Вирок № 102285956, 29.12.2021, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/2281/19

Провадження № 1-кп/591/213/21

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 грудня 2021 року Зарічний районний суд м.Суми в складі:

головуючого - судді Клімашевської І.В.,

з участю секретаря Грабар С.Г.,

прокурора Нікітченка В.Г.,

захисника Собини П.М.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми кримінальне провадження щодо обвинувачення

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Тарасівка Великописарівського району Сумської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Органами досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачується за ч.1 ст.286 КК України, а саме у тому, що 21.08.2018 року близько 13-55 год., керуючи автомобілем «ЗАЗ ТF 699Р», д.н.з. НОМЕР_1 , та здійснюючи проїзд регульованого перехрестя вул.Івана Сірка – вулиці Інтернаціоналістів, по вул.Івана Сірка зі сторони проспекту М.Лушпи у напрямку вул.Г.Крут у м.Суми, рухаючись зі швидкістю не менше 63 км/год, знехтував безпекою дорожнього руху, не врахував дорожню обстановку, перевищив дозволену у населених пунктах максимальну швидкість руху, не зупинився біля стоп-лінії на червоний заборонений сигнал світлофору, тобто порушив вимоги п.п.8.7.3 е, 12.4, 16.3 та вимоги дорожньої розмітки 34.1.12 Правил дорожнього руху, що призвело до наїзду на пішоходів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які переходили проїзну частину по регульованому пішохідному переходу справа наліво відносно напрямку руху автомобіля на дозволяючий зелений сигнал світлофору для пішоходів.

В результаті ДТП ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, саден м`яких тканин волосяної ділянки голови та обличчя, множинних рваних ран ділянки лівого ліктьового суглобу, закритих уламкових переломів середньої третини діафізів кісток лівої гомілки зі зміщенням і, при цьому, тілесні ушкодження у виді закритих уламкових переломів середньої третини діафізів кісток лівої гомілки зі зміщенням відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Згідно обвинувального акту порушення ОСОБА_1 пунктів 8.7.3 е, 16.3 та вимог дорожньої розмітки 34.1.12 Правил дорожнього руху з технічної точки зору знаходяться у прямому причинному зв`язку з виникненням ДТП та наслідками, що наступили.

У судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення не визнав, скориставшись своїм правом, передбаченим ст.63 Конституції України, від дачі пояснень суду відмовився. Просив виправдати його, оскільки досудове розслідування здійснювалось і докази зібрані неуповноваженим органом.

Захисник, посилаючись на правові позиції ВС, зокрема на постанову ОП ККС ВС у справі № 640/5023/19, вважав, що досудове розслідування у справі по обвинуваченню ОСОБА_1 повинно було проводитись слідчими органами ДБР, прокуратури чи Національної поліції, натомість проводилось неуповноваженим органом – УСБУ в Сумській області. При цьому, справа у слідчому відділі ГУНП в Сумській області була добу, після чого передана прокурором без визнання неефективності проведення досудового розслідування цим органом до СВ УСБУ в Сумській області. За таких обставин, просив усі зібрані докази визнати недопустимими, а ОСОБА_1 - виправдати.

Потерпіла ОСОБА_2 у судовому засіданні пояснила, що у кінці літа, 3 роки тому, точної дати вона не пам`ятає, на перехресті вулиць І.Сірка – Інтернаціоналістів, коли вона переходила дорогу по пішохідному переходу на зелене світло, то відчула удар, їй стало дуже боляче, після чого вона втратила свідомість. А коли прийшла до тями, то побачила нетверезого ОСОБА_1 та інших учасників події, зрозуміла, що відбулась ДТП. Вже будучи у лікарні, від працівників лікарні вона дізналась який автомобіль здійснив на неї наїзд. Під час лікування були складнощі з лікуванням ноги. Вона 10 місяців була у гіпсі, після чого відбувалась реабілітація. На даний час у нозі досі стоять металеві пластини, вона майже втратила працездатність, має наслідки після отриманої в результаті ДТП черепно-мозкової травми. Претензій до ОСОБА_1 на даний час немає, питання відшкодування витрат понесених на лікування вони вирішили – він їй сплатив витрачені на лікування її родиною кошти.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 повідомив, що пам`ятає випадок, очевидцем якого він став роки 3 тому назад, коли, повертаючись з дачі, йшов додому по вул.Сірка у м.Суми та на перехресті, під час перетину пішохідного переходу на зелений сигнал світлофору, побачив як автомобіль типу седан вишневого кольору проїхав на великій швидкості перед ним, відповідно на червоний сигнал світлофору. Після чого почув удар, повернувся та побачив, що цей автомобіль збив двох дівчат на пішохідному переході, який був з іншого боку перехрестя. Одна з дівчат швидко піднялась, зібрала речі та побігла, а вже через деякий час повернулась на місце події зі своєю мамою, а друга дівчина під час удару опинилась на капоті, потім її перекинуло на кришу автомобіля. Водій зупинив автомобіль за пішохідним переходом. Потім викликали поліцію та він приймав участь у слідчій дії, під час якої розповів усе так, як було. Марку автомобіля, номера автомобіля та водія, який вчинив ДТП він не пам`ятає.

Судом було досліджено письмові докази, надані прокурором на підтвердження обставин, що зазначені в обвинувальному акті по суті пред`явленого ОСОБА_1 обвинувачення, зокрема:

-відомості, що надходили 21.08.2018 року на лінію «102» по факту ДТП (а.с. 26-29 – т.3);

-протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 21.08.2018 року з додатками – схемою ДТП, фото таблицями та актом обстеження ділянки вулично-шляхової мережі (а.с. 39-48 – т.3);

-протоколи проведення слідчих експериментів: від 25.09.2018 року за участю потерпілої ОСОБА_2 (а.с. 49-54 – т.3), від 19.09.2018 року за участю ОСОБА_3 (а.с. 55-60 – т.3), від 19.09.2018 року за участю свідка ОСОБА_4 (а.с. 61-64 – т.3);

-протокол обшуку від 12.09.2018 року з відеозаписом такої слідчої дії (а.с. 115-124 – т.3).

-протоколи огляду від 13.09.2018 та від 03.10.2018 року з додатками у виді фототаблиць (а.с. 125-127, 131-145 – т.3);

-протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 01.11.2018 та від 05.11.2018 року (а.с. 67-75 – т.4);

-інформація КП «Шляхрембуд» від 20.09.2018 року №642/06 (а.с. 77-78 – т.4);

-відеозаписи з нагрудних камер поліцейських та протокол огляду диску (а.с. 79-83 – т.4);

-висновки експертиз: судово-автотехнічної (технічного стану транспортного засобу) - №1476 від 21.09.2018 року (а.с. 173-182 – т.3); транспортно-трасологічної - №1475 від 24.09.2018 року (а.с. 188-192 – т.3); судової автотехнічної - №1679 від 10.10.2018 року (а.с. 198-202 – т.3); судово-медичної - №701 від 17.10.2018 року (а.с. 207-208 – т.3);

-процесуальні документи щодо відбору біологічних зразків у ОСОБА_1 (а.с.213-224 – т.3).

Суд, вислухавши учасників процесу, дослідивши надані прокурором докази, вважає, що доводи сторони захисту про істотне порушення вимог КПК в зв`язку з розслідуванням кримінального провадження відносно ОСОБА_1 неуповноваженим органом, є обґрунтованими.

Так, ст.62 Конституції України встановлено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

При цьому, згідно з ч. 2 ст. 94 КПК України, жоден доказ не має наперед встановленої сили. При постановленні вироку суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин кримінального провадження в їх сукупності, керуючи законом, повинен оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення та для вирішення питань, зазначених у ст. 374 КПК України.

Конституційний Суд України у рішенні №12?рп/2011 від 20.10.2011 р. наголошував, що перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Відповідно до вимог ст. 86 КПК докази визнаються допустимими, якщо їх отримано у порядку, встановленому цим Кодексом.

У кримінальному процесуальному праві загальновизнаними є такі критерії допустимості доказів: належне джерело; належний суб`єкт; належна процесуальна форма; належна фіксація; належна процедура; належний вид способу формування доказової основи. В аспекті належного суб`єкта, у тому числі, слід розглядати і орган досудового розслідування.

