Рішення № 102324864, 15.12.2021, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/19380/21

Провадження №2/523/5622/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" грудня 2021 р. м.Одеса

Суворовський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Аліна С.С.

при секретарі - Вовкович І.В.,

розглянувши в судовому засіданні матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звернення стягнення на спадкове майно,-

В С Т А Н О В И В :

До Суворовського районного суду м.Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звернення стягнення на спадкове майно, позивач просить суд: в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором №11150092000 від «28» квітня 2007 року, який укладений між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ОСОБА_1 ) та ОСОБА_3 (правонаступницею якої - є ОСОБА_2 ) у розмірі 2 297 901 (два мільйони двісті дев`яносто сім тисяч дев`ятсот одна )гривень 16 копійок; звернути стягнення на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; встановити порядок виконання рішення шляхом реалізації житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 в межах процедури виконавчого провадження, за ціною, що буде визначена, в порядку передбаченому ст.57 Закону України «Про виконавче провадження»; надати дозвіл державному чи приватному виконавцю на звернення стягнення на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_2 та не оформлений у встановленому законом порядку; про стягнення судових витрат.

Позовна заява обгрунтована тим, що 28 квітня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено Кредитний договір та договір застави транспортного засобу №11150092000, за яким ОСОБА_3 отримала кредит, який забезпечувався заставою транспортного засобу - автомобіль Lexus LX 470, 2007 року випуску, шасі (рама) N НОМЕР_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

30.01.2015 року ОСОБА_1 на підставі Договору відступлення права вимоги укладеного з ТОВ «Арма Факторинг» набув право вимоги за вищевказаним кредитним договором та договором застави транспортного засобу. ТОВ «Арма Факторинг» набув це право вимоги від ТОВ «Вердикт Фінанс», яке в свою чергу набуло це право вимоги від АТ «УкрСиббанк».

Розмір зобов`язання станом на 30.01.2015 року складав 922 639,02 гривень.

Представник позивача вказує про те, що позивач ОСОБА_1 звернувся до Суворовського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави та стягнення боргу (справа № 523/8010/15-ц).

25 червня 2015 року ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси було замінено відповідача ОСОБА_3 на її колишнього чоловіка - ОСОБА_4 ..

09 липня 2015 року рішенням Суворовського районного суду м. Одеси позов ОСОБА_1 було задоволено частково. В рахунок погашення боргу за Кредитним договором №11150092000 було звернуто стягнення на заставне майно - автомобіль Lexus LX 470, 2007 року випуску, шасі (рама) N НОМЕР_1 , шляхом визнання права власності на цього. В іншій частині позову відмовлено.

Однак через 2 (два) роки ОСОБА_5 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу на вказане рішення. Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що що суд першої інстанції помилково залучив у якості правонаступника померлої ОСОБА_3 її колишнього чоловіка ОСОБА_4 , який не є спадкоємцем, оскільки вони були розлучені 21.02.2006 року. Апелянти зазначали, що саме вони є спадкоємцями першої черги.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 10.09.2018 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від "09" липня 2015 року було скасоване, та ухвалено нове рішення яким у позові було відмовлено, у зв`язку з неналежністю відповідача по справі.

У той же час, більше шести років з моменту смерті ОСОБА_3 з заявою про прийняття спадщини ніхто не звертався, у зв`язку з чим рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 11.12.2017 року спадщина, що залишилась після смерті ОСОБА_3 , - визнана відумерлою (справа № 504/3724/17).

Представник позивача вказує про те, що позивач ОСОБА_1 знову звернувся до Комінтернівського районного суду Одеської області, з позовом до Держгеокадастру Одеської області, в особі Держагеокадастру Лиманського району Одеської області, Реєстраційної служби Одеської області, в особі Реєстраційної служби Комінтернівського районного управління юстиції в Одеській області про звернення стягнення на майно (Справа №504/2591/18).

