Рішення № 102342092, 30.12.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Харківської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Абразив Груп" до відповідача - Державного підприємства "Харківський автомобільний завод" про стягнення 9743,66 грн., з яких: основний борг у розмірі 8481,60 грн., 3% річних у розмірі 300,88 грн., інфляційні втрати у розмірі 961,18 грн.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача взятих на себе зобов`язань за Договором поставки №2/69 від 23.06.2020 в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару.

Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи складається з суми сплаченого судового збору за подання даного позову до суду у розмірі 2270,00 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.11.2021 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, позивачу - для подання відповіді на відзив, а відповідачу - заперечення на відповідь на відзив.

Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Будь-яких заяв або клопотань, відповідно до статті 80 ГПК України, про можливість подання яких було роз`яснено ухвалою господарського суду Харківської області від 10.11.2021, на адресу суду від учасників справи не надходило, як і не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до статті 252 ГПК України.

Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України, не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 ГПК України. При цьому, суд зазначає, що копія ухвали суду про відкриття провадження у справі від 10.11.2021, яку було надіслано на адресу відповідача, що вказана у позовній заяві та яка підтверджена відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань була вручена відповідачу, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №031167/2, що міститься в матеріалах справи.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень, а тому суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи доказів для повного та всебічного з`ясування усіх обставин справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

З урахуванням наведеного, оскільки відповідачем не було надано суду відзиву на позов, справа розглядається за наявними матеріалами, відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.

Згідно із частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини.

23.06.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Абразив Груп" (надалі - позивач, постачальник) та Державним підприємством "Харківський автомобільний завод" (надалі - відповідач, покупець) було укладено договір №2/69 (надалі - договір), відповідно до умов п. 1.1. якого, у порядку та на умовах, визначених даним договором, постачальник зобов`язується партіями, відповідно до заявок покупця, поставляти покупцю у власність товар, найменування, кількість та ціна якого визначаються згідно із Специфікацією, яка міститься в Додатку №1 до договору і є його невід`ємною частиною, а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його в порядку та на умовах даного договору.

Умовами п. 1.2. договору сторони визначили, що партією товару за договором є кількість і асортимент товару, що визначені кожною окремою заявкою покупця за договором. Замовлення покупцем товару (партії товару) здійснюється шляхом надання заявки постачальнику електронним листом на адресу Svetlana.zhdanova84@gmail.com або телефонним зв`язком: за номером телефону (050) 914-32-09.

Пунктом 2.1. договору сторони погодили, що загальна ціна договору та ціна за одиницю товару зазначаються в Специфікації та включають у себе вартість тари та упаковки товару, всі податки, збори та інші обов`язкові платежі, що сплачуються постачальником, вартість доставки товару до місця поставки, вартість страхування, завантаження, розвантаження та всі інші витрати постачальника, пов`язані з виконанням договору. Ціна товару визначається в національній валюті України.

Відповідно до п. 2.3. договору розрахунок здійснюється за кожну окрему поставлену партію товару після підписання акта приймання-передачі або видаткової накладної на партію товару відповідно до умов специфікації.

За змістом п. 2.4. договору, розрахунок здійснюється покупцем у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника, на підставі Специфікації, заявки покупця, акту приймання-передачі або видаткової накладної на партію товару, а також відповідно до інших умов договору.

Умовами п. 3.1. договору сторони погодили, що поставка товару здійснюється партіями, на умовах поставки DDP ("Зі сплатою мита"), відповідно до правил тлумачення торгівельних термінів "Інкотермс", у редакції 2010 року, у місце, зазначене в Специфікації до договору та у строк, відповідно до заявок покупця, транспортом постачальника.

Відповідно до умов п. 3.3. договору датою поставки (передачі) товару та переходу права власності на товар є дата фактичного отримання товару покупцем від постачальника у відповідності до належно оформлених первинних документів: видаткової накладної або акта приймання-передачі товару (далі разом-первинні документи). Первинні документи крім обов`язкових реквізитів, передбачених чинним законодавством, повинні містити посилання на номер та дату договору та відповідний номер та дату заявки, згідно з якою здійснюється поставка товару.

Відповідно до умов п. 1 Специфікації як додатку 1 до договору №2/69 від 23.06.2020, загальна ціна договору становить: без ПДВ 7068,00 грн., крім того ПДВ 1413,60 грн. разом з ПДВ 8481,60 грн. Код предмета закупівлі за цим договором за ДК 021:2015 (СРV): ДК 021:2015:14810000-2 Абразивні вироби (витратні матеріали на МТ-ЛБ).

