Рішення № 102307669, 20.12.2021, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/14718/20

Провадження № 2/344/1371/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Пастернак І.А.

секретаря Кріцак Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ТОВ «Захід-Фінанс Груп», ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Івано-Франківська міська рада Івано-Франківської області, виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради, Державна інспекція містобудування України, про визнання незаконним та самочинним будівництва, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної та матеріальної шкоди, стягнення судових витрат,-

В С Т А Н О В И В:

Позивачі звернулися до суду з наведеним позовом до відповідачів, посилаючись на те, що позивачам на праві власності (спільної сумісної власності) належать квартири в житловому будинку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , відповідачі є власниками житлових та нежитлових приміщень суміжного (зблокованого) будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачка ОСОБА_5 є сусідкою позивачів, яка здійснює самочинне будівництво (капітальну реконструкцію) житлового будинку АДРЕСА_1 без жодних попереджувальних знаків, що є грубим порушенням виконання робіт в сфері містобудування. Таке нехтування відповідачем елементарними правилами безпеки несе загрозу пішоходам. ТОВ «ЗАХІД-ФІНАНС ГРУП» як забудівник здійснював незаконне та самочинне будівництво (з подальшим відчуженням) за адресою: АДРЕСА_1 . В період з вересня 2020 року по грудень 2020 року в двоповерховому житловому будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 здійснювалась капітальна реконструкція (добудова третього поверху з мансардними приміщеннями). У кв. АДРЕСА_2 погіршилась та належним чином не функціонувала витяжка вентиляційної шахти димового каналу газових котлів, виникали проблеми з газопостачанням (газовий котел самовільно загасав). Погіршилося самопочуття, частий головний біль супроводжується розладами здоров`я позивачів та їх сімей. Зокрема, 08.10.2020р. жителька кв. АДРЕСА_1 позивач змушена була звертатись в заклади охорони здоров`я із скаргами на погане самопочуття головний біль, задихання та загальне недомагання, спричинене отравленням чадним газом, що зафіксовано у даній квартирі за допомогою (бездротовим датчиком виявлення загорянь у приміщенні та виявлення небезпечного рівня СО). За результатами клінічного та лабораторного обстеження в організмі було виявлено вміст карбоксигемоглобіну на рівні 12,4% при нормі 6-8%. Незаконним та самовільним будівництвом завдано моральних страждань позивачам. Просили визнати незаконним та самочинним будівництво (капітальну реконструкцію) житлового будинку АДРЕСА_1 . Зобов”язати власника житлового будинку АДРЕСА_1 ( ОСОБА_5 ) демонтувати добудову третього поверху із мансардою в житловому будинку АДРЕСА_1 . Стягнути з відповідачів моральну шкоду та судові витрати.

10.12.2020 року виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради надав пояснення щодо позову, відповідно до якого повідомив, що 13.03.2020 р. Кабінетом Міністрів України прийнято постанови №218 «Про ліквідацію Державної архітектурно-будівельної інспекції та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України та №219 «Про оптимізацію органів державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду». Відповідно до постанови №218 здійснюються заходи щодо припинення діяльності Держархбудінспекції. Постановою №219 затверджено нову редакцію Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України. У виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, зокрема в Управління відсутні правові підстави для проведення заходів державного архітектурно-будівельного контролю. 29.09.2020 р. Управлінням отримано лист від позивача щодо проведення перевірки за вищенаведеним об`єктом будівництва. Аналогічні звернення були і від інших мешканців будинку. У відповідь листом від 09.10.2020р. №Р/500560 повідомлено, що за наявною в Управлінні інформацією, згідно даних Єдиного реєстру документів, що надають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, останнім не видавались та не реєструвались будь-які документи дозвільного характеру за вищевказаною адресою. Окрім того, повідомлено про відсутність правових підстав для проведення перевірки з огляду на обгрунтування, наведені вище. А тому, підтримує позовні вимоги позивачів щодо визнання незаконним та самочинним будівництво (реконструкцію) житлового будинку АДРЕСА_1 та зобов`язати власника житлового будинку демонтувати добудову третього поверху із мансардою в житловому будинку АДРЕСА_1 , а в частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди просить суд прийняти законне рішення на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин на які посилаються сторони (т.1.а.с.89-93).

