Ухвала суду № 102308450, 29.12.2021, Сіверськодонецький міський суд Луганської області (до 25.04.2025 - Сєверодонецький міський суд Луганської області)

Справа № 428/12912/21

Провадження № 1-кс/428/6080/2021

УХВАЛА

іменем України

29 грудня 2021 року м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області у складі слідчого судді Бойко Н.В., при секретарі судового засідання Хоружої Я.В., за участю слідчого 2 відділення слідчого відділу 3 управління (з дислокацією у м. Сєвєродонецьк Луганської області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях Кожановського В.М., прокурора відділу Луганської обласної прокуратури Лець Ю.В., підозрюваного ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Сєвєродонецького міського суду Луганської області клопотання слідчого 2 відділення слідчого відділу 3 управління (з дислокацією у м. Сєвєродонецьк Луганської області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях Кожановського В.М., погоджене прокурором відділу Луганської обласної прокуратури Лець Ю.В. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та додані до клопотання матеріали кримінального провадження № 22017130000000061 від 07.04.2017 року, стосовно:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Попасна Луганської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 260 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

29 грудня 2021 р. до слідчого судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області надійшло клопотання слідчого 2 відділення слідчого відділу 3 управління (з дислокацією у м. Сєвєродонецьк Луганської області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях Кожановського В.М., погоджене прокурором відділу Луганської обласної прокуратури Лець Ю.В. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та додані до клопотання матеріали кримінального провадження № 22017130000000061 від 07.04.2017 року, стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 260 КК України.

В обґрунтування вимог клопотання зазначено, що Досудовим розслідуванням встановлено, що 24.08.1991 Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

Положеннями статей 1 та 2 Основного Закону України - Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Відповідно до ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 65 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов`язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.

Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. До системи адміністративно-територіального устрою України входить АР Крим, області, зокрема, Луганська область, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.

Згідно з вимогами ст.ст. 72, 73 Конституції України питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених Конституцією, та проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.

Упродовж 2013 року у зв`язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади РФ та службових осіб з числа керівництва Збройних Сил РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які розцінені представниками влади і Збройних Сил РФ як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту РФ на території України – в АР Крим та м. Севастополі.

Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та Збройних Сил РФ вирішили досягти шляхом ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців Збройних Сил РФ, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим ім. Севастополя, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та Російської Федерації, створення і фінансування незаконних збройних формувань та вчинення інших злочинів.

При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної недоторканості України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.

З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території РФ службові особи Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації (далі – ГШ ЗС РФ), на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб Збройних Сил РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося для досягнення військово-політичних цілей РФ, що на думку співучасників були прямо пов`язані із необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АР Крим, м. Севастополя та південно-східних регіонів України, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.

Вказаний план у повній мірі відповідав та був розроблений з урахуванням принципів та підходів, викладених у виступі начальника ГШ ЗС РФ ОСОБА_3 перед Академією військових наук РФ з доповіддю про гібридну війну в лютому 2013 року, яка у подальшому отримала назву «доктрина ОСОБА_4 », де зазначалося, що з метою досягнення цілей повинна надаватися перевага невоєнним заходам (політичним, економічним, інформаційним, гуманітарним), які застосовуються з використанням протестного потенціалу населення, інформаційним протиборством та воєнним заходам прихованого характеру.

У подальшому, з грудня 2013 року до лютого 2014 року, для забезпечення схвалення та підтримки громадянами РФ і мешканцями південно-східних регіонів України злочинних діянь, направлених на порушення суверенітету і територіальної цілісності України та встановлення впливу і вагомості РФ на світовій арені, представники влади та Збройних Сил РФ, на виконання спільного злочинного плану, організували із застосуванням засобів масової інформації розпалювання в Україні національної ворожнечі шляхом веденняінформаційно-пропагандистської підривної діяльності.

Так, із грудня 2013 року за допомогою різних видів медіа-ресурсів РФ здійснювалось викривлення подій Революції Гідності, вказувалося на хибність європейського вектору розвитку зовнішніх відносин України. При цьому шляхом перекручування, постійного нав`язування хибного тлумачення, компонування інформації для зміни свідомості та ставлення громадян РФ і місцевих мешканців південно-східних регіонів України щодо дійсності та значення подій, які насправді відбувалися в Україні, представники опозиційних до тодішнього політичного режиму в Україні сил висвітлювалися як прихильники радикально націоналістичних поглядів, учасники національно-визвольного руху середини ХХ століття (ОУН, УПА) – як прибічники та послідовники фашизму, пропагувалась їх неповноцінність за ознаками ідеологічних та політичних переконань.

Одночасно за допомогою засобів масової інформації здійснювалося спотворення свідомості частини населення України з метою зміни світоглядних основ, зародження сумніву в необхідності та доцільності спільного існування в рамках самостійної, унітарної, суверенної держави Україна з європейським вектором розвитку, підбурювання до міжетнічних конфліктів, розпалювання сепаратистських настроїв серед населення окремих регіонів України (АР Крим і м. Севастополя та південно-східних областей), провокування національних зіткнень, формування хибного образу частини українського населення як «націонал-фашистів», які мають інші духовні та моральні цінності, пропагують культ насильства та знущання над російськомовним населенням України.

Ураховуючи, що територія АР Крим та м. Севастополя мала найбільше військово-стратегічне значення для представників влади та Збройних Сил РФ серед інших територій України, які були об`єктом їх злочинного посягання, а також те, що на вказаній території дислокувалися підрозділи Чорноморського флоту Російської Федерації (далі – ЧФ РФ), що сприяло найбільш прихованому використанню регулярних військ Збройних Сил РФ поряд з іншими елементами гібридної війни, а тому її ведення проти України співучасники злочинного плану вирішили розпочати з території півострова Крим.

Також представниками влади і Збройних Сил РФ вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на іншій території держави.

У березні - квітні 2014 року в м. Луганськ та інших населених пунктах Луганської області розпочалася збройна агресія Російської Федерації шляхом неоголошених та прихованих вторгнень підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, організації та підтримки терористичної діяльності та діяльності, направленої на окупацію Луганської області та порушення територіальної цілісності України.

11 травня 2014 року в окремих містах та районах Луганської області всупереч законодавству України проведено незаконний референдум з питання «Про підтримку акта про державну самостійність Луганської народної республіки», за результатами якого 12.05.2014 проголошено створення незаконного псевдодержавного утворення «Луганська народна республіка» (далі - «ЛНР»).

З метою забезпечення діяльності самопроголошеної «ЛНР» представниками Російської Федерації з числа своїх громадян та місцевого населення Луганської області сформовані підрозділи політичного (так звані «органи державної влади «ЛНР») та силового блоків (до складу яких увійшли представники так званих правоохоронних органів та незаконних збройних формувань), які мали стабільний склад лідерів, підтримували між собою тісні стосунки, забезпечували централізоване підпорядкування учасників політичного та силового блоку лідерам організації, а також розробили план злочинної діяльності та чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.

В результаті вищезазначених подій значна кількість території та населених пунктів Луганської області протягом квітня-вересня 2014 року опинилась під контролем регулярних з`єднань і підрозділів збройних сил та інших військових формувань Російської Федерації, підпорядкованих і скеровуваних ними російських радників та інструкторів, окупаційних адміністрацій Російської Федерації на території Луганської області так званої «ЛНР», які Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268-VIII від 18.01.2018, Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» № 254-VIII від 17.03.2015 та Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» № 1680-VII від 16.09.2014 визнані тимчасово окупованими територіями, а органи державної та місцевої влади України та бюджетні установи, згідно Постанові Кабінету Міністрів України № 595 від 07.11.2014, припинили свою діяльність на вказаних територіях та переміщені на підконтрольну органам державної влади України територію.

