Ухвала суду № 102257515, 07.12.2021, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/1879/21

Провадження №2/369/2976/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.2021 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді: Волчко А.Я.

при секретарі: Миголь А.А.

розглянувши матеріали заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Регіональна газова компанія», третя особа: Державна служба України з питань праці про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заборгованості по заробітній платі за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Регіональна газова компанія», третя особа: Державна служба України з питань праці про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заборгованості по заробітній платі за час вимушеного прогулу.

07.12.2021 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про забезпечення позову за вх. №54206. Просить забезпечити позов шляхом накладення арешту на кошти відповідача в сумі 380 000 гривень.

Предметом розгляду цього позову є в тому числі стягнення з відповідача, який протиправно звільнив її з посади, суми втраченого нею заробітку в сумі 38 000,00 гривень. Станом на 01.12.2021 2021 року, сума втраченого заробітку складає більше 380 000 гривень, починаючи з дня незаконного звільнення та враховуючи кожний повний місяць. Сума зросте в разі задоволення позовної заяви.

Враховуючи вищевикладене позивач просила забезпечити позов шляхом накладення арешту на кошти відповідача в сумі 380 000 гривень.

Вивчивши подані матеріали заяви про забезпечення позову, суддя вважає, що в задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач просив скасувати наказ №04-ОС від 13 січня 2021 року, виданий відповідачем про звільнення позивача; поновити позивача на посаді менеджера зі зв`язків з громадськістю відділу контенту департаменту комунікацій ТОВ «Регіональна газова компанія», ЄДРПОУ 37401646; стягнути ТОВ «Регіональна газова компанія», ЄДРПОУ 37401646 на користь Позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 38000,00 грн.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

У пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Шмалько проти України» зазначено, що право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а отже й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частинами першою, другою статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Суд, обираючи вид забезпечення позову, у кожному випадку повинен обирати такий спосіб, який у найбільший мірі спрямований на забезпечення предмета спору.

Згідно з ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до вимог п. п. 1 та 2 ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Згідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу позивача та відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені, у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Також судом враховується правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 20 травня 2020 року у справі №640/13156/18 (провадження №61-7314св19), що обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведене до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер. Під час оцінки такої співмірності суду необхідно враховувати безпосередній зв`язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, співвідношення заявленій вимозі, необхідність вжиття забезпечувальних заходів. При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Судом перевірено аргументованість заяви про забезпечення позову щодо застосовування заходів забезпечення позову, зазначених заявником і не встановлено реальної загрози, за якої невжиття саме таких заходів забезпечення позову може призвести до утруднення, або навіть неможливості у майбутньому виконати рішення суду. Посилання заявника на ту обставину, що на момент прийняття судом рішення відповідач не буде мати достатньо коштів для погашення перед позивачем заборгованості є лише припущенням, яке не доведене належними доказами. Так само на думку суду заява не містить достатнього обґрунтування того, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, зазначених в ч.2 ст. 149 ЦПК України.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

За змістом ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити засоби забезпечення позову, в тому числі шляхом накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Тобто арешт на майно відповідача допускається лише за умови, що майно належить відповідачу та є необхідність саме у цьому виді забезпечення позову.

Згідно ч. 6 ст. 153 ЦПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Жодного належного доказу на підтвердження обставин, викладених заявником в заяві про забезпечення позову до суду не надано.

Згідно з ч. 10 ст. 150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що забезпечення позову у спосіб, вказаний у заяві заявника, є тотожним із заявленими позовними вимогами, що є недопустимим, тому суд відмовляє у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Разом з тим, забезпечення позову в той спосіб, на якому наполягає позивач, по суті є елементом задоволення позовних вимог, тобто формою вирішення спору, що до розгляду справи по суті є неприпустимим, оскільки матеріально-правовий результат спору для позивачів може бути витребуваний лише при вирішенні позову по суті.

За таких обставин, враховуючи вказані вище вимоги процесуального закону, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для забезпечення позову, оскільки позивачем не зазначено конкретні дані щодо номерів банківських рахунків відповідача, назви відповідних установ, де вони відкриті, та що у позивача на рахунках знаходяться дійсно кошти, на які просить накласти арешт позивач та не доведено факт того, що невжиття саме таких за обсягом заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання в подальшому рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 149, 150, 153, 258-261, 353 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Регіональна газова компанія», третя особа: Державна служба України з питань праці про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заборгованості по заробітній платі за час вимушеного прогулу.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 15 днів з дня винесення ухвали.

Суддя: А.Я. Волчко