19.05.2021 року позивачі подали заяву про збільшення та уточнення позовних вимог, відповідно до якої просили визнати незаконним та самочинним будівництво (капітальну реконструкцію) житлового будинку АДРЕСА_1 . Просили зобов`язати власників/співвласників житлових/нежитлових приміщень житлового будинку АДРЕСА_1 демонтувати добудову третього поверху із мансардою в житловому будинку АДРЕСА_1 привівши житловий будинок АДРЕСА_1 в попередній стан, який існував до капітальної реконструкції. Солідарно стягнути з відповідачів на користь позивачів моральну шкоду та витрати на виконання робіт по нарощенню димових і вентиляційних каналів та судові витрати(т.2 а.с.69-84).

25.08.2021 року відповідач ОСОБА_6 подав відзив на позов, відповідно до якого повідомив, що є власником квартири АДРЕСА_3 . 19.08.2021 року за його замовленням судовим експертом Худак М.Я. було підготовлено висновок експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи № 19/08/21. За результатами проведення експертного дослідження встановлено, що житлові будинки АДРЕСА_4 та АДРЕСА_1 не мають єдиного (спільного) архітектурно-планувального рішення чи конструктивної системи: елементи цегляної кладки не перекривають один одного по рядах, тому стіна не працює як єдиний конструктивний елемент. Конструкції будинку АДРЕСА_4 не передають навантаження (постійні/тимчасові) на фундамент чи будь-які несучі, огороджувальні конструкції житлового будинку АДРЕСА_1 . Результати будівельно-технічної експертизи від 19.08.2021 року, також той факт, що усі без винятку позивачі є власниками житлових приміщень будинку АДРЕСА_1 і немають у власності або у користуванні будь-яких житлових чи не житлових приміщень у будинку АДРЕСА_4 , вбачається відсутність порушення оспорювання або невизнання цивільних прав чи інтересів будь-кого з позивачів у результаті реконструкції квартири АДРЕСА_3 . Позивачі не мають права на позов з тим предметом, щодо якого відкрито провадження в цивільній справі №344/14718/20. В контексті заявленого позову, на обґрунтоване переконання відповідача ОСОБА_6 важливе доказове значення має Наказ МЮ України від 13.07.2021 № 2334/7 «Про відмову у задоволенні скарги», розміщений на офіційному веб-сай МЮУ. ОСОБА_1 15.12.2020 року звернувся до МЮУкраїни зі скаргою на дії державного реєстратора Дем`янек І.А. Лисецької сільської ради, приватних нотаріусів Івано-Франківського міського нотаріального округу Глущенко І.В. та ОСОБА_9 щодо проведення державної реєстрації права власності зокрема ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_6 на квартири та нежитлове приміщення в будинку АДРЕСА_4 . За результатами розгляду скарги ОСОБА_1 від 15.12.2020 року, останньому відмовлено у задоволенні зазначеної скарги з тих мотивів, що скаржником не підтверджено факту порушення своїх прав у результаті прийняття оскаржуваних рішень. Встановивши, шо позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача. На обгрунтоване переконання відповідача ОСОБА_6 факт констатації Міністерством юстиції України відсутності порушення прав ОСОБА_1 під час проведення реєстрації права власності ним та іншими відповідачами на квартири та приміщення в будинку АДРЕСА_4 впливає на всі інші позовні вимоги у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не є власником чи користувачем будь-яких житлових чи не житлових приміщень в будинку АДРЕСА_4 . Просив в позові відмовити(т.2 а.с.224-228).

04.11.2020 року ухвалою Івано-Франківського міського суду задоволено клопотання про забезпечення позову(т.1 а.с.57,58).

05.01.2021року ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської обл. скасовано ухвалу Івано-Франківського міського суду від 04.11.2020 року.

05.11.2020 року ухвалою Івано-Франківського міського суду внесено виправлення до ухвали(т.1 а.с.60,61).

