Рішення № 102357590, 29.12.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 грудня 2021 року м. Київ № 640/10601/20

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Донця В.А. розглянув у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії.

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльності відповідача, що полягає в нерозгляді її заяви про поновлення пенсії та невинесенні відповідного рішення;

- визнати протиправними та скасувати рішення про відмову у розгляді її заяви про поновлення пенсії викладені в листах від 30.03.2020 та 14.04.2020;

- зобов`язати відповідача належним чином розглянути подану заяву про поновлення виплати пенсії та додані до неї документи та винести рішення про поновлення виплати пенсії відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Ухвалою суду від 20.07.2020 відкрито провадження в адміністративній справі, постановлено здійснювати розгляд адміністративної справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено строки для подання заяв по суті.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що права громадян, які постійно проживають за кордоном, на отримання ними пенсійних виплат встановлено рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009. З метою реалізації свого права, як громадянка України, позивач звернулась до відповідача із заявою про поновлення їй пенсії за віком, виплату якої було зупинено у 1994 році у зв`язку з виїздом її за кордон, проте Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві всупереч вимогам законодавства не розглянуло її заяву по суті з посиланням на те, що вона не перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 територіальний орган Пенсійного фонду України вказує на те, що ОСОБА_1 ніколи не перебувала на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та не отримувала пенсію. При цьому позивачем не дотриманий порядок та спосіб звернення до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення/перерахунок пенсії, визначений Законом №1058-IV та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1), у зв`язку з чим відповідачем розглянуто заяву позивача як звернення на підставі Закону України "Про звернення громадян". Крім того, відповідач посилається на те, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду з цим позовом, у зв`язку з чим просить залишити позовну заяву без розгляду на підставі статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши письмові докази, судом установлено.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до лютого 1994 року проживала за адресою: АДРЕСА_1 .

У лютому 1994 року позивач виїхала на постійне місце проживання до Держави Ізраїль, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.

21.12.2018 ОСОБА_2 як уповноважений представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області із заявою від 21.12.2018 №3803 про поновлення пенсії ОСОБА_1 , а також просив здійснити запит або відновити пенсійні справи та всі необхідні для відновлення виплати документи. Також у вказаній заяві було зазначено, що ОСОБА_1 , перед виїздом за кордон мешкала за адресою: АДРЕСА_1 та до 10.02.1994 отримувала пенсію за віком, призначену Голосіївським райсовбезом м.Києва.

Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області супровідним листом від 05.06.2019 №1038/М/11 направило заяву від 21.12.2018 №3803 за належністю до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

20.03.2020 уповноважений представник позивача звернувся до відповідач із заявою про видачу рішення про поновлення пенсії позивача, прийнятого за результатами розгляду заяви від 21.12.2018 №3803.

Відповідачем листом від 30.03.2020 №2600-0302-9/41297 повідомлено представника позивача про те, що ОСОБА_1 на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві не перебувала, у зв`язку з чим надати рішення про поновлення виплати пенсії не має можливості.

На звернення представника позивача від 06.04.2020 №12547/8 стосовно надання рішення щодо поновлення пенсії ОСОБА_1 відповідачам повідомлено про те, що ОСОБА_1 на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві не перебувала, у зв`язку з чим надати рішення про поновлення виплати пенсії не має можливості.

Вважаючи протиправною відмову відповідача у розгляді заяви позивача щодо поновлення виплати її пенсії, позивач, через свого представника звернулась до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд враховує таке.

Згідно із частиною першою статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Поряд з цим, відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Порядок нарахування та виплати пенсії регламентовано Законом №1058-IV та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 3 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 №16/98-ВР право на забезпечення за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно із пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Аналізуючи зазначені норми права, суд приходить до висновку, що, за загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.

Статтею 1 Закону №1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону №1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 51 Закону №1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в пункті 3.3. цього Рішення, оспорюваними нормами Закону №1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Закону №1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Згідно із частиною другою статті 49 Закону №1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому статтею 46 цього Закону.

На виконання зазначених норм Закону №1058-IV Правлінням Пенсійного фонду затверджено Порядок №22-1.

Відповідно до пункту 1 Порядку №22-1 заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника.

Відповідно до пункту 1.5. Порядку №22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України.

Положення пункту 1.5 Порядку №22-1 потрібно розуміти так, що ним передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником. При цьому, така заява подається за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, у цьому випадку, до виїзду за кордон.

Відповідно до пункту 2.8 Порядку №22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2) (пункт 4.1 Порядку №22-1).

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3 Порядку №22-1).

Відповідно до вказаних правових норм право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом.

З 07.10.2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону №1058-ІV. Із цього часу орган Пенсійного фонду має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Отже, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон №1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.

При первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені статтею 49 Закону №1058-IV.

При цьому законодавцем було чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Викладене свідчить про те, що на територіальний орган Пенсійного фонду України як суб`єкта владних повноважень покладено обов`язок з`ясування обставин та наявності умов для відновлення/призначення виплати пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Велика Палата Верховного Суду України у постанові від 20.05.2020 у справі №815/1226/18 дійшла висновку про наступне.

"Відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.

У справі, яка розглядається, відповідач не наводить жодних доказів того, що:

- відповідачем або іншими суб`єктами владних повноважень України розроблялися та були прийняті акти, спрямовані на врегулювання ситуації, яка виникла після винесення рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі №25-рп/2009;

- наявна вина позивачки у припиненні виплати пенсії;

- підстава, яка зумовила припинення пенсії, була правомірною (конституційною);

- існують положення закону, який зобов`язує позивачку вживати будь-які дії (подавати заяви, ініціювати позови до суду тощо) для поновлення виплати пенсії, виплата якої була їй припинена Пенсійним фондом України саме на підставі, яка в подальшому була визнана компетентним органом (Конституційним Судом України) неконституційною.

