Рішення № 102389302, 31.12.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

31 грудня 2021 року м. Рівне №460/13591/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Зозулі Д.П., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 доГоловного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту – ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернулася в суд з позовом до Головного управління ДПС у Рівненській області (далі по тексту – ГУ ДПС у Рівненській області, відповідач), в якому просила, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0003163304 від 06.12.2019 року, №0003173304 від 06.12.2019 року, №0003143304 від 06.12.2019 року та №0003153304 від 06.12.2019 року.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що висновки акта перевірки, на основі яких винесено спірні рішення, суперечать нормам чинного податкового законодавства і не відповідають дійсним обставинам. Зокрема, зазначені в акті перевірки не задекларовані доходи не включалися до декларації про майновий стан і доходи, а доказів протилежного відповідач в акті не навів. Також позивач не погоджується із твердженням відповідача про безпідставне включення до складу витрат вартості придбання основних засобів та запчастин, ремонтних робіт та витрат утримання основних засобів, оскільки з акту перевірки не вбачається, на підставі яких первинних документів відповідачем зроблено висновок саме про таку суму витрат. На думку позивача, перевірка проведена із порушенням Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків-фізичними особами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.03.2013 року №395, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2013 року за №607/23139. Щодо твердження відповідача про заниження податкових зобов`язань з ПДВ, то наданими до перевірки документами підтверджується факт невикористання у господарській діяльності придбаного бензину та дров, у зв`язку із чим, відсутній факт заниження податкових зобов`язань з ПДВ та необхідність реєстрації податкових накладних на суму 2 839 грн. в ЄРПН. За усього наведеного позивач просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 06.10.2021 позовна заява залишалася без руху. Позивачу встановлювався строк для усунення недоліків позовної заяви. У вказаний строк позивач допущені недоліки усунув, відтак позовна заява вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду.

Ухвалою суду від 23.10.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі №460/13591/21. Розгляд справи вирішено провести за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання у справі призначено на 17.11.2021. Встановлено строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву.

Згідно з відзивом на позов, відповідач позов не визнає. В обґрунтування заперечень сторона відповідача покликається на те, що в поданій до контролюючого органу податковій декларації за 2018 рік позивачем відображено суму доходу 7 252 345 грн. без ПДВ. Фактично згідно представлених документів (банківських виписок з розрахункового рахунку, платіжних доручень, тощо) загальний оподатковуваний дохід по результатам перевірки становить 10 018 614 грн. без ПДВ. Отже, в порушення п. 164.1 ст. 164, п. 177.2, п. 177.3 ст. 177 Податкового Кодексу України перевіркою встановлено заниження доходу за 2018 рік на суму 2 766 269 грн. Крім того, враховуючи дію прямої норми пп. 177.4.5 п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України - фізична особа - підприємець не має права зменшувати оподаткований дохід на суму амортизаційних відрахувань по визначених у пп.177.4.6 основних засобах подвійного призначення, а також включати до складу витрат, пов`язаних з провадженням його господарської діяльності витрат на їх утримання, технічне обслуговування і ремонт основних засобів. В порушення вимог п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України позивачем до валових витрат безпідставно віднесено вартість придбаних основних засобів, запчастин, ремонтних робіт та витрат утримання основних засобів всього на суму 1 601 644,16 грн. за період 4 квартал 2017 року по 31.12.2018 року. Також проведеною перевіркою встановлено заниження податкових зобов`язань на загальну суму ПДВ 2 839 грн. у зв`язку з віднесенням позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ при придбанні товарів, які не були використані в господарській діяльності. Наведені вище порушення призвели до заниження податкових зобов`язань зі сплати ПДФО, ПДВ та військового збору. За наведеного, сторона відповідача просила в позові відмовити повністю.

Ухвалою суду від 17.11.2021 прийнято до розгляду заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про зміну предмету позову. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву, з урахуванням заяви про зміну предмету позову. Закрито підготовче провадження у справі. Розгляд справи по суті призначено у відкритому судовому засіданні на 09.12.2021.