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 08.11.2018 року позов задоволено. Звернуто стягнення на земельну ділянку площею 0,061 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5122783200:02:001:0339 та автомобіль Lexus LX 470, 2007 року випуску, шасі (рама) ЩНТ00\ НОМЕР_2 , шляхом визнання права власності на них.

Однак ОСОБА_2 звернулася до Одеського апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 08.11.2018 року по справі №504/2591/18, і на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 11.12.2017 року по справа № 504/3724/17.

Апеляційні скарги обґрунтовувала тим, що вона постійно проживала з покійною, а від так в силу ст. 1268 ЦК України є такою, що фактично прийняла спадщину. Також апелянт вказувала про повне виконання боргу, посилаючись на заяву ОСОБА_1 від 02.11.2015 року в якій він підтверджує повне виконання боргу.

Постановою Одеського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволена. Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 11.12.2017 року про визнання спадщини відумерлою скасовано, прийняте нове - яким відмовлено у задоволені заяви ОСОБА_1 ..

Одним із доводів колегії було те, що борг за Кредитним договором №11150092000 був виконаний, про що свідчить відповідна заява.

Однак позивач ОСОБА_1 не погодився з цією постановою в частині встановлення факту відсутності боргу та подав касаційну скаргу.

Касаційна скарга була обґрунтована тим, що вказану заяву ОСОБА_1 зобов`язаний був видати в силу ч. 4 ст. 29 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», оскільки рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від "09" липня 2015 р. по справі № 523/8010/15-ц було звернуто стягнення на предмет застави шляхом визнання права власності, що зумовлює припинення зобов`язання. Однак після додання апеляційної скарги на вказане рішення та відкриття провадження ОСОБА_1 відізвав свою заяву.

Постановою Верховного Суду від 15 липня 2020 року касаційна скарга була задоволена частково. Постанова Одеського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року змінена, виключивши з її мотивувальної частини посилання на погашення у повному обсязі боргу за кредитним договором N 11150092000, укладеним 28 квітня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_3 ..

У той же час Постановою Одеського апеляційного суду від 24.06.2020 року було скасовано рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 08.11.2018 року та ухвалено нове, яким у позові відмовлено.

Представник позивача вказує про те, що за результатом шести років судової тяганини право грошової вимоги ОСОБА_1 так і не було задоволено оскільки всі судові рішення були скасовані, однак вказані судові процеси не були марними, оскільки нарешті судами було встановлено спадкоємця - ОСОБА_2 , яка борг так і не погасила, та більш того, вона ухиляється від виконання своїх зобов`язань та не звертається до нотаріуса за свідоцтвом про право власності на спадкове майно.

Як встановлено низкою вищевказаних судовиих рішення розмір боргу станом на 30.01.2015 року складав - 922 639,02 грн. У той же час тривале невиконання зобов`язання потягнуло за собою нарахування санкцій, що передбачені ч.2 ст. 625 ЦК України.

Всього штрафних санкцій: 185 640,03 грн. Загальна заборгованість: період прострочення грошового зобов`язання 2450 днів- 922 639,02 (сума боргу) + 1 189 622,11 (інфляційне збільшення) + 185 640,03 (штрафні санкції = 2 297 901,16 грн.

Відповідно до письмових відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається про те, що покійна ОСОБА_3 володіла нерухомим майном, а саме будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказане майно включене до спадкової маси, а відтак підлягає стягненню для задоволення вимог кредитора - ОСОБА_1 .

Представник позивача вказує про те, що дані обставини стали підставою для звернення до суду з вищеказаним позовим. Просить позовні вимоги задовольнити.

У судове засідання з`явився представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Мутаф В.А., позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов у повному обсязі. Надав до суду письмові пояснення, які містяться в матеріалах справи.

У судове засідання з`явилися відповідачка ОСОБА_2 та її представник – адвокат Толпиго Д.М. позовні вимоги не визнали, заперечували проти їх задоволення. Відповідачка ОСОБА_2 надала до суду письмовий відзив на позовну заяву, який міститься в матеріалах справи.

Відповідачка ОСОБА_2 вказує про те, що позивач не зазначає у позовній заяві, що зобов`язання за Кредитним договором №11150092000 від 28.04.2007, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 виконано у повному обсязі 02.11.2015 року.

Зазначене підтверджується відповідною заявою ОСОБА_1 , посвідченою приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Котом Дмитром Геннадійовичем 02.11.2015 року та зареєстрованою в реєстрі за №413.

Вказаною заявою ОСОБА_1 підтвердив виконання перед ним у повному обсязі зобов`язань за Кредитним договором №11150092000 від 28.04.2007 року, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 .

Копію вказаною заяви додано позивачем до позовної заяви та вона міститься у матеріалах справи №523/19380/21, також відповідачка вважає про те, що чинне законодавство України не передбачає можливості відкликання заяв про виконання обов`язків у боргових спорах.

Отже встановлено, що боргові зобов`язання за Кредитним договором №11150092000 від 28.04.2007, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 виконано у повному обсязі ще 02.11.2015 року. Крім того, звертаю увагу суду на те, що позивачем невірно були нараховані відсотки та пеня за зазначеним договором кредитування

У п. 1.2.2. Договору №11150092000 від 28.04.2007 року вказано, що позичальник ( ОСОБА_3 ) зобов`язана повернути кредит у повному обсязі, в термін та розмірах, що встановлені графіком погашення кредити, але в будь-якому випадку не пізніше 28 квітня 2014 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином строк дії договору повинен був закінчиться 28 квітня 2014 року.

Формулювання, зазначене в п. 10.1 Кредитного Договору стосовно його дії до повного виконання всіх зобов`язань Позичальника, призводить до того, що її закінчення може ніколи не настати. Проте договір не може породжувати невизначеність стосовно строку його дії, оскільки передбачений момент виконання зобов`язання — конкретний термін, який є закінченням строку дії договору.

Відповідно до ч.1 ст.1048 та ч.1 ст.1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 ч.1 ст. 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження №4-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс 18.

Таким чином, позикодавець відповідно до ст.1048 ЦК України має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто до 28 квітня 2014 року. Після закінчення строку його дії у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.

Крім того, позивачем був пропущений строк позовної давності для звернення до суду, встановлений ст.257 ЦК України, в три роки.

Позовна заява подана до суду 29.10.2021, при цьому строк сплив ще 28 квітня 2017 року.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідачка просить суд відмовити в задоволені позові.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 02 листопада 2021 року відкрито провадження по справі та призначено підготовче засідання на 15 листопада 2021 року.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2021 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Мутаф В.А., та витребувано з Суворовської державної нотаріальної контори у м. Одеса належним чином завірену копію спадкової справи N 54422325, відкриту Четвертою Одеською державною нотаріальною конторою, після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2021 року закрито підготовче провадження, та призначено справу до розгляду по суті.

Суд, вислухавши сторони по справі, вивчивши матеріали справи, вважає, про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звернення стягнення на спадкове майноє обґрунтованими, є доказаними, тому підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено про те, що 28 квітня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено Кредитний договір та договір застави транспортного засобу №11150092000, за яким ОСОБА_3 отримала кредит, який забезпечувався заставою транспортного засобу - автомобіль Lexus LX 470, 2007 року випуску, шасі (рама) N НОМЕР_1 .(а.с.14-20, 21-26);

30 січня 2015 року укладено договір № 30-01/15 відступлення права вимоги між ТОВ «Арма Факторинг» та ОСОБА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іценко О.Г., зареєстровано в реєстрі №92.

Отже, позивач ОСОБА_1 на підставі Договору відступлення права вимоги укладеного з ТОВ «Арма Факторинг» набув право вимоги за вищевказаним кредитним договором та договором застави транспортного засобу. ТОВ «Арма Факторинг» набув право вимоги від ТОВ «Вердикт Фінанс», яке в свою чергу набуло право вимоги від АТ «УкрСиббанк» (а.с.27-29,30);

Відповідно до п.3 Договору : « Розмір права вимоги на момент укладення цього Договору складав у розмірі 922 639 гривен 02 копійки.

ОСОБА_3 померла, ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до свідоцтва про смерть серія НОМЕР_3 , яке видано Першим Суворовським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції від 20.04.2011р. (а.с.31);

Судом встановлено, також із матеріалів справи вбачається про те, що між сторонами вже розглядалися цивільні справи, які взаємопов`язані з даною справою.

9 липня 2015 року рішенням Суворовського районного суду м. Одеси задоволено частково - позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 – спадкоємця ОСОБА_3 , про визнання права власності та про стягнення боргу. Суд визнав за ОСОБА_1 право власності на автомобіль «Lexus LX 470», 2007 року випуску, шасі (рама) N НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_4 (арк.сп.39-41); Постановою Апеляційного суду Одеської області від 10.09.2018 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09 липня 2015 року скасовано, та ухвалено нове рішення яким у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 – спадкоємця ОСОБА_3 , про визнання права власності та стягнення боргу відмовлено ( арк.сп.35-38);

8 листопада 2018 року рішенням Комінтерніського районного суду Одеської області по цивільній справі №504/2591/18, задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1 до Держгеокадастру Одеської області, в особі Держагеокадастру Лиманського району Одеської області, Реєстраційної служби Одеської області, в особі Реєстраційної служби Комінтернівського районного управління юстиції в Одеській області про звернення стягнення на майно. Суд наклав стягнення на майно та визнав право власності на земельну ділянку площею 0,061 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5122783200:02:001:0339, та визнав право власності на «Lexus LX 470», 2007 року випуску, шасі (рама) N НОМЕР_1 (арк.сп.49-53);

24 червня 2020 року Постановою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Комінтерніського районного суду Одеської області від 8 листопада 2018 року скасовано. Прийното нову постанову, в задоволені позову ОСОБА_1 – відмовити ( арк.сп.43-48);

11 грудня 2017 року Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області задоволено заяву ОСОБА_1 , за участі Крижанівської сільської ради Лиманського району Одеської області про визнання спадщини відумерлою. Суд визнав спадщину, що залишилася після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 відумерлою. 11 лютого 2020 року Постановою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 11 грудня 2017 року скасовано. Постовлено нову постанову про відмову в задоволені заяви ОСОБА_1

15 липня 2020 року Постановою Верховного Суду України у складі колегії Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянувши у порядку спрощенного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 по цивільній справі № 504/3724/17, - задовольнити частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року змінити, виключивши з її мотивувальної частити: посилання на погашення у повному обсязі боргу, за кредитним договором « 11150092000, укладеним 28 квітня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком « Укрсиббанк» та ОСОБА_3 . У решті постанову Одеського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року залишити без змін ( арк.сп. 54-61);

Із матеріалів справи вбачається, письмова заява ОСОБА_1 від 02.11.2015 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Котом Д.Г., та зареєстрована в реєстрі за №413 про те, що зобов`язання за Кредитним договором №11150092000 від 28.04.2007, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 виконано у повному обсязі 02.11.2015 ( арк.сп.70);

Із матеріалів справи вбачається, письмова заява ОСОБА_1 від 25 жовтня 2017 року, яка посвідчина приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Несвітайло І.І., та зареєстрована в реєстрі за № 796 про те, що: « відповідно до ч.1 ст.214 ЦК України, ОСОБА_1 цією заявою повідомив, що складену від його імені заяву, посвідчену « 2» листопада 2015 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кот Д.Г., за реєстровим номером № 413, про виконання зобов`язань за кредитним договором № 11150092000, укладеним 28 квітня 2007 року між позичальником – ОСОБА_3 з кредитодавцем – Публічним Акціонерним Товариством « Укрсиббанк», право вимоги за яким до позичальника набуто ним (позивачем ОСОБА_1 ), за договором відступлення права вимоги № 30-01/15, посвідченим 30 січня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іценко О.Г., за реєстровим № 92 вважати недійсною, а зобов`язання по вищезазначеному Договору вважати невиконаними ( арк.сп.71);

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Порядок та підстави припинення зобов`язання визначені главою 50 ЦК України.

