Рішення № 10225637, 23.06.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.06.10                                                                                           Справа№ 14/39

За позовом: Прокурора Шевченківського району м.Львова в інтересах держави : Львівської міської ради, м.Львів, в особі Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», м.Львів

до відповідача 1: Військової частини №А-0284, м.Львів

до відповідача2:Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова, м.Львів

про стягнення 812059,67 грн

Суддя Кітаєва С.Б.

Секретар: Хороз І.Б

Представники:

від позивача: Пенар М.В. –помічник прокурора Шевченківського району міста Львова від відповідача 1: Кіндрат Б.Я. - представник

від відповідача 2: не з»явився

Права та обов»язки, передбачені ст.ст.20,22 ГПК України судом роз»яснено. Відповідно до ст.20 ГПК України заяви до суду не надходили.

Суть спору: Прокурором Шевченківського району м.Львова заявлено позов в інтересах держави : Львівської міської ради, м.Львів, в особі Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», м.Львів, до відповідача: Військової частини №А-0284, м.Львів, про стягнення 812059,67 грн. заборгованості.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.03.2010 року порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 21.04.2010 року. Вимоги до сторін по підготовці справи до розгляду в засіданні зазначені в ухвалі.

В судове засідання 21.04.2010 року з»явились прокурор та повноважні представники сторін.

Відповідачем подано відзив від 19.04.2010 року №386 , у якому не погоджується із заявленими вимогами та відхиляє їх повністю. Відповідач підтвердив, що дійсно між ним і позивачем у справі ( ЛМКП «Львівтеплоенерго») укладено договір №5046 та те, що військова частина є споживачем теплової енергії за даним договором, але з 01.01.2006 року відповідно до вимог Розпорядження начальника Головного Квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України від 09.12.05 року №303/18/2050 та Розпорядження директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 09.12.05 р №248/4/1837 усі розрахунки за спожиті комунальні послуги здійснює Квартирно-експлуатаційний відділ м.Львова. Стверджує, що на виконання вище вказаних розпоряджень, відповідно до вимог ст.553,554 Цивільного кодексу України між ЛМКП «Львівтеплоенерго»(як кредитором) , КЕВ м.Львова ( як поручителем) та Військовою частиною №А-0284 ( як боржником) був укладений Договір поруки №57 від 24.09.97 року, у відповідності до п.1 якого, поручитель зобов»язувався повністю відповідати перед кредитором за виконання боржником зобов»язань по оплаті за Договором про постачання теплової енергії №5046, а відповідно до п.4 договору поруки, у випадку невиконання зобов»язань за договором, відповідальність перед кредитором несе поручитель. У зв»язку із наведеним відповідач у відзиві просив відкласти розгляд справи та залучити до участі у справі в якості належного відповідача –Квартирно-експлуатаційний відділ м.Львова (копія договору поруки долучена відповідачем до відзиву).

У зв»язку із наведеними обставинами, враховуючи неподання витребовуваних документів прокурором та позивачем зо унеможливлювало встановлення фактичних обставин по справі, наявні клопотання по справі, суд вбачав за доцільне на даній стадії судового процесу продовжити строки вирішення спору за клопотанням прокурора та представників сторін та з власної ініціативи залучити до участі у справі на стороні відповідача в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору –Квартирно-експлуатаційний відділ м.Львова ( м.Львів, вул.Шевченка,3а, код ЄДРПОУ 07638027) та відкласти розгляд справи.

Ухвалою від 21.04.2010 року строки вирішення спору продовжено; залучено до участі у справі на стороні відповідача в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору –Квартирно-експлуатаційний відділ м.Львова, м.Львів; розгляд справи відкладено на 18.05.2010 року. Вимоги суду до учасників судового процесу висвітлено в зазначеній ухвалі.

17.05.2010 року від відповідача до суду поступив лист №474 від 14.05.2010 року в додаток до якого відповідач подав письмове пояснення по суті позову; копію договору №5046 від 01.10.03 р , укладеного з позивачем на постачання теплової енергії. У долученому поясненні відповідач пояснив , зокрема, що при виникненні заборгованості за теплову енергію командування частини звертається до начальника КЕВ м.Львова з проханням погасити заборгованість з метою запобігання судовим процесам та відключення об»єктів від енергоносіїв.

