Рішення № 102383136, 23.12.2021, Господарський суд м. Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Степов`юк С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу №910/12108/21

За позовом Фізичної особи-підприємця Дарк Мехмета

до Товариства з обмеженою відповідальністю « 1 Безпечне агентство необхідних кредитів»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_1

про стягнення 26998,35 грн

Представники учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Дарк Мехмет (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю « 1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (далі - відповідач) про стягнення 26998,35 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок неправомірних дій головного бухгалтера ОСОБА_1 було перераховано з рахунку позивача на банківський рахунок відповідача грошові кошти на виконання умов договору №7956697 від 08.11.2018, який позивачем не укладався, у зв`язку з чим останнім заявлено до стягнення з відповідача суму безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 26998,35 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2021 відкрито провадження у справі та враховуючи, що ціна позову у даному спорі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та відсутність клопотання про розгляд справи з викликом сторін, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

22.10.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому не погоджується із заявленими позовними вимогами та зазначає, що грошові кошти набуті відповідачем правомірно, у зв`язку із реалізацією свого права кредитора на повернення боргу за договором позики №7956697 від 08.11.2018, при цьому всі платіжні доручення були здійсненні особисто позивачем, оскільки проведені із використанням його електронного цифрового підпису, що підтверджує законність підстав отримання коштів відповідачем. Разом з цим, відповідач зазначає, що позивачем невірно обрано спосіб судового захисту порушеного права, оскільки шкода заподіяна внаслідок дій не відповідача, а особи, яка перебувала з позивачем у трудових відносинах. Окрім того, наголошує на тому, що із наявних в матеріалах позовної заяви свідчень ОСОБА_1 вбачається, що на час проведення внутрішньої фінансової перевірки в 2019 році позивач знав про спірні оплати, однак не вчинив жодних дій щодо повернення коштів до моменту подання позовної заяви, як і не направляв на адресу відповідача жодних вимог чи претензій, що свідчить про схвалення ним дій свого працівника.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2021 залучено до участі у справі №910/12108/21 фізичну особу ОСОБА_1 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача та призначено судове засідання з викликом сторін

30.11.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначає, що у позивача були відсутні будь-які домовленості із ОСОБА_1 стосовно прийняття її зобов`язань перед третіми особами, а тому оплата суми її зобов`язань з рахунку позивача є протиправною, що свідчить про безпідставність отримання коштів відповідачем. При цьому, зазначає про те, що оскільки ОСОБА_1 мала доступ до електронного цифрового підпису позивача, подальше його використання у платіжних дорученнях не може свідчити про наявність волевиявлення позивача на вчинення таких платежів, так само як і не свідчить про подальше схвалення таких дій невчинення позивачем дій стосовно досудового врегулювання спору.

Судове засідання призначене на 07.12.2021 не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Васильченко Т.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2021 призначено судове засідання у справі на 23.12.2021.

Представники позивача та відповідача в судове засідання 23.12.2021 не з`явилися, втім подали клопотання про розгляд справи без їх участі.

В свою чергу, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача у судові засідання не з`являлася, хоча про час, місце та дату розгляду справи була повідомлена належним чином.

Так, з метою повідомлення третьої особи про розгляд справи судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду були направлені рекомендованими листами з повідомленнями про вручення на адресу останнього відомого її місця проживання, а саме: АДРЕСА_1 .

Станом на дату розгляду справи конверти з ухвалами суду були повернуті до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою «адресат відсутній».

Згідно з п.5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки «адресат відсутній» вважається днем вручення третій особі ухвал суду в силу положень п.5 ч.6 ст.242 Господарського суду міста Києва.