07 жовтня 2014 року самопроголошеним Головою «ЛНР» виданий указ № 15, згідно з яким створено незаконне збройне формування так званої «ЛНР» - «Народна міліція». Зокрема, вказане військове формування здійснює збройний опір силам АТО/ООС на території Луганської та Донецької областей та сприяє діяльності окупаційної адміністрації Російської Федерації.

Вказане формування має організовану структуру військового типу, а саме єдиноначальність, підпорядкованість, чітку ієрархічність та дисципліну, його учасники озброєні вогнепальною зброєю, вибухівкою, а також мають важке військове озброєння та військову техніку. В зазначеному формуванні визначено механізм вступу до нього, порядок проходження служби, в кожному структурному підрозділі ставляться завдання щоденної діяльності, що полягає в здійсненні методами військових операцій силової підтримки незаконно створених структур «ЛНР», придушення організованого опору населення на окупованій території, депортації населення Луганської області, встановлення режиму військового стану, протистояння підрозділам Збройних Сил України та правоохоронних органів України, знищення їх живої сили і матеріальних засобів, а також скоєння інших тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень. Вказані формування дислокуються в різних населених пунктах і місцевостях на тимчасово окупованій частині Луганської області та мають загальну координацію керівництва та кураторів Російської Федерації.

До створення «Народної міліції ЛНР» у силовому блоці «ЛНР» з метою виконання його завдань у 2014 році на тимчасово окупованій території Луганської області вже функціонувало раніше утворене за не встановлених досудовим слідством обставин іррегулярне не передбачене законом збройне формування, самоідентифіковане як «Перший полк козачої національної гвардії всевеликого війська донського імені Матвія Платова».

До кінця весни 2015 року у складі «Народної міліції «ЛНР» на основі окремого іррегулярного незаконного збройного формування «Перший полк козачої національної гвардії всевеликого війська донського імені Матвія Платова» не встановленими досудовим слідством учасниками «ЛНР» створено структурний підрозділ – не передбачене законом збройне формування «Шостий окремий мотострілецький козачий полк імені Платова» (далі – «6 ОМСКП», місце постійної дислокації: м. Кадіївка Луганської обл.), якому доручено здійснення залякування цивільного населення та учинення збройного опору силам АТО/ООС, у тому числі й шляхом проведення артилерійських обстрілів, на лінії зіткнення (розмежування) та прилеглих до неї територіях у Луганській області. З метою виконання цих завдань у складі «6 ОМСКП» також сформовано стрілецькі та артилерійські підрозділи, до штату яких на постійній основі залучено громадян України та інших держав, радикально налаштованих до чинної державної влади України.

Оскільки ОСОБА_2 ідеологічно розділяв такий розвиток подій і був обізнаний про незаконність дій співучасників збройних формувань та окупаційної адміністрації Російської Федерації на тимчасово окупованій території Луганської області, то у подальшому приблизно з 12 червня 2019 року у нього виник злочинний умисел, направлений на участь у діяльності підрозділів НЗФ «ЛНР» з метою здійснення збройного опору силам АТО задля досягнення кінцевої цілі - зміни меж території, державного кордону України всупереч утвердженого її порядку, тобто виключення з її складу окремих районів, міст, сіл, селищ Луганської області, у тому числі й у межах, у подальшому ідентифікованих указом Президента України від 07.02.2019 № 32/2019 на підставі факту тимчасової окупації відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Реалізуючи вказаний злочинний умисел, ОСОБА_2 приблизно з 26 червня 2019 року перебуваючи на тимчасово окупованій території Луганської області в м. Первомайськ, добровільно вступив до лав (був включений до штатного складу) не передбаченого законом збройного формування «6 ОМСКП» (місце постійної дислокації: м. Кадіївка Луганської обл.), узявши до виконання визначені йому функції щодо безпосереднього чинення збройного опору силам Антитерористичної операції – залученим до неї підрозділам Збройних Сил та правоохоронних органів України, й з метою збройного опору силам АТО отримав від не встановлених досудовим слідством співучасників «ЛНР» для застосування за функціональним призначенням стрілецьку вогнепальну зброю –автомат системи Калашникова із боєприпасами до них, військову екіпіровку.