Ухвалою суду від 09.12.2021 продовжено розгляд справи № 460/13591/21 у письмовому провадженні, за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши позовну заяву, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з приписами п. 1 ч.1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Адміністративною справою є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (п.1 ч.1 ст.4 КАС України).

Зазначений спір має ознаки публічно-правового спору та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Оцінюючи правомірність дій відповідача щодо прийняття картки відмови у митному оформленні та рішення про коригування митної вартості, суд керувався критеріями, закріпленими у ч. 2 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб`єкта.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд з`ясовує, чи використане повноваження, надане суб`єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Судом досліджено наявні у справі докази та з`ясовано наступне.

В період з 10.10.2019 року по 25.10.2019 року відповідачем була проведена документальна планова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 11.01.2017 року по 31.12.2018 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 11.01.2017 року по 31.12.2018 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 11.01.2017 року по 31.12.2018 року.

За результатами такої перевірки було складено акт №268/17-00-33-04/ НОМЕР_1 від 31.10.2019 року, згідно висновків якого, перевіркою встановлені, в т.ч., наступні порушення:

- п. 164.1 ст. 164, п. 167.1 ст. 167. п. 177.1, п. 177.2. п. 177.4 статті 177 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ (із змінами та доповненнями).

В результаті встановлених порушень проведеною перевіркою донараховано податок на доходи фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю на загальну суму 786 224,34 грн. за 2018 рік.

- пп. 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 1.5 п. 1.61 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України №2755-IV від 02.12.2010 року із змінами і доповненнями, за результатами перевірки донараховано військового збору всього в сумі 65 518,70 грн., в т.ч. за 2018 рік – 65 518,70 грн.

- п. 187.1 ст. 187, п. 189.1 ст. 189, пп. «г» п. 198.5 ст. 198, п. 20 1.10, п. 201.14, п. 201.1.5. ст. 201 Податкового кодексу України №2755-1V від 02.12.2010 року із змінами і доповненнями, занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на загальну суму 2 839 грн., в т.ч. за квітень 2018 року на 778 грн., за червень 2018 року на 920 грн., за жовтень 2018 року на 1 141 грн.

- п. 201.10 статті 201 Податкового кодексу України № 2755-ІV від 02.12.2010 року із змінами та доповненнями, не зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні на товари (послуги), які не були використані в господарській діяльності (в оподаткованих операціях) на загальну суму ПДВ 2 839 грн.

На підставі акту перевірки, ГУ ДФС у Рівненській області прийнято податкове повідомлення-рішення №0003163304 від 06.12.2019 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 982 780,43 грн., з яких 786 224,34 грн. – за податковими зобов`язаннями та 196 556,09 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями; податкове повідомлення-рішення №0003173304 від 06.12.2019 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору в розмірі 81 898,38 грн., з яких 65 518,70 грн. – за податковими зобов`язаннями та 16 397,68 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями; податкове повідомлення-рішення №0003143304 від 06.12.2019 року, яким збільшено грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 3 548,75 грн., з яких 2 839 грн. – за податковими зобов`язаннями та 709,75 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями та податкове повідомлення-рішення №0003153304 від 06.12.2019 року, яким застосовано штраф у розмірі 1 419,50 грн. за не реєстрацію податкових накладних в ЄРПН.

Згідно акту перевірки, відповідачем встановлено, що на розрахунковий рахунок платника податків № НОМЕР_2 відкритому в АТ КБ «Приватбанк» за період діяльності з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року згідно банківських виписок надійшло від контрагентів коштів на загальну суму 12 022 336,53 грн. з ПДВ, призначення платежів - оплата за транспортні послуги, перевезення, оплата за лісопродукцію. Фактично згідно представлених документів (банківських виписок з розрахункового рахунку, платіжних доручень, тощо) загальний оподатковуваний дохід по результатам перевірки становить 10 018 614 грн. без ПДВ. Отже, в порушення п. 164.1 ст. 164, п. 177.2, п. 177.3 ст. 177 Податкового Кодексу України, перевіркою правильності визначення загального оподатковуваного доходу встановлено заниження доходу за 2018 рік на суму 2 766 269 грн.