Тобто, докази мають бути отримані тільки уповноваженими на це особами (органами); способами і засобами, які призначені для одержання певних доказів; у процесі отримання доказів мають бути дотримані вимоги закону, що визначають порядок проведення конкретних дій, їхню послідовність, склад учасників; докази мають бути закріплені належним чином.

Недодержання вказаних вимог має наслідком визнання доказів недопустимими, вони не можуть бути використані при прийнятті процесуальних рішень, на них не може послатися суд при ухваленні судового рішення.

Схожа за змістом позиція міститься у Постанові колегії суддів третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного суду від 21 липня 2021 року по справі №552/1884/20, де суд наголосив, що допустимість як зовнішня властивість доказу, полягає у тому, що фактичні дані мають бути отримані з належного джерела, належним суб`єктом та у належній процесуальній формі.

Згідно положень п.2 ч.3 ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.

Тобто, здійснення досудового розслідування неуповноваженими на те особами (органами) визнається істотним порушенням прав людини і основоположних свобод та має наслідком визнання отриманих доказів недопустимими.

Досліджуючи окреслене питання у кримінальному провадженні щодо обвинувачення ОСОБА_1 , насамперед, варто звернути увагу, що чинний Кримінальний процесуальний кодекс України передбачає 3 різновиди підслідності: предметну (ст. 216 КПК), територіальну (ст. 218 КПК) та інстанційну (ч. 5 ст. 36 КПК).

Ст. 216 КПК України визначено 5 органів, на які покладено функцію досудового розслідування, з переліком статей особливої частини КК України або інших ознак, які встановлюють розмежування між компетенцією слідчих органів.

Ст. 218 КПК України визначає за територіальним принципом місце здійснення досудового розслідування, відповідно до якого досудове розслідування здійснюється слідчим того органу досудового розслідування, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення.

Ч. 5 ст. 36 КПК України передбачає єдину можливість змінити орган, який здійснює досудове розслідування, а саме право прокурора виключно внаслідок неефективного досудового розслідування доручити здійснення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування, в тому числі в межах одного органу. Винятком із зазначеного правила є кримінальні провадження, підслідні НАБУ.

Тобто, для законного досудового розслідування мають бути дотримані три правила — предметної, територіальної та інстанційної підслідності.

В даному випадку, ОСОБА_1 було затримано 21.08.2018 року за фактом вчинення дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 209-210 – т.3), оголошено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, а потім - правову кваліфікацію змінено на ч.1 ст.286 КК України (а.с. 37 – т.4). При цьому, станом на вказану дату ОСОБА_1 працював слідчим слідчого відділення Краснопільського ВП Охтирського відділу поліції ГУНП в Сумській області (а.с. 227-228 – т.3).

19 листопада 2012 року набрав чинності КПК, частиною 4 статті 216 якого було визначено, що досудове розслідування кримінальних правопорушень, зокрема, вчинених працівником правоохоронного органу здійснюють слідчі органи державного бюро розслідувань.

А оскільки на момент ухвалення нового КПК відповідний орган ще не було створено, законодавець передбачив у п.2 розд.Х «Прикінцеві положення», що ч.4 ст.216 вводяться в дію з дня початку діяльності ДБР, але не пізніше 5 років з дня набрання чинності кодексом.

При цьому в п.1 розд.ХІ «Перехідні положення» було визначено, що до дня введення в дію положень частини четвертої статті 216 цього Кодексу повноваження щодо досудового розслідування передбачених ними кримінальних правопорушень здійснюють слідчі органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначених цим Кодексом, а також – що після введення в дію вказаних положень матеріали кримінальних проваджень, досудове розслідування яких здійснюється органами прокуратури, передаються слідчими органів прокуратури відповідним органам досудового розслідування з урахуванням підслідності, визначеної цим Кодексом.

