Рішення № 102386103, 29.12.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 грудня 2020 року Справа № 160/11733/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тулянцевої І.В.

розглянувши у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

24 вересня 2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду засобами поштового зв`язку надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі – відповідач), в якій позивач просить:

- визнати бездіяльність відповідача, щодо не поновлення та не виплати пенсії позивачці - протиправною та дискримінаційною, визнати протиправним та дискримінаційними, та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії позивачці викладене у листі відповідача від 02.06.2020 року, та зобов`язати відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вчинити певні дії – провести поновлення виплати пенсії позивачці з 07.10.2009 року відповідно норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та здійснювати виплату пенсії на вказаний нею банківський рахунок з урахування індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів;

- cтягнути з відповідача коштів у сумі 100 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяними його протиправними рішеннями, дією чи бездіяльності, в результаті яких відповідач відмовив у поновленні пенсії позивачці.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що по досягненні пенсійного віку та наявності необхідного страхового стажу, позивачці була призначена пенсія за віком, яка виплачувалась до виїзду за кордон. 10 березня 2020 року представник Позивача, діючи на підставі нотаріальної довіреності, надіслав до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області копії документів Позивачки про поновлення пенсії, нотаріально посвідчені та апостильовані. 24.06.2020 року було отримано лист Відповідача №3973/03-16 від 02.06.2020р., яким відповідач відмовив у поновленні пенсії Позивачу. Позивач вважає дії відповідача щодо незаконної відмови йому у поновленні виплати пенсії неправомірними, дискримінаційними та такими, що суперечать чинному законодавству, оскільки право громадян України, які постійно проживають за кордоном, на отримання ними пенсійних виплат однозначно встановлено рішенням Конституційного суду України №25-рн/2009 від 07.10.2009 року, яким були визнані неконституційними положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які забороняли виплату пенсій при виїзді на місце постійного проживання за кордон.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.10.2020 справа прийнята до провадження, відкрито провадження та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому проваджені) в порядку статті 263 КАС України.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі та витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії документів на підставі яких було прийнято рішення про відмову у поновленні виплати пенсії за заявою ОСОБА_1 від 21.01.2020 року.

13.11.2020 року від відповідача надійшов відзив на позов, згідно з яким відповідач позов не визнає та просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що відповідно до п.1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" документи для призначення або поновлення пенсії подаються особисто заявником, або його законним представником. Оскільки заява про поновлення виплати пенсії була подана представником позивачки, а не нею особисто, відсутні підстави для поновлення виплати пенсії.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджено паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , виданий 22.05.2019 року.

По досягненні пенсійного віку та наявності необхідного страхового стажу, Позивачці була призначена пенсія за віком, яка виплачувалась їй до виїзду за кордон, що підтверджено наступними документами: посвідченням “Ветеран праці”; трудовою книжкою.

Перед виїздом за кордон позивачка мешкала за адресою: АДРЕСА_1 .

28.04.1998 року Позивачка виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.

10.03.2020 року представник позивачки, діючи на підставі нотаріальної довіреності, надіслав безпосередньо до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області копії документів Позивачки для поновлення пенсії, нотаріально посвідчені та апостильовані, а саме: заяву позивача про поновлення виплати пенсії від 21.01.2020 року, трудову книжку, копію ІПН.

24.06.2020 року був отриманий лист відповідача №3973/03-16 від 02.06.2020 року, у відповідності до якого, Позивачці було відмовлено у поновленні пенсії, в тому числі на тих підставах, що позивачкою не була дотримана вимога щодо особистого звернення за поновленням пенсії.

Вважаючи протиправною відмову у поновленні виплати пенсії, позивачка звернулась до суду із даним позовом.

Перевіряючи аргументи сторін, правомірність відмови позивачу у поновленні виплати пенсії, суд виходить із такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Законі України "Про пенсійне забезпечення", якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.

Спірні правовідносини врегульовано Законом України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 5 листопада 1991 року, Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-ІV.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами). Відповідна міжнародна угода між Україною та Ізраїлем щодо пенсійного забезпечення осіб, які проживають за кордоном відсутня, тому слід керуватись вимогами законодавства України про пенсійне забезпечення.

Відповідно до ст. 28 “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі зменшується на розмір зазначеної пенсії.

Суд зазначає, що відповідно до п.1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі по тексту - Порядок № 22-1), заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Матеріалами справи підтверджено, що представник позивачки 10.03.2020 року звернувся до відповідача із заявою про призначення/перерахунок пенсії, в якій просив поновити виплату пенсії.