Проте, суд не погоджується із твердженням відповідача про заниження позивачем доходу за 2018 рік, оскільки доказів на підтвердження факту отримання доходу за 2018 рік на суму 2 766 269 грн. та, відповідно, його не включення позивачем до складу доходів у декларації про майновий стан і доходи, відповідачем не надано.

Відповідно до пункту 177.2 статті 177 ПК України, об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Суд зазначає, що відповідачем не надано доказів того, що на підставі отриманих коштів в сумі 2 766 269 грн. позивачем було здійснено поставку товарів чи послуг.

Оскільки, як встановлено судом, отримання позивачем коштів в сумі 2 766 269 грн. та не включення їх до декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік відповідачем не доведено, тому законодавчих підстав включати їх до складу доходу у позивача немає. У зв`язку із цим, твердження відповідача про заниження загального оподатковуваного доходу за 2018 рік на суму 2 766 269 грн. є помилковим.

Також згідно акту перевірки, на порушення вимог пп. 177.4.5 п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу, підприємцем безпідставно віднесено до валових витрат у 2018 році частину вартості придбаного навантажувача телескопічного "MANITOU" в сумі 157 657,14 грн. та вартість виготовленої та змонтованої лісовозної платформи в сумі 85 197 грн. Крім того, підприємцем у 2018 році при проведенні технічного обслуговування, ремонту та утримання основних засобів подвійного призначення (вантажних автомобілів) до валових витрат безпідставно віднесено вартість запчастин, ремонтних робіт та витрат утримання основних засобів всього на суму 1 358 789,51 грн. Отже, фізична особа - підприємець ОСОБА_1 перебуваючи на загальній системі оподаткування, не мала право включати до складу витрат витрати на придбання основних засобів (навантажувача телескопічного, виготовлення та монтажу лісовозної платформи).

Тобто, виходячи із висновків акту перевірки та доводів відповідача, у вказаних періодах позивач завищив витрати, що призвело до заниження чистого доходу.

З приводу таких обставин суд дійшов наступних висновків.

Пункт 177.4 ст.177 ПК України визначає, що до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать:

- п.п.177.4.1. витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат (тобто собівартість придбаних для подальшої реалізації товарів);

- п.п.177.4.2. витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством;

- п.п.177.4.3. суми податків, зборів, які пов`язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов`язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця (Підпункт 177.4.3 пункту 177.4 статті 177 в редакції Закону № 1797-VIII від 21.12.2016);

- п.п.177.4.4. інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Згідно з п.177.10 ст.177 ПК України, фізичні особи - підприємці зобов`язані мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Відповідно до п.п.177.4.5п.177.4ст.177 ПК України, не включаються до складу витрат підприємця:

- витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем;

- витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації;

- витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею;

- документально не підтверджені витрати.

Оскільки згідно наведеної норми не включаються до складу витрат витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, тому позивач стверджує, що не включала їх до декларації.

Разом з тим, згідно з Порядком оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків-фізичними особами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.03.2013 року №395, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2013 року за №607/23139 (далі по тексту – Порядок №395), акт документальної перевірки - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

Пункт 1.5 Порядку визначає, що акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства.

Згідно з п.1.7 Порядку, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані в обліку та підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до п. 2.3.2.2 Порядку №395, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно:

чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) діяльності платника податків та операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень;

зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку, та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів або ненадання їх чи інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення;

у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки;

у разі надання платником податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.

Згідно п. 3.1 розділу III Порядку №395, залежно від діяльності платника податків та результатів перевірки до інформативних додатків належать:

інші матеріали, що підтверджують наявність фактів порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби;

матеріали зустрічних звірок, реєстри, в яких зазначається інформація про надіслані запити на їх проведення до інших органів державної податкової служби та отримані відповіді;

завірені в установленому законодавством порядку копії документів, що підтверджують наявність фактів порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, у випадку їх отримання.

