Рішення № 102222686, 24.12.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" грудня 2021 р. справа № 300/3764/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Главача І.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А2166 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

26.07.2021 ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини А2166 про визанння протиправною бездіяльність щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної підпустки за період 2001-2014 роки та зобов`язання виплатити грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за вказаний період.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 02.06.2021 відповідач відмовив у нарахуванні та виплаті позивачу грошової компенсації за не використані дні щорічної підпустки за період 2001-2014 роки.

02.08.2021 ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

03.11.2021 на адресу суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву із запереченнями щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погодився, із посиланням на відповідні норми права та твердження (а.с.13-14).

10.11.2021 позивачем подано відповідь на відзив, згідно якої викладено пояснення, міркування та аргументи щодо наведених у відзиві заперечень та мотиви їх відхилення, позовні вимоги просив задовольнити в повному обсязі (а.с.17-18).

Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне.

26.04.2021 ОСОБА_1 звернувся до військової частини А2166 із заявою про нарахування та виплату позивачу за 2001-2014 рр. включно грошової компенсації за не використані дні щорічної відпустки відповідно до п.2 ст.8 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі – Закон 2011-ХІІ). В аргументування зазначив, що наказом №129 від 06.07.2015 Військової частини А2166 позивача поновлено на військовій службі з 09.08.2000, та, відповідно поставлено на всі види забезпечення. Однак, грошова компенсація за невикористані дні щорічних відпусток за період вимушеного прогулу за 2001-2014 рр. не виплачувалася (а.с.2).

02.06.2021 відповідач листом за №350/490/46/1039/пс повідомив позивача про те, що надання щорічної основної відпустки, грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки особам, які перебували у вимушеному прогулі Законом України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачено. Крім того, ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду в задоволенні апеляційної скарги позивача відмовлено, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.12.2015 у справі №809/4404/15 за позовом ОСОБА_1 до командира Військової частини А2166, якою в задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Військової частини А2166 щодо ненадання відпусток за 2001-2002 роки відмовлено – залишено без змін. Відтак, відсутні законні підстави для виплати грошової компенсації за не використані дні щорічної відпустки за 2001-2014 роки включно (а.с.3).

Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому грошової компенсації за не використані дні щорічної відпустки за 2001-2014 роки включно, що і стало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно частини 4 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", яке здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є цей та інші закони, відповідні положення про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та інші нормативно-правові акти.

Пунктом 180 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, визначено, що військовослужбовці мають право на відпустки. Надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них здійснюється відповідно до порядку, встановленого Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно з ч. 2 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу прямого начальника, уповноваженого Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництв військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, керівниками правоохоронних органів та керівниками розвідувальних органів України, щорічна основна відпустка за минулий рік надається в першому кварталі наступного року, якщо раніше її не було надано.

Чинним законодавством, а саме частинами 7 та 21 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено порядок об`єднання щорічних основних відпусток за два роки.

Так відповідно до частини 7 статті 10-1 вищевказаного Закону військовослужбовцям, які перебувають у довготривалому відрядженні за межами України, крім військовослужбовців строкової військової служби, дозволяється за їх бажанням об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки. У цьому разі загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

Згідно пунктів 17 та 18 вищевказаної статті Закону в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Частиною 21 статті 10-1 Закону визначено, що у разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 та 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об 'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

Однак, норми законодавства не можуть поширюватися на спірні правовідносини, так як судом не встановлено фактів перебування ОСОБА_1 , у довготривалому відряджені чи настання періодів, передбачених пунктами 17 та 18 статті 10-1 Закону.

Відповідно до пункту 1.2. Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 №260 (далі - Інструкція 260) на момент дії та виникнення спірних правовідносин

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового і забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Пунктом 1.10. Інструкції 260 визначено грошове забезпечення, що належить військовослужбовцю і своєчасно не виплачене йому або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.

Пунктом 37.9. Інструкції 260 зазначено що особам офіцерського складу та особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які щорічну основну відпустку за поточний рік не використали, у разі, якщо їм не надавалася відпустка з подальшим виключенням зі списків особового складу, виплачується грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки.

ОСОБА_1 за період часу перебування у вимушеному прогулі з 2001 по 2014 роки, не перебував у службових відносинах з військовою частиною А2166 та не перебував у статусі військовослужбовця Збройних Сил України, а отже право на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки не здобув.

З цього приводу, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , капітан юстиції, до вересня 2000 року проходив кадрову військову службу у військовій частині А2491 на посаді юрисконсульта (місто Івано-Франківськ).

09 серпня 2000 року наказом заступника Міністра оборони України - Командувача Військово-Повітряних Сил України №0320 капітана ОСОБА_1 , звільнено з військової служби в запас на підставі підпункту «В» пункту 65 Тимчасового положення про проходження військової служби особами офіцерського складу за станом здоров`я.

25 вересня 2000 року наказом командира військової частини А2491 (стройовій частині) №181 капітана ОСОБА_1 , виключено із списку особового складу частини з 03 листопада 2000 року та направлено для зарахування на військовий облік до Івано-Франківського міського військового комісаріату.

21 квітня 2006 року постановою Замостянського районного суду міста Вінниці у справі №2а-476/2006 залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 27 червня 2006 року визнано незаконним наказ заступника Міністра оборони України - командувача Військово-Повітряними Силами від 9 серпня 2000 року № 0320 про звільнення ОСОБА_1 з військової і служби за станом здоров`я та зобов`язано поновити його на військовій службі. Постанова набрала законної сили 21 квітня 2006 року.

11 серпня 2015 року наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) №345 капітана юстиції ОСОБА_1 призначено на посаду помічника командира з правової роботи — начальника юридичної групи військової частини А2166.

17 серпня 2015 року наказом командира військової частини А2166 №159 (по стройовій частині) капітан юстиції ОСОБА_1 вважається таким, що справи та посаду прийняв та І приступив до виконання обов`язків за посадою.

Наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 27.09.2016 №385 капітана юстиції ОСОБА_1 звільнено з військової служби у І запас відповідно до частини сьомої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з урахуванням вимог частини восьмої цієї статті, пункту «б» (за станом здоров`я).

09 листопада 2016 року наказом командира військової частини А2166 (по стройовій частині) №235 капітана юстиції ОСОБА_1 виключено із списку особового складу частини та всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Івано- Франківського МВК Івано-Франківської області.

Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що 09.08.2000 року ОСОБА_1 поновлено на військовій службі у Військові частині А2166. Як наслідок, позивач перебував у вимушеному прогулі в період з 2001 року по 2014 рік.

Однак, чинним законодавством України не передбачено надання військовослужбовцю відпустки за попередні роки та за час вимушеного прогулу.

Принагідно зауважити, що Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.12.2015 у справі за №809/4404/15 за позовом ОСОБА_1 до командира Військової частини А2166, якою в задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Військової частини А2166 щодо ненадання відпусток за 2001-2002 роки – відмовлено, а ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2016 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення першої інстанції без змін.

Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Позаяк, враховуючи, що у позивача відсутнє право на отримання щорічної відпустки за період вимушеного прогулу, відсутні й підстави для виплати грошової компенсації за не використані дні такої відпустки з 2001 по 2014 рр.

Щодо пропущеного позивачем строку звернення до суду, суд вважає за необхідне зазначити, що стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов`язана з виконанням службових обов`язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід`ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.

Такі висновки суду відповідають правовим висновкам Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у зразковій справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19) та висновкам Великої Палати Верховного Суду (провадження 11-550заі19), та застосовані в даній адміністративній справі.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, №303-A, пункт 29).

Крім того, згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини А2166 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій.

Судові витрати згідно з статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на відмову в позові, за відсутності доказів їх понесення відповідачем, судом не розподілялися.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

відповідач – Військова частина А2166 (с. Липники, Пустомитівський район, Львівська обл., 81134 код ЄДРПОУ 08137796).

Суддя Главач І.А.