Суд не бере до уваги доводи відповідача, викладені в листі від 24.06.2020 року, про необхідність особистого подання позивачем заяви про поновлення виплати пенсії, оскільки пунктом 1.5 Порядку № 22-1 передбачено можливість подачі такої заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, пенсія призначається з дня звернення за пенсією.

Пунктом 1.7 Порядку № 22-1 встановлено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.

Згідно із п.2.8. Порядку №22-1, поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Пунктом 2.22 Порядку №22-1 визначено, що документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання.

Відповідно до п.2.23 Порядку №22-1, документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.

Суд встановив, що представником позивача до заяви додано засвідчені копії, а саме: копія довіреності; копія паспорту; копія ІПН; копія трудової книжки; оригінал апостильованої заяви позивача, що підписана особисто позивачем, підпис якої завірено нотаріально.

Згідно із п.4.1 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

Згідно з п.4.3 Порядку №22-1, не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Крім того, частиною 2 ст. 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України, або підставами для їх обмеження.

Зазначені положення ч. 2 ст. 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” відповідають принципу верховенства права, яким відповідно до ст. 6 КАС України керується суд при вирішенні справи.

Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди України застосовують практику Європейського суду з прав людини при розгляді справ як джерело права.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у рішенні по справі Пічкур проти України, яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п.51 цього рішення).

У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Також суд враховує рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 року, згідно висновків якого виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Крім того, згідно Постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 815/1226/18 статті 99,100 КАС України (у редакції до15.12.2017 року) не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку з поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рn/2009.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області неправомірно відмовило у поновленні пенсії позивачу листом №3973/03-16 від 02.06.2020 року.

Щодо позовних вимог про індексацію втрати частини доходів, суд зазначає наступне. Згідно статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року №1282-XII (далі - Закон України №1282) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 2 Закону № 1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі пенсії. Відповідно до частини 2 статті 46 Закону №1058, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону № 2050-III). За змістом наведених норм обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати. Строки виплати пенсії встановлені Законом №1058-IV, відповідно до частини 1 статті 47 якого пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Суд зазначає, що, наразі, виплату пенсії позивачу ще не поновлено, тому відсутні підстави вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушено відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам. Отже, вимоги про індексацію втрати частини доходів та компенсацію втрати частини доходів є передчасними.

Щодо стягнення моральної шкоди в сумі 100000 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, або незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо: шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

Отже, законодавець пов`язує підстави відповідальності за завдану моральну шкоду з наявністю чи відсутністю, у передбачених випадках, вини. Однак, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності відшкодування моральної шкоди можливе лише у випадку доведення наявності такої шкоди.

Згідно п. п. 1-3 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Разом з тим, відповідно до пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" судова практика виходить із положення, що "відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору".

За таких обставин основною умовою відшкодування моральної шкоди є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 804/2252/14, від 31.01.2018 у справі № 813/5138/13-а та в рішеннях Верховного Суду від 12.02.2018 у справі № 800/500/16, від 01.03.2018 у справі № 9901/377/18.

На обґрунтування позовних вимог у цій частині позивач зазначає, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, перенесених нею внаслідок відкритого, зухвалого та грубого порушення відповідачем Конституції України та Законів України і, як наслідок, її прав на належне пенсійне забезпечення. Стверджує про те, що протиправні дії та бездіяльність відповідача завдали та продовжують завдавати їй значних моральних страждань та приниження її гідності, а для відновлення прав їй довелось звернутись до суду. Враховуючи характер та обсяг заподіяної моральної шкоди, тривалості часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану здоров`я, тривалості часу усунення інших негативних наслідків та моральних страждань, а також наявності інших захворювань позивач оцінює завдану їй моральну шкоду у розмірі 100000 грн.

Вказані доводи суд оцінює критично, оскільки позивачем не надано суду будь-яких відомостей на підтвердження того, що відповідачем допущено нешанобливе ставлення або вчинено інші дії, які б завдали їй моральної шкоди. Зі змісту аргументів представника позивача про стягнення моральної шкоди вбачається, що моральна шкода завдана не тільки діями по припиненню виплати пенсії, а й іншими діями відповідача.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У силу положень ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України).

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення, перерахунку та виплати пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком вважає за необхідне зобов`язати відповідача вирішити питання про поновлення позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснити у відповідності до положень частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 9, 73-78, 90, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, ЄДРПОУ 21910427) зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, ЄДРПОУ 21910427), щодо не поновлення та не виплати пенсії ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) викладене у листі Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, ЄДРПОУ 21910427) №3973/03-16 від 02.06.2020 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вирішити питання про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) з 07.10.2009 року відповідно норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДПРОУ 21910427) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 420,40 грн. (чотириста двадцять грн. 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Тулянцева