Ухвала суду № 102381690, 08.11.2021, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/8525/21

(2/199/3554/21)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.11.2021 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська

Суддя Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська Авраменко А.М., ознайомившись із матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), третя особа – Акціонерне товариство «Укрсиббанк», про зняття арешту з майна, –

ВСТАНОВИВ:

02 листопада 2021 року до Амур-Нижньодніпровського суду м. Дніпропетровська надійшла вищевказана позовна заява, ознайомившись із матеріалами якої, приходжу до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Так, за змістом ст.187 ЦПК України суд відкриває провадження у справі лише за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження.

Згідно ст.186 ч.1 п.1, ч.2 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, про що постановляє ухвалу.

Відповідно до ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими ЦПК України, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

Нормою ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII визначено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. При цьому відповідачами за даною категорією позовів мають бути боржник та особа, в інтересах якої накладено арешт. Аналогічні положення містить ст.60 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV.

Як слідує зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 , остання звернулась до суду із даним позовом, мотивуючи який, вказує про накладення арешту в рамках виконавчого провадження, яке здійснювалось з примусового виконання виконавчого листа, виданого Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська на рішення того суду від 02 серпня 2010 року по справі №2-3087/10 про стягнення в тому числі з неї заборгованості за кредитним договором. Тобто в рамках виконавчого провадження, за яким позивач сама виступає боржником, і дане виконавче провадження наразі завершене.

Відтак, з вищевикладеного слідує, що позивач не є тією особою, яка має право подавати позов до суду про звільнення майна з-під арешту (зняття арешту з майна) на підставі ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII, ст.60 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV, оскільки не є належним суб`єктом, а для оскарження боржником арешту нерухомого майна, накладеного в рамках виконавчого провадження, законом передбачений інший порядок.

Частина 4 ст.82 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV визначає, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ.

Відповідно до ст.74 ч.1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згаданий вище порядок, визначений законом, встановлено Розділом VII ЦПК України (судовий контроль за виконанням судових рішень), нормами ст.ст.447, 448 якого встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України, порушено їхні права чи свободи. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Таким чином, з огляду на наведене вище, якщо спірний арешт накладено державним виконавцем в рамках виконання судового рішення по цивільній справі №2-3087/10, позивач як сторона виконавчого провадження (боржник) має право звернутись до суду зі скаргою, а не із даним позовом, на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання такого судового рішення, зокрема зі скаргою на безпідставне накладення чи не зняття арешту з нерухомого майна.

Положеннями ст.74 ч.2 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Нормою ст.287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Отже, якщо спірний арешт на майно було накладено державним виконавцем не в порядку виконання судового рішення у цивільній справі, боржник за таким виконавчим провадженням, має право оскаржити спірний арешт в порядку адміністративного судочинства шляхом подання відповідного адміністративного позову.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене та враховуючи, що ОСОБА_1 є боржником за виконавчим провадженням, в рамках якого державним виконавцем було накладено оспорюваний позивачем арешт на її нерухоме майно, і для оскарження такого арешту з огляду на суб`єкта його оскарження законом передбачено для боржника за виконавчим провадженням два можливі взаємовиключні порядки (або подання скарги до суду в порядку Розділом VII ЦПК України, або подання адміністративного позову до державного виконавця), жодним із яких позивач не скористалась, однак звернулась до суду в порядку цивільного судочинства із даним позовом, об`єднуючи тим самим в собі боржника за виконавчим провадженням і титульного власника нерухомого майна, тобто позивача та відповідача, приходжу до висновку про необхідність відмови у відкритті провадження у цивільній справі за даним позовом на підставі ст.186 ч.1 п.1 ЦПК України.

Наведений висновок узгоджується і правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 27 березня 2020 року по справі №817/928/17, від 04 листопада 2020 року по справі №520/7100/19, від 02 червня 2021 року по справі №661/5699/19.

Відповідно до ст.133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду, зокрема, в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції. З цієї підстави судовий збір повертається в повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, що позивачем при зверненні до суду із даним позовом було сплачено судовий збір в розмірі 908 гривень, однак даною ухвалою судді відмовлено у відкритті провадження у справі, що за змістом норм Закону України «Про судовий збір» зумовлює виникнення у позивача права на повернення сплаченого нею судового збору в повному обсязі, приходжу до висновку про необхідність повернення позивачу судового збору у вищевказаному розмірі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.19, 133, 186, 187, 258-261, 263, 352-355 ЦПК України, –

УХВАЛИВ:

У відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), третя особа – Акціонерне товариство «Укрсиббанк», про зняття арешту з майна – відмовити.

Повернути позивачу ОСОБА_1 сплачений нею при подачі до суду позовної заяви, у відкритті провадження у справі за якою відмовлено цією ухвалою, судовий збір в розмірі 908 гривень, перерахований згідно квитанції про сплату №27839 від 29 жовтня 2021 року.

Ухвала набирає законної сили у відповідності до ст.261 ЦПК України з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська або безпосередньо до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали. У разі постановлення ухвали без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання ухвали.

Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.

Суддя А.М. Авраменко