У подальшому упродовж з 26 червня 2019 року до 27 грудня 2021 року на тимчасово окупованій території Луганської області ОСОБА_2 перебуваючи у складі 2 відділення 3 взводу 5 мотострілкової роти 2 мотострілкового батальйону «6 ОМСКП» (з 2021 року займав посаду командира вказаного відділення), виконуючи визначені йому у збройному формуванні функції та діючи за попередньою змовою групою осіб із іншими не встановленими досудовим слідством учасниками «ЛНР», здійснював у повній бойовій готовності на фронті уздовж лінії розмежування (зіткнення), а саме в районі населеного пункту Калинове-Борщувате Луганської області, спільні із озброєними учасниками збройних формувань «ЛНР» та упорядковані відповідно до єдиного для них плану маневри у бойовій обстановці на місцевості, займаючи та змінюючи місця дислокації, спостереження із бойових позицій за переміщеннями сил і засобів АТО та обмін з іншими співучасниками злочину отриманою у такий спосіб інформацією, яка використовувалась «ЛНР» для координації і ведення бойових дій із застосуванням стрілецької вогнепальної зброї, артилерійського озброєння, військової техніки проти підрозділів АТО.

Отже встановлено, що ОСОБА_2 з моменту вступу до НЗФ «ЛНР», перебуваючи в м. Кадіївка (колишнє м. Стаханов) Луганської області та інших населених пунктах на території проведення антитерористичної операції (ООС), яка відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» від 17.03.2015 за № 254-VIII, є тимчасово окупованою територією України, вчиняв умисні дії, спрямовані на участь в діяльності збройних формувань, які не передбачені законами України

Таким чином, своїми умисними діями ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 260 КК України, тобто в участі в діяльності збройного формування, не передбаченого законами України.

28 грудня 2021 року слідчим відділом 3 управління (з дислокацією у м. Сєвєродонецьк Луганської області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 260 КК України.

Причетність ОСОБА_2 до вчинення вказаного злочину та обґрунтованість оголошеної йому підозри підтверджується зібраними доказами.

Підозрюваний ОСОБА_2 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за яке передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з конфіскацією майна або без такої.

Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які полягають в тому, що 1) підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, 3) незаконно впливати на свідків та інших підозрюваних у цьому ж кримінальному провадженні, 4) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, а тому з метою забезпечення кримінального провадження та виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, є необхідність застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

1) ОСОБА_2 обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 260 КК України, що є тяжким злочином.

Крім того, місце постійного проживання підозрюваного знаходиться на непідконтрольній українській владі території Луганської області, у зв`язку з чим існує ризик того, що ОСОБА_2 на час розслідування та судового розгляду вчинить спроби переховуватися від слідства та суду.

Враховуючи викладене, періодична явка ОСОБА_2 до слідчого без застосування запобіжного заходу не може з впевненістю гарантувати виконання ним своїх процесуальних обов`язків.

2) Крім того, перебуваючи на волі ОСОБА_2 , маючи можливість вільного пересування, контактів та доступу до мережі Інтернет, може знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей, документів, які мають істотне значення для встановлення об`єктивних обставин кримінального правопорушення.

