Ухвала суду № 102235194, 24.12.2021, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

справа № 489/2674/21

провадження №6/489/462/21

УХВАЛА

24 грудня 2021 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Коваленка І.В.,

секретаря судового засідання Єлашевої А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва заяву ОСОБА_1 про відстрочення чи розстрочення рішення Леінського районного суд уміста Миколаєва від 26.07.2021 по цивільній справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Просто-Страхування» (далі –АТ «Просто-страхування») до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

встановив:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі заявою про відстрочення чи розстрочення виконання рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 26.07.2021 по цивільній справі № 489/2674/21 строком на два роки.

Як на підставу для розстрочення рішення суду посилається на те, що 26.10.2021 її кредитна банківська картка була заблокована у зв`язку із відкриттям Інгульським відділом державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) виконавчого провадження № 67255979, яке відкрито на підставі рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 26.07.2021 по справі № 489/2674/21. Про винесення вказаного рішення їй відомо не було та його копію вона не отримувала. Так як вона безробітна, проживає в найманій квартирі (прибула з ОСОБА_2 ) з матір`ю пенсіонеркою та єдиним доходом у родині є материна пенсія, а з поширенням короновірусної хвороби (COVID) є труднощі, просить відстрочити або розстрочити виконання рішення на два роки.

У судове засідання учасники справи не з`явилися, про розгляд справи повідомленні належним чином, що відповідно до частини другої статті 435 ЦПК України не перешкоджає розгляду заяви за їх відсутності.

Крім того, заявник ОСОБА_1 надала до суду письмову заяву в якій просила розгляд заяви здійснити за її відсутності. Вказала, що обставинами, які ускладнюють виконання рішення, є те, що її машина розбита та станом на 15.12.2021 вона не продана. Тому через відсутність в неї доходів та заробітку, виконання рішення нею є неможливим.

Дослідивши матеріали справи суд вважає, що заява задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Із матеріалів справи встановлено, що рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 26.07.2021 стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Просто-Страхування» в порядку регресу 14231,45 грн. сплаченого страхового відшкодування, а також судовий збір в сумі 2270,00 грн. та витрати на правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.

Рішення в апеляційному порядку не оскаржувалося та набрало законної сили.

Із заяви вбачається, що виданий відповідно до рішення виконавчий лист позивачем пред`явлено до виконання до Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), яким відкрито виконавче провадження № 67255979.

Згідно заяви відповідач просить відстрочити або розстрочити рішення на два роки, оскільки вона є безробітною, має труднощі з працевлаштуванням, її пошкоджений автомобіль не проданий та єдиним доходом її родини є пенсія матері, з якою вона проживає в найманій квартирі.

При вирішенні заяви суд виходить з наступного правого регулювання.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція).

Виконання судового рішення, відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26.06.2013 по справі № 1-7/2013, є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом.

Стаття 6 Конвенції гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини невід`ємною частиною «права на суд» та фундаментальним аспектом верховенства права є принцип правової визначеності (певності), який включає дотримання принципу остаточності судового рішення.

У розумінні практики Європейського суду частина перша статті 6 Конвенції передбачає не лише доступ до правосуддя і встановлення порядку судового розгляду, а й гарантує виконання судових рішень з метою запобігання заподіяння шкоди одній із сторін.

Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання рішення залишилося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відтак, невиконання судових рішень, які набрали законної сили, є неприпустимим і, виходячи з обставин цієї конкретної справи, не може бути виправданим.

За приписами частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до частин першої, третьої - п`ятої статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Право сторони звернутися із заявою про відстрочку виконання рішення суду передбачене також статтею 33 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо).

Системний аналіз зазначених норм законодавства свідчить, що закон не передбачає конкретного переліку обставин, які є підставою для розстрочення виконання рішення суду, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду можливість у кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи.

Підставою для застосування статей 435 ЦПК України і 33 Закону України «Про виконавче провадження» є виняткові обставини, які перешкоджають належному виконанню рішення суду, ускладнюють його виконання або роблять неможливим.

Вирішуючи питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 10 постанови від 26.12.2003 № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», задоволення заяви про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи із особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення суду (хвороба боржника або членів його сім`ї, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Оцінюючи наявні у справі докази у їх сукупності і взаємному зв`язку та враховуючи фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що відповідач не довела виключних обставин для розстрочення чи відстрочення рішення суду, оскільки суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження таких обставин. А також доказів на підтвердження своїх доходів. Крім того, заявник просить відстрочити чи розстрочити (без зазначення конкретного єдиного способу) на строк два роки, що не передбачено процесуальним законом. При цьому розмір стягнення не є значним.

Керуючись статтею 435 ЦПК України, суд

ухвалив:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про відстрочення чи розстрочення виконання рішення суду відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст ухвали складено 24.12.2021.

Суддя І.В.Коваленко