Рішення № 102276942, 16.12.2021, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/20116/20

Провадження №2-др/523/38/21

Д О Д А Т К О В Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" грудня 2021 р.

Суворовський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді – Далеко К.О.,

за участю секретаря судового засідання – Сирф Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду №17 м. Одеси, клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Євценко Романа Ігоровича про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу по цивільній справі №523/20116/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою, зобов`язання усунути та не чинити перешкоди,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Євценко Роман Ігорович звернувся до суду із клопотанням про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі №523/20116/20, яким просить стягнути суму витрат, понесених на професійну (правничу) допомогу у розмірі 27 000 гривень. В якості доказів понесення витрат, посилається на: договір №50/20 про надання правової допомоги від 09.12.2020, додаткову угоду №2 від 09.12.2020 до Договору про надання правової допомоги від 09.12.2020 року, додаток №1 до Додаткової угоди №2 до Договору про надання правової допомоги №50/20 від 09.12.2020, акт приймання-передачі наданих послуг за №1 від 17.09.2021 року, рахунок №42 від 17.09.2021 року.

Відповідно до ст. 270 ЦПК України, суд що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14.09.2021 року ухвалювалось судом у загальному позовному провадженні.

Тому, розгляд клопотання про ухвалення додаткового рішення здійснюється судом з повідомленням (викликом) сторін.

У судове засідання представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Євценко Роман Ігорович не з`явився, був належним чином повідомленим про час, дату та місце розгляду справи, заявою просив розглянути клопотання про ухвалення додаткового рішення за його відсутності, наполягав на задоволенні клопотання.

Представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Чапуріна С.І. у судове засідання не з`явилась, заявою просив розглянути клопотання про ухвалення додаткового рішення за її відсутності. Надала до суду відзив на клопотання про стягнення витрат на правову допомогу, яким категорично заперечувала проти стягнення додаткових витрат, з наступних підстав: 1) у прохальній частині позовної заяви та до закінчення судових дебатів по справі, представник ОСОБА_1 не заявив клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу, не надав ані попереднього орієнтованого розрахунку витрат, ані будь-якого договору, акту тощо; 2) клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу було зареєстроване в суді лише 20.09.2021, тобто подане поза строками, встановленими ч.8 ст.141 ЦПК України; 3) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару не дає як суду, так і іншій стороні, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару; 4) в заяві відсутні докази оплати ОСОБА_3 послуг правової допомоги, також відсутні докази направлення навіть рахунку на сплату;

Вивчивши доводи клопотання адвоката Євценко Р.І., відзив адвоката Чапуріної С.І. на клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу, матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до вимог п.3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема якщо: судом не вирішено питання про судові витрати;

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 14.09.2021 року:

-задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради, про усунення перешкод в користуванні власністю, визнання особи такою, що втратила право на користування квартирою, вселення;

-визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 ;

-зобов`язано ОСОБА_2 усунути та не чинити перешкоди ОСОБА_1 , у користуванні квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; Вселити ОСОБА_1 до квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;

-стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1681,60 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна гривня 60 копійок) грн.

Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2)чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

За правилами частини 2 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною п`ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною шостою статті 137 ЦПК обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При стягненні витрат на правничу допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України).

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного випливає, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.

Конституційний Суд зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч.2 ст.3, ст.59 Конституції покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18 (провадження №61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».

Верховний Суд у постанові від 06.03.2019р. по справі №922/1163/18 дійшов наступних висновків:

(1) Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»);

(2) За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

(3) Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; (6) Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

З матеріалів даної справи вбачається, що на підтвердження понесених ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу, її представник - адвокат Євценко Р.І. надав: 1) договір №50/20 про надання правової допомоги від 09.12.2020; 2) додаткову угоду №2 до Договору №50/20 про надання правової допомоги від 09.12.2020 року, яка містить зміст доручення та порядок визначення гонорару адвоката; 3) додаток №1 до Додаткової угоди №2 до Договору про надання правової допомоги №50/20 від 09.12.2020, який містить опис переліку робіт та вартість послуг; 4) акт приймання-передачі наданих послуг №1 від 17.09.2021 року; 5) рахунок №42 від 17.09.2021 року.

Зі вказаного Акту прийому-передачі наданих послуг від 17.09.2021 року вбачається, що адвокат Євценко Р.І. надав клієнту наступні правові послуги: усні консультації 500 грн; складення та направлення адвокатського запиту до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради 1000 грн; складення та подання до Суворовського районного суду м. Одеси позовної заяви 5000 грн; складення та направлення адвокатського запиту до Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції 1000 грн; складення та подання до суду заяви про виклик свідків 1 250грн; складення та подання до суду клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи 1 250 грн; участь в судових засіданнях 3000*4; складення та подання до суду клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу 5000 грн.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, а також постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року в справі № 904/4507/18).

Разом із тим, суд зазначає, що ні відповідач ОСОБА_2 , ні його адвокат Чапуріна С.І. не просять суд зменшити розмір витрат на правову допомогу, тобто сторона відповідача не скористалась ч.5 ст. 137 ЦПК України, що позбавляє суд права здійснити аналіз співмірності розміру витрат на правову допомогу із критеріями передбаченими ч.4 ст. 137 ЦПК України та розглянути питання зменшення розміру витрат на правову допомогу.

Суд не може на власний розсуд зменшувати розмір витрат на оплату правничої допомоги, який підлягає відшкодуванню. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові у справі №755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) від 19.02.2020 року: «Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони». Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01 грудня 2021 року по справі № 607/14338/19-ц (провадження № 61-19073 св20).

Наведені адвокатом Чапуріною С.І. доводи в обґрунтування відмови у задоволенні заяви про стягнення витрат на правову допомогу, суд вважає неспроможними, з огляду на наступне.

1)Щодо відмови у задоволенні клопотання, з підстав невиконання стороною позивача вимог ч.2 ст. 134 ЦПК України, а саме ненадання попереднього розрахунку суми судових витрат.

Судом встановлено, що стороною позивача дійсно в прохальній частині позовної заяви не наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат.

Однак, такий попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат зазначений в описовій частині позовної заяви, що відповідає ч.9 ст. 175 ЦПК України.

Аналіз частини другої статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Суд вважає, що надання попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у їх стягненні, якщо такий розрахунок попередньо (з першою заявою по суті спору) не надавався, оскільки закон використовує термін «може» відмовити, а не «відмовляє». Для цього суд має застосувати положення закону про завдання та принципи цивільного судочинства, пропорційність у цивільному судочинстві, а також конкретні обставини справи, вимоги, з якими заявник звернувся до суду, їх значення для заявника.

Викладене узгоджується із висновками Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року по справі № 648/1102/19.

2)Щодо відмови у задоволенні клопотання, з підстав не надання доказів здійснення оплати правових послуг адвоката, доказів направлення розрахунку.

Суд зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Об`єднаної палати Верховного Суду у складу суддів Касаційного господарського суду викладеної у постанові від 3 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, правовим позиціям Верховного Суду викладеним у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 813/481/18, від 2 жовтня 2019 року у справі № 815/1479/18, від 29 жовтня 2020 року у справі № 686/5064/20,від 22 січня 2021 року у справі №925/1137/19, від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19 (провадження №61-21442св19).

3)Щодо відмови у задоволенні клопотання, з підстав подачі клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу лише 20.09.2021, тобто поза строками, встановленими ч.8 ст.141 ЦПК України.

Суд вважає за необхідне зазначити, що рішення по справі було ухвалено 14.09.2021 року, п`ятиденний строк для подання доказів витрат на правову допомогу випав на вихідний день, тому в силу ч.3 ст. 124 ЦПК України, суд дійшов висновків що докази витрат подані адвокатом Євценко Р.І. 20.09.2021 року, у встановлені ч.8 ст. 141 ЦПК України строки.

4)Щодо відмови у задоволенні клопотання, з підстав відсутності в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару.

Наведені доводи адвоката Чапуріної С.І. спростовуються змістом додаткової угоди №2 до Договору №50/20 про надання правової допомоги від 09.12.2020, якою встановлений порядок визначення гонорару адвоката та додатком №1 до Додаткової угоди №2 до Договору про надання правової допомоги №50/20 від 09.12.2020.

При цьому, до доводів адвоката Чапуріної С.І. щодо того, що до закінчення судових дебатів по справі, представник ОСОБА_1 не заявив клопотання про стягнення судових витрат, суд відноситься критично, оскільки відповідне клопотання міститься у заяві від 14.09.2021 року (а.с. 128).

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК, докази щодо розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У судовому засідання 13.07.2021 року судом було оголошено перерву на 14.09.2021 року, перед дослідженням письмових доказів. На судове засідання 14.09.2021 року сторони не з`явились, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи. Клопотанням від 14.09.2021 року адвокат Євценко Р.І просив суд розглянути справу за його відсутності, також повідомив суд у клопотанні, що позивач понесла витрати на правову допомогу, докази яких будуть надані протягом 5 днів.

З огляду на викладене, клопотання адвоката Євценко Р.І. про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу по цивільній справі №523/20116/20 підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 134, 137, 141, 270 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Євценко Романа Ігоровича про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу по цивільній справі №523/20116/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою, зобов`язання усунути та не чинити перешкоди - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 суму витрат на правничу допомогу по цивільній справі № 523/20116/20 у розмірі 27 000 (двадцять сім тисяч) гривень.

Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на додаткове рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне додаткове рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Повний текст рішення виготовлений 28 грудня 2021 року.

Суддя К.О. Далеко