3) Підозрюваний ОСОБА_2 протягом тривалого часу з ідеологічних переконань брав участь в діяльності НЗФ «ЛНР», метою якої є збройний опір правоохоронним органам України та Збройних Сил України, в тому числі шляхом вбивства осіб, що задіяні в проведенні ООС, заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту та міжнародного ускладнення. На даний час встановлено свідків з числа військовослужбовців ЗС України, які безпосередньо здійснюють відсіч збройної агресії з боку НЗФ т.зв. «ЛНР» окупаційної адміністрації РФ на Луганщині, представником яких є ОСОБА_2 . Таким чином, перебуваючи на свободі підозрюваний особисто чи у змові з іншими представниками НЗФ має реальну можливість здійснити замах на життя вказаних свідків.

4) Підозрюваний ОСОБА_2 , знаходячись на волі, має можливість продовжити вчинювати вказані злочини, вчинити інші подібні кримінальні правопорушення проти громадської безпеки, а так само інші кримінальні правопорушення, так як підозрюваний своїми незаконними діями проявив схильність до скоєння злочинів, ставлячи ряд цінностей, передусім життя та здоров`я невизначеного кола осіб, під загрозу заподіяння їм істотної шкоди.

Викладене в сукупності свідчить про наявність достатніх підстав вважати, що за матеріалами даного кримінального провадження по відношенню до ОСОБА_2 існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України.

При цьому враховується, що жоден з більш м`яких ніж тримання під вартою запобіжних заходів не може запобігти зазначеним ризикам. Так особисте зобов`язання не може бути застосовано в зв`язку з тим, що він не відповідає тяжкості вчиненого злочину. Особиста порука не може бути застосована в силу того, що не встановлено осіб, які заслуговують на довіру та можуть поручитися за виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків, передбачених ст. 194 КПК України, і зобов`язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу. Крім того, обирати відносно обвинуваченого запобіжний захід – домашній арешт недоцільно, оскільки він не має постійного місця проживання на контрольованій українською владою території, і вцілому не зможе гарантовано запобігти ризикам, зазначеним вище, для досягнення завдання кримінального провадження – забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини.

У судовому засіданні слідчий та прокурор підтримали подане клопотання, просили його задовольнити та застосувати до підозрюваного ОСОБА_2 запобіжний захід, з урахуванням наявності обґрунтованої підозри та ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, у вигляді тримання під вартою.

У судовому засіданні підозрюваний ОСОБА_2 не заперечував проти задоволення клопотання .

Вислухавши слідчого, прокурора, підозрюваного, вивчивши клопотання та додані до нього матеріали кримінального провадження, слідчий суддя дійшов до наступних висновків.

28 грудня 2021 року слідчим відділом 3 управління (з дислокацією у м. Сєвєродонецьк Луганської області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 260 КК України.

У судовому засіданні встановлено, що підозра ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 260 КК України обґрунтовується наявними матеріалами кримінального провадження, а саме:

- протоколами допитів свідків, які підтверджують участь останнього в діяльності НЗФ «ЛНР».

На даній стадії процесу слідчий суддя позбавлений можливості аналізувати матеріали кримінального провадження та добуті органом досудового розслідування докази з точки зору їх достатності та допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень. Слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів повинен визначити лише чи є причетність особи до вчинення кримінальних правопорушень вірогідною та достатньою для застосування щодо особи обмежувальних заходів.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об"єктивно зв"язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.

Зв"язок підозрюваного ОСОБА_2 з вчиненим кримінальним правопорушенням підтверджується наявними у кримінальному провадженні доказами. Сукупність цих доказів дає підстави вважати, що підозра ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 260 КК України є обґрунтованою.

Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Як вбачається з клопотання, відповідно до вимог ч. 1 ст. 184 КПК України під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених п. п. 1,2,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які обґрунтовують наявність підстав для застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_2 .

В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов"язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв"язками та усіма видами зв"язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).

Слідчий суддя приходить до висновку про доведеність існування ризику, що ОСОБА_2 може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, про що свідчить вагомість доказів про вчинення ОСОБА_2 інкримінованого кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з конфіскацією майна або без такої, вказаний злочин, відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжкого злочину.