У даному випадку судом також враховано, що відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

За змістом частини 1 та 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що третя особа не була позбавлена права та можливості ознайомитись з ухвалами суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та на веб-сайті Господарського суду міста Києва веб-порталу Судова влада.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За таких обставин, враховуючи, що третя особа була належним чином повідомлена про розгляд даної справи і не повідомила суду про причини неявки, а позивач і відповідач просили провести розгляд справи без їх участі, суд на місці постановив розгляд справи проводити за їх відсутності.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Відповідно до частини 3 статі 222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового розгляду 23.12.2021 за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

В нарадчій кімнаті 23.12.2021 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.01.2017 між фізичною особою-підприємцем Дарк Мехметом (роботодавець) та ОСОБА_1 (працівник) укладено трудовий договір з головним бухгалтером №б/н (далі - трудовий договір) за умовами пункту 1.1 якого ОСОБА_1 приймається на роботу на посаду головного бухгалтера ФОП «Дарк Мехмет» (надалі іменується «підприємство»), без встановлення строку випробування.

Цей договір є безстроковим (пункт 1.2 трудового договору).

Відповідно до пункту 2.1 трудового договору, працівник забезпечує організацію і ведення бухгалтерського обліку, а також контроль за раціональним використанням матеріальних і фінансових ресурсів підприємства.

Згідно пункту 2.2.3 трудового договору, до обов`язків працівника віднесено, зокрема, використання для проведення банківських операцій, здійснення оплат та платежів, логіни та паролі тощо, власний електронно-цифровий підпис та електронний ключ доступу та/або електронний підпис та ключ доступу власника (підписанта, керівника) до будь-яких програм пов`язаних з електронним банкінгом, інших засобів програмного забезпечення аналогічних за функціоналом, отримання доступу до рахунків підприємства для проведення відповідних платежів та оплат.

Фіногеєвою Людмилою Олександрівною отримано доступ до рахунків ФОП Дарк Мехмет для проведення відповідних платежів та оплат відповідно до пункту 2.2.3 трудового договору.

Як вбачається з посадової інструкції головного бухгалтера, затвердженої 10.01.2017 уповноваженою особою ФОП Дарк Мехмет Глущенко К.А., бухгалтер самостійно веде фінансові, матеріальні, виробничі, господарські розрахунки (пункт 2), за письмовим погодженням з власником (керівником підприємства проводить розрахунки з іншими кредиторами відповідно до договірних зобов`язань (пункт 6), отримує доступ до рахунків підприємства для проведення відповідних платежів та оплат (пункт 11), оформлює платежі за матеріальні, комунальні та інші послуги (пункт 15).

Відповідальність бухгалтера, її межі та порядок притягнення визначено розділом IV посадової інструкції.

Зокрема, відповідно до пунктів 2, 3 розділу IV посадової інструкції, бухгалтер несе відповідальність за правопорушення, скоєні в процесі здійснення своєї діяльності, - в межах, визначених адміністративним, кримінальним та цивільним законодавством України; за завдання матеріальної шкоди - в межах, визначених цивільним законодавством та законодавством про працю України.

06.12.2019 трудовий договір припинено у зв`язку із поданням ОСОБА_1 заяви про звільнення.

При цьому, в день звільнення 06.09.2019 ОСОБА_1 склала рукописну заяву, в якій повідомила, що отримувала у борг онлайн-кредити, про що роботодавця не повідомила, при цьому неодноразово сплачувала борг з рахунків компанії, сподіваючись вирішити виниклі кредитні негаразди, а у подальшому зобов`язується повернути кошти компанії у строки призначені директором готелю Глущенко К.А. та власником Дарком Мехметом .

Як вбачається із наявних в матеріалах справи платіжних доручень №933 від 27.11.2019 на суму 702,00 грн, №897 від 11.10.2019 на суму 2708,00 грн, №922 від 12.11.2019 на суму 702,00 грн, №859 від 10.09.2019 на суму 2708,00 грн, №876 від 26.09.2019 на суму 2708,00 грн та меморіальних ордерів №831 від 12.08.2019 на суму 2708,00 грн, №847 від 27.08.2019 на суму 2708,00 грн, №775 від 27.06.2019 на суму 2708,00 грн, №793 від 09.07.2019 на суму 2708,00 грн, №701 від 02.05.2019 на суму 3930,35 грн та №758 від 13.06.2019 на суму 2708,00 грн, з банківського рахунку ФОП Дарк Мехмет перераховано на банківський рахунок відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю « 1 Безпечне агентство необхідних кредитів» грошові кошти у загальному розмірі 26998,35 грн з призначенням платежу «оплата по договору №7956697 від 08.11.2018».