У листі б/н від 21.04.10 р ( який поступив до суду 17.05.10 р вх.. реєстраційний номер 9352) позивач підтверджує наявність станом на 01.02.2010 року заборгованості ВЧ А 0284 в сумі 727260,31 грн., пені в сумі 23075,76 грн, 15590,14 грн. –3 % річних та 46133,46 грн. інфляційних втрат.; долучив листи КЕВ м.Львова у яких останній просить згідно проведеної проплати зарахувати кошти, зокрема , згідно угоди №5046 за В/Ч А 0284. та у яких вказується загальна сума коштів, яка поступила КЕВ,та інші суб»єкти господарювання ( окрім відповідача) по яких КЕВ просить зарахувати певні суми коштів . З доданих копій з банківських документів позивача відслідковується здійснення перерахувань коштів кореспондентом :КЕВ м.Львова через ГУДКУ у Львівській області на рахунок позивача.

18.05.2010 року від Прокуратури Шевченківського району м.Львова за №17Г вих.1-10 поступив лист від 17.05.10 р, у якому Прокурор висловив свої доводи і міркування з приводу відзиву представника відповідача Свідерського Р.О. від 19.04.2010 року №386. Прокурор стверджує, що 25.02.2010 року Прокуратурою Шевченківського району м.Львова проведено перевірку в ЛМКП «Львівтеплоенерго»та встановлено, що відповідно до договору №5046/Р від 01.10.2003 року, ЛМКП «Львівтеплоенерго»зобов»язувалось постачати теплову енергію в гарячій воді , а відповідач (військова частина А-0284) зобов»язувався її отримувати і оплачувати за встановленим тарифом на умовах і в терміни, передбачені договором, своєчасно і в повному обсязі. Відповідач свої договірні зобов»язання по оплаті теплової енергії не виконує. Відтак, оскільки договір №5046/Р від 01.10.2003 року укладений між позивачем ( ЛМКП «Львівтеплоенерго») та відповідачем ( військовою частиною А-0284), прокурор просить відповідача по справі залишити без змін. Оскільки встановлено, що між позивачем, відповідачем та КЕВ м.Львова укладено договір поруки №57, то прокурор не заперечує щодо залучення Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова в якості другого відповідача в даній справі.

В судове засідання 18.05.2010 року з»явились прокурор та представники сторін.; третя особа (КЕВ м.Львова) явку повноважного представника в судове засідання не забезпечила, прояснення по справі не подала. З підстав , наведених в ухвалі від 18.05.2010 року судом, відповідно до ст.24 ГПК України, залучено до участі у справі в якості другого відповідача Квартирно-експлуатаційний відділ м.Львова, розгляд справи відкладено на 01.06.2010 року. Вимоги до учасників судового процесу висвітлено в зазначеній ухвалі. Оскільки станом на 01.06.2010 року відповідач 2 явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, обґрунтованого відзиву на позовну заяву та витребовуваних документів, пояснень по справі не подав, суд ухвалою від 01.06.2010 року відклав розгляд справи на 23.06.10 року.

В судове засідання 23.06.2010 року з»явились прокурор та представник позивача. Станом на дату розгляду справи від відповідача 1, відповідача 2, позивача та прокурора додаткові документи, заяви, клопотання до справи не надходили. В тому числі, відповідно до ст.22 ГПК України прокурором позовні вимоги не уточнювались.

Відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 23.06.10 року за письмовою згодою прокурора та представника позивача оголошено вступну та резолютивну частини прийнятого по справі судового рішення.

Розглянувши документи і матеріали справи, подані сторонами, заслухавши пояснення осіб, які були присутніми в судових засіданнях, з»ясувавши фактичні обставини, на яких грунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.

