Рішення № 102234233, 28.12.2021, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа №639/4780/21

Провадження №2/639/1984/21

РІШЕННЯ

(заочне)

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2021 року Жовтневий районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - Труханович В.В.,

за участю секретаря - Усиченко К.І.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні Жовтневого районного суду м. Харкова цивільну справу №639/4780/21 за позовною заявою Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит,

ВСТАНОВИВ:

13 липня 2021 року до Жовтневого районного суду м. Харкова звернувся представник Державної іпотечної установи з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит, в якому просив суд ухвалити рішення на підставі якого, стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Державної іпотечної установи заборгованість за Кредитним договором в сумі 427 753, 44 грн., з яких: по сумі основного боргу - 268 447, 21 грн., прострочені відсотки за користування кредитом - 149 778, 63 грн., 3% річних за порушення грошового зобов`язання - 9 527,60 грн. та судові витрати у розмірі 6416, 30 грн .

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що 15 вересня 2005 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 був укладений договір № 223/09, згідно якого банк надав відповідачу кредитні ресурси у розмірі 22 000, 00 доларів США з оплатою по відсотковій ставці 11% річних.

В забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за Кредитним договором між Банком та ОСОБА_2 був укладений Договір поруки № 223/09 від 15 вересня 2005 року, за умовами якого Поручитель зобов`язується перед Кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання Боржником зобов`язань за Кредитним договором.

Також, в забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором, 15.09.2005 між ТОВ Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладено Іпотечний договір, згідно умов якого ОСОБА_1 передає в іпотеку ТОВ Банк «Фінанси та Кредит» нерухоме майно: 2-х кімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею - 47, 2 кв.м, житловою площею - 32, 5 кв.м.

11 лютого 2015 року між Державною іпотечною установою та АТ Банк «Фінанси та Кредит» укладено Договір відступлення права вимоги № 17/4-В.

Постановою № 612 Національного Банку України від 17 вересня 2015 року ПАТ Банк «Фінанси та Кредит» віднесено до категорії неплатоспроможних.

Отже, починаючи з 17 вересня 2015 року Державна іпотечна установа набула усі права вимоги за Кредитним договором укладеного між Банком та ОСОБА_1 . Також, згідно Договору відступлення права вимоги позивач набув право вимоги й за усіма договорами, укладеними в забезпечення виконання зобов`язань Позичальника за Кредитним договором. Про здійснення такого відступлення Позичальника було проінформовано повідомленням № 7508/11/2 від 15.10.2015.

Через неналежне виконання Позичальником своїх зобов`язань за Кредитним договором, утворилась заборгованість, яка станом на 17.06.2021 складає 427 753,44 грн., з яких: по сумі основного боргу - 268 447,21 грн., прострочені відсотки за користування кредитом - 149 778,63 грн., 3% річних за порушення грошового зобов`язання -9 527,60 грн.

Станом на день подачі позову, сума заборгованості за Кредитним договором залишається несплаченою, що свідчить про небажання відповідачів виконувати свої зобов`язання за Кредитним договором та Договором поруки, у зв`язку з чим, Позивач вимушений звернутися до суду з позовом про солідарне стягнення заборгованості.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 липня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за позовною заявою Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит. Призначено судове засідання.

Представник позивача, Тодосієнко В.М., який діє на підставі довіреності № 1246/15/1 від 23.03.2021, в судове засідання не з`явився, в позовній заяві просив суд розглянути справу за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечував.

Відповідачі по справі в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце слухання справи повідомлені належним чином, причина неявки суду не відома. Клопотання про відкладення справи до суду не надходили. Відзив на позовну заяву до суду також не надходив. У зв`язку з цим, суд, згідно вимогам ч. 4 ст. 223 та ст. ст. 280, 281 ЦПК України, вважає можливим провести заочний розгляд справи, проти чого не заперечував і представник позивача по справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть учать у справі фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши надані позивачем і долучені до матеріалів справи письмові докази, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх задоволення, виходячи з наступних обставин.

Судом встановлено, що 15 вересня 2005 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 223/09. (а.с. 12-19)

Згідно умов п. п. 2.1 Кредитного договору Банк надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, строковості, повернення, платності кредитні ресурси у розмірі 22 000, 00 доларів США з оплатою по відсотковій ставці 11 відсотків річних.

Пунктом 3.1 Кредитного договору передбачено, що видача кредитних ресурсів за Кредитним договором проводиться на підставі письмової заяви Позичальника, за погодженням з Банком (а.с. 19).

Відповідно до п. 3.2 Позичальник зобов`язується повністю повернути кредитні ресурси, отримані за цим Договором до 15 вересня 2020 року. Погашення проводиться шляхом зарахування відповідної суми на Позичковий рахунок.

Позичальник зобов`язується щомісяця, в термін до 10 числа кожного місяця, здійснювати погашення позичкової заборгованості за виданими Кредитними ресурсами у розмірі 253,18 доларів США.

Відповідно до п. п. 4.1, 4.2 Кредитного договору Позичальник сплачує Банку проценти за користування Кредитним ресурсами у валюті кредиту, по процентній ставці 11,0 процентів річних. Нарахування процентів здійснюється за період з моменту списання Кредитних ресурсів з позикового рахунку Позичальника до моменту повернення кредитних ресурсів на позичковий рахунок. Нарахування процентів відбувається один раз в місяць на залишок заборгованості на Позичковому рахунку Позичальника за період з 01 по останнє число місяця.

Позичальник сплачує проценти за користування Кредитними ресурсами щомісяця, у строк до 10 числа кожного місяця, в складі до щомісячно Ануїтетного платежу, розмір якого встановлений п. 3.2. Вказаного договору. У строк до 10 числа кожного місяця сплачуються проценти, нараховані за попередній календарний місяць (пункт 4.3 Кредитного договору).

15 вересня 2005 року в забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за Кредитним договором між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 був укладений Договір поруки № 223/09. (а.с. 20-21)

Згідно умов вказаного Договору поруки поручитель ( ОСОБА_2 ) зобов`язується перед Кредитором (ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит») відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником ( ОСОБА_1 ) зобов`язань за кредитним договором № 223/09 від 15.09.2005, укладеним між кредитором та боржником , відповідно до якого боржникові наданий кредит у розмірі 22 000, 00 доларів США., зі сплатою 11, 00 % річних.

Пунктами 2.1, 2.2 Договору поруки передбачено, що у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, у тому числі по основному боргу, сплаті щомісячних процентів і підвищених процентів, сплаті комісійної винагороди, сплаті неустойки по основному боргу та процентам, а також по відшкодуванню всіх збитків.

15 вересня 2005 року в забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором, 15.09.2005 між ТОВ Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладено Іпотечний договір. (а.с. 36-38)

Згідно п.1. Іпотечного договору ОСОБА_1 передає в іпотеку ТОВ Банк «Фінанси та Кредит» наступне нерухоме майно: 2-х кімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею - 47, 2 кв.м, житловою площею - 32, 5 кв.м., надалі - «Предмет іпотеки».

Пункт 2 Іпотечного договору зазначає, що «Вищезазначена квартира передається в іпотеку, як забезпечення повернення Кредитних ресурсів, виданих за Кредитним договором № 223/09 від 15.09.2005 р. (Основне зобов`язання) на суму 22 000 (двадцять дві тисячі) доларів США строком до 15 вересня 2020 року, а також процентів за користування Кредитними ресурсами, виходячи з процентної ставки 11 процентів річних, комісійної винагороди за Основним зобов`язанням, неустойки за цим договором або за Основним зобов`язанням, враховуючи відшкодування збитків, завданих простроченням платежів за Основним зобов`язанням, відшкодування витрат по зверненню стягнення на Предмет іпотеки в повному обсязі, визначеному на момент фактичного задоволення вимог.

11 лютого 2015 року між Державною іпотечною установою та АТ Банк «Фінанси та Кредит» укладено Договір відступлення права вимоги № 17/4-В. (а.с. 22-25)

Пунктом 1.2 Договору відступлення первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває всі права вимоги за договорами (кредитними, іпотеки, поруки, тощо) вказаними у додатках до цього договору.

Згідно з пунктом 2.1 Договору відступлення п. 1.2. Договору набирає чинності в день прийняття Національним банком України рішення про віднесення Банку до категорії неплатоспроможних.

Постановою № 612 Національного Банку України від 17 вересня 2015 року ПАТ Банк «Фінанси та Кредит» віднесено до категорії неплатоспроможних.

Таким чином, починаючи з 17 вересня 2015 року Державна іпотечна установа набула усі права вимоги за Кредитним договором укладеного між Банком та ОСОБА_1 .

Згідно Договору відступлення права вимоги позивач набув право вимоги й за усіма договорами, укладеними в забезпечення виконання зобов`язань Позичальника за Кредитним договором.

Статтею 514 Цивільного кодексу України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За таких обставин, Державна іпотечна установа набула усі права за Кредитним договором, що належали первісному кредиторові, зокрема й право на нарахування відсотків за користування кредитними коштами.

15 жовтня 2015 року Державна іпотечна установа направила на адресу відповідача ОСОБА_1 повідомлення про відступлення права вимоги №7508/11/2, про що свідчать докази наявні в матеріалах справи. (а.с. 28-33)

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № 223/09 від 15.09.2005 станом на 10.06.2021 за ОСОБА_1 заборгованість складає 427 753, 44 грн., з яких: по сумі основного боргу - 268 447, 21 грн., прострочені відсотки за користування кредитом - 149 778, 63 грн., 3 % річних за порушення грошового зобов`язання - 9 527, 60 грн.

Станом на день подачі позову, сума заборгованості за Кредитним договором залишається несплаченою, що свідчить про небажання відповідачів виконувати свої зобов`язання за Кредитним договором та Договором поруки, у зв`язку з чим, Позивач вимушений звернутися до суду з позовом про солідарне стягнення заборгованості.

Доказів про погашення відповідачем ОСОБА_1 заборгованості суду не надано.

Отже, судом встановлено, що відповідач допустив невиконання умов договору та взятих на себе зобов`язань в частині повернення грошових коштів та сплати відсотків у встановлені договором порядку та строки.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Разом з тим, відповідально до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1048 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 16 січня 2019 року (справа №373/2054/16-ц, провадження №14-44) Велика Палата Верховного Суду виклала такий правовий висновок стосовно проблеми стягнення заборгованості в іноземній валюті: «гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику».

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, не суперечить чинному законодавству.

За змістом статей 525 та 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

У відповідності до ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України наслідками порушення Боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право Заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

За змістом статей 572, 575 ЦК України, іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (абзац третій статті 1 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно із частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Статтею 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно статті 543 ЦК України, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників), кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь кого з них окремо.

Станом на день подачі позову, сума заборгованості за кредитним договором залишається несплаченою, що свідчить про небажання відповідачів виконувати свої зобов`язання за кредитним договором та договором поруки, у зв`язку з чим, позивач звернувся до суду з позовом про солідарне стягнення заборгованості.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, та кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

В п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.

На підставі досліджених письмових доказів, наданих позивачем, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги Державної іпотечної установи засновані на законі та умовах укладеного договору, підписаного сторонами, обґрунтовані належними доказами та підлягають задоволенню шляхом стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь позивача заборгованості за кредитним Договором № 223/09 від 15.09.2005, укладеним між ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_1 .

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах - учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (Проніна проти України, №63566/00, пр.23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, у зв`язку з задоволенням позову в повному обсязі, з відповідачів підлягає стягненню на користь позивача, сплачений судовий збір в розмірі 6 416, 30 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 13, 15, 76-81, 133, 141, 192, 256, 263-265, 280-282 ЦПК України, ст.ст. 15, 524, 525, 526, 533, 543, 553, 554, 572, 575, 611, 625, 626, 628, 638, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит - задовольнити.

Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Державної іпотечної установи заборгованість за Кредитним договором з яких: по сумі основного боргу - 268 447,21 грн., прострочені відсотки за користування кредитом - 149 778, 63 грн., 3% річних за порушення грошового зобов`язання - 9 527,60 грн., а всього 427 753, 44 грн. (чотириста двадцять сім тисяч сімсот п`ятдесят три гривні 44 копійки).

Стягнути в рівних долях з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Державної іпотечної установи, судові витрати, пов`язані з оплатою судового збору з кожного окремо по 3 208, 15 грн. (три тисячі двісті вісім гривень 15 копійок).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільно-процесуальним законодавством.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 28.12.2021.

Найменування сторін:

Позивач - Державна іпотечна установа, код ЄДРПОУ 33304730, місцезнаходження: м. Київ, б-р. Лесі Українки, б. 34.

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Суддя В. В. Труханович