Рішення № 102361358, 27.09.2021, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2/760/866/21

Справа №755/13818/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2021 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого-судді Кушнір С.І.

за участю секретаря - Федоренко Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест Хаус», товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФОРТ», третя особа: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Личук Тарас Володимирович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача - адвокат Староста І.І. 23.09.2020 р. звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва із зазначеним позовом до ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Хаус», третя особа: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Личук Тарас Володимирович, в якому просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 2553, вчиненого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личуком Т.В. 13.07.2020 р., щодо стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості у розмірі 401027,19 грн. на користь ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Хаус». Також просить стягнути з відповідача понесені судові витрати.

В обґрунтування позову посилається на те, що виконавчий напис № 2553 приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Личук Т.В., був вчинений 13.07.2020 р., тобто з пропуском трирічного строку давності. При цьому, визначення сторонами в Договорі «Автопакет» № 19/РП/39/2007-840 від 15.03.2007 р. і в Додатковій угоді № 1 від 30.11.2009 р. до Договору «Автопакет» № 19/РП/39/2007-840 від 15.03.2007р. збільшення строку позовної давності до 10 років, не впливає на перебіг та закінчення строку давності для звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, оскільки строк позовної давності - це строк для судового захисту порушеного майнового права кредитора, а строк звернення кредитора до нотаріуса за вчиненням виконавчого запису - це строк для позасудового способу захисту. Вчинення оспорюваного виконавчого напису із пропуском трирічного строку є правовою підставою для визнання його таким, що не підлягає виконанню.

Крім того, представник позивача посилається на те, що не зважаючи на скасування судом зміни до Переліку в частині можливості вчинення виконавчого напису на кредитному договорі, приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Личук Т.В. вчинив виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Інвест Хаус» кредитної заборгованості в загальній сумі 401027 грн. 19 коп. на підставі не нотаріально посвідченого договору, чим порушив ст. 88 Закону України «Про нотаріат» і підпункт 3.1. пункту 3 Глави 16 Розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012р. № 282/20595.

Також, на думку представника позивача, спірний виконавчий напис вчинений не на оригіналі нотаріально посвідченого кредитного договору, оскільки Договір «Автопакет» № 19/РП/39/2007-840 від 15.03.2007р. і Додаткова угода № 1 від 30.11.2009р. до даного Договору не були посвідчені нотаріально.

При цьому, спірний виконавчий напис було вчинено на борговому документі без дотримання вимог ст. 88 Закону України «Про нотаріат» і підпункт 3.1. пункту 3 Глави 16 Розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України щодо наявності безспірної заборгованості.

Так, позивач повністю заперечує проти розміру заборгованості, стягнутої з неї на підставі оспорюваного виконавчого напису нотаріуса, яка не є безспірною та становить в загальній сумі 401027,19 грн., що більше ніж в сім разів перевищує розмір тіла кредиту, який був отриманий позивачем в іноземній валюті та становив 11 256 доларів США 04 центи (в еквіваленті в національній валюті на день отримання кредиту 15.03.2007р. становило 56 843 грн.) та майже в два рази перевищує суму тіла кредиту у валюті кредитування, що підтверджується Заявою про видачу готівки № NL-5 від 15.03.2007р. та Квитанцією № 29 від 15.03.2007р. про оплату за придбаний автомобіль.

Наведені обставини очевидно підтверджують відсутність критерію безспірності заборгованості у вказаній сумі.

Щодо розміру витрат на правничу допомогу адвоката зазначає наступне.

Для належного захисту своїх законних прав та інтересів позивач звернулась за правовою допомогою до Адвокатського об`єднання «Клочков та партнери», із яким уклала Договір про надання правової (правничої) допомоги №09/09 від 09.09.2020 р.

Правова (правнича) допомога, яка отримується позивачем від адвокатів АО «Клочков та партнери» є оплачуваною. Відповідно до Додаткового договору №1 від 09.09.2020 р. до Договору про надання правової (правничої) допомоги №09/09 від 09.09.2020 р., загальна вартість правової допомоги складає 88 000 (вісімдесят вісім тисяч) гривень.

Відповідно до п. 3.3. вказаного Додаткового договору Об`єднання звітує перед Клієнтом за надану правову (правничу) допомогу звітами, з розрахунку вартості однієї години правової допомоги 1 500 (одна тисяча п`ятсот) гривень

На час звернення до суду з даною позовною заявою Позивачка оплатила на користь адвокатського об`єднання витрати на правову допомогу в розмірі 43564,36 гривень, що підтверджується відповідною квитанцією.

Також, для звернення до суду з даним позовом позивач сплатила судовий збір в розмірі 840,80 грн. за вимогу немайнового характеру згідно положень ст.4 Закону України «Про судовий збір» і 420,40 грн. за подання заяви про забезпечення позову.

Зазначені судові витрати, на думку представника позивача, підлягають стягнення з відповідача за рішенням суду.