За результатами перевірки, проведеної прокуратурою Шевченківського району м.Львова в ЛМКП «Львівтеплоенерго»встановлено, що 01.10.2003 року між Львівсьлким міським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго» (позивачем у справі, енергопостачальною організацією) та Військовою частиною А 0284 ( відповідачем у справі, споживачем) був укладений двосторонній Договір №5046/Р про постачання теплової енергії в гарячій воді ( далі –Договір).

За цим договором енергопостачальна організація взяла на себе зобов»язання постачати споживачу теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов»язувався отримувати та оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

В п.2.1 договору сторонами погоджено, що теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком №1 до цього договору у вигляді гарячої води на такі потреби : опалення та вентиляцію –в період опалювального сезону; гаряче водопостачання –протягом року згідно графіка, затвердженого органами місцевої влади.

Відповідно до умов договору ( п.3.1) споживач має , зокрема, право на : вибір постачальника теплової енергії. Відповідно до умов договору споживач зобов»язувався (п.3.2), зокрема : додержуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені в додатку №1 до даного договору, не допускаючи їх перевищення; виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені даним договором.

Відповідно до умов п.4.1 договору енергопостачальна організація має , зокрема, право: вимагати від споживача відшкодування збитків , завданих порушеннями, допущеними споживачем під час користування тепловою енергією; обмежувати або повністю припиняти постачання теплової енергії у випадках та порядку, визначених Правилами користування тепловою енергією, іншими нормативними актами України, а також додатком №3 до даного договору. Енергопостачальна організація зобов»язувалась, зокрема, забезпечувати постачання теплової енергії споживачу в обсягах згідно з даним договором; гарантувати безпечне користування тепловою енергією за умови дотримання споживачем умов договору, Правил користування тепловою енергією, Правил експлуатації теплоспоживального обладнання.

В п.6.1 договору сторони погодили, що розрахунки за теплову енергію , що споживається , проводяться виключно в грошовій формі, відповідно до встановлених тарифів та іншими незабороненими чинним законодавством формами.

Розрахунковим періодом є календарний місяць ( п.6.2 договору).

Відповідно до п.6.3 договору –споживач до 15-го числа місяця, наступного за звітним, сплачує енергопостачальній організації вартість фактично спожитої теплової енергії.

Договором встановлена відповідальність сторін . Так за невиконання або неналежне виконання сторонами зобов»язань за договором винна сторона відшкодовує іншій завдані збитки без зарахування неустойки. Відшкодування збитків та сплата неустойки не звільняє від виконання зобов»язань, крім випадку письмової відмови сторони.

Відповідно до п.7.2 договору, споживач несе відповідальність , зокрема, за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію . Відповідно до п.п.7.2.3 за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію передбачена пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення.

Відповідно до умов п.п.9.1;9.2 договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання своїх зобов»язань, якщо воно є результатом дії обставин непереборної сили. Строк виконання зобов»язань за цим договором у такому разі відкладається на період існування таких обставин.

Сторона , для якої виконання зобов»язань стало неможливим унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше п»яти календарних днів письмово повідомити іншу сторону про початок, можливий термін дії та про припинення дії таких обставин.

Договір набрав чинності з дня його підписання та діє до 01 жовтня 2004 р ( п.10.1) Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення терміну його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін ( п.10.4).

До договору №5046/Р від 01 жовтня 2003 року про постачання теплової енергії в гарячій воді сторонами укладено : Додаток №1 , у якому визначено обсяги постачання теплової енергії до перелічених в додатку об»єктів споживача; додаток №2 –схема розмежування балансової належності теплових мереж та експлуатаційної відповідальності між енергопостачальною організацією та споживачем; додаток №3 , у якому визначено та узгоджено сторонами умови припинення подачі теплової енергії.

Між Військовою частиною А-0284 (споживачем) та ЛМКП «Львівтеплоенерго»(енергопостачальною організацією) , у зв»язку з проведеним уточненням обсягів споживання теплової енергії, 12 лютого 2009 року було укладено Додаткову угоду №1 до договору №5046/Р від 01 жовтня 2003 року та Додаткову угоду №2.

На виконання умов зазначеного вище договору, та укладених додаткових угод, у період , який є спірним за даним позовом : з січня 2009 р і включно по грудень місяць 2009 року , позивачем постачалась відповідачу теплова енергія ( по-місячні об»єми поставки теплової енергії в Гкал, тариф за 1 Гкал, вартість спожитої відповідачем теплової енергії, загальна опалювальна площа об»єктів споживача в м.кв., здійснені відповідачем оплати за спожиту теплову енергію, а відтак і сальдо на кінець кожного місяця із спірного періоду та сальдо станом на 01.02.2010 року) відображено в Розрахунку заборгованості Військової частини А-0284, який доданий до позовної заяви. Відповідно до зазначеного розрахунку борг відповідача перед позивачем за поставлену теплову енергію у період з січня 2009 року по грудень місяць 2009 року включно склав 727260,31 грн.

Відповідач не висловив заперечень ні щодо кількості поставленої у спірному періоді теплової енергії позивачем, ні щодо нарахованої вартості спожитої теплової енергії у спірному періоді; не спростував доводів позивача про наявність основного боргу в сумі 727260,31 грн. Відповідач не висловив заперечень щодо вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат та щодо проведених позивачем розрахунків сум по цих нарахуваннях.

Заперечення відповідача 1 ( В/Ч А-0284) зводяться лише до того, що належним відповідачем у справі за позовом Прокурора по зобов»язаннях за спожиту ним, однак не оплачену в повному обсязі теплову енергію,згідно договору № 5046/р від 01.10.2003 року, повинен бути відповідач 2 ( КЕВ м.Львова).

Ст.24 ГПК України надає право суду заміни неналежного відповідача, якщо встановлено, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом. Така процесуальна дія суду повинна бути обумовлена згодою прокурора, яким заявлено позов. Оскільки В/Ч А-0284 є боржником у матеріально-правовому відношенні, з якого виник спір, прокурором не надано згоди на заміну первісного відповідача належним відповідачем, суд з власної ініціативи залучив КЕВ м.Львова до участі у справі як іншого відповідача.

У відповідності до ст.509 ЦК України (ст.173 ГК України) зобов”язанням є правовідношення, в якому одна сторона ( боржник) зобов”язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію ( передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов”язку.

Основними видами господарських зобов”язань є майново-господарські зобов”язання та організаційно-господарські зобов”язання.

Відповідно до ч.1,2 ст.11 ЦК України цивільні права та обов”язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов”язки, зокрема з договорів та інших правочинів.

Господарські зобов”язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких , які йому не суперечать ( ст.174 ГК України).

Згідно ст.175 ГК України майнові зобов”язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов”язання має виконуватись належним чином, зокрема, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

За змістом зазначеної статті поняття належного виконання зобов»язання охоплює виконання його належними суб»єктами, у належному місці, в належний строк (термін), щодо належного предмета і належним способом.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов»язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було поставлено відповідачу у спірному періоді 1990,54898 Гкал теплової енергії , яка була спожита відповідачем, що підтверджує факт прийняття виконання зобов»язань відповідачем. Дана поставка здійснена в межах дії договору №5046/Р від 01 жовтня 2003 року .

Отже, відповідач факт поставки йому теплової енергії по договору не заперечує, однак не погоджується з фактом виникнення права вимоги позивача до відповідача.

Згідно з ст.525 ЦК України , одностороння відмова від зобов»язання або одностороння зміна його умов не допускаються, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.511 ЦК України зобов»язання не створює обов»язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов»язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або ) кредитора.

Договором №5046/Р від 01 жовтня 2003 року таких умов не передбачено.

Відповідно до ст.520 ЦК боржник у зобов»язанні може бути змінений іншою особою лише за згодою кредитора.

При переведенні боргу один боржник вибуває із спірного правовідношення, а його місце посідає нова особа, на яку переводиться борг. При цьому потрібна згода як нового боржника, так і кредитора. Переведення боргу відрізняється від покладення виконання на третю особу, яке в чистому вигляді відбувається тільки тоді, коли третя особа лише передає предмет боргу боржника безпосередньо кредитору в цілому або частково, при цьому заміни боржника не відбувається.

