Рішення № 102229200, 24.12.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/13173/21Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Канигіної Т.С., розглянувши за правилами загального позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, попередження, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

19.10.2021 ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, попередження, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної фіскальної служби України у Полтавській області від 24.09.2021 № 100-о "Про звільнення ОСОБА_1 ";

- визнати протиправним та скасувати "Попередження про наступне звільнення ОСОБА_1 " від 26.07.2021 Головного управління ДФС у Полтавській області;

- поновити позивача на посаді заступника начальника оперативного відділу Управління боротьби з фінансовими злочинами Головного управління ДФС у Полтавській області з 27.09.2021;

- стягнути з Головного управління ДФС у Полтавській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно звільнено ОСОБА_1 через скорочення штатів у запас (з постановкою на військовий облік) відповідно до підпункту "г" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.10.2021 справу прийнято до провадження. Розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 17.11.2021 /а.с. 16-17/.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому просить суд відмовити в задоволені позовних вимог, зазначивши, зокрема, що реорганізація ДФС України розпочалася з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України "Про утворення Державної податкової служби та Державної митної служби України" від 18.12.2018 №1200, пунктом 1 якої передбачено утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України шляхом реорганізації Державної фіскальної служби шляхом поділу.

17.11.2021 позивач скористався правом подачі відповіді на відзив, надавши додаткові аргументи у справі.

Протокольною ухвалою суду від 17.11.2021 відкладено підготовче засідання на 01.12.2021 для надання додаткових доказів /а.с. 41/.

Протокольною ухвалою суду від 01.12.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.12.2021 /а.с. 59/.

Протокольною ухвалою суду від 08.12.2021 вирішено перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач з 26.08.1997 проходив службу в органах податкової міліції на посадах рядового та начальницького складу, що відповідачем не оспорюється.

З матеріалів справи вбачається, що 26.07.2021 позивача попереджено про наступне звільнення на підставі підпункту "г" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114, у зв`язку з повним скороченням штатів, за відсутністю можливості подальшого використання на службі /а.с. 27/.

Наказом т.в.о. начальника, голови Комісії з реорганізації Головного управління ДФС у Полтавській області від 24.09.2021 №100-о звільнено з посади та зі служби у податковій міліції заступника начальника оперативного відділу Управління боротьби з фінансовими злочинами Головного управління ДФС у Полтавській області підполковника податкової міліції ОСОБА_1 (М-110740) 27.09.2021 через скорочення штатів у запас (з постановкою на військовий облік) відповідно до підпункту "г" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114 із змінами та доповненнями. Визначено, що вислуга років ОСОБА_1 станом на 27.09.2021 в календарному обчисленні складає 24 роки 01 місяць 01 день, у пільговому обчисленні складає 24 роки 08 місяців 29 днів.

Крім того, зазначено про виплату позивачу грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей" зі змінами та доповненнями. Строк безперервної календарної служби для визначення розміру грошової допомоги становить 24 роки 01 місяць 01 день. Також визначено виплатити грошову компенсацію за невикористані чергові відпустки у кількості: за 2017 рік - 18 діб, за 2020 рік - 31 доба та за 2021 рік - 16 діб /а.с. 28-29/.

Не погодившись із попередженням про звільнення та, відповідно, зі звільненням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з пунктом 353.1 статті 353 Податкового кодексу України особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Порядок та умови проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ регламентується Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1191 № 114 (далі – Положення № 114), згідно з пунктом 8 якого дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема у зв`язку зі скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.

У підпункту "г" пункту 64 Положення № 114 визначено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Пунктом 10 Положення № 114 встановлено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов`язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов`язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Суд зазначає, що під час вирішення адміністративних спорів із публічної служби пріоритетними для застосування є норми спеціальних законів, а в питаннях, не врегульованих спеціальним законодавством, підлягають застосуванню норми трудового законодавства.

Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Отже, до спірних правовідносин щодо звільнення працівників податкової міліції через скорочення штату мають застосовуватись норми Кодексу законів про працю України.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною четвертою статті 36 КЗпП України визначено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Так, скорочення чисельності передбачає звільнення працівників, натомість скорочення штату – зменшення кількості або ліквідацію певних посад, спеціальностей, професій тощо. При цьому одночасно можуть вводитись інші посади, спеціальності, професії тощо, у результаті чого кількість працівників може і не зменшуватись, а в окремих випадках навіть збільшуватись.

Судом встановлено, що позивача звільнено з публічної служби через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Відповідно до статті 40 КЗпП України звільнення з цих підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Як роз`яснено Пленумом Верховного Суду України у пункті 19 постанови №9 від 06.11.1992 "Про практику розгляду судами трудових спорів", розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше) дія трудового договору працівника продовжується (частина третя статті 36 Кодексу законів про працю України). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).

Стосовно до правил пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України може бути розірвано трудовий договір при відмові працівника укласти договір про повну матеріальну відповідальність з поважних причин (або коли раніше виконання обов`язків за трудовим договором не вимагало укладення договору про повну матеріальну відповідальність), а також з особою, що приймалась для заміщення відсутнього працівника, але пропрацювала більше чотирьох місяців, при поверненні цього працівника на роботу, якщо відсутня можливість переведення з її згоди на іншу роботу. В усіх випадках звільнення за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою III-А Кодексу законів про працю України.

З матеріалів справи вбачається, що скорочення посади позивача – заступника начальника оперативного відділу Управління боротьби з фінансовими злочинами Головного управління ДФС у Полтавській області відбулось на підставі наступного.

Як зазначено відповідачем у відзиву, відповідно до пункту 12 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постанови Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 № 1074 (далі – Порядок № 1074), орган виконавчої влади, утворений в результаті реорганізації, здійснює повноваження та виконує функції у визначених Кабінетом Міністрів України сферах компетенції з дня набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення таким органом повноважень та виконання функцій органу виконавчої влади, що припиняється.

Реорганізація ДФС України, у тому числі ГУДФС у Полтавській області, розпочалася з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 № 1200 "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України", пунктом 1 якої передбачено утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України шляхом реорганізації Державної фіскальної служби шляхом поділу.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 682-р погоджена пропозиція Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення Державною податковою службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 227 "Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України" функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на Державну податкову службу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.09.2019 № 846 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" затверджені зміни, а саме: у пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 № 1200 "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України" в абзаці другому слова "державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску" виключено; доповнено пункт абзацами такого змісту, зокрема: Підрозділи податкової міліції у складі Державної фіскальної служби продовжують здійснювати повноваження та виконувати функції. У постанові Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 № 537 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" пункт 3 після слів "Державної податкової служби" доповнено словами "та центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов`язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України". У розпорядженні Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 682 "Питання Державної податкової служби" слова "державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на Державну податкову службу" виключено.

З урахуванням наведено, за доводами відповідача, у складі Головного управління ДФС у Полтавській області діяли лише підрозділи податкової міліції, реалізацію державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування покладено на Державну податкову службу.

Пунктом 9 прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Бюро економічної безпеки України" від 28.01.2021 № 1150-IX, який набрав чинності 25.03.2021, було передбачено, що Бюро економічної безпеки України розпочинає свою діяльність не пізніше шести місяців з дня набрання чинності цим Законом, тобто до 25.09.2021.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2021 № 510 "Про утворення Бюро економічної безпеки України" постановлено утворити Бюро економічної безпеки України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України; внесено зміни до схеми спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади Кабінетом Міністрів України через відповідних членів Кабінету Міністрів України, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади".

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20.08.2021 № 977-р "Про призначення ОСОБА_2 Директором Бюро економічної безпеки України" призначено Мельника Вадима Івановича Директором Бюро економічної безпеки України строком на п`ять років.

23.08.2021 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстровано Бюро економічної безпеки України (код ЄДРПОУ 44168316).

