Рішення № 102288230, 11.10.2021, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/14735/19

Провадження № 2/369/301/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.10.2021 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Ковальчук Л.М.,

при секретарі Ільченко В.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку,

В С Т А Н О В И В:

Позивач АТ «Альфа-Банк» є правонаступником АТ «Укрсоцбанк», звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку.

Позивач обґрунтовує позов тим, що згідно ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» АТ «Альфа-Банк»» було оформлено право власності на житловий будинок, загальною площею 246,20 кв. м., житловою площею 121,0 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належав на праві власності відповідачу. Правовою підставою для реєстрації права власності АТ «Альфа-Банк» на нерухоме майно, є відповідне застереження в п.п. 4.5.3 Договору іпотеки від 13.06.2008, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Таким чином, законним власником квартири є АТ «Укрсоцбанк», а з 15.10.2019 АТ «Альфа Банк». Втративши право власності на будинок, відповідач втратила відповідно до ст. 317 ЦК України право користування. Згідно Витягу з Реєстру територіальної громади міста Києва про зареєстрованих у вказаному будинку, зареєстрована відповідач. Позивач звертався до відповідачки з вимогою звільнити житлове приміщення, намагався врегулювати питання в досудовому порядку, проте, колишній власник продовжує користуватися житловим приміщенням та відмовляється добровільно виселятися. Такі дії відповідача створюють перешкоди у здійснені законних прав власника, який не може вільно користуватись та розпоряджатися нерухомим майном. Тому позивач просить суд визнати громадянку ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщення, зняти її з реєстраційного обліку та стягнути витрати по сплаті судового збору.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав заяву про слухання справи за його відсутності, на позові наполягає, не заперечує проти винесення заочного рішення у справі.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялася, про поважні причини своєї неявки суд не повідомила, заяв про відкладення розгляду справи та про розгляд справи за її відсутності не надходило.

З урахуванням викладеного, суд вважає можливим ухваливши заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з розглядом справи за відсутності сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, дав оцінку зібраним по справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об`єктивному та всебічному з`ясування обставин справи, прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом..

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

15.10.2019 відповідно до підпункту «г» пункту 11 частини 4 статті 1 Закону України «Про спрощення процедур реорганізації та капіталізації банків», пунктів З.1., 5.3., Постанови Правління НБУ № 189 від 27.06.2008 року «Про затвердження положення про особливості реорганізації банку за рішенням його власників», було затверджено Передавальний акт, у відповідності до якого AT «Альфа-Банк» у порядку правонаступництва набуває всіх прав за переданими йому активами (включаючи права за договорами забезпечення, у тому числі поруки), а також набув обов`язків боржника за вимогами кредиторів (вкладників) за переданими зобов`язаннями без необхідності внесення змін до відповідних договорів. Згідно п. 1 Передавального акта від 15.10.2019, внаслідок реорганізації шляхом приєднання AT «Укрсоцбанк» правонаступником усього його майна, майнових прав та обов`язків за цим актом є AT «АЛЬФА БАНК».

Згідно ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» АТ «Укрсоцбанк» було оформлено право власності на житловий будинок, загальною площею 246,20 кв. м., житловою площею 121,0 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі застереження дублікату Іпотечного договору №02-10/2351 виданого 20.05.2019, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.06.2019 №170256996.

Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону №475/97-ВР від 17 липня 1997 року "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 346 ЦК України, право власності припиняється у разі припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі.

Згідно матеріалів справи позивачем на адресу відповідача 29.10.2019 було направлено вимогу про добровільне звільнення всіма мешканцями житлового приміщення, зі зняттям всіх мешканців житла з реєстраційного обліку, однак дана вимога була залишена без задоволення відповідачкою.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно ч.1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За правилом п. 9 ч. 1 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника.

Таким чином, право власності відповідача на житловий будинок є припиненим, а тому він втратив правомочності власника щодо володіння, користування та розпорядження цим майном.

Відповідно до положень ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно ст. 7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється, зокрема, на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права користування житловим приміщенням.

Відповідно до абзаців 9 та 10 пункту 26 Правил реєстрації місця проживання затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207, зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі інших документів, які свідчать про припинення підстав на право користування житловим приміщенням (закінчення строку дії договору оренди, найму, піднайму житлового приміщення, строку навчання в навчальному закладі (у разі реєстрації місця проживання в гуртожитку навчального закладу на час навчання), відчуження житла та інших визначених законодавством документів).

Виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов`язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов`язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Враховуючи викладене, керуючись конституційним принципом верховенства права, оцінивши всебічно, повно та об`єктивно всі наявні у справі докази окремо та у сукупності, застосовуючи відповідні норми матеріального права, забезпечуючи права людини і основоположні свободи сторін, враховуючи принципи справедливості та неупередженості, суд дійшов до висновку, що оскільки колишній власник будинку після реєстрації права власності за позивачем втратила право власності та користування вищевказаним будинком, тому суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в частині визнання відповідачки такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

У задоволенні позову в частині зняття відповідачки з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , суд вважає за необхідне відмовити, оскільки визнання відповідачки такою, що втратила право користування житловим приміщенням є підставою для зняття її з реєстрації.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України та ЗУ «Про судовий збір» з відповідачки на користь позивача слід стягнути судовий збір пропорційно задоволених вимог у розмірі 1921,00 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 141, 259, 263-265, 280 ЦПК України, ст. 317, 346, 391 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (місцезнаходження: вул. Велика Васильківська, 100, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 23494714) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про визнання такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме: житловим будинком, загальною площею 246,20 кв. м., житловою площею 121,0 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства«Альфа-Банк» витрати по сплаті судового збору у сумі 1921,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Л.М. Ковальчук