Форма правочину щодо заміни боржника у зобов»язанні визначається відповідно до положень ст.513 ЦК України ( тобто, у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов»язання).

Стаття 527 ЦК України вимагає, щоб зобов»язання було виконано особисто боржником чи його представником і передано особисто кредитору чи його представнику, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.528 ЦК виконання обов»язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства або сумі зобов»язання не випливає обов»язок боржника виконати зобов»язання особисто. У цьому разі кредитор зобов»язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. У разі невиконання або неналежного виконання обов»язку боржника іншою особою цей обов»язок боржник повинен виконати сам.

Таким чином, ЦК допускає можливість покладення боржником виконання обов»язку на іншу (третю) особу. Вчиняючи відповідні дії, третя особа не стає стороною зобов»язання, оскільки вона щодо кредитора здійснює лише фактичні дії (передає майно, надає послугу, сплачує кошти, тощо). Боржник при цьому не вибуває із зобов»язання і відповідає перед кредитором так, якби він виконав обов»язок особисто.

Відповідно до ст.546 ЦК України виконання зобов»язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.

Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов»язання.

Відповідно до ст.553 ЦК України договір поруки укладається між кредитором за соновним зобов»язанням і поручителем. Боржник стороною договору поруки не виступає, він є стороною основного зобов»язання. ( договір поруки №57 укладений між позивачем , відповідачем 1 і відповідачем 2, тобто. Кредитором, боржником і поручителем).

Відповідно до ч.1 ст.548 ЦК України виконання зобов»язання (основного зобов»язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Способи забезпечення виконання зобов»язання не застосовуються автоматично для забезпечення всіх зобов»язань. Можливість їх застосування повинна бути закріплена в договорі або законі.

В договорі №5046/р від 01.10.2003 року не закріплена можливість застосування такого способу забезпечення виконання основного зобов»язання, як порука.

Відповідно до ст.14 ЦК України цивільні обов»язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п.4 ст.559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов»язання не пред»явить вимоги до поручителя.

Відповідно до п.5 Договору поруки №57 від 24.09.07 р , зазначений договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2007 року з правом пролонгації на умовах, визначених вимогами чинного Цивільного законодавства України.

Строком дії договору є період часу, на котрий встановлюється господарський договірний зв»язок між сторонами і протягом якого договір підлягає виконанню у повному обсязі.

Відповідно до ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов»язки відповідно до договору. Договір набуває чинності з моменту його укладення.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов»язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов»язання вчиняється у письмовій формі.

Статтею 654 ЦК України передбачено зокрема, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Тобто, правочин, спрямований на зміну договору, здійснюється в тій самій формі, що й сам договір. Здійснюється він у вигляді додаткової угоди до договору.

Доказів укладення додаткової угоди до договору поруки та пролонгації дії договору на новий строк суду не надано.

Не надано доказів пред»явлення позивачем вимоги до поручителя, у зв»язку із настанням строку виконання основного зобов»язання.

Відповідно до ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи ( у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб»єкта підприємницької діяльності ( далі –підприємства, організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України , до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб»єктами підприємницької діяльності.

За змістом зазначеної статті порушення прав чи законних інтересів або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду. Якщо в результаті розгляду справи виявиться, що порушення відсутнє, суд повинен відмовити в позові.

Відповідно до ст.2 ГПК господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема , прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до ч.4 ст.29 ГПК прокурор, який бере участь у справі, несе обов»язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Тобто, прокурор , який бере участь у справі , несе обов»язки і користується правами сторони. При цьому обсяг прав залежить і від того, з якою зі сторін пов»язані інтереси держави : якщо інтереси держави уособлюються позивачем, прокурор має права позивача, зокрема, право змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. Відповідно до ч.6 ст.29 ГПК, прокурор також має право підтримувати позов і вимагати розгляду справи по суті, навіть у випадку, коли позивач відмовився від позову.

