Ухвала суду № 102224501, 24.12.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

24 грудня 2021 року м. Київ№ 640/305/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом KSANKO s.r.o. (10400, Чеська Республіка, м. Прага-10, район Пітковіце, вул. Кременачова, 90/6) до Національного антикорупційного бюро України (03035, м. Київ, вул. Василя Сурикова, 3) про визнання протиправними дій, -

В С Т А Н О В И В:

KSANKO s.r.o. звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд визнати протиправними дії Національного антикорупційного бюро України, що полягали у направленні до правоохоронних органів Чеської Республіки повідомлень з недостовірною інформацією про причетність компанії KSANKO s.r.o. до вчинення кримінальних правопорушень у формі розкрадання та незаконного привласнення грошових коштів Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" в особливо великих розмірах.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 640/305/20 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

03.02.2020 до суду від представника відповідача Клименка Є.С. надійшло клопотання про закриття провадження у справі на підставі пункту першого частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначив, що оскарження дій/рішень детектива Національного бюро, вчинених під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні (у тому числі, пов`язаних з міжнародним співробітництвом), здійснюється у порядку, визначеному КПК України, і не може бути предметом оскарження в адміністративному суді.

02.03.2020 до суду від представника позивача Остапенка Д.М. надійшли заперечення проти клопотання про закриття провадження у справі, яке мотивовано тим, що компанія KSANKO s.r.o. не є фігурантом жодного кримінального провадження, здійснюваного відповідачем на території України, а тому не має жодних юридичних можливостей для звернення навіть до слідчого судді, не кажучи вже про відсутність чіткої юридичної процедури для оскарження. Звертає увагу, що позов компанії KSANKO s.r.o. має бути розглянутий в межах адміністративної юрисдикції, оскільки позивачем оскаржуються дії Національного антикорупційного бюро України не як органу досудового розслідування, а як офіційного органу державної влади України, що вийшов за межі наданих повноважень під час міждержавних відносин.

Вивчивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Так, у пункті 24 рішення від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що фраза "судом встановленим законом" поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

За визначенням частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України:

- адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;

- публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;

- суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

1-1) спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом;

6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;

8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;

10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;

11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про оборонні закупівлі", крім спорів, пов`язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель та спрощеного відбору без застосування електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю;

12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень";

13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років";

14) спорах із суб`єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства;

15) спорах, що виникають у зв`язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу.

Наведеними положеннями процесуального закону окреслюється перелік повноважень адміністративного суду при вирішенні питання про правомірність рішень, дій чи бездіяльності осіб, яким делеговані повноваження зі здійснення владних (публічно-владних) управлінських функцій.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні публічно-владних управлінських функцій, які він повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Слід звернути увагу, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий, однак, сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ, необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з даним позовом, позивач зазначив, що у червні 2018 року Фінансовий аналітичний уряд Чеської Республіки отримав повідомлення від Національного антикорупційного бюро України про здійснення в Україні досудового розслідування щодо діяльності Державного підприємства "Завод "Електроважмаш", яке уклало із позивачем низку постачальних контрактів. У повідомленні, серед іншого, йшлося про незаконність одержання позивачем грошових коштів від українського підприємства, а також стверджувалось про фіктивний характер його діяльності. На підставі зазначеного повідомлення поліція Чеської Республіки 06.06.2018 порушила кримінальну справу № KRPA-207749-136/TC-2018-001491-FAU за ознаками легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом. На переконання позивача, дії відповідача по направленню до правоохоронних органів Чеської Республіки компрометуючої інформації щодо компанії KSANKO s.r.o. суперечать Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Конституції України. Крім того, позивач стверджує про відсутність у відповідача повноважень, передбачених Законом України "Про Національне антикорупційне бюро", надавати правоохоронним органам іноземної держави недостовірну інформацію щодо фізичних та юридичних осіб, які не є суб`єктами кримінальних розслідувань.

