Рішення № 102234167, 01.12.2021, Троїцький районний суд Луганської області

Троїцький районний суд Луганської області

Справа № 433/445/20

Провадження №2/433/347/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.12.2021 року

Троїцький районний суд Луганської області у складі:

головуючого судді Суського О.І.,

за участю секретаря судового засідання Кіян А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні у залі суду в смт. Троїцьке цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Акціонерне товариство «Альфа-Банк» звернулось до Троїцького районного суду Луганської області з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якій просить стягнути солідарно з останніх заборгованість в розмірі 377257,73 грн., судовий збір в розмірі 5658,87 грн., та встановити подальші нарахування відповідно до умов кредитного договору до моменту виконання рішення відповідно до п.10 ст.265 ЦПК України. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між відповідачем ОСОБА_1 та АТ «Укрсоцбанк» 21.10.2007 року був укладений кредитний договір №550-3/1-000831, за умовами якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 45 450,00 євро зі сплатою процентів за користування кредитом, неустойки та інших передбачених Договором платежів в сумі, строки та на умовах, що передбачені додатком №1 до Договору. Банк свої зобов`язання виконав в повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит. В свою чергу, ОСОБА_1 , неналежно виконує взяті на себе зобов`язання, чим порушує істотні умови Договору, в результаті чого, станом на 23.01.2020 має заборгованість, яка складається з: 164543,98 - заборгованість за кредитом, 197274,71 грн. - заборгованість за відсотками, 55748,42 грн. - розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту, 62155,02 грн. - розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків, 7404,48 грн. - розмір інфляційних втрат за кредитом, 8034,56 грн. - розмір інфляційних втрат за відсотками. На забезпечення умов виконання кредитного договору №550-3/1-000831 від 21.10.2011 з ОСОБА_2 було укладено Договір поруки від 01.02.2007, відповідно до якого, ОСОБА_2 поручається за виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору власними коштами. У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 свого обов`язку по сплаті кредиту, у позивача виникло право задовольнити свої вимоги також і за рахунок поручителя - ОСОБА_2 .

Крім того, позивач вказує, що внаслідок реорганізації шляхом приєднання АТ «Укрсоцбанк» правонаступником усього майна, майнових прав та обов`язків є АТ «Альфа-Банк». Правонаступництво усього майна, майнових прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк» виникає у АТ «Альфа Банк» з дати затвердження Передавального акту загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» та рішенням єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк», а саме з 15.10.2019.

14 вересня 2020 року Троїцьким районним судом Луганської області було ухвалено заочне рішення по справі, яким позовні вимоги Акціонерного товариства «Альфа-Банк» задоволено частково, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованість в розмірі 377257,73 грн. (триста сімдесят сім тисяч двісті п`ятдесят сім гривень сімдесят три копійки), яка складається з: 164543,98 грн. - заборгованість за кредитом, 197274,71 грн. - заборгованість за відсотками, 7404,48 грн. - розмір інфляційних втрат за кредитом, 8034,56 грн. - розмір інфляційних втрат за відсотками.

Ухвалою Троїцького районного суду Луганської області від 03 червня 2021 року заочне рішення Троїцького районного суду Луганської області від 14 вересня 2020 року № 433/445/20 скасовано; справу призначено до розгляду в загальному порядку (а.с.130).

29 червня 2021 року від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Бурлакової Н.В. надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого остання просить відмовити у задоволені позовних вимог у зв`язку з пропуском строку позовної давності. Крім того, зазначила, що позивачем нараховані проценти за користування кредитом після спливу строку дії договору, що суперечить вимогам закону, безпідставно застосовано підвищену процентну ставку при розрахунку процентів за користування кредитом та незаконно нараховано інфляційні втрати (а.с.140-141).

29 червня 2021 року від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Іванова О.Ю. надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній просить відмовити у задоволені позовних вимог за необґрунтованістю та застосувати при вирішенні справи строк позовної давності. Зазначив, що строк дії поруки сплинув до подання позову до суду. Крім того, зазначив, що позивачем нараховані проценти за користування кредитом після спливу строку дії договору, що суперечить вимогам закону, безпідставно застосовано підвищену процентну ставку при розрахунку процентів за користування кредитом, вимогу про стягнення заборгованості за кредитним договором заявлено після спливу трирічного строку позовної давності та незаконно нараховано інфляційні втрати (а.с.149-152).

В судове засідання представник позивача не з`явився, суду надав клопотання про розгляд справи без його участі, за наявними в матеріалах справи документами, позов підтримує в повному обсязі (а.с.235-237).

Відповідач ОСОБА_2 та його представник Іванов О.Ю. у судове засідання не з`явились, в письмовій заяві просили розглянути справу без їх участі, доводи викладені у відзиві на позовну заяву підтримують, просили відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі та застосувати строк позовної давності ( а.с.233-234).

Відповідач ОСОБА_1 та її представник Бурлакова Н.В. у судове засідання не з`явились, в письмовій заяві просили розглянути справу без їх участі, за наявними у справі матеріалами та відмовити у задоволені позовних вимог у зв`язку з пропуском строку позовної давності ( а.с.238-240).

Суд, дослідивши надані докази, приходить до переконання, що позов не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до Рішення № 5/2019 єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк» від 15.10.2019 р. та Протоколу № 4/2019 позачергових загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк» від 15.10.2019 р., АТ «Альфа-Банк» є правонаступником усього майна, майнових прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк» (який в свою чергу є правонаступником ПАТ «Укрсоцбанк») з 15.10.2019 р. (а.с.32- 37).

01.02.2007 між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії №550-3/1-000831, згідно умов якого позивач надав відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти (а.с.4-7).

Згідно п. 1.1.1 статті 1 даного договору, надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами (траншами) на умовах, визначених Договором в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості до 45450,00 доларів США, зі сплатою 12,0 % процентів річних (а.с.4).

18.03.2009 між АКБ СР «Укрсоцбанк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду №1 про внесення змін до договору відновлювальної кредитної лінії №550-3/1-000831 від 01.02.2007 про порядок погашення заборгованості (а.с.17).

07.05.2009 між АКБ СР «Укрсоцбанк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду №2 про внесення змін до договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №550-3/1-000831 від 01.02.2007 про порядок погашення заборгованості (а.с.18).

21.10.2011 між ПАТ «Укрсоцбанк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено Договір про внесення змін № 1 до договору невідновлювальної кредитної лінії №550-3/1-000831 від 01.02.2007, відповідно до умов якого, погашення заборгованості по кредиту, яка станом на дату укладення цього договору становить 323946,44 грн. здійснюватиметься відповідно до встановленого в договорі порядку, до 21 числа кожного місяця, починаючи з листопада 2011 року, зі сплатою за користування кредитом процентної ставки 13,5 % річних з кінцевим терміном погашення заборгованості по Кредиту до 21.01.2017 на умовах, визначених Договором (а.с.8-16).

З метою забезпечення належного виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором, між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки від 01.02.2007, відповідно до умов якого, поручитель відповідає як солідарний боржник всім своїм майном (а.с.21).

21.10.2011 між ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Додаткову угоду №2 про внесення змін до договору поруки від 01.02.2007 (а.с.22-23).

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, станом на 23.01.2020 сума заборгованості по Договору складає 495161,17 грн., в тому числі: 164543,98 грн. - заборгованість за кредитом, 197274,71 грн. - заборгованість за відсотками, 55748,42 грн. - розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту, 62155,02 грн. - розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків, 7404,48 грн. - розмір інфляційних втрат за кредитом, 8034,56 грн. - розмір інфляційних втрат за відсотками (а.с.29-31).

Проте, в позовній заяві позивач просить стягнути заборгованість за кредитним договором в розмірі 377257,73 грн. без врахування пені за несвоєчасне повернення кредиту - 55748,42 грн. та пені за несвоєчасне повернення відсотків - 62155,02 грн. (а.с.3).

Правовідносини сторін є договірними, які виникли з кредитного договору та які регулюються наступними нормами матеріального права.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту, а згідно ст. 530 ЦК України - якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Позивач свої зобов`язання за Договором та угодою виконав в повному обсязі, про що зазначив у своєму позові.

Згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Виходячи з припису абз.2 ч.1 ст.1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості, суд погоджується з нарахованим банком розміром заборгованості за тілом кредиту у розмірі 164543,98 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення відсотків за користування кредитом, суд погоджується з доводами представників відповідачів, викладеними у відзивах на позовну заяву щодо неправомірності нарахування відсотків після спливу строку дії договору та зазначає таке.

Позивачем пред`явлено вимогу про стягнення відсотків за користування кредитом у розмірі 197274,71 грн., розрахованих за період з 22.02.2012 року до 18.12.2019 року.

За умовами укладеного сторонами договору, строк кредитування спливав 31.01.2017 року.

Таким чином, відповідно до абз.2 ч.1 ст.1048 ЦК України, з наступного дня після закінчення строку кредитування, а саме з 01.02.2017 припинилось право позивача на нарахування процентів за користування кредитом.

У зв`язку з цим нарахування відсотків за користування кредитом за період з 01.02.2017 року до 18.12.2019 року в розмірі 103110,98 грн. є необґрунтованим.

Поряд з цим, суд не приймає доводи відповідачів, викладені у відзивах на позовну заяву щодо безпідставного збільшення розміру процентної ставки у період з 01.06.2014 до 31.01.2017, оскільки, відповідно до п.3.2. договору про внесення змін №1 до Договору невідновлювальної кредитної лінії №550-3/1-000831 від 01.02.2007 від 21 жовтня 2011 року (а.с.8), починаючи з другого року від дати укладення цього договору, процентна ставка за кредитом є плаваючою, тобто змінною, її загальний розмір переглядається кредитором щорічно 01 жовтня, починаючи з 01 жовтня 2012 року. При змінні розміру Базової процентної ставки кредитування Національним банком України протягом поточного річного періоду користування кредитом, розмір процентної ставки за кредитом зміні не підлягає до завершення поточного річного періоду користування кредитом. Підпунктом 3.2.1. передбачено, що новий розмір плаваючої процентної ставки за кредитом встановлюється кредитором 01 жовтня кожного річного періоду ,починаючи з 2-го року від дати укладання цієї додаткової угоди, без укладання відповідного договору про внесення змін до Договору кредиту між сторонами.

Щодо позовної вимоги про стягнення розміру інфляційних витрат за кредитом у розмірі 7404,48 грн. та інфляційних витрат за відсотками у розмірі 8034,56 грн. суд зазначає наступне.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18).

У Законі України від 03 липня 1991 року №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" зазначено, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення, невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

У рішенні Верховного Суду України від 28 березня 2012 року у справі №6-36736вов10 висловлена правова позиція, що індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.

Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає.

Отже, норма ч.2 ст.625 ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає.

Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01 березня 2017 року у справі №6-284цс17 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 липня 2020 року у справі №296/10217/15-ц (провадження №14-727цс19).

Так, кредитний договір було укладено в іноземній валюті - євро, про що зазначено в самому кредитному договорі, проте, відповідно до договору про внесення змін №1 до Договору невідновлювальної кредитної лінії №550-3/1-000831 від 01.02.2007 від 21 жовтня 2011 року (п.1) сторони змінили валюту кредиту, та перевели суму кредиту в гривню.

Таким чином, враховуючи зміну валюти кредиту на національну валюту - гривню, суд не може погодитися з доводами представників відповідачів, викладеними у відзивах на позовну заяву відповідно до яких, нарахування інфляційних втрат на вказану заборгованість не відповідає чинному законодавству України, та дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем інфляційних витрат за кредитом та нарахованими відсотками.

Щодо вимог позивача про стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_2 , суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Таким чином закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Окрім того, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі №604/156/14-ц від 10.04.2019 року встановлено, що порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України). Отже, умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов`язань боржника за основним договором або до виконання поручителем зобов`язань боржника за основним договором, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому у цьому випадку має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов`язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором. Тому і право кредитора, і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, у тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може. Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах, зокрема від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18) та від 20 березня 2019 року у справі № 1411/3467/12 (провадження № 14-594цс18).

У спірному кредитному договорі визначений кінцевий термін повернення заборгованості по кредиту до 31 січня 2017 року. З позовною заявою про стягнення заборгованості за кредитним договором позивач звернувся 11.03.2020, що підтверджуються датою на поштовому конверті при передачі позову у відділення поштового зв`язку (а.с.60).

Отже, погоджуючись з позицією представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Іванова О.Ю., суд дійшов висновку, що даний позов направлений банком до суду поза строком пред`явлення вимог до поручителя ОСОБА_2 , у зв`язку з чим, в частині позовних вимог про стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_2 , слід відмовити.

Таким чином, судом встановлено, що заборгованість ОСОБА_1 за договором про надання відновлювальної кредитної лінії №550-3/1-000831 від 01.02.2007, станом на 23.01.2020 складає 274146,75 грн., в тому числі: 164543,98 грн. - заборгованість за кредитом, 94163,73 грн. - заборгованість за відсотками, 7404,48 грн. - розмір інфляційних втрат за кредитом, 8034,56 грн. - розмір інфляційних втрат за відсотками.

У відзиві на позовну заяву заявлено про застосування позовної давності, посилаючись на те, що строк кредитування закінчився 31 січня 2017 року, а з даним позовом до суду позивач звернувся лише 28.02.2020, тобто після закінчення трирічного строку позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із частиною 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.257 ЦПК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Частинами першою та третьою статті 264 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Як вбачається з Договору про надання відновлювальної кредитної лінії (зі змінами та доповненнями) №550-3/1-000831 від 01.02.2007 кінцевим терміном погашення всіх траншів кредиту вказано 31 січня 2017 року, отже з цього дня у позивача виникло право на звернення до суду з вказаним позовом. В той же час, позивач звернувся до суду з даним позовом 11.03.2020, що виходить за межі позовної давності.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, оскільки позивачу відмовлено в позові, то судові витрати не відшкодовуються.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 510, 512, 514, 525-527, 543, 554, 610, 611, 625, 1048, 1049, 1054 ЦК України, ст.ст. 13, 76, 141, 247, 258, 263-265, 268, 273, 280-283, 354, 355 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Луганського апеляційного суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Акціонерне товариство «Альфа-Банк», вул.Велика Васильківська, 100, м.Київ, 03150, МФО 300346, код ЄДРПОУ 23494714, п/р № НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Суддя О.І. Суський

01.12.21