від 10.05.2007 р. № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Позивач зазначає, що Відповідачем не надано у письмовому вигляді інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів, чим порушено Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ від 10.05.2007 №168 та ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, до діяла на момент виникнення кредитних правовідносин). Розрахунок платежів споживача за кредитним договором проведений поверхово, оскільки у ньому зазначено тільки два показники: дату платежу та суму, що підлягає сплаті; й не зрозуміло для споживача, оскільки не зазначено із чого складаються вказані суми та на момент укладення договору взагалі відсутня інформація щодо кінцевих сум. Графік погашення платежів відсутній, а в Кредитному договорі - п. 1.1.1 передбачена тільки щомісячна сума мінімально необхідного платежу - 855,00 дол. США без розподілу його на «тіло» кредиту та проценти (без інших платежів).

На момент укладення договору, Позивачу не було надано інформації про збільшення його витрат на суму пенсійних зборів до Пенсійного фонду та біржових комісій під час купівлі продажу іноземної валюти (наявні на той час платежі).

Крім того п. 3.8. постанови НБУ № 168 зазначено, що у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов`язані під час укладення кредитного договору: попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов`язань за кредитним договором несе споживач; надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов`язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов`язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним.

Про те, що Позивачу не надано повної інформації про реальну вартість кредиту за кредитним договором № 40.29-48/122 від 26.02.2008 р. відповідно до постанови НБУ від 10.05.2007 р. № 168 зазначено у висновку проведеної судово-економічної експертизи № 20986/16-45 від 11 серпня 2017 року та також порушена Постанова НБУ від 30.05.2007 р. № 200, яка була проведена в рамках судової справи № 754/17520/15-ц за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Крім того, експертом зроблено висновок про те, що банк не зміг підтвердити документально чи спростувати надання кредитних коштів у вигляді готівкової іноземної валюти за кредитним договором № 40.29-48/122 від 26.02.2008 р. Тому, за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів провести розрахунок відсотків за користування кредитними коштами, також було неможливим.

В результаті розгляду справи № 754/17520/15-ц Банку було відмовлено в позові на підставі того, що ним не було доведено отримання ОСОБА_1 в касі готівки в розмірі 143650,00 доларів США, а не його еквіваленту в сумі 725 432,50 грн.

Також Позивач зазначає, що надаючи Позивачу кредит в іноземній валюті на придбання нерухомого майна - квартири, банк не виконав функції агента валютного контролю, так як він відповідно до наданого дозволу про перелік операцій, які мав право здійснювати, мав право лише на залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України (без індивідуальної ліцензії). Як агент валютного контролю він знав, що, надаючи Позивачу кредит в іноземній валюті, останній ці кредитні кошти буде використовувати для розрахунків готівкою, а значить використає їх як засіб платежу в готівковому грошовому обігу, що заборонено ст. 99 Конституції України, ст.3 Декрету Кабміну України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 32 Закону України «Про Національний банк» та постановою НБУ від 30.05.2007 р. № 200 «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України», таким чином ввівши в оману Позивача.

Крім іншого, Позивач просить стягнути з Відповідача збитки в сумі 174 717, 86 дол. США, зазначаючи таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 230 ЦК України сторона, яка застосувала обман, повинна відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину. Враховуючи, що Позивач сплатив Банку 159183,93 дол. США, Банк повинен повернути Позивачу зазначену суму в подвійному розмірі за мінусом отриманої, а саме: (159 183,93 (фактично сплачена Позивачем сума за кредитом в доларовому еквіваленті) х 2) - 143 650,00 (сума кредиту, вказана в договорі) = 174 717,86 дол. США.

З огляду на вищенаведене, Позивач просить задовольнити позов.

Від АТ «Альфа-Банк» надійшли письмові пояснення, в яких викладено ставлення Відповідача до пред`явленого позову. Відповідач зазначає, що Позивачем не доведено порушення його прав та інтересів, а також вказує про те, що у разі, якщо суд дійде висновку про порушення прав та інтересів ОСОБА_1 , застосувати до позовних вимог позовну давність.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав викладених у змісті позовної заяви.

Представник відповідача Акціонерного товариства «Альфа - Банк» в судовому засіданні проти позову заперечувала, просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Рух справи.

14 серпня 2019 року ухвалою Деснянського районного суду м. Києва відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання кредитного договору недійсним.