Відповідно до частини першої статті 1 Кримінального процесуального кодексу України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Згідно з пунктом 10 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України кримінальним провадженням є досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

За своєю правовою природою кримінальне провадження становить єдиний комплекс вчинюваних в установленому Кримінального процесуального кодексу порядку дій, у межах якого органи досудового розслідування і суд здійснюють функцію притягнення особи до кримінальної відповідальності. Зокрема, таке провадження включає встановлені законом процедури одержання доказів, гарантії законності цих процедур, а також право особи в установлений КПК спосіб оспорювати правомірність відповідних процесуальних дій та/або рішень у контексті реалізації свого права на захист.

Право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, що належить до загальних засад кримінального провадження, згідно з частиною першою статті 24 Кримінально процесуального кодексу України, кожному гарантується в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, детективами Національного бюро здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52017000000000766 від 08.11.2017 за ознаками складу злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209, ч. 2 ст. 364 КК України, в межах якого досліджується факт зловживання своїм службовим становищем службовими особами державного підприємства "Завод "Електроважмаш" та компанії KSANKO s.r.o., які упродовж 2017-2018 років всупереч інтересам державного підприємства, з метою одержання неправомірної вигоди для себе та іншої юридичної особи, протиправно відмовили литовським підприємствам UAB "Elektrenu energetikos remontas" та UAB "Baltijos tiekimas" у прямому постачанні запасних частин для капітального ремонту Круоніської ГАЕС по ринкових цінах. Водночас ДП "Завод "Електроважмаш" указаний товар по заниженій ціні продавало пов`язаній компанії KSANKO s.r.o., яка в свою чергу реалізувала цей товар литовській компанії UAB "Elektrenu energetikos remontas" удвічі дорожче, тобто вже по ринковій ціні. Внаслідок указаних протиправних дій державі в особі ДП "Завод "Електроважмаш" спричинено збитки на суму понад 600 тис. євро.

За змістом статті 542 Кримінального процесуального кодексу України міжнародне співробітництво під час кримінального провадження полягає у вжитті необхідних заходів з метою надання міжнародної правової допомоги шляхом вручення документів, виконання окремих процесуальних дій, видачі осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, тимчасової передачі осіб, перейняття кримінального переслідування, передачі засуджених осіб та виконання вироків. Міжнародним договором України можуть бути передбачені інші, ніж у цьому Кодексі, форми співробітництва під час кримінального провадження.

Так, між Урядом України та Урядом Чеської Республіки 30.06.1997 укладено Угоду про співробітництво у боротьбі з організованою злочинністю, тероризмом та незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин.

Згідно зі статтею 2 Угоди компетентні органи Договірних Сторін, тобто з української сторони - Міністерство внутрішніх справ, Генеральна прокуратура, Служба безпеки, Державний комітет у справах охорони державного кордону, Державний митний комітет та Державний комітет у справах національностей і міграцій, а з чеської сторони - Міністерство внутрішніх справ та Міністерство фінансів, будуть організовувати зустрічі фахівців з метою оцінки співробітництва, а також його поліпшення.

З метою реалізації положень цієї Угоди компетентні органи Договірних Сторін можуть укладати Протоколи, визначаючи конкретні напрями співробітництва, включаючи способи зв`язку.

Статтею 3 вказаної Угоди передбачено, що у ході співробітництва відповідно до цієї Угоди обов`язковим є дотримання правових норм держави, до якої звертаються по допомогу. На прохання Договірної Сторони, що звертається по допомогу, можуть бути використані процесуальні норми запитуючої Договірної Сторони, якщо вони не суперечать правовим нормам держави, до якої звертаються по допомогу.

З метою координації діяльності при розкритті злочинів компетентні органи Договірних Сторін можуть відряджати своїх працівників на територію держави іншої Договірної Сторони.

Відповідно до статті 4 Угоди з метою охорони персональних даних про особу (далі - "дані"), які взаємно передаються, в межах співробітництва Договірних Сторін згідно з внутрішніми правовими нормами держав необхідно дотримуватися таких умов:

1) Договірна Сторона, яка отримала дані, може ними користуватися лише з метою та за умов, визначених Договірною Стороною, яка надала дані;

2) Договірна Сторона, яка отримала дані, на прохання Договірної Сторони, що їх надала, подає інформацію щодо застосування отриманих даних і результатів, яких досягнуто за їхньою допомогою,

3) дані можуть передаватися тільки компетентним органам.

Надання даних відомостей іншим органам можливе лише на підставі письмової згоди Договірної Сторони, яка надала ці дані;

4) Договірна Сторона, що надає дані, повинна дбати про їхню достовірність, а також про те, наскільки їхнє надання потрібне й доцільне. При цьому необхідно дотримуватись правових норм держави іншої Договірної Сторони, які можуть обмежувати надання даних. Якщо додатково буде визначено, що були надані недостовірні дані або дані, які не мали б надаватися, необхідно негайно повідомити про це Договірну Сторону, що ці дані отримала. Остання мусить недостовірні дані виправити або знищити, якщо йдеться про дані, що не мали б надаватися;

5) особі, щодо якої надійшли дані, буде на її вимогу надана інформація про передані дані, а також про заплановане їх використання за умови, що такі дії дозволені правовими нормами держави Договірної Сторони, яка надала відомості на вимогу особи, якої вони стосуються;

6) Договірна Сторона, що надає дані, повідомляє при їхній передачі іншій Договірній Стороні про строки знищення цих даних, визначені правовими нормами своєї держави. Незалежно від цих строків необхідно знищити дані про особу, якої вони стосуються, якщо вони вже не є потрібні. Необхідно поінформувати Договірну Сторону, що надала дані, про їхнє знищення та про його причини. У разі закінчення строку дії цієї Угоди необхідно всі одержані дані знищити;

7) Договірні Сторони повинні вести облік даних, що були передані, прийняті та знищені;

8) Договірні Сторони повинні ретельно оберігати дані від несанкціонованого доступу, необґрунтованих змін і розголошення.

За змістом частин першої - другої статті 544 Кримінального процесуального кодексу України за відсутності міжнародного договору України міжнародна правова допомога чи інше співробітництво може бути надано на підставі запиту іншої держави чи запитано на засадах взаємності.

Уповноважений (центральний) орган України, направляючи до такої держави запит, письмово гарантує запитуваній стороні розглянути в майбутньому її запит про надання такого самого виду міжнародної правової допомоги.

Частиною третьою статті 545 Кримінального процесуального кодексу України встановлено, що Офіс Генерального прокурора та Міністерство юстиції України у триденний строк надсилають до Національного антикорупційного бюро України отримані (надані) у рамках надання міжнародної правової допомоги матеріали, які стосуються фінансових та корупційних кримінальних правопорушень, у вигляді довідки.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що міжнародне співробітництво під час кримінального провадження полягає у вжитті необхідних заходів з метою надання міжнародної правової допомоги шляхом, зокрема, вручення документів, виконання окремих процесуальних дій.

Матеріалами справи підтверджено, що досудове слідство по кримінальному провадженню № 52017000000000766 триває, а тому скерування відповідачем до уповноважених осіб Чеської Республіки запитів про міжнародну правову допомогу узгоджується з наведеними вище нормами Кримінального процесуального кодексу України.

У рішенні Конституційного Суду України від 23.05.2001 № 6-рп/2001 зазначено, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами Кримінально-процесуального кодексу України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу-підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.

Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України, оскільки діяльність посадових осіб органів міліції, прокуратури має свої особливості і не належить до управлінської сфери.

Також, як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2011 № 19-рп правовідносини, що мають місце під час розгляду заяв про злочини, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними. Тому перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність вказаних суб`єктів владних повноважень має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23.01.2019 по справі № 802/1335/17-а (провадження № 11-853апп18) зазначила, що з`ясування законності проведення слідчих дій у кримінальному провадженні, яке не припинено, судом адміністративної юрисдикції здатне призвести до передчасного вирішення питань, які підлягають розв`язанню судом під час розгляду кримінальної справи по суті. Така ситуація може негативно відбитися на перебігу і результатах кримінального провадження з точки зору виконання його основних завдань. Встановлення правомірності/протиправності процесуальної дії в порядку адміністративного судочинства означатиме констатацію юридичного факту, який безпосередньо впливає на оцінку доказів, за межами встановленої кримінальним процесуальним законом процедури з порушенням закріпленої у статті 22 КПК засади змагальності. Адже наведена засада вимагає надання іншим учасникам процесу можливості під час судового розгляду кримінального провадження взяти участь у дослідженні доказів, висловити свої позиції й аргументи щодо їх оцінки, які були би сприйняті судом і одержали відповідь при прийнятті рішення з цих питань.

Право на звернення до суду не є абсолютним, а здійснюється на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур, та осіб, котрі вправі ініціювати їх вирішення. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу та самі по собі не є порушенням прав на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих статтями 6, 13 Конвенції про захист прав особи і основоположних свобод.

Регламентована у статті 13 Конвенції гарантія, встановлює загальний фундаментальний принцип, відповідно до якого кожна людина і громадянин, які вважають порушеним своє право, визначене Конвенцією, повинні мати реальну можливість у межах національних правових процедур домогтися ретельної перевірки відповідних доводів компетентними органами, в разі їх підтвердження - констатації протиправності відповідних рішень, дій або бездіяльності представників держави, анулювання юридичних наслідків вищезазначених рішень або дій, припинення свавільного обмеження прав, за наявності підстав - також відшкодування шкоди і притягнення винних до відповідальності.

Визначення конкретних способів здійснення такої можливості є прерогативою національного законодавства, яке при регламентації юридично значущих дій завжди обмежує можливість їх вчинення певними правилами. Встановлення й застосування відповідних правил щодо реалізації прав на справедливий судовий розгляд та юридичний захист не суперечать вимогам статей 6, 13 Конвенції, якщо тільки вони не призводять до нівелювання самого змісту зазначених прав.

З урахуванням зазначеного та обставина, що окремі з порушуваних особою питань не підлягають/не встановлений у національному законодавстві механізм оскарження у порядку судочинства відповідного виду, автоматично не свідчить про порушення права цієї особи за статтями 6, 13 ЄКПЛ і не дає підстав відносити спір до компетенції суду іншої юрисдикції, до предмета якої відповідні правовідносини не належать.

Слід також зазначити, що будь-яке обґрунтування при розгляді даних позовних вимог зводиться до надання оцінки діям слідчого, що виходить за межі повноважень суду адміністративної юрисдикції, визначені положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, а посилання лише на ту обставину, що оскільки приписами кримінального процесуального законодавства не врегульовано механізм оскарження дії/бездіяльності слідчого стороною, яка не є учасником кримінального провадження, не може легітимізувати розгляд нехарактерних адміністративній юстиції справ.

При цьому, суд звертає увагу позивача, що частиною першою статті 572 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що особи, які вважають, що рішеннями, діями або бездіяльністю органів державної влади України, їх посадових чи службових осіб, вчинених у зв`язку з виконанням запиту про міжнародну правову допомогу, завдано шкоди їхнім правам, свободам чи інтересам, мають право оскаржити рішення, дії та бездіяльність до суду.

Таким чином, відповідач під час скерування до інших держав запитів про міжнародну правову допомогу, пов`язаних з досудовим розслідуванням злочинів, не здійснює публічно-владних управлінських функцій, відповідно, оскарження таких дій має відбуватися виключно за правилами, встановленими КПК України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у даній справі.

Відповідно до статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

На виконання вимог наведеної норми, суд роз`яснює позивачеві, що даний спір підлягає вирішенню за правилами кримінального судочинства судом загальної юрисдикції.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Керуючись статтями 238, 239, 243, 248, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У Х В А Л И В:

Закрити провадження в адміністративній справі № 640/305/20 за позовом компанії KSANKO s.r.o. (10400, Чеська Республіка, м. Прага-10, район Пітковіце, вул. Кременачова, 90/6) до Національного антикорупційного бюро України (03035, м. Київ, вул. Василя Сурикова, 3) про визнання протиправними дій.

Копію ухвали надіслати особам, які беруть участь у справі.

Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини другої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена. Згідно з частиною першої статті 295 та частиною першою статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя В.П. Катющенко