Рішення № 102327488, 30.12.2021, Переяславський міськрайонний суд Київської області (до 25.04.2025 - Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області)

Справа № 373/1905/21

Номер провадження 2/373/977/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 грудня 2021 року м. Переяслав

Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Реви О. І.,

за участю:

секретаря судових засідань Хоменко Н.І.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Хоцьківського закладу загальної середньої освіти І – ІІІ ступенів про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,—

встановив:

Позивач ОСОБА_1 16.11.2021 звернувся до суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу № 84 від 08.11.2021 директора Хоцьківського закладу загальної середньої освіти І – ІІІ ступенів про відсторонення його від роботи. Також просить зобов`язати відповідача виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу, виходячи з розміру 9 447 грн 96 коп. за календарний місяць, починаючи з 08.11.2021.

Ухвалою суду від 17.11.2021 позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків. У визначений судом строк позивач вказані судом недоліки усунув та ухвалою суду від 30.11.2021 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказ відповідача є незаконним, оскільки 08.11.2021 йому був вручений наказ про відсторонення від роботи в зв`язку з відсутністю щеплення від респіраторної хвороби CОVID-19 на строк до здійснення щеплення від такої хвороби, але не більше, ніж до закінчення карантину.

Зазначає, що свої дії відповідач мотивував наказом Міністерства охорони здоров`я «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 № 2153.

Крім того, наказ про відсторонення мотивовано постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби CОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з посиланням на вимоги ст. 46 КЗпП України.

Однак, ні трудовим договором, ні посадовою інструкцією не передбачено його обов`язку здійснювати таке щеплення та право позивача на відсторонення його від роботи в разі відсутності в нього такого щеплення.

Згідно Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Вказує на те, що із змісту вказаної норми вбачається, що працівники, які не мають бажання щеплюватись проти інших інфекційних хвороб, відстороняються від роботи в порядку, визначеному законом. На даний час в Україні наявні закони, які регулюють питання відсторонення працівників від роботи – це ст. 46 КЗпП України та Закон України «Про правовий режим воєнного стану».

Звертає увагу суду, що на момент його відсторонення в Україні відсутній будь-який закон, який би визначав обов`язковість щеплення громадян проти COVID-19.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Це право забезпечується обов`язком держави створювати громадянам умови для повного його здійснення, гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовувати програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Загальна декларація прав людини (1948) проголошує, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі умови праці та на захист від безробіття; на рівну оплату за рівну працю; кожен працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Європейська соціальна хартія (1996) передбачає право на працю для забезпечення ефективного здійснення якого Сторони зобов`язуються: визнати однією зі своїх найголовніших цілей і одним зі своїх найголовніших обов`язків досягнення та підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості; ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає; створювати безкоштовні служби працевлаштування для всіх працівників або забезпечувати їхнє функціонування; забезпечувати належну професійну орієнтацію, підготовку та перекваліфікацію або сприяти їм.

Згідно з Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права (1966) кожна людина має право на працю, що включає її право на отримання можливості заробляти на життя працею, а держава повинна вживати заходів з метою повного здійснення цього права.

Незаконними діями відповідача його відсторонено від роботи без збереження заробітної плати, чим позбавлено засобів для існування, що вчергове порушує гарантії, закріплені законодавством України та міжнародними нормами, ратифікованими Україною.

Якщо буде встановлено, що на порушення ст. 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення, в зв`язку з цим, середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП).

Тому просить суд визнати наказ відповідача про відсторонення його від роботи незаконним, скасувавши його та стягнути з відповідача на його користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 08.11.2021, виходячи з розміру 9 447 грн 96 щомісячно.

Відповідач 22.12.2021 подав відзив на позов у якому зазначив таке.

Позовні вимоги, наведені у позовній заяві він не визнає, оскільки твердження позивача про відсутність його зобов`язання здійснити щеплення та повноваження відповідача на відсторонення позивача від роботи не заслуговують на увагу. У формальному визначенні таких обов`язків немає необхідності, бо обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я чітко визначені чинним законодавством про охорону здоров`я.

Статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюються обов`язкові профілактичні щеплення, до яких належать щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу. Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Позивачеві запропоновано добровільно пройти вакцинацію проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, однак він такого не вчинив. Ні позивач, ні будь-який інший працівник установи примусово вакцинований не був.

Наказом Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 № 2153 було визначено перелік організацій, працівники яких підлягають обов`язковій вакцинації проти COVID-19. До переліку долучено і працівників загальної середньої освіти. Цей наказ набирає чинності через один місяць з дня його офіційного опублікування. Публікація наказу в офіційному виданні «Офіційний вісник України» здійснена 08.10.2021.

Відповідно до підпункту 1 пункту 11 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до органів юстиції та проведення їх державної реєстрації, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 12 квітня 2005 року № 34/5 державна реєстрація нормативно-правового акта здійснюється, якщо нормативно-правовий акт відповідає Конституції та законодавству України.