23 жовтня 2019 від Позивача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи документів.

05 листопада 2019 року від представника Відповідача надійшла заява про заміну сторони правонаступником.

28 листопада 2019 року від представника Позивача надійшло клопотання про приєднання документів до матеріалів справи.

11 березня 2020 року від представника Позивача надійшло клопотання про витребування доказів.

11 лютого 2020 року від представника Позивача надійшло повідомлення про вжиття заходів з метою отримання матеріалів реєстраційної справи.

30 червня 2020 року протокольною ухвалою суду витребувано у Відповідача докази.

23 грудня 2020 року представником Відповідача подано пояснення на позовну заяву та копії документів.

13 жовтня 2021 року ухвалою Деснянського районного суду м. Києва, закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ч.1 ст. 3 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 4 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч.ч.1, 2, 3 ст. 13 ЦПК України).

У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оцінюючи аргументи, викладені в позовній заяві суд в тому числі керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, № 303-A, параграф 29).

26 лютого 2008 року між Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено Договір кредиту № 40.29-48/122, відповідно до умов якого Банк зобов`язався надати Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 143650,0 (сто сорок три тисячі шістьсот п`ятдесят) доларів США зі сплатою 11,75 % річних.

Пунктом 1.2. встановлено: Кредит надається Позичальнику на наступні цілі - придбання нерухомого майна - квартири загальною площею 78,10 кв.м, що знаходиться за адресою: , АДРЕСА_1 та яка взята в забезпечення згідно Іпотечного договору від 26 лютого 2008 р. № 013/116-І з заставною вартістю 853450,0 (вісімсот п`ятдесят три тисячі чотириста п`ятдесят) грн. - п.1.3.1. Договору.

2.1. Порядок надання кредиту на цілі, визначені п. 1.2 здійснюється шляхом видачі Позичальнику готівкових грошей.

В забезпечення виконання умов кредитного договору, 26 лютого 2008 року між Позивачем та АКБСР «Укрсоцбанк» укладено Іпотечний договір № 013/116-I, відповідно до умов якого позичальник передав банку в іпотеку трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 .

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 26 вересня 2018 року у справі № 754/17520/15-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено повністю.

Зазначеним рішенням суду встановлені наступні обставини справи, які відповідно до ст. 82 ЦПК України, не потребують доказування:

«В недотримання вимог ЗУ «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991р. №1023-ХІІ (зі змінами та доповненнями) та постанови Правління НБУ №168 від 10.05.2007р., ПАТ «Укрсоцбанк» не визначена для позивальника ОСОБА_1 реальна вартість кредиту за договором кредиту №40.29-48/122 від 26.02.2008р. (з урахуванням здійснення всіх платежів та курсових коливань, комісій за валютообмінних операцій, страхових платежів). Крім того, відповідно до Постанови НБУ №200 від 30.05.2007р., нормативно не передбачено видача банком готівкової іноземної валюти у вигляді кредитних коштів. Підтвердити документально чи спростувати надання кредитних коштів у вигляді готівкової іноземної валюти за договором кредиту №40.29-48/122 не видається можливе.

За умовами договору кредиту №40.29-48/122 від 26.02.2008р. банк повинен відкрити позичальнику ( ОСОБА_1 ) в Подільському відділенні Київської міської філії АКБ «Укрсоцбанк» позичковий рахунок № НОМЕР_1 . Рахунок 3800 за призначенням: технічний рахунок для відображення позиції банку щодо іноземної валюти та банківських металів, використовується для відображення операцій з іноземною валютою та банківськими металами. За дебетом рахунку відображається вартість іноземної валюти чи банківських металів, що збільшує коротку або зменшує довгу відкриту валютну позицію. За кредитом рахунку відображається вартість іноземної валюти, що збільшує довгу або зменшує коротку відкриту валютну позицію. Нормативно не передбачено обліковувати надані кредити на рахунку 3800 - валютної позиції банку.