Пунктом 2 Специфікації визначено, що оплата товару здійснюється наступним чином: 100% впродовж 30 (тридцять) робочих днів з моменту отримання кожної окремої партії товару.

Позивачем у позовній заяві вказано, що позивач виконав взяті на себе договірні зобов`язання, що передбачені умовами договору №2/69 від 23.06.2020 та поставив відповідачу на підставі видаткової накладної №1528 від 01.07.2020 товар на суму 8481,60 грн. та виставив рахунок на оплату №1613 від 24.06.2020 р.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем направлено на адресу відповідача претензію №1 від 03.02.2021 з вимогою сплатити вартість поставленого товару у розмірі 8481,60 грн., проте вказана претензія залишилася з боку відповідача без відповіді та задоволення, що на думку позивача свідчить про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд керується наступним.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як свідчать матеріали справи, спір між сторонами по даній справі виник у зв`язку з неналежним виконанням з боку відповідача своїх зобов`язань за договором №2/69 від 23.06.2020 в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару, який за своїм змістом та правовою природою є договором поставки.

Згідно з статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами статті 173 ГК України один суб`єкт господарського зобов`язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Аналіз наведених норм свідчить, що договір поставки товару за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У таких правовідносинах обов`язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару відповідає обов`язок покупця з прийняття та оплати цього товару (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 910/8612/19).

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачем на виконання своїх зобов`язань за договором №2/69 від 23.06.2020 передано у власність відповідача товар, що підтверджується належним чином засвідченою копією видаткової накладної №1528 від 01.07.2020 на суму 8481,60 грн.

Вищевказана видаткова накладна підписана сторонами без будь-яких претензій та зауважень щодо якості та кількості поставленого товару, підписи яких скріплено печатками. Повноваження на підписання з боку відповідача зазначеної видаткової накладної та отримання від позивача товару підтверджено наявною в матеріалах справи довіреністю №53 від 24.06.2020.

Окрім того, з матеріалів справи слідує, що позивачем оформлено та виставлено відповідачу рахунок на оплату товару №1613 від 24.06.2020 на суму 8481,60 грн.

У відповідності до частини 1 статті 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Також, вимогами статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 525 ЦК та частини 7 статті 193 ГК України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, беручи до уваги погоджені сторонами умови договору №2/69 від 23.06.2020, якими сторони чітко погодили та встановили порядок постачання товару, а також погодили порядок та строк його оплати, у відповідача існує відповідний обов`язок зі своєчасної оплати отриманого товару.

Нормами частини 1 статті 202 ГК України визначено, що господарське зобов`язання припиняється, окрім іншого виконанням, проведеним належним чином.

Натомість доказів сплати вартості поставленого товару у розмірі 8481,60 грн. відповідачем суду не надано та у матеріалах справи відсутні, що свідчить про порушення відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань.

Згідно статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 8481,60 грн. визнається судом обґрунтованою, підтвердженою матеріалами справи та підлягає задоволенню.

Щодо заявлених до стягнення 3% річних у розмірі 300,88 грн. та інфляційних втрат у розмірі 961,18 грн., суд вирішив наступне.

Згідно з приписами статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 626 ЦК України).

За змістом наведених норм закону нарахування трьох процентів річних та інфляційних нарахувань входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У даному разі, судом встановлено порушення відповідачем умов договору поставки №2/69 від 23.06.2020 в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару.

Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем 3 % річних у розмірі 300,88 грн. та інфляційних втрат у розмірі 961,18 грн., суд встановив, що дані нарахування відповідають умовам договору №2/69 від 23.06.2020 та Специфікації до нього, вимогам законодавства, розрахунок виконано арифметично вірно, з урахуванням чого, позовна вимога про стягнення 3 % річних у розмірі 300,88 грн. та інфляційних втрат у розмірі 961,18 грн. є обґрунтованою, доведеною та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з вимогами статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Разом з тим, з`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Окрім того, суд зауважує, що зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є цілком обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 129 ГПК України та враховуючи висновки суду про задоволення позову покладає витрати по сплаті судового збору в розмірі 2270,00 грн. на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 20, 46, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державного підприємства "Харківський автомобільний завод" (61034, м. Харків, вул. Цементна, буд. 2, код ЄДРПОУ 07934846) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Абразив Груп" (69084, м. Запоріжжя, вул. Магістральна, буд. 100А, код ЄДРПОУ 33703603) основний борг у розмірі 8481,60 грн., 3% річних у розмірі 300,88 грн., інфляційні втрати у розмірі 961,18 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2270,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254, 256 - 259 ГПК України.

Повне рішення складено "30" грудня 2021 р.