Утім, 20.11.2017 закінчився 5-річний строк повноважень органів прокуратури щодо розслідування злочинів, підслідних органам ДБР, і положення ч.4 ст.216 КПК набули чинності. Водночас ДБР так і не було створено. Після 20.11.2017 слідчі органів прокуратури втратили повноваження щодо ведення досудового розслідування стосовно кримінальних проваджень, віднесених до підслідності органів ДБР та відомості про які вносились до ЄРДР з 20.11.2017 року. Єдиним винятком для слідчих прокуратури залишилась передбачена в абз.2 п.1 розд.X КПК можливість розслідувати злочини, якщо провадження були вже ними розпочаті до цієї дати, але не довше ніж 2 роки.

Державне бюро розслідувань розпочало свою діяльність згідно повідомлення директора, яке опубліковано в офіційному виданні «Урядовий кур`єр» №221, тільки 27.11.2018 року.

Таким чином, в даному випадку відомості до ЄРДР щодо ДТП, вчинення якого інкримінується ОСОБА_1 , було внесено 21.08.2018 року, тобто у період, коли положення ч.4 ст.216 КПК України, які регламентують правила підслідності ДБР, введені в дію, але фактичного функціонування бюро як органу досудового розслідування не розпочато, водночас строк повноважень слідчих прокуратури, якими вони були тимчасово наділені, не було продовжено для злочинів підслідних ДБР та розпочатих, починаючи з 20.11.2017 року.

Розглядаючи питання підслідності кримінального провадження відносно ОСОБА_1 за вказаних обставин, слід звернути увагу й на таке.

Відповідно до ч.2 ст.214 КПК України досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР і ст. 214 КПК не містить вимоги про дотримання при внесенні відомостей до ЄРДР правил підслідності або вказівки на можливість не вносити відомості, якщо кримінальне правопорушення не підслідне органу.

Водночас, вимогами ч.6 ст.214 КПК передбачено, що слідчий невідкладно у письмовій формі повідомляє керівника органу прокуратури про початок досудового розслідування, підставу початку досудового розслідування та інші відомості, передбачені ч.5 цієї статті. А ч.2 ст.218 КПК України встановлено, що якщо слідчому із заяви, повідомлення або інших джерел стало відомо про обставини, які можуть свідчити про кримінальне правопорушення, розслідування якого не віднесене до його компетенції, він зобов`язаний протягом п`яти днів з дня встановлення таких обставин письмово повідомити про них прокурора та проводити розслідування доти, доки прокурор не визначить іншу підслідність.

Згідно ч.1 ст.37 КПК України керівник органу прокуратури, визначає прокурора чи групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження у конкретному кримінальному провадженні.

При цьому, згідно ч.5 ст.36 КПК України Генеральний прокурор, керівник обласної прокуратури, їх перші заступники та заступники своєю вмотивованою постановою мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу, у разі неефективного досудового розслідування.

В даному випадку, як вбачається з Реєстру матеріалів досудового розслідування (а.с. 12-21 – т.1) та наданих постанов (а.с. 59 – т.4), відразу після внесення відомостей до ЄРДР №12018200440002736 за ч.2 ст.286 КК України по факту ДТП, яке відбулось 21.08.2018 року, саме слідчі СВ Сумського ВП ГУНП в Сумській області повідомили керівника органу прокуратури про початок досудового розслідування, саме СВ ГУНП в Сумській області був визначений органом досудового розслідування по справі відносно ОСОБА_1 , а прокурори місцевої прокуратури – для здійснення нагляду за додержання досудового розслідування кримінального провадження №12018200440002736 у формі процесуального керівництва. Крім того, саме СВ Сумського ВП ГУНП в Сумській області здійснював першочергові слідчі та процесуальні дії по справі. Тобто, підслідність була визначена з урахуванням того, що ст.286 КК України предметно підслідна слідчим органам Національної поліції України (а.с. 53,59 – т.4).

Не дивлячись на це, 22.08.2018 року, заступник прокурора Сумської області виніс постанову про доручення здійснення досудового розслідування за слідчими СВ УСБУ в Сумській області, яким не підслідні взагалі такі категорії справ (а.с. 31-32 – т.3).

Мотивами такої постанови про зміну підслідності стало те, що до вчинення кримінального правопорушення може бути причетний співробітник правоохоронного органу, водночас, починаючи з 20.11.2017 року, ДБР не розпочало функціонувати і нормами КПК не врегульовано порядок визначення підслідності кримінальних правопорушень, що підслідні ДБР, тому, беручи такі обставини до уваги, та з метою забезпечення здійснення швидкого, повного, неупередженого та ефективного досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні, досягнення завдань кримінального провадження прокурор змінив підслідність: передавши справу відносно ОСОБА_1 для розслідування у провадження СВ УСБУ в Сумській області, які згідно зі ст.216 КПК не наділені повноваженнями розслідувати ані злочини, підслідні слідчим органам ДБР, ані злочини за ст.286 КК України.

Але, такий підхід і така позиція прокурора, як і винесена ним постанова від 22.08.2018 року, суперечать як самій сутності інституту підслідності, так і правовим засадам доказового права (ст.ст.36, 87, 214, 216 КПК).

Дійсно, як зазначалось вище, відповідно до ч.5 ст.36 КПК Генпрокурор, керівник регіональної прокуратури, їхні перші заступники та заступники мають право в разі неефективності досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення доручити його проведення іншому органу.

При застосуванні положень ч.5 ст.36 КПК повинні насамперед ураховуватися приписи ст.19 Конституції, і тому заступник прокурора області мав право передати кримінальне провадження іншому органу тільки в разі неефективного досудового розслідування.

Тобто передумовою реалізації прокурором передбачених ч. 5 ст. 36 КПК повноважень має бути здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні та встановлення за наслідками такого розслідування його неефективності.

Чинний КПК не визначає, що слід розуміти під терміном «неефективне досудове розслідування», а це, своєю чергою, негативно позначається на правозастосовній діяльності.

Водночас, Європейський суд з прав людини у низці своїх рішень не раз акцентував увагу на необхідності дотримання стандартів ефективності досудового розслідування, наводячи як перелік мінімальних критеріїв цього, як приклад: незалежність, безсторонність, громадський контроль, зразкова ретельність та оперативність (п.44 рішення у справі «Олександр Ніконенко проти України», п.80 рішення у справі «Гордієнко проти України»), так і виокремлюючи цілу систему критеріїв ефективності досудового розслідування, зокрема зазначаючи, що: 1) метою проведення досудового розслідування завжди має бути досягнення завдань кримінального провадження (спрямованість на досягнення завдань кримінального провадження); 2) здійснення досудового розслідування повинно відповідати принципу законності, зокрема забезпечувати ефективне виконання положень національного законодавства (законність); 3) досудовому розслідуванню має бути притаманна засада публічності (ініціативності органу досудового розслідування), яка полягає в оперативній реакції на вчинене кримінальне правопорушення компетентною особою, яка не залежатиме від волі зацікавлених осіб (публічність); 4) вимога розумної швидкості досудового розслідування, що передбачає здійснення процесуальних дій на цьому етапі судочинства без зайвих затримок, їх своєчасність, відсутність необґрунтованого зупинення кримінального провадження тощо (розумна швидкість); 5) всебічність та повнота застосування заходів, спрямованих на розкриття кримінального правопорушення, яка насамперед, передбачає правильність, послідовність та логічність отримання доказів та оперування ними, обґрунтування процесуальних рішень (всебічність та повнота розслідування); 6) незалежність та неупередженість особи, яка здійснює досудове розслідування кримінального правопорушення (незалежність та неупередженість); 7) прозорість досудового розслідування, захист прав та інтересів потерпілого та його родичів, що передбачає своєчасне надання їм процесуального статусу, залучення до проведення процесуальних дій, ознайомлення з матеріалами провадження (прозорість); 8) врахування під час досудового розслідування індивідуальних особливостей особи правопорушника, зокрема, його віку, гендерної належності, національності (індивідуалізація); 9) диференціація форм досудового розслідування з метою його оптимізації (диференціація форм розслідування).

Тобто, при оцінці ефективності досудового розслідування слід виходити з того, що ефективність досудового розслідування є співвідношенням процесуальних дій, процесуальних рішень, реалізованих учасниками кримінального провадження, а також їх результатів із положеннями КПК, що визначають підстави, умови і порядок їх проведення чи прийняття, з урахуванням оптимальних затрат часу та зусиль на це.

Для констатації неефективності досудового розслідування необхідна оцінка досудового розслідування для того, щоб прийняти рішення про доручення здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування.

Наявність відповідних відомостей, які стосуються конкретного кримінального провадження, щодо його неефективності відповідним прокурором може бути встановлена на будь-якій стадії досудового розслідування, в тому числі і на його початку, та бути підставами для прийняття рішення в порядку та відповідно до вимог ч. 5 ст. 36 КПК.

Водночас, у кожному конкретному випадку наявність таких підстав має бути обґрунтована у відповідній постанові прокурора, адже постанова Генерального прокурора, керівника обласної прокуратури, їх перших заступників та заступників про доручення здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування має відповідати вимогам ст. 110 КПК, у тому числі бути вмотивованою, надавати обґрунтоване пояснення щодо фактичних та юридичних підстав прийнятого рішення.

В даному випадку, прокурором у мотивах постанови взагалі не вказано, чому досудове розслідування слідчими СВ УСБУ в Сумській області він вважав більш ефективним аніж досудове розслідування, яке на момент винесення постанови вже здійснювали слідчі СВ ГУНП в Сумській області, і чому останні у силу характеристик кримінального правопорушення, організаційних можливостей органу, спеціалізації тощо не здатні були здійснити належне досудове розслідування кримінального провадження за фактом ДТП, які вони зазвичай розслідують.

Крім того, суду не надано доказів, а з наданих – не вбачається того, що слідчі СВ ГУНП в Сумській області під час здійснення кримінального провадження відносно ОСОБА_1 діяли упереджено, з порушенням строків або порядку проведення слідчих (розшукових) дій чи застосуванням заходів забезпечення, що ними приймались незаконні або необґрунтовані процесуальні рішення, чи вони допускали бездіяльність або здійснювали фальсифікацією доказів, чи використовували докази, які не відповідають вимогам належності, допустимості, достовірності тощо.

Оскільки таких порушень не було встановлено прокурором, то не було і неефективності, а, відповідно, у прокурора не було і підстав передбачених ч. 5 ст. 36 КПК для доручення здійснення досудового розслідування, яке проводили слідчі СВ ГУНП в Сумській області, у кримінальному провадженні іншому органу.

При цьому, сам по собі факт того, що ОСОБА_1 був працівником правоохоронного органу і після 20.11.2017 припинились повноваження слідчих органів прокуратури, а органи ДБР не розпочали свою діяльність, - не є і не міг бути свідченням неефективного досудового розслідування, яке здійснювали слідчі СВ ГУНП в Сумській області, а також правовою підставою для проведення досудового розслідування кримінальних правопорушень, підслідних слідчим органів ДБР, слідчими СВ УСБУ в Сумській області.

І вважаю, що така позиція суду повністю відповідає правовій позиції, що висловлена об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного суду у постанові від 24.05.2021 року у справі №640/5023/19, провадження №51-2917 кмо20.

Так, ситуація у справі щодо обвинувачення ОСОБА_1 є в деякій мірі відмінною від ситуації, про яку йдеться у вказаній постанові ОП ККС ВС, оскільки в нашому випадку орган досудового розслідування, якому підслідне досудове розслідування злочину, не почав функціонування, хоча категорія справ, тобто предметна підслідність визначена за слідчими органам Національної поліції, а у зазначеній постанові об`єднаної палати йдеться про передоручення досудового розслідування від органу, якому було підслідне провадження, іншому, не визначеному ст.216 КПК України органу.

Водночас, вважаю, що встановлені об`єднаною палатою критерії винесення постанови прокурора є визначальними і в даному випадку, оскільки:

-по-перше, об`єднана палата у вказаній правовій позиції звертала увагу на необхідність дотримання Генеральним прокурором, керівником обласної прокуратури, їх першими заступниками та заступниками належної правової процедури реалізації повноважень, передбачених ч. 5 ст. 36 КПК, зазначаючи, що така процедура є належною, якщо вона містить такі елементи: а) належний суб`єкт (Генеральний прокурор, керівник обласної прокуратури, їх перші заступники та заступники); б) оцінка досудового розслідування як неефективного; в) відображення такої оцінки у відповідному процесуальному рішенні - постанові; г) вмотивованість такої постанови.

А в даному випадку постанова заступника прокурора Сумської області від 22.08.2018 року не містить таких елементів, що зазначені в пунктах б,в,г, тобто відсутні оцінка досудового розслідування як неефективного та відображення такої оцінки у постанові з наведенням відповідного мотивування.

-по-друге, об`єднана палата, посилаючись на положення ч.2 ст. 19 Конституції України, а також - ст. 2 КПК зазначила про необхідність дотримання уповноваженими прокурорами під час застосування ч.5 ст.36 КПК України належної процедури, яка є одним із складових елементів принципу верховенства права та передбачає, у тому числі, щоб повноваження органів публічної влади були визначені приписами права, і вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії, і надалі діяли в межах наданих їм повноважень. А також вказали, що недотримання належної правової процедури тягне за собою порушення гарантованого кожному ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд.

Тобто, для доручення здійснення досудового розслідування іншому органу на будь-якому етапі досудового розслідування необхідно мати підстави, а саме констатацію неефективності досудового розслідування. В іншому випадку матиме місце порушення належної правової процедури реалізації повноважень, передбачених ч. 5 ст. 36 КПК.

В даному випадку, як зазначалось вище, досудове розслідування кримінального провадження №12018200440002736 щодо факту ДТП було розпочато СВ Сумського ВП ГУНП в Сумській області, тобто органом досудового розслідування, якому така справа була предметно підслідна, а заступник прокурора Сумської області без встановлення неефективності змінив підслідність та передав для розслідування органу, якому взагалі не підслідні такі категорії справ. Тобто, не дотримався належної процедури, порушивши у такий спосіб право на справедливий суд.

Крім того, об`єднана палата ККС ВС зазначила у своєму рішенні, що постанова прокурора про доручення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування, її обґрунтування та вмотивування має бути предметом дослідження суду в кожному кримінальному провадженні, яка здійснюється з урахуванням його конкретних обставин. Результати такого дослідження утворюють підстави для подальшої оцінки отриманих у результаті проведеного досудового розслідування доказів з точки зору допустимості.

Тобто, в даному випадку постанова заступника прокурора Сумської області від 22.08.2018 року стала предметом дослідження в суді та за результатами її дослідження було встановлено порушення належної правової процедури, передбаченої ч.5 ст.36 КПК України, а саме, що доручення здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування заступником прокурора області відбулось без встановлення неефективності досудового розслідування.

Відповідно, оцінюючи докази, які були отримані після винесення такої постанови, слід зазначити, що слідчі СВ УСБУ в Сумській області діяли поза межами своїх повноважень.

Згідно вимог ст. 86, ст. 87 ч. 3 п. 2 КПК наслідком недотримання належної правової процедури як складового елементу принципу верховенства права є визнання доказів, одержаних в ході досудового розслідування недопустимими, оскільки вони зібрані (отримані) неуповноваженими особами (органом) у конкретному кримінальному провадженні, з порушенням установленого законом порядку, та неможливість покладення їх в основу обвинувального вироку.

Зокрема, з вказаних підстав є недопустимими: протокол проведення слідчого експерименту за участю потерпілої ОСОБА_2 від 25.09.2018 (а.с. 49-54 – т.3); протокол проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_3 від 19.09.2018 (а.с. 55-60 – т.3); протокол проведення слідчої експерименту за участю свідка ОСОБА_4 (а.с. 61-64 – т.3); протокол обшуку (а.с. 115-124 – т.3); протокол огляду від 13.09.2018 (а.с.125-127 – т.3); постанови про визнання предметів речовими доказами (а.с. 128-129,146-147 – т.3, а.с. 84-85 – т.4); протоколи приймання-передачі предметів від 17.09.2018 та від 05.11.2018 (а.с. 130,148-т.3); протокол огляду предметів (а.с. 131-145 – т.3); протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 01.11.2018 та від 05.11.2018 року (а.с. 67-75 – т.4); інформація КП «Шляхрембуд» від 20.09.2018 року №642/06 (а.с. 77-78 – т.4); відеозаписи з нагрудних камер поліцейських та протокол огляду диску (а.с. 79-83 – т.4); висновок судової автотехнічної експертизи №1476 від 21.09.2018 (а.с. 168-182 – т.3); висновок транспортно-трасологічної експертизи №1475 від 24.09.2018 року (а.с. 183-192 – т.3); висновок судової автотехнічної експертизи №1679 від 10.10.2018 року (а.с. 193-202 – т.3); висновок судово-медичної експертизи №701 від 17.10.2018 року (а.с. 203-208 – т.3).