На підставі викладеного, а також враховуючи дані про особу підозрюваного, в їх сукупності, зокрема його вік та стан здоров"я, інші дані про особу ОСОБА_2 , слідчий суддя приходить до висновку про доведеність існування ризику можливості підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та суду, оскільки достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне в матеріалах справи, відсутні.

Також, слідчий суддя приходить до висновку про доведеність існування ризику можливості підозрюваним вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується, про що свідчить тяжкість покарання, що йому загрожує в разі визнання його винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, в яких підозрюється, що з великою часткою імовірності спонукатиме його до втечі у разі обрання більш м`якого запобіжного заходу, вагомість наявних достатніх доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, що вказує на існування високого ступеню ризику продовження вчинення ним кримінального правопорушення, в якому він підозрюється, оскільки на теперішній час діяльність незаконного військового формування "ЛНР", діяльності якого сприяв ОСОБА_2 не припинена

Разом з тим, слідчий суддя вважає недоведеними та необґрунтованими наявність існування ризиків з боку підозрюваного знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення та незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, оскільки вони не знайшли об"єктивного підтвердження у судовому засіданні та ґрунтуються на припущеннях.

Отже, на думку слідчого судді, відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України, є підстави для застосування до підозрюваного ОСОБА_2 запобіжного заходу у кримінальному провадженні № 22017130000000061 від 07.04.2017 року, порушеного за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 260 КК України.

Відповідно до ст. 176 КПК України запобіжними заходами є: 1) особисте зобов`язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою.

Відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м"яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п"ятою статті 176 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 178 КПК України, слідчий суддя також враховує у клопотанні, вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінальних правопорушень, тяжкість покарання у разі визнання його винним у інкримінованому кримінальному правопорушенні, його вік та стан здоров`я, що слідчому судді не надано відомостей про стан здоров"я ОСОБА_2 , який унеможливлював тримання під вартою в умовах слідчого ізолятора та неможливості надання йому кваліфікованої медичної допомоги. Слідчий суддя враховує також репутацію підозрюваного, його майновий та сімейний стан.

Практика Європейського суду з прав людини передбачає, що питання про обґрунтованість періоду тримання під вартою не можна розглядати абстрактно. Оцінювати, наскільки виправданим є подальше тримання обвинуваченого під вартою, в кожній справі потрібно з огляду на конкретні обставини. У тій чи іншій справі безперервне тримання під вартою можна виправдати лише в разі, якщо існують конкретні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, попри презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, викладений у статті 5 Конвенції. Конвенція гарантує основоположне право на свободу та недоторканність, яке є найважливішим у «демократичному суспільстві» у розумінні Конвенції. Кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим або не мати продовження позбавлення свободи, крім випадків, коли таке позбавлення відбувалось за умов, встановлених у п. 1 ст. 5 Конвенції. Цей перелік винятків є вичерпним і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідає цілям цього положення, а саме: гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи.

Таким чином, слідчий суддя вважає, що клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у кримінальному провадженні № 22017130000000061 від 07.04.2017 року, порушеного за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 260 КК України стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підлягає задоволенню, а ОСОБА_2 слід обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, оскільки більш м"які запобіжні заходи будуть недостатніми для запобігання доведеним під час судового розгляду ризикам та не забезпечать належну процесуальну поведінку підозрюваного.

Слідчий суддя також зобов"язаний застосувати ч. 3 ст.183 КПК України, та визначити розмір застави, достатній для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов"язків, передбачених цим Кодексом, оскільки слідчим суддею не встановлено випадків, передбачених ч.4 вказаної статті.

Розмір застави визначається у таких межах:

1) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні нетяжкого злочину, - від одного до двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого злочину, визначається в межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У рішенні від 12 березня 2009 року в справі "Алєксандр Макаров проти Росії" (Aleksandr Makarov v Russia) № 15217/07 " Європейський суд вказав, що "… сума застави повинна оцінюватися головним чином по відношенню заінтересованої особи, його активів … іншими словами, ступенем впевненості, яка можлива в тому, що перспектива втрати забезпечення у випадку його неявки в суд послужить достатнім фактором, виключаючи з його сторони будь-яке бажання зникнути".

Таку ж позицію Європейський суд послідовно займав і по багатьох інших справах, а саме "Мангрус проти Іспанії" (Mangouras v. Spain) , Ноймайстер проти Австрії (Neumeister v. Austria).

Визначаючи відповідно до вимог ч.4 ст.182 КПК України розмір застави, а також виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави у випадку ухилення від слідства та суду, буде достатнім стимулюючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, якесь бажання сховатися, суд з урахуванням даних про особу підозрюваного, раніше не судимого, відсутність у нього постійного джерела доходів, нерухомого або цінного рухомого майна, вважає, що до підозрюваного ОСОБА_2 слід застосувати розмір застави, що не перевищує 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного достатньою мірою гарантує виконання підозрюваним покладених на нього обов"язків, отже сума застави, яка буде здатною забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього обов"язків має бути сплачена у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Застава у зазначеному розмірі буде співмірною з існуючими в кримінальному провадженні ризиками та в разі її внесення зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного та виконання ним обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.

Керуючись вимогами ст. ст. 110, 131, 132, 177, 178, 182, 183, 184, 197, 198, 369-372 КПК України, ст. 29 Конституції України, слідчий суддя, -

УХВАЛИВ:

Клопотання слідчого 2 відділення слідчого відділу 3 управління (з дислокацією у м. Сєвєродонецьк Луганської області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях Кожановського В.М., погоджене прокурором відділу Луганської обласної прокуратури Лець Ю.В. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою -задовольнити.

Обрати відносно підозрюваного ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 26 лютого 2022 року включно.

Відповідно до вимог ч.3 ст.183 КПК України суд встановлює ОСОБА_2 заставу у розмірі вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 181600 (сто вісімдесят одна тисяча шістсот) гривень, яку необхідно внести у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому КМУ України, депозитний рахунок:

Отримувач коштів: ТУ ДСА України в Луганській області

Код отримувача (код ЄДРПОУ) : 26297948

Банк отримувача: Держказначейська служба України м. Київ

Код банку отримувача (МФО): 820172

Рахунок отримувача: UA208201720355209001000002672, призначення платежу: застава, № ухвали суду, П.І.Б. платника застави, ЄДРПОУ суду 05381484, або забезпечити їх внесення заставодавцем, та надати слідчому, прокурору, суду документ з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок коштів.

В разі внесення застави уповноваженій особі місця ув"язнення необхідно негайно звільнити з-під варти ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та повідомити про це слідчого, прокурора та слідчого суддю, або суд.

З моменту звільнення ОСОБА_2 з-під варти у зв"язку з внесенням застави він буде вважатись таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

В разі внесення застави покласти на підозрюваного ОСОБА_2 наступні обов"язки:

- не відлучатись з місця проживання без дозволу слідчого, прокурора або суду;

- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та роботи;

- утримуватися від спілкування зі свідками, визначеними слідчим;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в"їзд в Україну.

Вказані обов"язки в разі внесення застави покладаються на ОСОБА_2 на строк не більше двох місяців, які починаються з моменту звільнення з-під варти після внесення застави.

Підозрюваному роз"яснюються положення п.п.8,10 ст.182 КПК України, згідно з якими у разі невиконання обов"язків заставодавцем, а також якщо підозрюваний, будучи належним чином повідомлений, не з"явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов"язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч.7 ст.194 КПК України.

Копію ухвали надати учасникам процесу та направити до відповідного ІТТ та слідчого ізолятора для виконання.

На дану ухвалу у п`ятиденний строк може бути подана апеляційна скарга до Луганського апеляційного суду.

Слідчий суддя Н.В. Бойко