Враховуючи висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи №20986/16-45 від 11 серпня 2017 року, в якому зазначено, що провести розрахунок відсотків за користування кредитними коштами, не видається за можливе, а також не видається за можливе підтвердити документально чи спростувати надання кредитних коштів у вигляді готівкової іноземної валюти за договором кредиту №40.29-48/122, суд приходить до висновку, що позивачем - ПАТ «Укрсоцбанк», не доведено наявність у відповідача ОСОБА_1 станом на 20.11.2015 року заборгованості в розмірі 90935,59 доларів США, що еквівалентно 2167826,86 грн., відповідно до укладеного кредитного договору №40.29-48/122 від 26.02.2008р. між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , оскільки позивачем також не доведено отримання ОСОБА_1 в касі банку готівки в розмірі 143650,00 доларів США, а не його еквіваленту гривні в розмірі 725432,50 грн.»

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 216 ЦК України Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно п.1.2. кредитного договору надання кредиту проводиться шляхом видачі Позичальнику готівкових грошей в сумі кредиту - 143 650 дол. США. (згідно умов договору). Проте, Позивач заперечує отримання іноземної валюти, зазначаючи, що отримував кошти в національній валюті - гривні 725 432, 50 грн. для придбання нерухомого майна. Вказане підтверджується наступним:

Так, в матеріалах справи є договір купівлі-продажу від 26.02.2008 року № 707825, який укладений між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , предметом якого є: Продавці продали, а Покупець купив квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (п.1 Договору).

Відповідно до п. 3 цього Договору купівлі-продажу «за погодженням сторін продаж квартири вчинено за 853 450, 00 грн., що за курсом НБУ на день укладання цього договору еквівалентно 169 000, 00 дол. США, які повністю сплачені Покупцем Продавцям до підписання цього договору».

Пунктом 4 цього Договору встановлено, що Продавці своїми підписами підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру, а саме: підтверджують факт одержання від Покупця грошей в сумі 853 450, 00 грн. та зазначають про відсутність по відношенню до Покупця будь-яких претензій фінансового характеру.

Також неможливість підтвердити надання кредитних коштів у вигляді готівкової іноземної валюти за договором кредиту № 40.29-48/122 від 26.02.2008 року встановлено рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 26 вересня 2018 року у справі № 754/17520/15-ц за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спірним кредитним договором.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Зазначена обставина також підтверджується Висновком експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи № 20986/16-45 від 11.08.2017 року (надалі - «Висновок експерта»).

Судовий експерт зазначила, що «Документальним підтвердженням виконання сторонами умов договорів є належним чином оформлені первинні документи відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пп. 2.1.1. п. 2.1. ст. 2 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою НБУ від 30.12.1998р. № 566, постановою Правління НБУ від 18.06.2003р. № 254. Згідно п.2 ст. 3 Інструкції № 337 готівка у національній валюті з каси банку за «Заявою на видачу готівки» видається фізичним особам з поточних, вкладних (депозитних) рахунків та фізичним і юридичним особам переказ без відкриття рахунку за операціями з клієнтами (видача кредиту, тощо). Відповідно до умов п. 4, «на підставі «Заяви на видачу готівки» з каси банку готівка в іноземній валюті видається фізичним особам з їх поточних, вкладних (депозитних) рахунків та переказу без відкриття рахунку, а також за операціями з відшкодування банкнот іноземної валюти, прийнятих на інкасо.»

Отже, операції по видачі кредиту готівкою відображається по дебету рахунку №2233 (рахунки для обліку наданих кредитів) та кредиту рахунку № 2620 (рахунки клієнтів) - на суму наданого кредиту, а по дебету рахунку № 2620 (рахунки клієнтів) та кредиту рахунку № 1002 (суми готівки, що видаються клієнтам відділення банку).

Тобто, нормативними актами України не передбачено надання Банком готівкових коштів в іноземній валюті за «Заявою на видачу готівки» з позичкового рахунку (3322 - обліковується довгостроковий іпотечний кредит, що наданий фізичній особі).

На підставі вищевикладеного, наявна в матеріалах справи «Заява на видачу готівки» не відповідає вимогам нормативно-правових актів щодо оформлення банківської операції з видачі ПАТ «Укрсоцбанк» готівкових коштів Позичальнику ( ОСОБА_1 ) в сумі 143 650, 00 дол. США. Тому, дана Заява експертом не визнається документальним підтвердженням отримання ОСОБА_1 кредитних коштів за договором кредиту № 40.29-48/122 від 26.02.2008 року.

Під час розгляду справи знайшли своє підтверження доводи Позивача, підтверджені Висновком експерта, про недотримання Відповідачем вимог п. 3.3. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ від 10.05.2007 №168, а саме: до договору кредиту № 40.29-48/122 від 26.02.2008 року не визначено абсолютне значення подорожчання кредиту на підставі сумування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов`язані з наданням кредиту, його обслуговування і погашення), які повинен був здійснити Позичальник як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту.

Кредитний договір не відповідає умовам кредитування, оскільки банком не було здійснено розрахунок реальної процентної ставки, виходячи з розрахунку, який затверджений постановою № 168, а також абсолютного значення подорожчання кредиту, розрахунок якого здійснюється шляхом підсумування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов`язані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених Позичальником як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту.

Таким чином, за результатами проведення експертиного дослідження, висновком експерта встановлено: «В недотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів» та постанови Правління НБУ від 10.05.2007р. № 168, ПАТ «Укрсоцбанк» не визначена для Позичальника ОСОБА_1 реальна вартість кредиту за договором кредиту № 40.29-48/122 від 26.02.2008 року (з урахуванням здійснення всіх платежів та курсових коливань, комісій за валютообмінних операцій, страхових платежів тощо). Крім того, відповідно до постанови НБУ від 30.05.2007 року № 200, нормативно не передбачено видача Банком готівкової іноземної валюти.»

До такого ж висновку дійшов Деснянський районний суд м. Києва у рішенні від 26.09.2018 року у справі № 754/17520/15-ц (яке набрало законної сили).

Отже, банк належно не виконав вимоги Закону про дотримання істотних умов договору, а саме: не надав позичальнику повної, об`єктивної та достовірної інформації про умови кредиту перед укладенням та під час укладення договору про надання споживчого кредиту забезпеченого іпотекою; навмисно приховав та невірно відобразив фактичні дані і відомості, відносно значення реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту, які суттєво відрізняються від тієї реальної процентної ставки за кредитом, що обумовлена між сторонами кредитного договору та того розміру абсолютного подорожчання кредиту, які узгоджені між сторонами кредитного правочину в його умовах.

Відсутність в умовах правочину вищезазначених застережень та домовленостей між сторонами кредитного договору, суттєво порушує баланс договірних правовідносин Позичальника, істотно знецінює вартість предмету іпотеки та значно погіршує становище Іпотекодавця йому на шкоду, що є недопустимим.

Враховуючи вимоги, встановлені ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (із числа інших обов`язкових умов, що випливають із суті та умов договору), ці застереження мають бути визначені та розкриті Банком саме в змісті кредитного договору ще до укладення іпотечного договору шляхом оприлюднення таких відомостей у письмовій формі».

Вищезазначені вимоги є визначеними законом істотними умовами кредитного договору, укладеного між позичальником і банком, а їх зміст та умови є такими, що можуть вплинути на рішення споживача про необхідність придбання послуги з надання кредиту та являються необхідними і обов`язковими для такого виду договорів.

У Рішенні Конституційного Суду України №15-рп/2011 від 10.11.2011 року зазначено, що Конституційний Суд України виходить також з того, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об`єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Кодексу) ( 435-15 ). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги, що у випадку Позивача і трапилось.

Суд погоджується з доводами Позивача про порушення Відповідачем валютного законодавства щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України, оскільки кредит надавався на придбання майна, тобто, передбачав використання іноземної валюти як засобу платежу.

Відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабміну України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. До генеральної ліцензії на здійснення банківських операцій Національний банк надає дозвіл та перелік операцій, які має право здійснювати комерційний банк, одним із пунктів якого є залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Зазначена генеральна ліцензія дозволяє банкам залучати кошти в іноземній валюті та розміщувати їх на валютному ринку України, в тому числі і для надання кредитів, але не дозволяє використовувати кредити в іноземній валюті як засіб платежу та застави.

У висновку експерта зазначено, що «використання іноземної валюти на території України як застави дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії, яка надається виключно на підставі окремої постанови Правління Національного банку України. Відповідно до діючого законодавства України та нормативних актів, не передбачено видача готівкової іноземної валюти у вигляді кредитних коштів. Щодо «Порядку отримання резидентами кредитів в іноземній валюті», відповідно до постанови НБУ від 17.06.2006 р. № 270, отримання та надання кредитів в іноземній валюті передбачено лише за умови наявності у даних договірних відносинах саме нерезидентів.»