Суд, дослідивши зміст заяви позивача ОСОБА_1 від 02.11.2015 року приходить до висновку, про те, що остання не підтверджує факт припинення зобов`язання виконанням (ст. 599 ЦК України), оскільки не містить посилань на факт та момент розрахунку (передачі коштів) та посилань на особу виконавця. Аналогічно ця заява не підтверджує факту зарахуванням зустрічних однорідних вимог (ст. 601 ЦК України), прощення боргу ( ст.605 ЦК України) чи новації (ст. 604 ЦК України).

В судовому засіданні представник позивача – адвокат Мутаф В.А. пояснив суду про те, що дійсно станом на 02.11.2015 року зобов`язання за Кредитним договором №11150092000 набули статусу припинених, відповідно до ч. 4 ст. 29 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» яка передбачає, що у разі набуття обтяжувачем права власності на предмет забезпечувального обтяження відповідне зобов`язання, забезпечене обтяженням, вважається повністю виконаним, і обтяжувач не вправі пред`являти боржнику інші вимоги у зв`язку з виконанням цього зобов`язання.

Однак, після скасування Апеляційним судом Одеської області рішення Суворовського районного суду м. Одеси від «09» липня 2015 року, яким за позивачем ОСОБА_1 було визнано право власності на заставний транспортний засіб, зобов`язання знову набуло статусу дійсного, оскільки скасований судовий акт не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення (Постанова Верховного Суду України від 05.04.2017 р. по справі №6-1534цс16).

При таких обставинах, суд не приймає до уваги посилання відповідачки ОСОБА_2 та її представника – адвоката Толпиго Д.М., щодо вищевказаної письмової заяви ОСОБА_1 від 02.11.2015 року, як на доказ про виконання боргу, так як зазначені посилання спростовуються матеріалами справи і не відповідають закону.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною другою ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Із матеріалів позовної заяви вбачається про те, померла ОСОБА_3 зобов`язання не виконала, борг не сплатила, у звязку з чим виникла заборгованість, яка складається відповідно до письмового розрахунку боргу, який міститься в матеріалах справи ( позовна заява), за період прострочення грошового зобов`язання - 2 450 днів, відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, всього борг складає у розмірі - 2 297 901, 16 гривень.

Відповідно до письмової довідки за № 281569625 з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна вбачається про те, що померла ОСОБА_3 , є власником будинку АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу р.№1173, від 24 травня 2007 року, який посвідчений приватним нотарусом Одеського міського нотаріального округу Джулай С.В. Дата прийняття рішення про державну реєстрацію – 25.05.2007р., реєстраційний номер майна – 8542889.

22.11.2021 року до Суворовського районного суду м.Одеси з Суворовської державної нотаріальної контори у м.Одесі надійшла копія спадкової справи за № 421/2013, щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , на 14- ти аркушах, яка міститься в матеріалах справи.

Із матеріалів спадкової справи вбачається про те, що спадкова справа заведена 23 квітня 2013 року, спадкоємцем померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 – є її дочка ОСОБА_2 , яка звернулася 31 жовтня 2017 року до Четвертої Одеської нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, яка міститься в матеріалах справи. Також, із спадкової справи вбачається про те, що 23.04.2012року ТОВ «Вердикт – Фінанс», правонаступником якого є - позивач ОСОБА_1 , звернувся до нотаріальної контори з претензією до спадкоємців за зобов`язанням спадкодавця ОСОБА_3 ( арк.сп.100-115);

Судом встановлено про те, що Свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 – не видавалося.

Відповідно до ч. 3 ст. 1296 ЦК України, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину

Судом встановлено, про те, що відповідачка ОСОБА_2 в установленому законом порядку звернулася з письмовою заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори, постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, отже відповідно до ч.3,ч.5 ст.1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України, вона не заявила про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповіднодо ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, у спосіб визначений ст. 16 даного Кодексу.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 608 ЦК України зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст.ст. 1216, 1218 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавець), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст.1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Відповідно до ч.1 ст.1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.