Однак, акт перевірки не містить посилання на будь-які відомості первинних чи розрахункових документів позивача, які б обґрунтовували висновки про протиправність віднесення до витрат вартості тих чи інших товарів (що свідчило б про порушення вимог п.177.4 ст. 177 ПК України), формування витрат не пов`язаних з провадженням господарської діяльності позивачем чи відсутність підтверджуючих документів щодо походження товарів (що свідчило б про порушення вимог п. 177.2, пп. 177.4.5, пп.1747.4.6 п.177.4 ст. 177 ПК України).

Між тим, з описової частини акту перевірки вбачається, що зміст встановленого в ході перевірки позивача порушення податкового законодавства зводиться лише до табличного відображення даних фіскального органу, встановлених у ході перевірки із зазначенням певних розбіжностей. Зі змісту акту перевірки не можливо встановити, яким чином та на підставі яких документальних доказів податковий орган дійшов висновків про включення до складу витрат у декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік витрат на запасні частини, ремонту та утримання основних засобів.

Щодо посилання в акті перевірки та додатках до нього на конкретні первинні та податкові документи із зазначенням їх реквізитів та дат їх складання, то наявність таких документів не свідчить про включення їх до складу витрат у декларації.

Крім того, відповідач таких документів на обгрунтування своєї позиції суду не надав, що унеможливлює їх дослідження судом.

Таким чином, наведене вказує на порушення норм чинного законодавства при складанні акту перевірки, оскільки викладені в ньому факти не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку, що є суб`єктивним припущенням перевіряючих та порушенням відповідачем встановленого законодавством порядку проведення перевірки, а викладені відповідачем висновки в акті перевірки зроблено без дослідження належних документів. Виявлені перевіркою порушення в акті перевірки не описані, не зазначено докази, які свідчать про виявлені порушення.

Отже, акт перевірки, як основний доказ податкових правопорушень, не містить в собі повного дослідження господарських операцій в частині отримання позивачем оприбуткування ним товару (продукції), реалізації продукції і таке інше. Натомість акт перевірки наповнений правовими нормами, які потребують застосування, а не наведення їх тексту. Відтак, актом перевірки, не встановлені податкові правопорушення, внаслідок неповноти їх дослідження.

На такі обставини, як на підставу скасування податкового повідомлення-рішення, звертав увагу Верховний Суд у постанові від 03.04.2018 року по справі №804/1963/17.

Враховуючи викладене вище, слід зазначити, що встановлені в ході розгляду справи фактичні обставини дають підстави для висновку, що акт перевірки не містить належних і обґрунтованих нормами податкового законодавства доводів про заниження позивачем чистого оподатковуваного доходу. Акт перевірки не містить систематизованого викладу фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, а його зміст полягає у самостійному математичному розрахунку витрат позивача, який не ґрунтується на відомостях первинних документів платника податків.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Як зазначає Верховний Суд в постанові від 20.03.2020 року по справі №826/11054/15, з огляду на вищезазначені положення, саме на податковий орган як суб`єкт владних повноважень покладається обов`язок надати суду достатні докази на обґрунтування зафіксованих в акті перевірки висновків про порушення платником податків норм податкового та іншого законодавства, на підставі яких щодо платника прийнято оскаржувані акти індивідуальної дії, які є предметом судового розгляду.

Також, як зазначено в даному рішенні, в акті перевірки не допускається відображення необґрунтованих даних, суб`єктивних припущень та висновків щодо дій суб`єкта господарювання, які не підтверджені належними первинними документами, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку.

Враховуючи вищенаведене, факти включення позивачем до складу витрат витрати на придбання основних засобів (навантажувача телескопічного, виготовлення та монтажу лісовозної платформи) та витрат на проведення технічного обслуговування, ремонту та утримання основних засобів подвійного призначення (вантажних автомобілів) не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Щодо твердження відповідача про те, що в ході проведення планової перевірки ФОП ОСОБА_1 не надано будь-яких документів (крім видаткових накладних та банківських виписок), що підтверджували б реальність здійснення господарських операцій з придбання у підприємців ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 запчастин та приладдя для автотранспорту (чи інших ТМЦ), то суд зазначає, що аналіз акту перевірки свідчить про невідповідність його загальної та описової частин вимогам, встановленим у Порядку №395, адже він не відображає фактичних обставин справи та не містить чіткого обґрунтування і доказів порушення позивачем податкового законодавства у частині взаємовідносин з контрагентами. Також висновки акту перевірки не забезпечені належною доказовою базою щодо таких правовідносин, акт перевірки не містить комплексного дослідження усіх складових оформлених господарських операцій з надання послуг та не наведено відповідачем достатніх доказів їх нереальності.

Суд наголошує, що відповідачем в акті перевірки не наведено обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 74 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною другою якої визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Знову ж таки, в порушення п. 3.1 розділу III Порядку №395 відповідач на обгрунтування правомірності нарахування податкових зобов`язань не надав суду належних доказів.

Щодо висновків акту перевірки про порушення пп. 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 1.5 п. 1.61 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України №2755-IV від 02.12.2010 року, за результатами чого перевіркою донараховано військовий збір, то слід зазначити наступне.

Відповідно до пп. 1.2 п. 161 Підрозділу 10 Розділу XX Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 Податкового кодексу України.

Тобто, по своїй правовій природі база нарахування військового збору для фізичної особи-підприємця визначається із суми доходу такого підприємця.

Підставою для прийняття рішення в частині донарахування військового збору слугували твердження податкового органу про заниження ФОП ОСОБА_1 чистого оподатковуваного доходу за 2018 рік в і на основі яких було встановлено заниження податку на доходи фізичних осіб.

Враховуючи безпідставність збільшення відповідачем суми оподатковуваного доходу позивача за 2018 рік згідно акту перевірки, неправомірним є також донарахування позивачу суми військового збору на вказану суму доходу.

Щодо донарахування податку на додану вартість, то згідно акту перевірки, проведеною перевіркою достовірності відображених показників у поданих ФОП ОСОБА_1 деклараціях з податку на додану вартість та розрахунків коригування до них за період з 01.03.2017 року по 31.12.2018 року встановлено заниження податкових зобов`язань на загальну суму ПДВ 2 839 грн. Згідно висновків відповідача, порушення допущені у зв`язку з віднесенням платником до складу податкового кредиту сум ПДВ при придбанні товарів, які не були використані в господарській діяльності (в оподаткованих операціях) та станом на кінець періоду перевірки відсутні на залишках у ФОП ОСОБА_1 (фактично відсутні відповідно до проведеної інвентаризації станом на 31.12.2018 року). Так згідно податкової накладної ПП «Укрпалетсистем» (ЄДРПОУ 32285225) №7436 від 19.04.2018 року придбано бензин А-95 в кількості 24,39л на суму 583,33 грн., ПДВ 116,67 грн. Згідно податкових накладних ДП «Рокитнівське лісове господарство», код ЄДРПОУ 00992817, №142 від 19.04.2018 року та №70 від 08.06.2018 року придбано дрова паливні дубові в кількості 8,27 куб. м. та 11,5 куб.м на суму відповідно 3 306,40 грн., ПДВ 661,28 грн. та 4 599,2 грн., ПДВ 919,84 грн. Згідно податкової накладної ДП «Рокитнівське лісове господарство», код ЄДРПОУ 00992817, №133 від 10.11.2018 року придбано дрова паливні сосна в кількості 12,23 куб. м. на суму 5 507,51 грн, ПДВ 1 141,10 грн. Згідно акту перевірки, ФОП ОСОБА_1 для перевірки не надано документів (накладної, акту виконаних робіт, тощо), що підтверджують факту реалізації, установки чи використання придбаних вищевказаних матеріалів у господарській діяльності.

Проте, відповідач не надав до матеріалів справи документів на підтвердження факту не використання позивачем у господарській діяльності придбаного бензину та дров.

Таким чином, факт заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість та необхідність реєстрації податкових накладних на суму 2 839 грн. в ЄРПН не підтверджено матеріалами справи.

Суд зазначає, що зміст акта перевірки, який є індивідуально-правовим актом, на підставі якого донараховано податкові зобов`язання, відтак, він породжує права і обов`язки для позивача, має відповідати вимогам, визначеним статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Обґрунтованість, в силу статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є однією з обов`язкових ознак рішення (дії, бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, що підлягає встановленню адміністративним судом.

Верховний Суд у постанові від 26.11.2020 у справі № 160/11367/19 зазначив, що з метою виконання вимоги щодо обґрунтованості оскаржуваного акта індивідуальної дії, відповідачу не достатньо вказати у його змісті на факт відповідного правопорушення. Відповідач зобов`язаний навести опис порушення (порушень) законодавства у відповідній сфері, виявленого(их) за результатами проведеної перевірки.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що доводи відповідача є надумані, свідчать про переоцінку ним фактичних обставин справи в свою користь, довільне і неправильне трактування вимог податкового законодавства, правил бухгалтерського та податкового обліку.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленій, зокрема, у постанові від 23.10.2018 у справі №822/1817/18, прийнятий суб`єктом владних повноважень акт індивідуальної дії, як акт правозастосування, повинен бути обґрунтованим та вмотивованим, що передбачає наведення в даному випадку податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Відтак, невиконання податковим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 821/1173/17.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-VI, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. А відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

В контексті наведеного суд вважає за необхідне звернути увагу на статтю 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, яка захищає право особи на справедливий суд.

Зокрема, у рішенні ЄСПЛ «Христов проти України» від 19.02.2009, заява № 24465/04, Суд дійшов висновку, що «право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав..».

Аналіз практики Європейського Суду з прав людини дає підстави для висновку, що дана стаття, поміж іншого, закріплює принцип юридичної визначеності, який, в свою чергу, є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права.

Крім того, даний принцип є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання).

У рішенні ЄСПЛ «Рисовський проти України» від 20.10.2011, заява № 29979/04, зазначено, що на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії», п. 74).

На сьогоднішній день, судами України при вирішенні спорів з податковими органами застосовані три основні рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Інтерсплав» проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес АД» проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

Рішення Європейського суду з прав людини у податкових спорах не дозволяють поставити публічний інтерес (наповнення бюджету) вище приватного (свобода господарської діяльності та захист права власності). За інших обставин платник податку не має нести відповідальність за порушення законодавства своїми контрагентами.

У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» висловлено позицію, відповідно до якої суд, при оцінці доказів, керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

У справі «Гешмен і Герруп проти Сполученого Королівства» (рішення від 25 листопада 1999 року) Європейський суд з прав людини вказав, що однією з вимог, яка випливає зі словосполучення "встановлений законом", є передбачуваність. Норму не можна вважати "законом", якщо вона не сформульована достатньо чітко, що дає особі можливість керуватися цією нормою у своїх діях. З іншого боку, хоча визначеність у законі надзвичайно бажана, забезпечення її може призвести до надмірної ригідності, тоді як закон ніколи не повинен відставати від обставин, що змінюються. Ступінь чіткості, яку мають забезпечувати формулювання національних законів і яка в жодному випадку не може охопити всі непередбачувані обставини, значною мірою залежить від змісту певного документа, сфери, на яку поширюється закон, а також від кількості та статусу тих, кому він адресований.

З наведеного вбачається, що особа, діючи у відповідності до встановленої законодавством України поведінки у рамках певних обставин, очікує досягнення певного результату та прогнозує конкретні ситуації у правовідносинах з контролюючим органом.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з підпунктом 21.1.1 пункту 21.1 статті 21 ПК України, посадові особи контролюючих органів зобов`язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, позов підлягає задоволенню повністю.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи наведене, на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Рівненській області судові витрати у розмірі 10697,80 грн., сплачених згідно квитанцій № 0.0.2308668517.1 від 19.10.2021 та № 0.0.2342782549.1 від 16.11.2021, що наявні в матеріалах справи.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Рівненській області № 0003163304 від 06.12.2019, № 0003173304 від 06.12.2019, № 0003143304 від 06.12.2019 та № 0003153304 від 06.12.2019.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Рівненській області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 10697 (десять тисяч шістсот дев`яносто сім) грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - Фізична особа- підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Головне управління ДПС у Рівненській області (вул. Відінська, 12, м. Рівне, 33023. ЄДРПОУ/РНОКПП 44070166)

Повний текст рішення складений 31 грудня 2021 року

Суддя Д.П. Зозуля