Пунктом 1.4 постанови Нацбанку України від 14.10.2004 р. № 483 «Положення про порядок видачі Нацбанком індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» зазначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) - використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов`язань або оплати товарів, що придбаваються. Таким чином, валютна операція є операцією з використання іноземної валюти як засобу платежу, а не простою операцією з надання валютного кредиту, для здійснення якої достатньо генеральної ліцензії і для надання кредиту в іноземній валюті для використання її як засобу платежу, відповідно до кредитних договорів, необхідна виключно індивідуальна ліцензія, якої банк не має, та не надав на вимогу суду.

Пунктом 1.11 цієї ж постанови також зазначено, що валютна операція, на здійснення якої видана (отримана) ліцензія, не може проводитися за рахунок іноземної валюти, отриманої як кредит (позика) або купленої за гривні на міжбанківському валютному ринку України. Зважаючи на зміст кредитного договору, іноземна валюта позичальником отримана в кредит, а значить з порушенням зазначеної вимоги.

Отже, кредитний договір слід визнати недійсним в зв`язку з відсутністю відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту та відсутністю умов, які п.п. 3.2, 3.4 розділу 3 Правил (Постанови НБУ № 168) визнані обов`язковими. Банкам не надавались окремі письмові документи з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживача. Договір кредиту він не відповідає вимогам ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами надання позичальнику як споживачу фінансових послуг банку повної інформації про кредитні умови, а саме: орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням процентної ставки за кредитом і вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних із одержанням кредиту та укладанням договору про надання споживчого кредиту; податковий режим сплати процентів та про державні субсидії або інформацію про те, від кого споживач може одержати такі відомості; не роз`яснено Позивачу, що валютні ризики під час виконання взятих на себе зобов`язань за кредитним договором покладено на споживача й не надано інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов`язаних із конвертацією валюти платежу у валюту зобов`язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним, що передбачено Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженими постановою Національного банку України від 10 травня 2007 року №168. Графік погашення платежів відсутній, а в Кредитному договорі - п. 1.1.1 передбачена тільки щомісячна сума мінімально необхідного платежу - 855,00 дол. США без розподілу його на «тіло» кредиту та проценти, не говорячи вже про інші платежі.

Суд залишає без задоволення заяву Відповідача про застосування строку позовної давності, оскільки, Позивачем надані пояснення, що про порушення своїх прав він дізнався після того, як ознайомився з висновком експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи № 20986/16-45 від 11.08.2017 року. Раніше Позивач не міг дізнатися про порушення своїх прав, оскільки не має спеціальних знань. З даним позовом ОСОБА_1 звернувся у 2019 року, тобто в межах трирічного строку.

Відповідно до ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Відповідно до ст. 22 ЦК України Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину - ст.216 ЦК України. Зазначена умова передбачена і ч.9 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» - Якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують права споживача, споживачеві завдано збитків, вони повинні відшкодовуватися винною особою у повному обсязі. Знецінення гривні призвело до збільшення ціни Договору, чим порушено ч.3 п. 13) ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» в частині визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору, а вона в гривневому еквіваленті становила 725 432,5 (сімсот двадцять п`ять тисяч чотириста тридцять дві) грн. 50 коп. або 143650 доларів США, фактична (сплачена) ж вартість кредиту згідно квитанцій, та підтверджено висновком експерта, становить - 1238358,65 грн. або 159183,93 доларів США.

Відповідно до ч. 2 ст. 230 ЦК України сторона, яка застосувала обман, повинна відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Однак, зважаючи на обставини справи, суд не вбачає підстав для стягнення подвійного розміру сплаченої суми, в той час як вважає за доцілені повернути позивачу надмірно сплачені грошові кошти в розмірі 13414,63 доларів США

На підставі викладеного, керуючись статтями 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 82, 89, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-банк» задовольнити частково.

Визнати недійсним Договір кредиту № 40.29-48/122 від 26 лютого 2008 року.

Визнати недійсним Іпотечний договір № 013/116-I від 26 лютого 2008 р. посвідченим Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.С. (зареєстрований в реєстрі за № 954).

Скасувати обтяження за Іпотечним договором № 013/116-I від 26 лютого 2008 р., посвідченим Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.С. (зареєстрований в реєстрі за № 954) на предмет іпотеки - трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа - Банк» на користь ОСОБА_1 збитки в сумі 13413 доларів США 63 центи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення виготовлено 04 січня 2022 року.

Суддя: