Ухвала суду № 102293315, 28.12.2021, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 206/5797/21

Провадження № 1-в/206/344/21

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.12.2021Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Малихіної В.В.,

при секретареві Мороз В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро заяву представника заявника Захарчук Ксенії Олегівни в інтересах ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення рішення суду, -

ВСТАНОВИВ:

21 грудня 2021 року до суду звернувся представник заявника Захарчук К.О. в інтересах ОСОБА_1 з заявою про скасування заходів забезпечення рішення суду, а саме скасування арешту, накладеного на майно, що належить ОСОБА_1 , в тому числі на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Вказану заяву мотивувала тим, що вироком Самарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2002, який набрав законної сили 23.09.2003 на підставі рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області, ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 309, ст. 70, ст. 71 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на п`ять років три місяці з конфіскацією всього належного майна. На виконання зазначеного вироку державним виконавцем Самарського ВДВС ДМУЮ для примусового виконання виконавчого листа № 1-367 Самарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2002 було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. 24.04.2007 ОСОБА_1 звільнено на підставі постанови Вільнянського районного суду Запорізької області від 16.04.2007. Таким чином, ОСОБА_1 відбув покарання та станом на 24.04.2007 вирок виконано, судимість погашено. Відповідно до листа № 28934/1 від 23.09.2021 органом ВДВС зазначено, що в системі АСВП, АСВП-Архів, АСВП-Спец розділ відсутні наразі відомості про виконавчі провадження 2003-2005 років. Для зняття арешту заявнику необхідно звернутися до суду та отримати ухвалу про скасування заходів забезпечення позову. На підставі викладеного, просить скасувати накладений арешт.

В судове засідання прокурор, заявник та представник заявника не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлялись належним чином, причини неявки суду невідомі.

Дослідивши матеріали кримінального провадження, суд приходить до висновку, що в задоволенні заяви необхідно відмовити з огляду на наступне.

Судом встановлено, що вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 08.11.2002 ОСОБА_1 визнано винним за ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України. На підставі ст. 70 КК України призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі. Відповідно до ст. 71 КК України – остаточно призначити покарання у вигляді 5 років 3 місяців позбавлення волі.

Вироком апеляційного суду Дніпропетровської області від 23.09.2003 вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 08.11.2002 в частині призначеного покарання скасовано. Призначено ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 309, ст. 70 КК України покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна. На підставі ст. 71 КК України остаточно призначено покарання у вигляді 5 років 3 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

Як вбачається з витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно на будинок, який розташовано за адресою: АДРЕСА_1 , накладено арешт на підставі постанови Самарського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції.

Виконання покарання у вигляді конфіскації майна здійснюється державною виконавчою службою відповідно до ЗУ «Про виконавче провадження».

Частиною 5 статті 59 «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт може бути знятий за рішенням суду.

На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені у статті 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом.

Зазначений принцип відображено й конкретизовано в частині першій статті 321 Цивільного кодексу України, згідно з якою право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Одним із способів захисту права власності є гарантована статтею 391 цього Кодексу можливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до пункту дев`ятого розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Дана норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

Вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року по справі № 372/2904/17-ц.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.

Судом установлено, що в даному випадку арешт було накладено державним виконавцем на підставі вироку суду, за яким особі, визнаній винною у вчиненні злочинів, призначено додаткове покарання - конфіскацію майна.

Тобто, арешт було накладено державним виконавцем, а не слідчим під час досудового розслідування, і не судом під час судового провадження.

З огляду на викладене, вирішення заявлених в клопотанні вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено, в зв`язку з чим клопотання задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 372 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви представника заявника Захарчук Ксенії Олегівни в інтересах ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення рішення суду – відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду через Самарський районний суд м. Дніпропетровська протягом 7 (семи) днів з дня її проголошення.

Суддя В.В. Малихіна