10.03.2021 року ухвалою Івано-Франківського міського суду задоволено клопотання про залучення співвідповідачів(т.1 а.с.244-245).

20.04.2021 року ухвалою Івано-Франківського міського суду задоволено клопотання про відвід головуючої судді Поської М.В.(т.2 а.с.54,55).

21.04.2021 року ухвалою Івано-Франківського міського суду прийнято до провадження цивільну справу суддею Пастернак І.А.(т.2 а.с.58).

02.06.2021 року ухвалою Івано-Франківського міського суду в задоволенні клопотання про винесення окремої ухвали - відмовлено(т.2 а.с.159,160).

26.08.2021 року ухвалою Івано-Франківського міського суду в задоволенні клопотання про витребування інформації - відмовлено(т.2 а.с.245,246).

27.08.2021 року ухвалою Івано-Франківського міського суду у клопотанні про забезпечення позову — відмовлено(т.3 а.с.35,36).

05.10.2021року ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської обл. скасовано ухвалу Івано-Франківського міського суду від 27.08.2021 року.

12.10.2021 року ухвалою Івано-Франківського міського суду задоволено клопотання про витребування доказів(т.3 а.с.104,105).

Представник позивачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_10 , позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав наведених у позові та у заяві про збільшення позовних вимог, просили задоволити в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_11 проти позову заперечив з підстав наведених у відзиві.

Представники третіх осіб: які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Івано-Франківської міської ради підтримали позовні вимоги.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з”явилась, подала заяву про розгляд справи без її участі, проти позову заперечила, просить відмовити в повному обсязі(т.3а.с.123,124).

Відповідачі: ТОВ “Захід-Фінанси Груп”, ОСОБА_7 , ОСОБА_12 в судове засідання не з`явилися з не відомих суду причин хоча належним чином були повідолені про день та час слухання справи.

Беручи до уваги пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Як вбачається зі змісту ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок доказування і подання доказів. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, що позивач ОСОБА_1 є власником частка 1/1 кв. АДРЕСА_2 (т.1 а.с.9), місце реєстрації позивача АДРЕСА_5 (т.1 а.с.12).

Згідно копії паспорта ОСОБА_4 вбачається, що остання зареєстрована в АДРЕСА_5 (т.1 а.с.14), проте, не є власником вказаної квартири(т.1 а.с.24).

Згідно свідоцтва про право власності на житло від 26.07.1994 року квартира АДРЕСА_6 належить ОСОБА_13 , ОСОБА_14 — дочці, ОСОБА_15 - внучці в рівних долях(т.1 а.с.3,4). Згідно витягу з ЄДДР щодо реєстрації місця проживання від 19.07.2018 року встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрована в АДРЕСА_7 (т.1 а.с.11).

Згідно витягу про державну реєстрацію прав ОБТІ від 18.07.2012 року встановлено, що власником кв. АДРЕСА_8 є ОСОБА_3 (т.1 а.с.12).

Отже, судом встановлено, що співвласниками будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 (кв. АДРЕСА_9 ) та ОСОБА_16 (кв. АДРЕСА_10 ), а ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є зареєстрованими особами у кв. АДРЕСА_11 .

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав від 11.12.2020 року встановлено, що ОСОБА_7 є власницею нежитлового приміщення АДРЕСА_3 ; ОСОБА_6 є власником кв. АДРЕСА_3 (т.1 а.с.149).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав від 21.12.2020 року встановлено, що ОСОБА_8 є власником нежитлового приміщення 3 в буд. АДРЕСА_4 (т.1 а.с.150).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав від 12.02.2019 року встановлено, що ОСОБА_5 є власником кв. АДРЕСА_12 (т. 3 а.с.138).

Отже, співвласниками будинку АДРЕСА_4 є ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 .

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статей 16, 391, 386 ЦК України власник має право звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право, в тому числі шляхом приведення самочинної будівлі у попередній стан у разі порушення прав власника і неможливості усунення цих порушень іншим способом.

Згідно ч.1ст.369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч.1ст.10 ЖК УРСР громадяни зобов`язані дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення, додержувати правил користування жилими приміщеннями.

Згідно з ч. 5ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»- висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду - є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»- під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Як вбачається з із заяв ОСОБА_1 від 29.09.2020 року адресованих начальнику УП ДАБК виконавчого комітету Івано-Франківської м/р, прокурору м. Івано-Франківська, виконавчому комітету Івано-Франківської міської ради, Івано-Франківській м/р, держвній установі “Івано-Франківський обласний лабораторний цент МОЗУкраїни”, УДСНС України в Івано-Франківській області, ГУНП в Івано-Франківській обл., Івано-Франківській обласній прокуратурі про перевірку законності виконання будівельних робіт в частині будови будинку в АДРЕСА_4 (т.1 а.с.15,18,40,41).

З відповідей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 09.10.2020 року №Р/500560 та ДАБІ України від 12.10.2020 адресованих ОСОБА_1 , встановлено, що за наявною інформацією в Управлінні документів, які надають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об”єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, Управлінням не видавались та не реєструвались будь-які документи дозвільного характеру за вищевказаною адресою. Враховуючи вищенаведене, на даний час в Управлінні відсутні правові підстави для проведення позапланових перевірок з питань дотримання вимог містобудівного законодавства(т.1 а.с.21,22,23).

Як вбачається з листів виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 10.04.2020 року, 09.10.2020 р., 19.10.2020 року та ДАБІ України від 16.04.2020 року, 11.11.2020 року встановлено, що 13.03.2020 року КМУ прийнято постанови №218 та №219 “Про оптимізацію органів ДАБК та нагляду. Відповідно до постанови №218 здійснюються заходи щодо припинення діяльності Держархбудінспекції. Отже, Держархбудінспекція є органом, який відповідно до повноважень здійснює виконання дозвільних та реєстраційних функцій у будівництві. Згідно п.3 постанови №219 зупинено дію постанови КМУ від 23.05.2011 р. №553 “ Про затвердження Порядку здійснення ДАБК” до початку виконання функцій і повноважень державної інспекції містобудування. Отже, відновлення заходів державного архітектурного-будівельного контролю можливе після початку виконання повноважень Державною інспекцією містобудування. Згідно з Положенням проМіністерство розвитку громад та територій України, затвердженим постановою КМУ від 30.04.2014 р. №197 (в редакції постанови КМУ від 25.09.2019 р. №850), Мінрегіон є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва. Містобудування, просторового планування територій та архітектури, а також забезпечує формування державної політики у сфері архітектурно-будівельного контролю та нагляду, відповідно до покладених на нього завдань подає КМУ пропозиції щодо актів законодавства з питань організації діяльності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, щодо здійснення архітектурно-будівельного контролю та нагляду(т.1 а.с.20,94,95,96,97,98).

Листом Управління архітектури, дизайну та містобудівної діяльності від 22.07.2020 року повідомлено ОСОБА_17 , що з метою запобігання порушення прав інших осіб, питання щодо реконструкції необхідно погодити із усіма співвласниками її будинку та зблокованого будинку на суміжній земельній ділянці. Згідно генерального плану міста проектований об”єкт знаходиться в межах блакитних ліній обмеження висоти забудови (з урахуванням історико-містобудівних якостей), висота будівель в яких не повинна перевищувати 10 м.(т.2 а.с.109).

Зідно листа виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 12.11.2020 встановлено, що згідно розділу ІV “Прикінцевого Положення” Закону України “Про добровільне об”єднання територіальних громад”, ч.1 та ч.5 ст. 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” прийняті рішення Івано-Франківської міської ради про добровільне приєднання сільських територіальних громад до Івано-Франківської територіальної громади(т.1 а.с.98-103).

Згідно листа виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 12.11.2020 року адресованих Асоціації міст України, встановлено, що 11.11.2020 року Управлінням надіслано листа про можливість відновлення дії постанови КМУ від 23.05.2011 №553 “Про затвердження Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю” до Мінрегіону, а також неодноразово звертались до ДАБІ України. Просять сприяти у питанні відновлення дії вищевказаної постанови для можливості проведення заходів ДАБК під час виконання будівельних робіт на об”єктах будівництва на території Івано-Франківської області(т.1 а.с.104).

Згідно листа виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 11.11.2020 року встановлено, що комітет просить КП “Івано-Франківськ “Водоекотехпром”, ПАТ “Івано-Франківськгаз”, ПАТ “Прикарпаттяобленерго” про відключення будинку АДРЕСА_4 від інженерних мереж(т.1 а.с.106).

Та 04.01.2021 року Івано-Франківське відділення АТ“Івано-Франківськгаз” повідомило, що 03.12.2020 року відділенням було направлено листа за вих. №760-Сл-7962-1220 в якому повідомлено співвласницю житлового будинку АДРЕСА_4 ОСОБА_5 про необхідність в 10-ти денний термін усунути допущені нею порушення вимог ДНП Акту з питань охорони праці(НПАОАО)-1.76-15-Х), “Правил безпеки систем газопостачання” затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України 15.05.2015 року №285(т.2 а.с.9,10).

Суд критично розцінює, обраний спосіб захисту в частині відключення будинку від мереж, що не відповідає змісту права про порушення якого заявляють позивачі.

Крім того, виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради від 12.10.2020 року звертався до т.в.о начальника Івано-Франківського відділу поліції ГУ НП в Івано-Франківській області, у зв”язку із відсутністю в Управлінні правових підстав для проведення позапланової перевірки з питань дотримання вимог містобудівного законодавства, просять вжити заходи щодо зупинення виконання будівельних робіт на АДРЕСА_4 , яке здійснюється без відповідних документів дозвільного характеру та можливості надання доступу до спірного приміщення(т.1 а.с.105, т.2 а.с.91, т.3 а.с.62, 63, 64,65,65а,66,70).

Відповідно до ст. 7-1 Закону Про судову експертизу, підставою для отримання висновку спеціаліста при з`ясуванні обставин вчинення кримінального проступку є запит службової особи підрозділу дізнання органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України, уповноваженої особи іншого підрозділу зазначених органів, які уповноважені здійснювати досудове розслідування кримінальних проступків.

Листом управління архітектури, дизайну та містобудівної діяльності від 11.11.2020 р. повідомило, що на заяву стосовно видачі містобудівних умов та обмежень для проектування об”єкта будівництва для реконструкції квартири АДРЕСА_3 була надана відмова(т.1 а.с.107,188).

Як вбачається з копії висновку №58/з будівельно-технічного дослідження по заяві ОСОБА_1 від 09.12.2020 року встановлено, що за результатами проведеного ОГЛЯДУ встановлено, що самочинне ведення будівельних робіт з реконструкції будинку АДРЕСА_4 , не відповідає вимогам нормативних документів, діючих в галузі будівництва, оскільки, дані роботи ведуться без проектної та дозвільної документації, фактична висота об”єкту дослідження є більшою за встановлені обмеження забудови в даному районі (історико-містобудівні якості), яка не повинна перевищувати 10,0 м. Беручи до уваги, самочинне ведення робіт, відсутність пректної та дозвільної документації, дане будівництво може призвести до утворення пошкоджень в квартирах суміжного будинку АДРЕСА_1 (т.2 а.с.11-12).

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Даний висновок №58/з будівельно-технічного дослідження, суд вважає не належним доказом, оскільки, дослідження об”єку будівництва проводилось при візуальному огляді прибудинкової території зі сторони АДРЕСА_1 у присутності дружини ОСОБА_1 та до висновку експерт прийшов на підставі поданих заяв ОСОБА_1 та наданих ним інформації з реєстру прав власності та відповідей ДАБІ.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном.

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Змістом права власності є правомочності щодо права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 1163 ЦК України, фізична особа, життю, здоров`ю або майну якої загрожує небезпека, а також юридична особа, майну якої загрожує небезпека, мають право вимагати її усунення від того, хто її створює.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 року у справі за позовом ОСОБА_18 до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державна інспекція містобудування України про визнання бездіяльності протиправною та зобов”язання до вчинення дій задоволено. Дане рішення постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15.07.2021 року рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 року залишено в силі(т.2 а.с.180-197).

Статтею 18 ЦПК України, встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Як вбачається з матеріалів справи начальник Управління повторно звертається з листами від 12.10.2020 року, 16.01.2021року, 03.02.2021 року, 13.08.2021року, 03.09.2021 року до Івано-Франківського ВП ГУНП в Івано-Франківській обл., Івано-Франківської місцевої прокуратури з метою проведення позапланової перевірки дотримання вимог містобудівного законодавства на об”єкті, потрібна присутність суб”єктів містобудування та допуск до об”єкту перевірки(т.3 а.с. 61-79).

Як на підставу поданого позову позивачі посилаються на положення ст. 376 ЦК України яка регламентує режим самочинного будівництва. Об`єкт нерухомості вважається самочинним будівництвом за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети, немає належного дозволу на будівництво чи затвердженого належним чином проекту, під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

Крім того, відповідно до положень статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об`єктів містобудування належить також відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. Такий позов може бути пред`явлено до суду у разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимог, установлених у приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису, та/або якщо перебудова об`єкта є неможливою.

З урахуванням змісту зазначеної норми у поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом. За змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Вищезазначена правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 16 січня 2019р. по справі 3 458/1173/14-ц.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена в п. 5 Постанови Пленуму вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» де зазначено, що відповідно до вимог статті 376 ЦК право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК).

Отже, системний аналіз зазначених положень дає підстави для висновків про те, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці, але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.

Проте, як вбачається з висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи №19/08/21 від 19.08.2021 року встановлено, що житлові будинки АДРЕСА_4 та АДРЕСА_1 не мають єдиного (спільного) архітектурно-планувального рішення чи конструктивної системи: елементи цегляної кладки не перекривають один одного по рядах, тому стіна не працює як єдиний конструктивний елемент. Конструкції будинку АДРЕСА_4 не передають навантаження (постійні/тимчасові) на фундамент чи будь-які інші несучі, огороджувальні конструкції житлового будинку АДРЕСА_13 (т.2 а.с.229-235).

Про відсутність порушеного права позивачів на безперешкодне володіння своїм майном свідчить Наказ МЮУ №2334/7 від 13.07.2021 року, яким у задоволенні скарги ОСОБА_1 від 15.12.2020 року було відмовлено, оскільки, скаржником не підтверджено факту порушення його прав у результаті прийняття оскаржуваних рішень. Так відповідно до висновку центральної колегії МЮУ з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльності державного реєстратора, суб”єктів державної реєстрації територіальних органів МЮ встановлено, що скаржник зазначає, що є власником квартири, яка знаходиться в будинку АДРЕСА_13 . Водночас, квартири та нежитлове приміщення, щодо яких прийнято оскаржувані рішення, розташовані в сусідньому будинку АДРЕСА_4 . Скаржник вважає, що оскаржуваними рішеннями порушено його права, оскільки будівельні роботи в будинку АДРЕСА_4 проводяться за відсутності дозвільних документів та несуть загрозу для його життя та здоров`я. Водночас відповідно до даних Державного реєстру прав відсутні відомості про реєстрацію будь-яких прав на квартири та нежитлове приміщення за скаржником. Крім того, скаржником не обгрунтовано факт порушення його речових прав у результаті прийняття оскаржуваних рішень. Згідно з абзацом дев`ятим частини п`ятої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» скарга на рішення про державну реєстрацію прав розглядається в порядку, визначеному Законом, виключно за умови, що вона подана особою, яка може підтвердити факт порушення її прав у результаті прийняття такого рішення. Відтак, перевірка підтвердження факту порушення права скаржника передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується, а обов`язок щодо підтвердження такого факту Законом покладено на скаржника. За наслідками розгляду скарги підтвердженого порушення прав скаржника в розумінні законодавства у сфері державної реєстрації прав у результаті прийняття оскаржуваних рішень Колегія не встановила (т.2 а.с.236-239).

Отже, на підставі наведеного, суд приходить до обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та самочинним будівництво (капітальну реконструкцію) житлового будинку АДРЕСА_4 , оскільки, враховуючи результати будівельно-технічної експертизи від 19.08.2021 року, Наказ МЮУ №2334/7 від 13.07.2021 року, відсутність належних доказів(актів, приписів чи інших рішень про притягнення винної особи до відповідальності з накладенням адміністративного штрафу) та те, що позивачі є співвласниками житлового приміщення будинку АДРЕСА_13 не мають у власності або у користуванні будь-яких житлових чи не житлових приміщень у будинку АДРЕСА_4 , а тому відсутні порушення, оспорювання або невизнання цивільних прав чи інтересів будь-кого з позивачів результаті реконструкції квартири АДРЕСА_3 .

Щодо позовної вимоги про зобов”язання власника житлового будинку АДРЕСА_4 ( ОСОБА_5 ) демонтувати добудову третього поверху із мансардою в житловому будинку АДРЕСА_4 , то суд приходить до висновку про відмову у задоволенні даної вимоги за безпідставністю, виходячи з наступного.

Суд зазначає, що демонтаж реконструкції житлового будинку є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Європейський суд з прав людини у справі «Іванова і Черкезов проти Болгарії» (№ 46577/15) від 21.04.2016, підтвердив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Сам по собі той факт, що позивачі, як співвласники домоволодіння АДРЕСА_13 заперечують щодо реконструкції будівлі АДРЕСА_4 не є достатнім для висновку про наявність підстав для прийняття рішення про демонтаж спірної будівлі.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Крім того, позивачі також посилаються і на наявність загрози життю та майну, які вони вимагають усунути.

В контексті ст. 1163 ЦК України створення загрози життю фізичної особи - це виражений усно, письмово або будь-яким чином виражений намір нанести фізичну, матеріальну або іншу шкоду будь-якій особі або суспільним інтересам. Створення загрози життю фізичної особи - це виражений усно, письмово або будь-яким чином виражений намір нанести шкоду фізичній особі у спосіб, який може привести до її смерті. Обов`язковою умовою для застосування статей 1164 та 1165ЦК Україниє наявність загрози створення безпеки, тобто що ця загроза дійсно існує і неприпинення дій, що мають місце, або не вчинення необхідних дій дійсно можуть привести до завдання шкоди. Особа, яка вважає, що їй загрожує небезпека, може звернутися як до особи винної у створенні загрози, так і одразу до суду. Умовами для такого звернення є: 1) наявність реальної загрози для життя; 2) небезпека повинна бути реальною, тобто існувати не лише в уяві особи.

Стаття 1163 ЦК України встановлює загальне право особи вимагати усунення загрози небезпеки, а статті 1164 та 1165 ЦК України визначають наслідки не усунення такої загрози особою, що її створила, серед яких є відшкодування завданої шкоди. Право заінтересованої особи вимагати відшкодування заподіяної шкоди може бути реалізовано лише в тих випадках, коли внаслідок створення загрози та не усунення її особою, яка створила цю загрозу, заінтересованій особі дійсно заподіяно шкоду ( майнову або не майнову). Обов`язок відшкодування шкоди за даними статтями виникає у особи, яка створила загрозу життю фізичної особи, в разі наявності всіх перелічених нижче фактів: 1)наявність реальної загрози саме життю фізичної особи, тобто існує небезпека нанесення шкоди фізичній особі у спосіб, який може привести до її смерті; 2) є особа яка своїми діями чи бездіяльністю створює вказану реальну загрозу життю фізичної особи ( « відповідальна особа»); 3) існує причинно-наслідковий зв`язок між діями та бездіяльністю відповідальної особи та виникненням реальної загрози, вказано у п.1 даного переліку; 4) заінтересованій особі було завдано шкоду (смерть); 5) існує причинно-наслідковий зв`язок між дією або бездіяльністю відповідальної особи, яким створено та не усунуто небезпеку життю особи і смертю фізичної особи. У даних зобов`язаннях умовою відповідальності є подвійний причинний зв`язок, по - перше це причинний зв`язок між діями чи бездіяльністю відповідальної особи і виникненням загрози завдання шкоди життю фізичної особи, по - друге це зв`язок між створеною загрозою життю і шкодою, що виникла внаслідок не усунення такої загрози.

Проте, позивачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів того, що існує реальна загроза його життю та майну. Посилання на ризики руйнування будівлі АДРЕСА_13 носить характер нічим не підтвердженого припущення.

Отже, звернувшись до суду на підставі статті 391, 1163 ЦК України позивачі співвласники будинку АДРЕСА_13 , просять суд втрутитись у мирне володіння співвласниками будинку АДРЕСА_4 належним їм майном на наведених позивачами підставах. Крім того, позивачами не надано суду будь-яких належних та допустимих доказів, що вони потерпають від будь-яких перешкод у користуванні та розпорядженні належним їм майном буд. АДРЕСА_13 , саме, співвласниками будинку АДРЕСА_4 .

Згідно ч. 3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідачів витрат на виконання робіт по нарощуванню димових каналів, то суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до положень ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно ст. 1190 ЦК України, особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.

Відповідно до ст. 1192 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Як вбачається з матеріалів справи, а 17.12.2020р. співвласники позивачі уклали з ПП «Івано-Франківськпромсервіс» договір №161 на виконання робіт по нарощенню димових і вентиляційних каналів за адресою АДРЕСА_5 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_9 (т.2 а.с.127). На виконання умов вищевказаного договору Позивач 1, Позивач 2 та Позивач 3 23.12.2020р. здійснили оплату авансу в сумі 10 000,00грн, 10 000,00грн. та 5 000,00грн. відповідно(т.2 а.с.128, 229), а 05.02.2021р. Позивачем 1 здійснено остаточний розрахунок за виконані ПП «Івано-Франківськпромсервіс» роботи в сумі 9 446,00 грн.(т.2 а.с.129 на звороті). Згідно акту виконаних робіт загальна сума виконаних робіт по договору №161 від 17.12.2020р. з використанням матеріалів становить 34 446,00 грн.(т.2 а.с.130).

Отже, оскільки, капітальна реконструкція житлового будинку АДРЕСА_4 не визнана судом самочинним будівництвом та не порушує права позивачів, як співвласників, а також інших мешканців будинку АДРЕСА_1 , не несе загрозу їх життю, здоров`ю та майну, а також оточуючим людям, то відповідно вимога про солідарне стягнення 34 446,00 грн. витрат понесених позивачами на нарощення димових і вентиляційних каналів за адресою АДРЕСА_5 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_9 є безпідставною та такою, що не підлягає до задоволення.

Що стосується вимоги про солідарне стягнення моральної шкоди з відповідачів, то суд приходить до такого висновку.

Згідно ст. 280 ЦК України, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, судам необхідно враховувати роз`яснення, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди".

Відповідно до вимог п.5 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Отже, оскільки позивачами не доведено наявність такої шкоди, не доведено протиправність діяння її заподіювачів чи наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювачів та вини останніх в її заподіянні, враховуючи те, що дана позовна вимога є похідною від первісних позовних вимог у задоволенні яких судом відмовлено, то суд приходить до висновку, що у задоволенні позовної вимоги про солідарне стягнення моральної шкоди слід відмовити.

У відповідності до положення ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За змістомч.1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Що стосується позовної вимоги про стягнення з відповідачів сплаченого судового збору, витрат пов`язаних з розглядом справи, то дані вимоги не підлягають до задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч.1, 2 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

Інші доводи учасників справи, які наведені у позові та відзиві на нього, не впливають на висновки суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивачів є не обґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення в повному обсязі.

На підставі вищенаведеного, відповідно до ст.ст. 321, 391, 1166 ЦК України, керуючись ст.ст. 12, 13, 15, 81, 133, 137, 139, 141, 263-265, 273, 354-355 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ТОВ «Захід-Фінанс Груп», ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Івано-Франківська міська рада Івано-Франківської області, виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради, Державна інспекція містобудування України, про визнання незаконним та самочинним будівництва, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної та матеріальної шкоди, стягнення судових витрат — відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Довідка: повний текст рішення виготовлено 29.12.2021 року.

Суддя Пастернак І.А.