Проте пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до статті 11 Закону України "Про валюту і валютні операції" щодо виконання банками функцій агентів валютного нагляду" від 22.09.2021 №1774-IX внесено зміни, зокрема, у розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Бюро економічної безпеки України": у пункті 9 та підпункті 2 пункту 10 слово "шести" замінено словом "восьми".

Згідно з пунктом 1 розділу II "Прикінцеві положення" Закону №1774-IX цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, але не раніше дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань діяльності Національного банку України", крім пункту 2 цього розділу, який набирає чинності 25.09.2021, але не раніше дня опублікування цього Закону.

09.10.2021 у газеті "Голос України" 09.10.2021 був опублікований Закон №1774-IX.

При цьому, у пункті 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону №1774-IX визначено, що положення пункту 3 цього розділу застосовуються з 25.09.2021.

Крім того, згідно з наказом Державної фіскальної служби України від 24.05.2019 № 2-рг затверджено План заходів з проведення реорганізації Державної фіскальної служби.

Водночас, наказом Державної фіскальної служби України від 27.09.2021 №34-рг внесені зміни до наказу ДФС від 24.05.2019 № 2-рг, а саме: у пункті 1 після слова "реорганізація" доповнено словами "(ліквідація)".

Відповідно до частини першої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

У пункті 1 Порядку № 1074 зазначено, що цей Порядок визначає механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів.

Згідно з пунктами 2-5 цього Порядку органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються або ліквідуються Кабінетом Міністрів України за поданням Прем`єр-міністра України.

Пропозиція щодо творення, реорганізації або ліквідації органу виконавчої влади вноситься Прем`єр-міністрові України членом Кабінету Міністрів України з урахуванням пріоритетів діяльності Кабінету Міністрів України, необхідності забезпечення здійснення повноважень органів виконавчої влади і недопущення дублювання їх повноважень та містить:

у разі утворення органу виконавчої влади - обґрунтування щодо основних завдань та функцій такого органу, відповідні фінансово-економічні розрахунки з визначенням джерел покриття витрат, пов`язаних з його функціонуванням;

у разі реорганізації органу виконавчої влади - обґрунтування щодо неможливості або недоцільності виконання відповідних завдань та функцій таким органом, визначення шляху реорганізації (злиття, приєднання, поділ, перетворення), а також відповідні фінансово-економічні розрахунки;

у разі ліквідації органу виконавчої влади - обґрунтування щодо доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такого органу або передачі їх іншим органам виконавчої влади.

Орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу виконавчої влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох органів виконавчої влади.

Орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

З огляду на наведені положення законодавства, можна дійти висновку, що існує реорганізація відповідного органу (юридичної особи) або ліквідація.

Верховний Суд України у постановах від 17.10.2011 (справа №21-237а11), від 28.10.2014 (справа №21-484а14), від 19.01.2016 (справа №810/1783/13-а) неодноразово висловлював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде про його реорганізацію. Отже, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Проте згідно з наказом Державної фіскальної служби України від 24.05.2019 № 2-рг (з урахуванням внесених змін наказом Державної фіскальної служби України від 27.09.2021 №34-рг) затверджено План заходів з проведення реорганізації (ліквідація) Державної фіскальної служби.

Як вищенаведено, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

При цьому відповідачем не надано до суду належних, достовірних та достатніх доказів скорочення штатів.

Виходячи з приписів частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Отже, у цьому випадку відповідна сторона не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, недотримання відповідачем процедури та з урахуванням відсутності підстав для звільнення не може свідчити про законність оскаржуваного попередження про наступне звільнення ОСОБА_1 від 26.07.2021 та оскаржуваного наказу від 24.09.2021 № 100-о про звільнення позивача згідно з підпунктом "г" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штату - при відсутності можливості подальшого використання по службі).

Згідно із частиною першою статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Оскільки судом встановлено факт незаконного звільнення ОСОБА_1 , позивач підлягає поновленню саме на тій посаді, з якої його звільнено за спірним наказом, а саме: на посаді заступника начальника оперативного відділу Управління боротьби з фінансовими злочинами Головного управління ДФС у Полтавській області.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 241-1 Кодексу законів про працю України строки виникнення і припинення трудових прав та обов`язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.

Пунктом 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зазначається, що днем звільнення вважається останній день роботи.

Отже, день звільнення – це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах з роботодавцем.

Оскільки наказом т.в.о. начальника, голови Комісії з реорганізації Головного управління ДФС у Полтавській області від 24.09.2021 №100-о звільнено з посади та зі служби у податковій міліції заступника начальника оперативного відділу Управління боротьби з фінансовими злочинами Головного управління ДФС у Полтавській області підполковника податкової міліції ОСОБА_1 27.09.2021, то позивача слід поновити на посаді з дня, наступного за днем звільнення, тобто з 28.09.2021.

Статтею 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 24 Положення № 114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 (справа № 21-395а13) зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Для обчислення середнього заробітку працівника за час вимушеного прогулу застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (надалі – Порядок №100).

Відповідно до 1 пункту Порядку виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу податкової міліції, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 17.07.2018 № 616, цей Порядок визначає механізм нарахування та виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу податкової міліції, а також визначає форму та порядок видачі грошових атестатів.

Згідно з пунктом 4 розділу XII "Грошове забезпечення у разі звільнення зі служби та у разі поновлення на службі осіб начальницького складу податкової міліції" зазначеного Порядку особам начальницького складу податкової міліції, звільненим з органів ДФС, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, за визначений час вимушеного прогулу грошове забезпечення нараховується виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення, помноженого на кількість календарних днів періоду вимушеного прогулу.

З огляду на наведене, з урахуванням того, що посада позивача (заступник начальника оперативного відділу Управління боротьби з фінансовими злочинами Головного управління ДФС у Полтавській) відноситься до посад начальницького складу податкової міліції, підлягає застосуванню Порядок № 616, а не Порядок № 100.

Так, згідно з пунктом 2 розділу І Порядку № 616 одноденний розмір грошового забезпечення - місячне грошове забезпечення, поділене на кількість календарних днів місяця настання події. Місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, встановлене на дату настання події, без урахування одноразових додаткових видів грошового забезпечення. При цьому до місячного грошового забезпечення премія включається у розмірі, нарахованому у місяці, що передує події.

У пункті 3 розділу І Порядку № 616 наведено, що грошове забезпечення осіб начальницького складу податкової міліції (крім курсантів навчального закладу ДФС) складається з: 1) посадового окладу; 2) окладу за спеціальним званням; 3) щомісячних додаткових видів грошового забезпечення: надбавок за вислугу років, за особливості проходження служби, за спортивне звання, за почесне звання, за виконання функцій державного експерта з питань таємниць, за службу в умовах режимних обмежень; доплати за науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук) або доктора наук; доплати за вчене звання; премій; 4) одноразових додаткових видів грошового забезпечення: матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань; допомоги для оздоровлення.

Відповідно до довідок Головного управління ДФС у Полтавській області від 25.11.2021 та 13.12.2021 одноденний розмір грошового забезпечення позивача становить 459,08 грн, що сторонами не оспорюється.

Отже, стягненню з Головного управління ДФС у Полтавській області на користь позивача підлягає грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 28.09.2021 по 24.12.2021 у розмірі 40399,04 грн (459,08 грн х 88 календарних днів), з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243-246, 250, 255, 295, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36000, код ЄДРПОУ 39461639) про визнання протиправним та скасування наказу, попередження, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати попередження про наступне звільнення ОСОБА_1 Головного управління ДФС у Полтавській області від 26.07.2021.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДФС України у Полтавській області від 24.09.2021 № 100-о "Про звільнення ОСОБА_1 " з 27.09.2021.

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника оперативного відділу Управління боротьби з фінансовими злочинами Головного управління ДФС у Полтавській області з 28.09.2021.

Стягнути з Головного управління ДФС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36000, код ЄДРПОУ 39461639) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 28.09.2021 по 24.12.2021 у розмірі 40399,04 грн, з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на службі та виплати грошового забезпечення за один місяць.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.С. Канигіна