У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі (ч. 2 ст. 1282 ЦК України).

Отже, спадкоємці померлого позичальника, який не виконав зобов`язання по поверненню коштів, прийнявши спадщину, в силу ст.ст. 1281, 1282 ЦК України зобов`язані у межах вартості спадщини задовольнити вимоги кредитора.

Наведені норми законодавства свідчать, що спадкоємець відповідає перед кредитором тільки в межах своєї частки у спадщині, тобто у спадкоємця виникає зобов`язання задовольнити вимоги кредитора лише в межах майна, одержаного у спадщину. У спадкоємців боржника обов`язок перед позикодавцем (кредитором) спадкодавця виникає лише у межах, передбачених ст.1282 ЦК України, тобто в межах вартості майна, одержаного у спадщину. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна, особа не набуває статусу спадкоємця і, як наслідок, у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи.

Це правило визначає загальний характер відповідальності спадкоємців за боргами спадкодавця, незалежно від виду спадкування та суб`єктів спадкового процесу й випливає із суті універсального характеру спадкового правонаступництва.

Борги спадкодавця - це майнові зобов`язання, які прийняв на себе спадкодавець перед фізичними або юридичними особами - кредиторами, але смерть позбавила його можливості виконати їх. Обов`язок доказувати борги померлого покладається на самого кредитора. Кредитор, який звернувся до спадкоємців, зобов`язаний надати документи, що підтверджують його вимоги.

Так, відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року (справа № 306/2000/16-ц), наведені норми законодавства свідчать, що спадкоємець відповідає перед кредитором тільки в межах своєї частки у спадщині, тобто у спадкоємця виникає зобов`язання задовольнити вимоги кредитора лише в межах майна, одержаного у спадщину. У спадкоємців боржника обов`язок перед позикодавцем (кредитором) спадкодавця виникає лише у межах, передбачених ст.1282 ЦК України, тобто в межах вартості майна, одержаного у спадщину. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна, особа не набуває статусу спадкоємця і, як наслідок, у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи.

Це правило визначає загальний характер відповідальності спадкоємців за боргами спадкодавця, незалежно від виду спадкування та суб`єктів спадкового процесу й випливає із суті універсального характеру спадкового правонаступництва.

При вирішенні спору про стягнення з спадкоємця коштів для задоволення вимог кредитора встановленню підлягають обставини, пов`язані із з`ясуванням кола спадкоємців, належності спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартості отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред`явлення вимоги до спадкоємців боржника.

Відповідно до чинного законодавством спадкоємці, що прийняли спадщину, повинні виконати боргові зобов`язання в межах дійсної вартості майна, одержаного ними у спадщину. Вартість спадщини визначається на час відкриття спадщини. Отже, умовою відповідальності спадкоємця за боргами спадкодавця є факт прийняття спадщини.

Відповідно до ч.1 ст.1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22.08.2018 у справі № 623/2000/15-к та постанові від 01.08.2018 року по справі №445/1011/17.

Відповідно до ч.3 ст.1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відтак, при наявності у складі спадщини нерухомого майна оформлення спадщини є обов`язком, а не правом спадкоємця. Суд розцінює не оформлення спадщини відповідачкою ОСОБА_2 по справі, як дії направлені на ухилення від виконання кредиторських вимог.

Верховний Суд у постанові від 22.08.2018 у справі № 623/2000/15-к та у постанові від 01.08.2018 року по справі №445/1011/17 розмежував поняття прийняття спадщини (глава 87 ЦК України «Здійснення права на спадкування») та оформлення спадщини (глава 89 ЦК України «Оформлення права на спадщину»). Суд роз`яснив, що право на спадщину виникає з моменту її відкриття, а не з моменту її оформлення.

Продовжуючи вказану правову позицію Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду приймаючи постанову від 25 жовтня 2021 року по справі №465/2135/16 відхилила доводи спадкоємця проте, що не оформлення за ним права на спадщину унеможливлює пред`явлення до нього вимог зі сторони кредитора спадкодавця.

