Рішення № 102386124, 03.12.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2021 року Справа № 160/17617/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу №160/17617/21 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

28.10.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області щодо нездійснення ОСОБА_1 перерахунку щомісячного довічного грошового утримання із розрахунку стажу роботи, що дає судді ОСОБА_1 право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання - 26 років;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській здійснити ОСОБА_1 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання із розрахунку стажу роботи, що дає судді ОСОБА_1 право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання - 26 років.

Позовні вимоги обґрунтовано наступним.

ОСОБА_1 Указом Президента України від 09.04.1998 року №276/98 була призначена на посаду судді Господарського суду Дніпропетровської області строком на п`ять років, Постановою Верховної Ради України від 19.06.2003 року №1017-ІV обрана суддею вказаного суду безстроково. Рішенням Вищої ради правосуддя від 21.05.2019 року №1371/0/15-19 позивач була звільнена з посади судді Господарського суду Дніпропетровської області, у зв`язку із поданням заяви про відставку. З 06.06.2019 року позивач перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 50% суддівської винагороди, обчисленої відповідно до Закону України від 02.06.2016 року №1402-VІІІ «Про судоустрій та статус суддів». Розмір грошового утримання обчислено з урахуванням страхового стажу, зарахованого по 30.04.2019 року, що складає 47 років 7 місяців 3 дні, у тому числі стаж роботи на посаді судді 21 рік 23 дні з 09.04.1998 року по 21.05.2019 року. 01.09.2021 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання із розрахунку стажу роботи, що дає судді ОСОБА_1 право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання – 26 років. 21.09.2021 року позивач поштою отримала відповідь Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у здійсненні щомісячного довічного грошового утримання із розрахунку стажу роботи, що дає судді ОСОБА_1 право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.10.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі №160/17617/21 та витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області належним чином завірені матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 .

09.11.2021 року представником Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надано до суду відзив на позовну заяву в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог та зазначає, що оскільки стаж роботи позивача на осаді юриста-кадровика кооперативу «Будівельник» (5 місяців) та заступника директора з правових питань ПФ «Вермес» (4 роки 7 місяців) не зараховуються до стажу роботи судді відповідно до ст. 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» немає правових підстав для врахування цих періодів.

Згідно положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що відповідно до Указу Президента України від 09.04.1998 року №276/98 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Господарського суду Дніпропетровської області строком на п`ять років.

Постановою Верховної Ради України від 19.06.2003 року №1017-ІV позивач обрана суддею вказаного суду безстроково.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 21.05.2019 року №1371/0/15-19 позивач була звільнена з посади судді Господарського суду Дніпропетровської області, у зв`язку із поданням заяви про відставку.

З 06.06.2019 року позивач перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 50% суддівської винагороди, обчисленої відповідно до Закону України від 02.06.2016 року №1402-VІІІ «Про судоустрій та статус суддів».

Розмір грошового утримання обчислено з урахуванням страхового стажу, зарахованого по 30.04.2019 року, що складає 47 років 7 місяців 3 дні, у тому числі стаж роботи на посаді судді 21 рік 23 дні з 09.04.1998 року по 21.05.2019 року.

Згідно Розрахунку стажу судді, який надає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 01.09.2021 року №2 Господарського суду Дніпропетровської області стаж ОСОБА_1 , який зараховується до стажу роботи на посаді судді складає 26 років 01 місяць 25 днів, зокрема:

з 05.08.1989 року по 05.01.1990 року – юрист-кадровик кооперативу «Будівельник» при СМП-724 Дорбудтреста Придніпровської залізної дороги;

з 15.09.1992 року по 15.04.1997 року – заступник директора з правових питань ПФ «Вермес»;

з 09.04.1998 року по 20.06.2001 року – суддя Арбітражного суду Дніпропетровської області;

з 21.06.2001 року по 05.06.2019 року – суддя Господарського суду Дніпропетровської області.

01.09.2021 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання із розрахунку стажу роботи, що дає судді ОСОБА_1 право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання – 26 років. До заяви позивач додала копію паспорта, картки платника податків, Указу Президента України від 09.04.1998 року №276-98, наказу №27 від 16.04.1998 року, постанови Верховної Ради України від 19.06.2003 року №1017-ІV, наказ Господарського суду Дніпропетровської області від 09.07.2003 року №92-К-1, трудової книжки НОМЕР_2 , розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розрахунок стажу роботи судді ОСОБА_1 відповідно до ч.2 ст. 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зі змінами внесеними Законом України від 12.07.2018 року №2509.

Листом від 14.09.2021 року №32251-27242/К-01/8-0400/21 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відмовило позивачу у здійсненні щомісячного довічного грошового утримання із розрахунку стажу роботи, що дає судді ОСОБА_1 право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання. Відповідач своє рішення обґрунтовує тим, що оскільки стаж роботи позивача на осаді юриста-кадровика кооперативу «Будівельник» (5 місяців) та заступника директора з правових питань ПФ «Вермес» (4 роки 7 місяців) не зараховуються до стажу роботи судді відповідно до ст. 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» немає правових підстав для врахування цих періодів.