Таким чином, на думку представника позивача вказана у оскаржуваному виконавчому написі заборгованість не є безспірною і не може вважатись обґрунтованою, у зв`язку з чим просить задовольнити позов у повному обсязі.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Києва від 29.09.2020 р. позов ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Хаус», третя особа: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Личук Т.В., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, - передано на розгляд до Солом`янського районного суду м. Києва за підсудністю.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 30.11.2020 р. зазначена справа передана в провадження судді Солом`янського районного суду м. Києва Кушнір С.І.

Ухвалою суду від 01.12.2020 р. відкрито спрощене позовне провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест Хаус», товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФОРТ», третя особа: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Личук Тарас Володимирович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою суду від 01.12.2020 р. за заявою позивача забезпечено позов шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису № 2553, вчиненого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личуком Т.В. 13.07.2020р.

Ухвалою суду від 13.05.2021 р. до участі у цивільній справі в якості співвідповідача залучено товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФОРТ» (ідентифікаційний код юридичної особи 42725156, адреса місцезнаходження юридичної особи: 03035, м. Київ, пл. Солом`янська, 2).

Ухвалою суду від 01.12.2020 р. визначено відповідачу строк на подання відзиву на позов у порядку, передбаченому ст. 178 ЦПК України, - 15 днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Позивачу роз`яснено право подати до суду відповідь на відзив у порядку, передбаченому ст. 179 ЦПК України, протягом 15 днів з дня отримання відзиву відповідача на позов.

Відповідачі не скористались процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву у встановлений строк, а також доказів, на підтвердження своїх заперечень, та за відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню частини восьмої статті 178 ЦПК України.

Треті особи пояснень щодо позову не надали.

В судове засідання позивач та її представник не з`явились, про місце, день та час розгляду справи повідомлялися у встановленому ЦПК України порядку, через канцелярію суду представник позивача подав заяву про розгляд справи у їх відсутність, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідачі та треті особи в судове засідання не з`явились, про місце, день та час розгляду справи повідомлялися у встановленому ЦПК України порядку, про причини своєї неявки суд не повідомили.

Згідно вимог ст. 280 ЦПК України, якщо відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання та не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Виходячи з цього, суд, вважає за можливе ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних доказів, проти чого не заперечував позивач.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, приходить до наступного висновку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що 13.07.2020 р. приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личуком Т.В. вчинено виконавчий напис за № 2553 за яким було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Хаус» заборгованість за Кредитним договором № 19/РП/39/2007-840 від 15.03.2007 р., Договору про відступлення права вимог № GL2N79276ПВ272 від 15.05.2020 р. між ПАТ «Комерційний банк «Надра» та ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Хаус», за період з 15.05.2020 р. по 07.07.2020 р. в сумі 401027,19 грн. з яких: сума заборгованості за кредитом у розмірі 192971,72 грн. та сума заборгованості за відсотками у розмірі 207755,47 грн., сума плати, що здійснена стягувачем за вчинення виконавчого напису у розмірі 300 грн.

25.08.2020 р. приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Лановенко Л.О. відкрито виконавче провадження ВП № 62889491 на підставі виконавчого напису № 2553, вчиненого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личуком Т.В. 13.07.2020 р.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.

Процедура вчинення нотаріусами виконавчих написів визначена у Главі 14 Закону України «Про нотаріат» та Главі 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року.

Відповідно до ст. ст.88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Згідно зі ст.87 Закону для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктами 1.1., 1.2., 3.2., 3.5. Глави 16 «Вчинення виконавчих написів» Розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999 р.

Під час вчинення виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку.

Пунктом 2 Розділу «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» Переліку в редакції змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 р., встановлено, що для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, подаються:

а) оригінал кредитного договору;

б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 р. зміни, внесені виконавчих написів нотаріусів постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 р. № 662 до Переліку, визнано незаконними та нечинними.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 р. рішення суду залишено без змін.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 р. у справі № 826/20084/14 (провадження № 11-174ас18) відмовлено в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 р.

Згідно з пунктом 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 р. «Про судове рішення в адміністративній справі» визнання акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Таким чином, застосуванню при вирішенні спору підлягає постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» від 29.06.1999 р. № 1172 в редакції постанови КМУ від 29.11.2001 р.

Пунктом 1 зазначеного Переліку передбачено, що для одержання виконавчого напису за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, нотаріусу подаються:

а) оригінал нотаріально посвідченої угоди;

б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Підпунктом 5.1. пункту 5 глави 16 «Вчинення виконавчих написів» розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 р., встановлено, що виконавчий напис вчинюється на оригіналі документа (дублікаті документа, що має силу оригіналу), що встановлює заборгованість.

Таким чином, після скасування внесених постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 р. № 662 до Переліку змін виконавчий напис міг бути вчинений лише за умови подання оригіналу нотаріально посвідченого договору чи його дублікату, що має силу оригіналу.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису за відсутності необхідних оригіналів договорів чи їх дублікатів має наслідком визнання такого виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в справі № 750/1627/18 (провадження № 61-43895св18) від 06.06.2019 р., яка, з точки зору ч.4 ст.263 ЦПК України, має враховуватися судом, при здійсненні своєї діяльності нотаріус не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права.

Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше.

Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

При цьому, з точки зору ст.88 Закону України «Про нотаріат», безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Такими доказами можуть бути, зокрема, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо.

Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 23.01.2018 р. у справі № 310/9293/15, яка має враховуватися судом у порядку виконання судом вимог ст.263 ЦПК України.

На думку Верховного суду в постанові № 750/1627/18 (провадження № 61-43895св18) від 06.06.2019 р., розрахунок заборгованості, зроблений стягувачем, з урахуванням положень Переліку документів, не може вважатись доказом на підтвердження безспірності заборгованості боржника.

Відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника є обов`язковою умовою вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Враховуючи ці обставини та вимоги ст.ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна.

Це право існує, поки суд не встановить зворотного.

Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

При вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.

Суд при цьому має перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

В той же час законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості.

Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 р. у справі № 6-887цс17.

Відповідачем та третіми особами належних та допустимих доказів на спростування викладених у позовній заяві обставин надано до суду не було.

Будь-яким чином перевірити безспірність заборгованості по наданому товариством нотаріусу Кредитному договору та розрахунку заборгованості суд позбавлений можливості, такий обов`язок на суд не покладається, оскільки довести безспірність такої заборгованості, з точки зору викладеного вище обґрунтування, має товариство при зверненні до нотаріуса.

У відповідності до правової позиції Великої палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 28.03.2018 р. по справі № 444/9519/12, Верховний Суд вказав не те, що перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності окремо для погашення всієї заборгованості за кредитним договором.

За наслідками системного аналізу правових норм, зазначених у статті 88 Закону України «Про нотаріат», статті 257 ЦК України та частини 5 статті 261 ЦК України, з урахуванням вказаної правової позиції Верховного Суду, при вчиненні виконавчого напису, нотаріус має перевірити факт спливу трирічного строку щодо кожного заявленого стягувачем платежу, а у разі невиконання такого обов`язку є підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню через порушення процедури його вчинення.

Зазначене узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 02.07.2019 р. у справі №916/3006/17, згідно з якою Велика Палата Верховного Суду вважає, що строк для звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, передбачений статтею 88 Закону України «Про нотаріат», безпосередньо пов"язаний з позовною давністю, встановленою ЦК України. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Отже, загальний строк для звернення стягувача до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису становить не більше трьох років з дня виникнення у стягувача права вимоги до боржника незалежно від суб`єктного складу сторін у правовідносинах, тобто цей строк підлягає застосуванню й у відносинах між юридичними особами. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Крім того, виконавчий напис № 2553 було вчинено приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личуком Т.В. 13.07.2020 р., тобто з пропуском строку, встановленого ч. 1 ст. 88 Закону України «Про нотаріат», оскільки з дня виникнення права вимоги минуло більше трьох років.

Вчинення оспорюваного виконавчого напису із пропуском трирічного строку є правовою підставою для визнання його таким, що не підлягає виконанню.

Зазначені обставини також свідчать про спірність заборгованості, стягнутої за оскаржуваним виконавчим написом.

За умовами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України обов`язок доказування покладається на сторони у справі.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Що стосується вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 43564,36 грн., то слід зазначити наступне.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 1-6 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Позивачем на підтвердження надання правничої допомоги на суму 43564,36 грн., надано договір про надання правової (правничої) допомоги №09/09 від 09.09.2020 р., додатковий договір №1 від 09.09.2020 р. та квитанцію від 10.09.2020 р. на суму 43564,36 грн.

Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд вважає, що заявлені, так і понесені витрати є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, адже, у мережі Інтернет міститься велика кількість практики з аналогічних спорів; нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

За вказаних вище обставин, суд вважає виправданими та такими, що відповідають критерію реальності, розумності та співмірності понесені витрати позивача на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Крім того, на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн. за подання позовної заяви та 420,40 грн. за подання до суду заяви про забезпечення позову.

Таким чином, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, аналіз положень законодавства України та приймаючи до уваги те, що відповідачами не подано до суду належних та достовірних доказів щодо спростування доводів позивача, що зазначена заборгованість не є безспірною, приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 15, 16, 18 ЦК України, статтями 1, 50, 87, 88, 89 Закону України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 р. №296/5, постановою Кабінету міністрів України від 29.06.1999 р. № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», статтями 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 206, 259, 263-265, 268, 273, 274-279 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест Хаус», товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФОРТ», третя особа: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Личук Тарас Володимирович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задовольнити частково.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 2553, вчинений 13.07.2020 р. приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личук Тарасом Володимировичем про стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Інвест Хаус» (код за ЄДРПОУ: 41661563) кредитної заборгованості в загальній сумі 401027,19 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» (03126, м. Київ, вул. Вацлава Гавела, 6, код ЄДРПОУ 37616221) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 840,80 грн. та 420,40 грн., а також витрати на правничу допомогу в сумі 5000 гривень, а всього стягнути 6261 (шість тисяч двісті шістдесят одну) грн. 20 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Кушнір С.І.