Відповідно до відомостей, які містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вбачається про те, що померла ОСОБА_3 на момент смерті, була власником нерухомого майна, що розташовано за адресою: АДРЕСА_1 .

В порядку передбаченому ст. 1268 ЦК України відповідачка ОСОБА_2 прийняла спадщину, а отже і набула права власності на це майно, однак не оформила його.

Відповідно до ч.4 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об`єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам. У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

В судовому засіданні представник відповідача та відповідачка ОСОБА_2 просили суд від відмовити в задоволені позову, посилаючись про те, що позивачем ОСОБА_6 пропущено строк позовної давності для звернення досуду, відповідно до ст.257 ЦПК України.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Відповідно до ст. 522 ЦК України новий боржник у зобов`язанні має право висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що грунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником.

Частиною другою ст. 1281 ЦК України передбачено, що кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.

Верховний Суд у своїй постанові від 17 квітня 2018 року по справі №522/407/15-ц роз`яснив, що визначені ст.1281 ЦК Украі?ни строки пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення и?ого цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. Натомість, сплив позовноі? давності не виключає наявність у кредитора права вимоги та є підставою для відмови у позові за умови, якщо про застосування позовноі? давності у суді заявила одна зі сторін.

Від так, наслідки спливу строку позовної давності можуть бути застосовані судом лише тоді, коли строки позовної давності сплинули до моменту смерті спадкодавця, оскільки після смерті спадкодавця розпочинають діяти преклюзивні строки передбачені ст. 1281 ЦК Украі?ни.

Оскільки зі смертю боржника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються ст.ст. 1281, 1282 ЦК України. Тобто, ст.1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою.

Вищевказаної правової позиції дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року по справі № 522/407/15.

Із матеріалів справи, а також із матеріалів спадкової справи, вбачається про те, що ТОВ «Вердикт – Фінанс» правонаступником якого є позивач ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контори з письмовою претензією до спадкоємців за зобов`язанням спадкодавця ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в строк передбачений ч. 3 ст.1281 ЦК України.

При таких обставинах, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для застосування строків позовної давності, про які заявлено відповідачкою ОСОБА_2 та її представником.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення п.1 ст.6 та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п.26 рішення ЄСПЛ у справі "Надточій проти України" та п.23 рішення ЄСПЛ у справі "Гурепка проти України №2" наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

В силу ст.13 Конвенції прозахист правлюдини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 р., ратифікована Україною 17 липня 1997 р.) кожна людина, права і свободи якої, викладені у цій Конвенції, порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі.

Згідно зі ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При таких обставинах позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звернення стягнення на спадкове майно підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 у розмірі 11 350 гривень.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 1216, 1218, 1220, 1268, 1282, 1296, 1297 ЦК України, ст. ст.4, 12, 13, 76, 81, 200, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звернення стягнення на спадкове майно - задовольнити.

В рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором №11150092000 від «28» квітня 2007 року, що укладений між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ОСОБА_1 ) та ОСОБА_3 (правонасіупницею якої є ОСОБА_2 ) у розмірі 2 297 901 (два мільйони двісті дев`яносто сім тисяч дев`ятсот одна) гривен 16 копійок, звернути стягнення на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Встановити порядок виконання рішення: шляхом реалізації житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в межах процедури виконавчого провадження, за ціною, що буде визначна в порядку передбаченому ст.57 Закону України «Про виконавче провадження», надавши дозвіл державному чи приватному виконавцю на звернення стягнення на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_2 , та не оформлений у встановленому законом порядку.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНКОПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_3 ) судови збір у розмірі 11 350 ( одинадцять тисяч триста п`ятдесят гривень) 00 копійок.

Копію рішення направити сторонам по справі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1ст. 354 ЦПК України.

Рішення складено та підписано суддею 24.12.2021р.

Суддя: Аліна С.С.

"15" грудня 2021 р.