На противагу цьому Велика Палата Верховного Суду наголошує, що позивачка звернулася до територіального органу Пенсійного фонду (вжила активні дії) з проханням поновити виплату пенсії, проте їй було відмовлено в такому поновленні.

Наведе свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до пенсіонерів, які є громадянами України та проживають за межами України, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20.01.2012 у справі "Рисовський проти України". Очевидно, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 у справі №25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.

Невиконання державою покладених на неї обов`язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян породжує масові звернення до суду з позовами про визнання неправомірними дій органів пенсійного фонду, що, серед іншого, підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб`єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати в старості з боку держави в обмін на свою трудову діяльність справедливий соціальний захист."

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач, через свого представника 21.12.2018 звернулась із заявою до територіального органу Пенсійного фонду України про поновлення виплати пенсії, в якому також просила в разі необхідності здійснити відповідачем необхідні заходи щодо отримання необхідних документів для поновлення виплати її пенсії.

Однак, відповідачем листами від 30.03.2020 та від 14.04.2020 повідомив позивача про результати розгляду його заяви в порядку статті 7 Закону України "Про звернення громадян" зазначивши, що її заява по суті не розглянута, з посиланням на та те, що позивач не перебувала на обліку у відповідача.

Відповідно до положень частини третьої статті 7 Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 №393/96-ВР (далі - Закон N 393/96-ВР), якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

Таким чином, територіальний орган Пенсійного фонду України, отримавши заяву позивача про поновлення виплати пенсії, повинен був розгляну її по суті, або у випадку відсутності у нього такої компетенції розглянути її в частині визначення уповноваженого органу на прийняття рішення щодо цього питання, а в іншій частині заяви, а саме щодо розгляду заяви по суті, зобов`язаний був направити її за належністю до відповідного територіального органу Пенсійного фонду України для прийняття рішення та вчинити всі необхідні дії, передбачені законодавством, щодо розгляду заяви пенсіонера по суті або встановлення необхідних обставин для поновлення/призначення пенсії.

Зміст зазначеної заяви очевидно дає змогу оцінити намір заявника. Крім того, важливим є те, що до заяви позивачем було долучено ряд документів (відповідачем не заперечується), які подаються саме при поновленні/призначенні пенсії.

Відмовивши позивачу в розгляді його заяви по суті, відповідач допустив надмірний формалізм, наслідком чого стало порушення прав та інтересів позивача, як пенсіонера (верстви населення, яка навпаки потребує особливої уваги з боку держави в частині дотримання конституційних гарантій)

Викладене свідчить про те, що територіальним органом Пенсійного фонду України було допущено протиправну протиправно відмовлено в розгляді заяви позивача, оскільки подана заява залишена відповідачем без розгляду по суті та /або не була направлена на розгляд у відповідний територіальний орган Пенсійного фонду України.

Окремо, суд вважає за необхідне зазначити, що таким територіальним органом слід вважати орган за місцем останньої реєстрації позивача на території України та зняття його з обліку.

Враховуючи викладене, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про визнання протиправною дій відповідача щодо відмови в розгляді її зави про поновлення пенсії, викладені в листах від 30.03.2020 та 14.04.2020 та зобов`язання відповідача належним чином розглянути подану заяву про поновлення виплати пенсії та додані до неї документи

Щодо визнання протиправною бездіяльності, то суд вважає, що визнання протиправними дій з відмови здійснити розгляд заяви та зобов`язання розглянути таку заяву є належним та достатнім способом захисту прав, інтересів позивача в спірних відносинах стосовно розгляду її заяви. Відповідно немає необхідності визнавати бездіяльність позивача протиправною з цього самого приводу.

При цьому позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача винести рішення про поновлення виплати пенсії відповідно до вимог Закону №1058-IV задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 2.8 Порядку №22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3 Порядку №22-1).

Оскільки уповноваженим територіальним органом Пенсійного фонду України не приймалося рішення за результатами розгляду заяви позивача щодо поновлення виплати пенсії, тому і передчасними є вимоги щодо зобов`язання певного органу Пенсійного фонду України поновити виплату позивачу пенсії за віком.

При цьому, суд наголошує на тому, що в даному випадку позивачем неналежним чином обраний спосіб захисту своїх прав, оскільки суд не має права втручатися в діяльність Пенсійного фонду України шляхом зобов`язання останнього приймати відповідні рішення, зважаючи на те, що такому передує з`ясування обставин та наявності умов для відновлення/призначення виплати пенсії.

Крім того, підлягають відхиленню посилання відповідача на пропущення позивачем строку звернення до суду, оскільки позивачем оскаржується відмова у розгляді її заяви, оформлена листами відповідача від 30.03.2020 та 14.04.2020. При цьому, статті 122, 123 КАС України не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009. Зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.

Враховуючи викладене адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем відповідно до квитанції від 26.06.2020 №49975 сплачено судовий збір в розмірі 840,80 грн.

Оскільки позов задоволено частково, то, з урахуванням пропорційності задоволених вимог, на користь позивача підлягає присудженню судовий збір у розмірі 700,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтею 246 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними відмови Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про поновлення пенсії, викладені в листах від 30.03.2020 та 14.04.2020.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії від 21.12.2018 №3803.

У задоволенні решти позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві 700,00 грн (сімсот гривень).

Позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 )

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код 42098368, місцезнаходження: м. Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16).

Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно зі статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя В.А. Донець