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує, що вказані грошові кошти були перераховані від імені позивача головним бухгалтером ФОП Дарк Мехмет - Фіногеєвою Людмилою Олександрівною в рахунок погашення власних зобов`язань за кредитним договором №7956697 від 08.11.2018, при цьому позивач не є стороною цього договору, а відтак перерахування коштів відбулось безпідставно і ці кошти мають бути йому повернуті відповідачем на підставі положень статті 1212 ЦК України.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/2478/20, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18 та від 01.04.2019 у справі №904/2444/18.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11, частиною першою, другою статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.12.2021 у справі №921/371/20, від 24.11.2021 у справі №914/1945/19 та від 19.02.2020 у справі №915/411/19.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі №6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі №6-100цс15 та у постановах Верховного Суду від 18.06.2020 у справі №915/940/18, від 06.02.2020 у справі №910/13271/18 та від 04.06.2019 у справі №924/159/14.

Відповідно до статті 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Для застосування зазначеної норми необхідно, по-перше, щоб одна особа набула (зберегла) майно за рахунок іншої. Збільшення або збереження в попередньому розмірі майна однієї сторони є результатом відповідного зменшення майна у іншої сторони. По-друге, необхідно, щоб набуття майна однією особою за рахунок іншої відбулося без достатньої правової підстави, передбаченої законом або угодою. Безпідставно набуте майно повертається тому, за рахунок кого було набуте.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.06.2020 у справі №915/940/18 та від 06.02.2020 у справі №910/13271/18.

Відтак, задля застосування до спірних правовідносин у справі ст. 1212 Цивільного кодексу України, необхідно встановити факт наявності або відсутності між сторонами у справі договірних правовідносин, які б свідчили про наявність або відсутність правових підстав для перерахування заявлених до стягнення грошових коштів.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується сторонами спору, 08.11.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю « 1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір про надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту №7956697 (далі - договір), за умовами пункту 2.1 якого позикодавець передає позичальнику у власність грошові кошти у вигляді позики, а позичальник приймає на себе обов`язок повернути позику та сплатити позикодавцю проценти від суми позики та всі інші платежі, пов`язані з виконанням цього договору.

Відповідно до пункту 2.2 договору, позичальник повертає позикодавцю позику в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором на умовах повернення, строковості, платності та у сумі, визначеній в пункті 2.3 договору (позика).

Згідно з пунктами 2.3, 2.4 договору сума позики 10000,00 грн, валюта позики: українська гривня; строк позики: 28 днів до 06.12.2018 (включно), але не більше 30 днів.

Пунктом 3.5 договору визначено, що позичальник зобов`язаний погасити повністю суму отриманої позики та нарахованих процентів за користування позикою в строк, визначений п.2.4 договору. Заборгованість підлягає сплаті шляхом перерахування грошових коштів позичальником на поточний рахунок позикодавця визначений в розділі 11 договору одним із наступних способів: ініціювання переказу коштів з будь-якої платіжної картки позичальника через особистий кабінет або здійснення платежу через будь-яку банківську установу на поточний рахунок позикодавця, зазначений в розділі 13 цього договору (пункти 3.5.1 та 3.5.2 договору).

Всі ризики, пов`язані з безготівковим перерахуванням (зарахуванням) грошових кошів в рахунок сплати заборгованості за договором несе позичальник (пункт 3.7 договору).

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутність таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 528 ЦК України виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У цьому разі кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. У разі невиконання або неналежного виконання обов`язку боржника іншою особою цей обов`язок боржник повинен виконати сам. Інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов`язанні і застосовуються положення статей 512-519 цього Кодексу.

Пунктом 4 частини першої статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов`язку боржника третьою особою.