Не погоджуючись з таким рішенням позивач звернулася з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з вимогами статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до частини шостої статті 47 та пункту 8 частини четвертої статті 48 Закону № 2453-VI незалежність судді забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.

Частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.

Крім того, Конституційний Суд України у мотивувальній частині Рішення від 14 грудня 2011 року № 18-рп/2011 вказав на неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.

До цього Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року.

Також, в рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абз. 2 розділу 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).

Відповідно до пункту 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.

Вищенаведене узгоджується з положеннями Європейської хартії про закон "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року, згідно яких рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

Так, згідно із пунктом 54 Рекомендації CM/Rес (2010)12) від 17 листопада 2010 року Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки - "оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці".

Виходячи з наведеного, конституційний статус судді зумовлює обов`язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Аналогічні висновки, також, висловленні у рішенні Ради суддів України «Щодо обчислення стажу роботи для виникнення права на відставку, надбавку за вислугу років та додаткову відпустку» від 13 березня 2015 року №20.

Суд також виходить з того, що неправомірним є позбавлення особи, зокрема, судді, набутого статусу (наприклад, статусу особи, яка має стаж роботи на посаді судді у конкретному кількісному вимірі), оскільки це не узгоджується з принципом правової визначеності. При цьому, дозволяється, виключно шляхом прийняття закону, змінити механізм використання такого статусу у формі зменшення розміру фінансових виплат або пільг, а також позбавлення особи права на перерахунок певних соціальних виплат тощо.

Частинами 1, 3 ст. 116 Закону України від 02.06.2016 року №1402-VIІІ «Про судоустрій та статус суддів» встановлено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Повноваження ОСОБА_1 як судді припинилися на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 21.05.2019 року №1371/0/15-19, якою позивач була звільнена з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Отже, з 21.05.2019 року позивач припинила свої повноваження як суддя та набула право на призначення грошового утримання судді у відставці на умовах, визначених нормами законодавства, чинного станом саме на 21.05.2019 року.

Відповідно до абзацу 4 п. 34 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 року №1402-VIІІ «Про судоустрій та статус суддів» за суддями, призначеними чи обраними на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігається визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Судом встановлено, що на час призначення ОСОБА_1 суддею, питання визначення стажу, який дає право на відставку судді, регулювалося ч. 4 ст. 43 Закону України від 15.12.1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів» та Указом Президента України від 20.07.1995 року №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» , які встановлювали виключний перелік посад, робота на яких підлягала зарахуванню до стажу, що дає право на відставку судді.

Відповідно до ст. 137 Закону України від 02.06.2016 року №1402-VIІІ «Про судоустрій та статус суддів» (в редакції, яка діє з 05 серпня 2018 року) до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Системний аналіз вказаної норми у її взаємозв`язку з абзацом 4 п. 34 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 року №1402-VIІІ «Про судоустрій та статус суддів» дає підстави для висновку, що у зв`язку з набранням чинності Законом України від 07.06.2018 року № 2447-VIII «Про Вищий антикорупційний суд», яким внесено зміни до ст. 137 Закону України від 02.06.2016 року №1402-VIІІ «Про судоустрій та статус суддів», суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Водночас, ч. 1 ст. 7 Закону України від 15.12.1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів», яка була чинною на час обрання позивача на посаду судді, визначалось, що суддею міг бути громадянин України, який мав стаж роботи в галузі права не менше п`яти років.

Як свідчать матеріали справи, на час розгляду заяви судді ОСОБА_1 про відставку, остання мала 21 рік 0 місяців 23 дні стажу роботи на посаді судді Господарського суду Дніпропетровської області та 5 років стажу роботи (професійної діяльності), що загалом становить 26 років 0 місяців 23 дні.

Наведене свідчить про наявність у позивача права, на врахування до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, 21 року 0 місяців 23 дні стажу роботи на посаді судді та 5 років стажу роботи (професійної діяльності).

Таким чином, відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, викладена в листі від 14.09.2021 року №32251-27242/К-01/8-0400/21 у здійсненні щомісячного довічного грошового утримання із розрахунку стажу роботи, що дає судді ОСОБА_1 право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання – 26 років є неправомірною.

За таких обставин суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України, суд зазначає, що позивачем за подання позовної заяви до суду сплачено судовий збір у розмір 908,00 грн., що підтверджується квитанцією від 27.09.2021 року №N1D7S4984M.

Згідно ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області щодо нездійснення ОСОБА_1 перерахунку щомісячного довічного грошового утримання із розрахунку стажу роботи, що дає судді ОСОБА_1 право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання – 26 років.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській здійснити ОСОБА_1 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання із розрахунку стажу роботи, що дає судді ОСОБА_1 право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання - 26 років.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (адреса: 49000, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, ЄДРПОУ-21910427) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 908,00 гривень (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко