Рішення № 102387362, 31.12.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 грудня 2021 року № 320/10672/21

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ТОВ "Рівер Фіш" до Обухівської міської ради Київської області про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось ТОВ " Рівер Фіш" з позовом, у якому просить визнати протиправним та скасувати рішення восьмої сесії 8 скликання Обухівської міської ради Київської області №243/112-8-VIII від 30.03.2021 "Про скасування рішення Григорівської сільської ради від 13.10.2020 №2041.58.VII "Про надання ТОВ "РІВЕР ФІШ" дозволу на розробку проектної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду".

На обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення є протипранвим та таким, що підлягає скасуванню, оскільки ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування та вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечив та просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки Обухівською міською радою Київської області як правонаступником Григорівської сільської ради встановлено, що рішення Григорівської сільської ради від 26.10.2020 № 2047.59.VII «Про надання ТОВ «РіверФіш» дозволу на розроблення проектної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду», було прийняте з порушенням вимог законодавства, а саме:

- рішення не було опубліковано відповідно до чинного законодавства;

- надання дозволу на розроблення проектної документації щодо відведення земельної ділянки в оренду було прийняте поза юрисдикцією (повноваженнями) Григорівської сільської ради, а тому відповідно ст. ст. 25, 26, 47, 59 розділу Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 51 Водного кодексу України, ч. 1 статті 134 Земельного кодексу України, ст. 6 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», рішення від 13.10.2020 №2041-58 VII "Про надання ТОВ "РІВЕР ФІШ" дозволу на розробку проектної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду" підлягало скасуванню, а отже рішення восьмої сесії восьмого скликання Обухівської міської ради Київської області №243/112-8-VIII від 30.03.2021 року «Про скасування рішення Григорівської сільської ради від 13.10.2020 №2041.58.VII «Про надання ТОВ «РІВЕР ФІШ» дозволу на розробку проектної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду» є законним та правомірним.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.09.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

На підставі ст.ст. 194, 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Судом встановлено, що ТОВ «РІВЕР ФІШ» звернулося до Григорівської сільської ради Обухівського району Київської області із заявою про надання дозволу на розроблення проектної документації із землеустрою щодо передачі в оренду земельної ділянки під водним об`єктом та водний простір, прибережну захисну смугу для ведення рибоводного господарства, рибогосподарських потреб, а також прибережної захисної смуги двох ставів.

Рішенням п`ятдесят восьмої сесії сьомого скликання Григорівської сільської ради Обухівського району Київської області від 13.10.2020 №2041.58.VII вирішено:

1. Надати дозвіл ТОВ «РІВЕР ФІШ» на оформлення проектної документації із землеустрою щодо передачі в оренду строком на 49 років земельної ділянки під водним об`єктом та водним простором (ставами) орієнтовною площею 51,00 га, а також передачі в оренду прибережну захисну смугу навколо водних об`єктів орієнтованою площею 11,00 га для рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), що розташовані в межах Григорівської сільської ради.

2. Розроблення проектної документів із землеустрою доручити землевпорядній організації, яка має відповідну ліцензію.

3. Погодити і затвердити документацію із землеустрою в порядку, визначеному ст. 186 ЗК України.

Рішенням восьмої сесії восьмого скликання Обухівської міської ради Київської області від 30.03.2021 №243/112-8-VIII скасовано рішення Григорівської сільської ради від 13.10.2020 №2041.58.VII «Про надання ТОВ «РІВЕР ФІШ» дозволу на розроблення проектної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду».

Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань з врегулювання земельних відносин.

Частиною 1 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до ч. 10 ст. 59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Аналіз наведених положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавець закріпив право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов`язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб`єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну чи скасування.

Водночас, у статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Цей принцип знайшов своє відображення й у статті 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно з якою органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.

Рішенням Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Разом з тим, відповідно до зазначеного рішення Конституційного Суду України ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Наведене свідчить про можливість скасування органом місцевого самоврядування власного рішення, у той же час, реалізація зазначених повноважень можлива у разі дотримання сукупності умов, зокрема:

а) відсутність факту виконання рішення, що скасовується;

б) відсутність факту виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів або ж відсутність заперечень суб`єктів правовідносин щодо їх зміни чи припинення у разі виникнення таких правовідносин.

Натомість ключовим питанням у контексті можливості скасування органом місцевого самоврядування свого владного управлінського рішення є визначення того, яким за своєю правовою природою є відповідний акт: нормативним чи ненормативним.

Слід зазначити, що ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Отже, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04.06.2013 у справі № 21-64а13 та 25.05.2016 у справі № 21-5459а15 та в постанові Верховного суду від 24 .07. 2019 у справі №182/2428/16-а.

У пункті 18 статті 4 КАС України визначено, що нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Пунктом 19 статті 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Визначальною особливістю нормативного акта є його спрямованість на врегулювання відносин множинної кількості суб`єктів відповідних правовідносин - двох чи більше учасників певного виду відносин. Тобто об`єктом правового регулювання є встановлення загальних правил поведінки між декількома суб`єктами, що беруть на себе права чи обов`язки, що призводить до виникнення, зміни чи припинення відповідних правовідносин. Адресата юридичних приписів нормативного акта неможливо чітко ідентифікувати, оскільки ним потенційно може бути кожна особа, що зацікавлена у реалізації свого суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу.