За змістом зазначених норм матеріального права зобов`язання боржника за його волею може бути ним покладено на іншу особу та у випадку виконання зобов`язання іншою (третьою) особою до цієї особи переходять права та обов`язки кредитора у зобов`язанні.

При цьому підставою для виконання третьою особою зобов`язань за боржника є покладення на цю особу такого зобов`язання боржником, як за власною ініціативою так і за попередньою домовленістю цієї особи з боржником.

Таке покладення виконання зобов`язань відповідно до частини першої статті 528 ЦК України є обов`язковим для прийняття кредитором як належного виконання зобов`язань.

Такий правовий висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 10 червня 2015 року при розгляді справи №6-15цс15.

Згідно платіжних доручень №933 від 27.11.2019 на суму 702,00 грн, №897 від 11.10.2019 на суму 2708,00 грн, №922 від 12.11.2019 на суму 702,00 грн, №859 від 10.09.2019 на суму 2708,00 грн, №876 від 26.09.2019 на суму 2708,00 грн та меморіальних ордерів №831 від 12.08.2019 на суму 2708,00 грн, №847 від 27.08.2019 на суму 2708,00 грн, №775 від 27.06.2019 на суму 2708,00 грн, №793 від 09.07.2019 на суму 2708,00 грн, №701 від 02.05.2019 на суму 3930,35 грн та №758 від 13.06.2019 на суму 2708,00 грн, вбачається, що перерахування грошових коштів у безготівковій формі на рахунок відповідача відбувалося із призначенням платежу «оплата по договору №7956697 від 08.11.2018».

Тобто, виконання зобов`язань (перерахування грошових коштів) за кредитним договором №7956697 від 08.11.2018 здійснювалось відповідно до погоджених сторонами договору умов, а отже, незважаючи на відсутність у позивача безпосередніх зобов`язальних правовідносин з відповідачем, позивач перерахував кошти не помилково, а саме в рахунок погашення кредитної заборгованості ОСОБА_1 перед відповідачем за кредитним договором №7956697 від 08.11.2018, у зв`язку з чим кредитор, отримавши вказані кошти, прийняв їх в якості належного виконання зобов`язання боржника.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що кошти, отримані як оплата за кредитним договором і набуті відповідачем за наявності правових підстав для цього, не можуть бути витребувані згідно зі ст. 1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення, натомість в спірних правовідносинах має місце виконання обов`язку боржника іншою особою, врегульоване положеннями статті 528 ЦК України, у зв`язку з чим підстав для повернення позивачу коштів немає.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.07.2021 у справі №904/10052/17, від 01.07.2021 у справі №910/4690/20 та від 29.06.2021 у справі №916/292/17.

Суд вважає, що відповідач спростував більш вірогідними доказами обставину безпідставного перерахування позивачем коштів у розмірі 26998,35 грн, а ніж її підтвердив позивач.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про те що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позову.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд зазначає, що право на доступ до суду є одним із аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції ЄСПЛ та повинно бути «практичним та ефективним», а не «теоретичним чи ілюзорним» (Рішення ЄСПЛ від 04.12.1995 у справі «Беллє проти Франції»).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Суд звертає увагу позивача, що загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників визначені статтею 130 Кодексу законів про працю України.

Зокрема, частинами першою та другою статті 130 Кодексу законів про працю України визначено, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

За приписами частин 1-3 статті 136 Кодексу законів про працю України покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.

Розпорядження власника або уповноваженого ним органу, або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.

У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.

В даному випадку, суд зауважує, що позивач з метою ефективного захисту своїх прав не позбавлений права звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 в порядку статей 512, 528 ЦК України, як нового кредитора у зобов`язанні за договором про надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту №7956697 від 08.11.2018, або із позовом про стягнення шкоди, завданої ОСОБА_1 при виконанні трудових обов`язків в порядку глави IX Кодексу законів про працю України.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 202, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця Дарк Мехмета до Товариства з обмеженою відповідальністю « 1 Безпечне агентство необхідних кредитів» про стягнення 26998,35 грн відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 31.12.2021.

Суддя Т.В. Васильченко