Статтею 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» визначено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, у тому числі й позивача. Серед таких обов`язків є: у передбачених законодавством випадках, проходження профілактичних медичних оглядів і необхідність робити щеплення.

Відсторонення позивача від роботи відбулося у відповідності до вимог ст. 46 КЗпП України, оскільки здійснене у відповідності до ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Окрім того, посилається на судову практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі «Соломахін проти України», «Ваврічка проти Республіка Чехія» та відповідне рішення Верховного Суду у справі № 682/1692/17.

За таких обставин просить відмовити в задоволенні позову в зв`язку з його безпідставністю та необґрунтованістю.

Також вказує на те, що очікує судові витрати в цій справі в розмірі 10 000 грн. Доказів понесення таких витрат не надав, зазначивши про те, що вони будуть подані у встановленому законом порядку.

Ухвалою суду від 24.12.2021 було відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи у порядку спрощеного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши та давши належну оцінку зібраним по справі доказам, встановив наступне.

Між позивачем та відповідачем склалися трудові відносини з 10.08.1987 на підставі наказу № 32 від 10.08.1987.

25.10.2021 позивач подав відповідачу заяву в якій зазначив про те, що відповідно до чинного законодавства забороняється збирання та розповсюдження інформації про стан здоров`я особи без її згоди, включаючи інформацію про вакцинацію проти COVID-19.

29.10.2021 позивач отримав від відповідача повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 в строк до 08.11.2021 з обов`язковим наданням підтверджуючого документу щодо вакцинації. У випадку відмови або ухилення від вакцинації його очікує відсторонення від роботи з 08.11.2021 без збереження зарплати.

04.11.2021 позивач подав заяву відповідачу про те, що після отримання такого повідомлення він висловлює своє категоричне заперечення, оскільки вимога про вакцинацію є незаконною, а тому буде вживати всіх заходів щодо свого захисту.

Наказом директора Хоцьківського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №84 від 08.11.2021 позивача з 08.11.2021 відсторонено від роботи вчителя трудового навчання цього закладу, який не вакцинувався проти COVID-19 на строк, не більше, ніж до закінчення карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Правовою підставою винесення такого наказу відповідач визначив ст. 46 КЗпП України, наказ МОЗ України від 04.10.21 № 2153 та постанову КМУ від 09.12.2020 № 1236.

Позивач ознайомився із змістом оскаржуваного наказу 08.11.2021 та зазначив про свою незгоду з ним.

09.11.2021 позивач звернувся до місцевого відділу поліції із заявою про кримінальне правопорушення щодо виданого керівником відповідача наказу про його відсторонення від роботи.

Відповідно до вимог ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Законодавство України складається із системи законів України, що формується Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади. До цієї категорії також належать міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України шляхом прийняття закону про ратифікацію відповідного договору Окрім того, до законодавства України належать інші нормативно-правові акти, що приймаються Верховною Радою України та вищими органами виконавчої влади, — постанови Верховної Ради, укази Президента України, постанови і декрети Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств і відомств, місцевих рад та місцевих державних адміністрацій.

Конституційним Судом України у своєму рішенні від 9 липня 1998 р. № 12-рп/98 у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення ч. 3 ст. 21 КЗпП України було дано офіційне тлумачення терміну «законодавство».

Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в ч. 3 ст. 21 Кодексу законів про працю України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. Тобто Конституційний Суд України фактично став на позицію тлумачення поняття «законодавство» у широкому значенні.

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права, норми Конституції України є нормами найвищої юридичної сили та прямої дії.

Згідно зі ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесення змін до чинного законодавства не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод людини.

Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів.

За приписами ст. 27 КАС України оскарження нормативно-правових актів КМУ, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади вирішується окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

У провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебувають, до прикладу, дві адміністративні справи № 640/14012/21 та 640/29053/21 з приводу визнання протиправною та скасування постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19»; постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», а також про визнання протиправним та нечинним наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

На час вирішення даного спору в цій цивільній справі відповідні судові рішення про визнання протиправними та нечинними вищевказаних постанов КМУ та наказу МОЗ України Окружним адміністративним судом міста Києва не ухвалені.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України №2153 від 04.10.2021 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», відповідно до статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267, та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік).

Відповідно до цього Переліку (у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595) обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники в тому числі і закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Пунктом 4 наказу МОЗ №2153 від 04.10.2021 встановлено, що цей наказ набирає чинності через один місяць з дня його офіційного опублікування. Публікація наказу в офіційному виданні «Офіційний вісник України» здійснена 08.10.2021.

Позивач працює на посаді вчителя трудового навчання Хоцьківського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів, що є закладом загальної середньої освіти, а тому дія цього наказу поширюється на нього як працівника такого закладу.

Пунктом 46-1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19» зобов`язано керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; 3) взяття до відома, що на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Відповідно до підпункту 1 пункту 11 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до органів юстиції та проведення їх державної реєстрації, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 12 квітня 2005 року № 34/5 державна реєстрація нормативно-правового акта здійснюється, якщо нормативно-правовий акт відповідає Конституції та законодавству України.

Наказ МОЗ України №2153 від 04.10.2021 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 за №1306/36928, постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19» та постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» є чинними, оскільки судове рішення про їх протиправність та нечинність не ухвалене.

Отже, на час спірних правовідносин (08.11.2021) вони є таким, що відповідають Конституції та законодавству України.

Преамбула наказу МОЗ України №2153 від 04.10.2021 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» містить посилання на статтю 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», статтю 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Статтею 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» визначено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, у тому числі й позивача. Серед таких обов`язків є: піклування про своє здоров`я та, у передбачених законодавством випадках, проходження профілактичних медичних оглядів і необхідність робити щеплення.

Згідно із статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Інформація щодо визнання положень вищевказаних законів неконституційними відсутня, а отже вони є такими, що відповідають Конституції України.

Позивачеві запропоновано добровільно пройти вакцинацію проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

У визначений позивачем та законодавством термін він не здійснив жодного профілактичного щеплення проти COVID-19, що слугувало підставою для відсторонення відповідачем його від роботи на підставі Наказу Міністерства охорони здоров`я України №2153 від 04.10.2021 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» та постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19» та узгоджується з приписами ст. 46 КЗпП України.

Доводи та обґрунтування позивача з приводу протиправності запровадження обов`язкової вакцинації проти COVID-19 та невідповідність постанов Кабінету Міністрів України та наказу Міністерства охорони здоров`я України Конституції України та законів України суд приймає до уваги, але не надає їм юридичної оцінки, виходячи з такого.

Відповідно до приписів ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні базується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

Відповідно до приписів ст. 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

Згідно ст. 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» місцеві суди є першою ланкою (інстанцією) системи судоустрою. Повноваження місцевого суду визначені ст. 22 цього Закону. До яких, серед іншого, відноситься розгляд цивільних, кримінальних, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення у випадку та порядку, визначених процесуальним законом.

За приписами ст. 27 КАС України оскарження нормативно-правових актів КМУ, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади вирішується окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

Таким чином, у даному спорі загальний місцевий суд не може вирішувати питання неконституційності законів України та протиправності рішень Кабінету Міністрів України і наказу Міністерства охорони здоров`я України, що стали підставою для відсторонення позивача від роботи.

Відповідно до приписів ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (ст. 3 КЗпП України). За приписами ст. 8-1 КЗпП України якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, міжнародні договори застосовуються, якщо вони не суперечать Конституції України.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 передбачено, що суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Верховний Суд у своїй постанові у справі №682/1692/17 зазначив, що Європейський суд з прав людини висловлював думку, що обов`язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до приватного життя особи, що включає в себе фізичну та психологічну недоторканість особи. Порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим дотриманням цілей охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання (параграф 33, 36 рішення у справі «Соломахін проти України» від 15 березня 2012 року, заява № 24429/03).

Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави - тобто було виправданим.

Таким чином, судом не встановлено підстав для визнання незаконним та скасування наказу відповідача про відсторонення позивача від роботи в зв`язку з тим, що він прийнятий на підставі діючого законодавства, що регулює трудові відносини. Нормативно-правові акти, якими передбачено обов`язковість щеплення позивача як працівника закладу загальної середньої освіти проти гострої респіраторної хвороби CОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 чинні і в установленому законом порядку не скасовані та не визнані протиправними. Окрім того, нормативно-правові акти, якими передбачено обов`язковість відсторонення позивача як працівника закладу загальної середньої освіти, котрий не здійснив щеплення проти гострої респіраторної хвороби CОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 чи має абсолютні протипоказання до проведення профілактичного щеплення чинні і в установленому законом порядку також не скасовані та не визнані протиправними. Іншого, відповідно до вимог ЦПК України, судом не встановлено

Отже, в задоволенні позовних вимог слід відмовити в зв`язку з їх недоведеністю.

Вирішуючи питання щодо стягнення судових витрат суд виходить з наступного. За приписами ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на державу, оскільки позивача звільнено від сплати судового збору на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір» як громадянина, віднесеного до 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, а в задоволенні його позову відмовлено.

Стосовно судових витрат відповідача суд зауважує, що докази понесених ним судових витрат у встановленому законом порядку до суду надано не було. Отже, підстав для відшкодування таких витрат в даному провадженні немає.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 46,233 КЗпП України, згідно ст. 12, 13, 76, 81, 83, 89, 141, 263-265, 279 ЦПК України, суд,—

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Хоцьківського закладу загальної середньої освіти І – ІІІ ступенів про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідач: Хоцьківський заклад загальної середньої освіти І – ІІІ ступенів, адреса місцезнаходження: вул. Вишнева, 20А, с. Хоцьки, Бориспільський район, Київська область, 08473, код ЄДРПОУ 25657876.

Суддя: О. І. Рева