Натомість, ненормативні акти мають своїм предметом вплив на чітко визначеного суб`єкта права, якому надаються певні права або на якого покладається певні обов`язки. І об`єктом правового регулювання тут виступає потреба закріплення певної суб`єктивної волі щодо конкретної особи, що зумовлює виникнення певних змін у правовому статусі цієї особи. Тож адресат юридичних приписів ненормативного акта завжди чітко визначений, і залежно від обставин ініціатором його видання може бути як адресат, так і видавник відповідного акта.

Тобто, співвідношення між нормативними актами та ненормативними визначається, зважаючи на мету їхнього видання: ненормативний акт є актом реалізації норм права, який видається тільки задля розв`язання певної ситуації за індивідуально-визначених обставин та умов, тоді як нормативні акти містять приписи права, що стосуються прав та інтересів невизначеного кола суб`єктів, і яке реалізуються без темпоральних обмежень.

Судом встановлено, що рішення п`ятдесят восьмої сесії сьомого скликання Григорівської сільської ради Обухівського району Київської області від 13.10.2020 №2041.58.VII є ненормативним правовим актом одноразового застосування, яке вичерпало свою дію фактом його виконання, оскільки:

- адресатом відповідного рішення є чітко визначений суб`єкт – ТО«вВЕР ФІШ», яке на підставі цього рішення реалізувало своє право на оформлення проектної документації із землеустрою щодо передачі в оренду строком на 49 років земельної ділянки під водним об`єктом та водним простором (ставами) орієнтовною площею 51,00 га, а також передачі в оренду прибережну захисну смугу навколо водних об`єктів орієнтованою площею 11,00 га для рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), що розташовані в межах Григорівської сільської ради. Це рішення породило певні права та обов`язки щодо управління комунальним майном тільки для ТОВ «РІВЕР ФІШ»;

- на виконання рішення від 13.10.2020 №2041.58.VII, ТОВ «РІВЕР ФІШ» розроблено проектну документацію із землеустрою, а отже, у зв`язку із реалізацією такого рішення виникли права та обов`язки у видавника відповідного індивідуального акта, а тому це рішення не може бути надалі скасоване органом місцевого самоврядування.

Відтак, вказане свідчить про протиправність оскаржуваного рішення восьмої сесії 8 скликання Обухівської міської ради Київської області №243/112-8-VIII від 30.03.2021, яким було скасовано рішення Григорівської сільської ради від 13.10.2020 року №2041.58.VII «Про надання ТОВ «РІВЕР ФІШ» дозволу на розроблення проектної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду», оскільки ненормативний правовий акт, а саме рішення Грироівської сільської ради від 13.10.2020 року №2041.58.VII «Про надання ТОВ «РІВЕР ФІШ» дозволу на розроблення проектної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду» є актом одноразового застосування та вичерпав свою дію фактом його виконання, а тому воно не може бути скасоване чи змінене органом місцевого самоврядування після його виконання.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо.

Відповідно до ч.1 ст. 9, ч. 1 ст. 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 72, ч. 3 ст. 77 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Докази суду надають учасники справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Також суд звертає увагу, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункта 3 частини 1 статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною 3 цієї правової норми для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами 1, 7 статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України)

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Понесені витрати на правничу допомогу позивача підтверджуються: договором про надання правової допомоги від 14.09.2020, актом приймання-передачі виконаної роботи №7 від 15.07.2021, ордером на надання правничої (правової) допомоги.

Витрати на професійну правничу допомогу позивачем оцінено у розмірі 20 000, 00 грн.

З Акту приймання-передачі виконаної роботи №07 до Договору на наданої правової допомоги від 14.09.2021 слідуєя, що адвокатом виконані наступні роботи:

попередня консультація адвоката – 1000, 00 грн;

підготовка позовної заяви – 9 000, 00 грн;

представництво адвоката в суді, 3 судових засідання (авансовий платіж) – 7 000, 00грн;

витрачений час на дорогу для участі в судовому засіданні (місто Обухів – місто Київ – місто Обухів) (авансовий платіж) – 3 000, 00 грн.

Оплата за Договором здійснюється не пізніше 3-х банківських днів з моменту підписання данного договору.

Дослідивши надані позивачем документи та враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку є неспівмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували у встановленому законом порядку витрати на правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 5000,00 грн, які підлягають компенсації позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Суд зауважує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і спонукання суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №520/2915/19.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Під час звернення з даним позовом до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 270, 00 грн, що підтверджується квитанцією від 31.08.2021 №5494

Оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають судові витрати у сумі 2270, 00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 205, 242- 246, 250, 251, 255, 295, 297, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення восьмої сесії восьмого скликання Обухівської міської ради Київської області від 30.03.2021 №243/112-8-VIII «Про скасування рішення Григорівської сільської ради від 13.10.2020 №2041.58.VII «Про надання ТОВ «РІВЕР ФІШ» дозволу на розробку проектної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду».

Стягнути з Обухівської міської ради Київської області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ТОВ "Рівер Фіш" судовий збір у розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп.

Стягнути з Обухівської міської ради Київської області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ТОВ "Рівер Фіш" витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лапій С.М.