Прокурор у позовній заяві просить задоволити позов та стягнути суму заборгованості з відповідача 1 на користь позивача. В ході розгляду справи із заявами ( в порядку ст.22 ГПК) прокурор до суду не звертався. У листі від 17.05.2010 р №17Г вих1-10 підтримав вимогув про стягнення заборгованості з відповідача 1.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної ( в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов»язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частина четверта статті 22 ГПК визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов»язок прокурора . Пунктом 2 статті 83 ГПК передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог ( за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

Згідно матеріалів справи, обов»язок боржника (відповідача) по оплаті спожитої теплової енергії не виконаний ні боржником, ні іншою особою, вимога прокурора спрямована на задоволення позову за рахунок відповідача 1, щодо відповідачам 2 прокурором не заявлено вимог, між позивачем і відповідачем 1 існують договірні зобов»язання, якими визначено термін та порядок проведення розрахунків, в договорі відсутнє посилання на механізм розрахунку, визначений договором поруки, тому суд дійшов висновку , що заявлені позовні вимоги про стягнення основного боргу з відповідача 1 є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Заявлені прокурором вимоги не грунтуються на обставинах про порушення відповідачем 2 прав чи законних інтересів позивача чи на існуванні спору щодо них на момент звернення до суду; щодо відповідача 2 прокурор у даному позові вимог не заявляє, предмет спору відсутній, відтак провадження у справі підлягає припиненню.

Відповідно до ст.ст.33,34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести і підтвердити належними доказами ті обставини, на яких грунтуються її вимоги чи заперечення на позов.

Письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування –це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача. У предмет доказування включається також факт приводу до позову, який являє собою обставини, що підтверджують право на звернення до суду, тобто факти порушення суб”єктивного права чи охоронюваного законом інтересу позивача.

Відповідачем 1 належними та допустимими доказами не доведено факту належного виконання свого обов»язку перед позивачем по оплаті отриманої теплової енергії на підставі договору №5046/Р від 01 жовтня 2003 року у спірному ( вказаному у розрахунку заборгованості) періоді.

Оцінивши в порядку ст.43 ГПК України докази по справі в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що прокурором доведено ті обставини, на які він посилається як на підставу заявлених позовних вимог про стягнення основного боргу , який становить с 727260,31 грн. По цій вимозі позов підлягає до задоволення в сумі 727260,31 грн.

Згідно ст.625 ЦК України прокурором правомірно заявлено вимоги про стягнення інфляційних нарахувань та 3 % річних.

Відповідно до розрахунку, що доданий прокурором до позовної заяви, інфляційні становлять 46133,46 грн.; 3 % річних –15590,14 грн.

Відповідач 1 правомірність проведених позивачем розрахунків інфляційних та 3 % річних , відповідно, в сумах: 46133,46 грн та 15590,14 грн., не заперечив. Заявлені вимоги про стягнення інфляційних та 3 % річних в зазначених сумах підлягають до задоволення .

Відповідно до умов п.п.7.2.3 договору, прокурором нараховано пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожен день прострочення за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію, в сумі 23075,76 грн,із врахуванням положень Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов»язань», положень п.6 ст.232 ГК України. Вимога про стягнення пені відповідачем 1 не заперечувалась, підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача 1.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.1, 2, 21,22,29,32,33,34,36,43,44,49,75,п.1-1 ст.80, ст.ст.82,84,85,116 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ :

1.           Позов задоволити повністю.

2.          Стягнути з Військової частини №А-0284 (м.Львів, вул..Стрийська,88, код ЄДРПОУ 825014):

а) на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго»( м.Львів, вул..Д.Апостола,1, код ЄДРПОУ 05506460) 812059,67 грн. заборгованості, а сама : основний борг в сумі 727260,31 грн, пеню –23075,76 грн, 3 % річних –15590,14 грн, інфляційні –46133,46 грн;

б) в доход державного бюджету України 8120,60 грн. держмита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Накази вид ати відповідно до ст.116 ГПК України.

4.          Припинити провадження , у зв»язку з відсутністю предмету спору, щодо відповідача 2.

Суддя