При цьому, оцінюючи інші докази кримінального провадження: протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 21.08.2018 року з додатками (а.с. 39-48 – т.3); постанову про освідування особи, протоколи освідування особи, протоколи отримання та відібрання зразків для експертизи ( а.с.213-225 – т.3), а також показання потерпілої ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_4 , - суд визнає їх такими, що не підтверджують поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_1 , оскільки самих лише показань потерпілої і свідка та протоколу огляду місця події у сукупності недостатньо для прийняття рішення про те, що кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.286 КК України, вчинив ОСОБА_1 .

Вказані обставини згідно п.3 ч.1 ст.373 КПК України є підставою для ухвалення виправдувального вироку.

У справі прокурором в інтересах держави в особі Департаменту фінансів, економіки та інвестицій Сумської міської ради було подано цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_1 про стягнення витрат на стаціонарне лікування потерпілої в розмірі 7360,32 грн.

Враховуючи вимоги ч. 3 ст. 129 КПК України суд вважає за необхідне залишити цивільний позов без розгляду.

Відповідно до ст.ст.100,174 КПК України необхідно скасувати арешт накладений на речові докази ухвалами слідчих суддів та вирішити їх долю (а.с.128-130,146-149 – т.2, а.с.81,84-85,90 – т.4 ).

Вартість понесених витрат на залучення експерта слід віднести на рахунок держави (а.с.172,187,197 – т.2).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.368,370 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.1 ст.286 КК України та виправдати його у зв`язку з не доведенням стороною обвинувачення того, що вказане кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

Цивільний позов прокурора в інтересах держави в особі Департаменту фінансів, економіки та інвестицій Сумської міської ради до обвинуваченого ОСОБА_1 про стягнення витрат на стаціонарне лікування потерпілої – залишити без розгляду.

Вартість понесених витрат на залучення експерта віднести на рахунок держави.

Скасувати арешт накладений ухвалами слідчих суддів на речові докази, а їх долю вирішити таким чином:

-спеціальний поліцейський жетон №0100651; посвідчення на ім`я ОСОБА_1 ; картка-замісник №29, спеціальний жетон Збройних Сил України, які передані на зберігання до Управління кадрового забезпечення ГУНП в Сумській області- після набрання вироком законної сили – вважати повернутими ГУНП в Сумській області;

-шкіряна обкладинка, яка передана на зберігання до Управління кадрового забезпечення ГУНП в Сумській області, 2 телефона марки Samsung та Iphone, які зберігаються в УСБУ в Сумські області згідно квитанції №86, футболка, два чохли з сидіння автомобіля, фрагменти телефону, сонцезахисні окуляри, кросівок, пошкоджений чохол мобільного телефону та навушники, що зберігаються в камері схову речових доказів УСБУ в Сумській області згідно квитанції №89, а також автомобіль ЗАЗ ТF699Р, д.н.з. НОМЕР_1 , що зберігається на території Сумського ВП ГУНП в Сумській області за адресою: м.Суми, вул.Охтирська,14, - після набрання вироком законної сили –повернути ОСОБА_1 ,

-оптичний диск, що знаходиться в матеріалах судової справи – після набрання вироком законної сили залишити зберігатись в матеріалах судової справи №591/2281/19 (а.с. 81 – т.4).

Вирок суду може бути оскаржений протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Сумського апеляційного суду через Зарічний районний суд м.Суми, а для засудженого – з моменту вручення копії вироку.

Суддя Клімашевська І.В.