Рішення № 102301384, 18.11.2021, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/2214/21

Справа №753/15154/20

РІШЕННЯ

Іменем України

18 листопада 2021 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

Головуючого судді - Галась І.А.

при секретарі - Дуб С.

за участі позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

третьої особи - ОСОБА_3

представник третьої особи - Башловки А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_4 до Шістнадцятої Київської державної нотаріальної кантори, 3-тя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_3 про визнання права власності на обов`язкову частку у спадщині в порядку спадкування,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до Шістнадцятої Київської державної нотаріальної кантори, 3-тя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_3 , в якому просила: визнати за ОСОБА_4 право на обов`язкову частку у спадщині в порядку представлення після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 .

Позовні вимоги обґрунтовано наступним.

Позивача зазначає, що вона є матір`ю ОСОБА_4 (даний факт підтверджується свідоцтвом про народження від 17 листопада 2009 року). Батьком ОСОБА_4 є ОСОБА_6 . Її чоловік та батько ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (даний факт підтверджується повторним Свідоцтвом про смерть від 20 травня 2015 року). Вони з сином прийняли спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 , даний факт підтверджується Свідоцтвами про право на спадщину за законом від 03 лютого 2016 року. ОСОБА_6 був сином ОСОБА_7 та ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 , дідусь ОСОБА_4 помер. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , бабуся ОСОБА_4 померла. Після смерті в Шістнадцятій київській державній нотаріальній конторі було заведено спадкову справу № 387/2016. Вона звернулась до Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини в інтересах малолітнього сина - ОСОБА_4 . Однак, отримала відмову від 03 листопада 2016 року, у якій зазначено, що відповідно до поданих до нотаріальної контори заяв та заповіту, посвідченого 16-тою Київською державною нотаріальною конторою 26.05.2015 року за р/№ 546, єдиним спадкоємцем майна померлої ОСОБА_5 є ОСОБА_3 , так як право на обов`язкову частку спадкового майна, відповідно до ст. 1241 Цивільного кодексу України мають тільки малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки. Внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини (частина 1 статті 1266 ЦК України). Таким чином, ОСОБА_4 , має право на спадщину в порядку представлення, а саме отримати ту частку спадщини, яка б йому належала б за законом, якби він був живий на час відкриття спадщини після померлої баби ОСОБА_5 . Крім того, ОСОБА_4 інтереси якого вона представляє є неповнолітньою дитиною, тому має право на обов`язкову частку, передбачену статтею 1241 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 07 грудня 2020 року відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження.

Відповідачем відзив на позовну заяву в порядку ст. 178 ЦПК України подано не було на виконання ухвали суду надано копію спадкової справи № 367/2016, відкритої після смерті ОСОБА_5 .

Протягом підготовчого розгляду справи позивач, представник позивача вимоги позову підтримали в повному обсязі, просили його задовольнити.

Протягом підготовчого розгляду справи представник відповідача позов не визнала.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 28 вересня 2021 року підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду.

Протягом судового розгляду справи позивач, представник позивача вимоги позову підтримали в повному обсязі.

Стороною відповідача надано суду заяву про розгляду справи за відсутності представника Шістнадцятої Київської державної нотаріальної кантори.

Протягом судового розгляду справи третя особа ОСОБА_3 та його представник проти задоволення вимог позову заперечували, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість.

Заслухавши пояснення сторін, покази свідків, дослідивши наявні у справі докази, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції встановлене право на ефективний спосіб захисту прав, що означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Право на суд не є абсолютним, а судового розгляду потребують ті справи, в яких є «спір» про «право», реальний і серйозний, який може стосуватися як самого існування права, так і сфери його дії (справа Аллан Якобсон проти Щвеції). Результат проваджень має бути значущим для відповідного права (наприклад, Ulyanov v. Ukraine (dec.) (Ул`янов проти України)).

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Так, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-яку заяву, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі "Голден проти Сполученого королівства" та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, державним нотаріусом Шістнадцятої Київської державної нотаріальної кантори відкрито спадкову праву № 387/2016 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 .

11.10.2016 року ОСОБА_1 подала заяву про прийняття спадщини для її малолітнього сина ОСОБА_4 .

03 листопада 2016 року позивачці відповідачем було надано відповідь, зі змісту якої вбачається, що єдиним спадкоємцем на заповітом ОСОБА_5 є ОСОБА_3 .

У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Приймаючи рішення Суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії»(Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до положень ст. 1 ЦПК України 2004 року завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Згідно з вимогами ст. 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Відповідно до ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Належним відповідачем є особа - учасник цивільних правовідносин, яка не визнає або оспорює право власності спадкоємця на спадкове майно, зокрема, житловий будинок, земельну ділянку.

У спорах про визнання права власності на спадкове майно в якості належного відповідача не може розглядатись нотаріус або орган державної реєстрації прав. Якщо зазначені особи та органи відмовляють у вчиненні покладених на них нотаріальних дій чи здійсненні державної реєстрації, така відмова може бути оскаржена в судовому порядку, за умови відсутності спору про право на спадщину.

Верховний Суд роз`яснив, що для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача. Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, враховуючи позицію Верховного суду, суд дійшов висновку про те, що позивачем заявлено вимогу до неналежного відповідача.

Керуючись ст. ст. 4, 7, 8, 11, 12, 13, 141, 247, 258, 259, 263, 265 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_4 до Шістнадцятої Київської державної нотаріальної квартири, 3-тя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_3 про визнання права власності на обов`язкову частку у спадщині в порядку спадкування залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: