Рішення № 102324726, 21.12.2021, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/9389/21

Провадження №2/523/3819/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

заочне

"21" грудня 2021 р. м.Одеса

Суворовський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді – Мурманової І.М.,

за участю секретаря судового засідання – Нестеренко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 6 в м. Одесі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТМЕНТ КОРПОРЕЙШЕН» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТМЕНТ КОРПОРЕЙШЕН» звернулось до Суворовського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном.

В обґрунтування позовної заяви зазначивши, що в рахунок погашення боргу та оскільки не відбулись електронні торги, позивачем було виявлено намір залишити за собою непродане нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , яка раніше на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пепеляшковою А.О., від 21.01.2008 року належала ОСОБА_2 . Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.10.2020 року право власності на зазначену квартиру зареєстровано за ТОВ «ІНВЕСТМЕНТ КОРПОРЕЙШЕН». ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в добровільному порядку знялись з реєстраційного обліку за вказаною адресою. Однак, ОСОБА_1 на даний час залишається прописаним у вказаній квартирі поза волею нового власника. На підставі викладеного просить усунути позивачу перешкоди в користуванні квартирою, шляхом визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 31 травня 2021 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТМЕНТ КОРПОРЕЙШЕН» було залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам ст. 177 ЦПК України.

Заявою від 05.07.2021 року представник позивача ОСОБА_4 усунула недоліки визначені ухвалою суду від 31.05.2021 року.

Ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 06 липня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження. Сторонам було надіслано копію ухвали суду, відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву.

У судове засідання представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТМЕНТ КОРПОРЕЙШЕН» не з`явився, разом з цим, 21.12.2021 року (вх. № 37462) на адресу суду надійшла заява представника позивача адвоката Галайчук Ганни Сергіївни про слухання справи у відсутність представника позивача, згідно якої представник зазначила, що підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просить їх задовольнити (а.с.28-29).

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання також не з`явився, про час та місце слухання справи повідомлявся у встановленому законом порядку, шляхом направлення судової повістки за місцем реєстрації (а.с.22-24;27), на адресу суду повернувся поштовий конверт з відміткою працівника кур`єрської служби доставки «зі слів сусідів не проживає». З заявами про відкладення слухання справи відповідач не звертався, відзиву на позов не надав, що відповідно до ст. 223 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно положень ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом справи за відсутності учасників справи.

Ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 21 грудня 2021 року вирішено провести заочний розгляд справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані позивачем письмові докази на підтвердження обставин позовної заяви в їх сукупності, вважає позов таким, що підлягає задоволенню враховуючи таке.

Судом встановлено, що згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07.10.2020 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТМЕНТ КОРПОРЕЙШЕН». Форма власності: приватна, розмір частки: 1/1 (а.с.10).

Позивач зазначає, що в квартирі, яка на праві власності належить позивачу зареєстрований, однак не проживає відповідач у справі ОСОБА_1 , який є членом сім`ї колишнього власника житла а саме, ОСОБА_2 , яка у свою чергу добровільно знялась з реєстраційного обліку.

Реєстрація відповідача за вказаною адресою, підтверджується Відомостями № П1-220072-к/д, згідно якої зазначено, що за адресою: АДРЕСА_2 - зареєстрований: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.6).

Разом з цим, згідно довідки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований з 17.05.2021 року за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.7).

Відповідно до Акту про не проживання особи за місцем реєстрації складеного 12.07.2021 року - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , та ОСОБА_7 , за обставинами того, що за адресою: АДРЕСА_2 починаючи з 07 жовтня 2020 року фактично не проживає гр. ОСОБА_1 , підписи засвідчено директором ТОВ ««ІНВЕСТМЕНТ КОРПОРЕЙШЕН» (а.с.26).

Відсутність відповідача за адресою реєстрації підтверджується також поштовими повідомленнями, які повернулись на адресу суду з відміткою працівника поштового зв`язку про не вручення документів адресату «зі слів сусідів не проживає» (а.с. 22-24;27).

Враховуючи, що квартира є власністю позивача, суд приходить до висновку, що до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення ст. ст. 383, 405 ЦК України, ст. ст. 64, 150, 156 ЖК Української РСР.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частиною першою статті 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічна норма міститься також у статті 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України, до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме: подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Згідно з ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла чи законом.

Отже, положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК Української РСР регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до п. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого житла. Втручання у це право здійснюється виключно з підстав, передбачених п. 2 ст. 8 Конвенції.

Зазначене покладає на Україну в особі її державних органів зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення ЄСПЛ у справі «Пауел і Райнер проти Сполученого Королівства» від 21.02.1990 р.). Такий захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ у справі «Джілоу проти Сполученого Королівства» від 24.11.1986 р.), так і наймача (рішення ЄСПЛ у справі «Ларкос проти Кіпру» від 18.02.1999 р.).

Матеріали справи не містять відомостей про домовленість між сторонами про тривалу відсутність відповідача, а також доказів поважних причин відсутності відповідача за зареєстрованим місцем проживання.

Вищевикладені обставини свідчать про те, що відповідач не проживає більше ніж рік у квартирі за місцем реєстрації без поважних причин та не має наміру там проживати, а отже є підстави для визнання її такою, що втратила право користування спірною квартирою.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється, зокрема, на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Таким чином, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням є самостійною і достатньою підставою для зняття цієї особи з реєстрації місця проживання.

Аналізуючи наведені норми законодавства та обставини, встановлені по справі, той факт, що ОСОБА_1 не проживає у квартирі з 2020 року, суд приходить до висновку, що відповідач, як особа, що власником квартири не являється, комунальні послуги не сплачує, реєстрація відповідача у вищевказаній квартирі порушує права позивача, оскільки перешкоджає здійсненню права користування майном, відповідач втратив право користування спірним житлом, тому позовні вимоги про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , підлягають задоволенню.

Висновки суду підтверджуються письмовими доказами, що наявні в матеріалах справи, інших доказів суду не надано про їх витребування питання не порушувалось.

Позивачем не заявлено вимоги про відшкодування судових витрат, у зв`язку з чим у суду відсутні підстави для покладання цих витрат на відповідача.

На підставі ст. ст. 319, 355, 383, 391 ЦК України, керуючись ст. ст. 12, 13, 141, 247, 259, 263, 264, 265, 280-284, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТМЕНТ КОРПОРЕЙШЕН» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном - задовольнити.

Визнати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку через Суворовський районний суд м. Одеси шляхом подачі апеляційної скарги в 30 - ти денний строк з дня отримання рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 24.12.2021р.

Суддя: