Рішення № 102208793, 23.12.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2021 року м. Київ № 640/409/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу:

за позовомОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві провизнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якому просить суд: визнати протиправними дії Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 з 16.11.2020; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) з врахуванням періодів з 27.09.1995-31.10.1996, та з врахуванням періодів в пільговому обчисленні (зарахувавши кожний рік роботи за один рік і шість місяців) з 16.11.2004- 13.05.2008 з даними про заробітну плату з 16.11.2004-21.03.2006, починаючи з 16.11.2020.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.02.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Так, позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до записів трудової книжки позивач працював з 16.11.2004 по 21.03.2006 в УФ №2 ТОВ «Стройтрансгаз» Район Крайньої Півночі, що дає йому право на пільгове обчислення страхового стажу з розрахунку один рік, як один рік і шість місяців. Крім того, відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу періоди роботи позивача в період з 27.09.1995 по 01.01.1996, оскільки в трудовій книжці виправлено наказ про звільнення з роботи з 01.01.1996 по 31.10.1996. Враховуючи те, що страховий стаж позивача становить 30 років 10 місяців 20 днів, що є достатнім для призначення пенсії, останній має право на призначення пенсії згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на те, відповідно до статті 26 Закону особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років. Загальний страховий стаж позивача, згідно поданих ним документів складає 25 років 05 місяців 12 днів, що є недостатнім для призначення пенсії віком. До стажу не зараховано період роботи з 27.09.1995 по 01.01.1996, оскільки в трудовій книжці виправлено наказ про звільнення з роботи, а також не зараховано період роботи з 01.01.1996 по 31.10.1996 - виправлено дату звільнення, період роботи з 16.11.2004 по 21.03.2006 не зараховано, оскільки, починаючи з 2004 року відомості про сплату страхових внесків в довідках про заробітну плату відсутні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.11.2020 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою № 16768, щодо призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». До заяви позивач долучив трудову книжку, диплом, архівні довідки про заробітну плату (Росія), довідки про підтвердження стажу (Росія), довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру.

Як вбачається записів трудової книжки, ОСОБА_1 працював з 17.11.1981 по 25.01.1982, з 27.01.1982 по 05.07.1984, з 17.07.1984 по 04.05.1987, з 19.05.1987 по 31.03.1995 на Трипільському біохімічному заводі.

У період з 01.04.1995 по 25.09.1995 - на ДП «Стандарт» ВАТ «Трипільський біохімзавод», з 27.09.1995 по 01.01.1996, з 01.01.1996 по 31.10.1996, з 01.11.1996 по 30.04.1997, 01.05.1997 по 18.06.1997, з 30.07.1997 по 27.02.1998, з 02.03.1998 по 10.06.1999, з 23.11.1999 по 29.05.2000, з 13.06.2000 по 13.09.2000, з 25.09.2000 по 03.11.2004, з 22.03.2006 по 13.05.2008, з 03.11.2008 по 19.02.2009.

Відповідно до довідки №1022 від 09.11.2020, виданої ПАТ «Стиролбіотех», Позивач дійсно працював на Трипільському біохімічному заводі з 19.05.1987 (наказ №143-К від 18.06.1987) по 31.03.1995 (наказ №22 від 31.03.1995). Довідка завірена печаткою та підписана директором (копія довідки надається).

Відповідно до довідки про заробітну плату №1021 від 09.11.2020, виданої ПАТ «Стиролбіотех», Позивач отримував заробітну плату за період з 01.01.1988 по 31.12.1992. На всі виплати нараховані страхові внески. Довідка видана на підставі особових рахунків. Довідка завірена печаткою та підписана директором.

Відповідно до довідки від 23.12.2019, виданої ВАТ «Стройтрансгаз», позивач працював в Філіалі №2 Відкритого акціонерного товариства «Стройтрансгаз» в місті Новий Уренгой : з 16.11.2004 (наказ про прийняття на роботу від 15.11.2004 №746-к) по 21.03.2006 (наказ про звільнення від 21.03.2006 №552-к) провідним інженером з налагодження й випробувань вахтовим методом роботи на будівництві газопроводу «Північні райони Тюменської області» - Торжок.

Відповідно до довідки про заробітну плату від 23.12.2019, виданої ВАТ «Стройтрансгаз», позивач працював в Філіалі №2 Відкритого акціонерного товариства «Стройтрансгаз» в місті Новий Уренгой та отримував заробітну плату за період з 16.11.2004 по 21.03.2006.

Відповідно до наказу про прийом на роботу №746-к від 15.11.2004, Позивач був прийнятий з 16.11.2004 по 01.08.2005 в філіал №2 ВАТ «Стройтрансгаз».

Відповідно до наказу про розірвання трудового договору №552-квід 21.03.2006 Позивач був звільнений 21 березня 2006 в філіал №2 ВАТ «Стройтрансгаз» (копія наказу надається).

Відповідно до наказу №73/к від 26.09.2000 позивач був прийнятий інженером-наладчиком 1 категорії в ВАТ «Трест Сибкомплектмонтажналадка» з 25 вересня 2000 року.

Відповідно до архівної довідки від 13.01.2020 позивач отримував заробітну плату за період роботи з 2000 по 2004 рік.

Відповідно до наказу №195-к від 03.11.2004 позивач був звільнений з 03 листопада 2004.

Відповідно до наказу №101-п від 22.03.2006 позивач був прийнятий на роботу з 22.03.2006 в ВАТ Трест «Сибкомплектмонтажналадка».

Відповідно до наказу №116 від 13.05.2008 позивач був звільнений 13.05.2008 із ВАТ «Трест Сибкомплектмонтажналадка»

29.11.2020 Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві листом №2600-0303-8/168729 відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з огляду на те, що у позивача відсутній необхідний страховий стаж.

Вважаючи вказану відмову протиправною, а своє право на соціальне забезпечення порушеним, позивач звернувся зі даним позовом до суду.

Розглядаючи адміністративну справу по суті, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Це ж положення міститься у пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.

Відповідно до пункту 5 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген, зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року.

Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року N 148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР» від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі».

За приписами наведеної норми (в редакції Закону N 32-V від 26.07.2006) пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.

В пункті 7 Інструкції про порядок надання пільг особам, що працюють в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затвердженої Постановою Державного Комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати та Президії ВЦРПС від 16 грудня 1967 року № 530/П-28, зазначено, що трудові договори на визначений термін, тобто письмові договори, укладаються тільки тими підприємствами і організаціями, які розміщені в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до таких районів.

Відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 10 листопада 1967 року №1029 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 вересня 1967 року «Про розширення пільг осіб, що працюють у районах Крайньої Півночі та у місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі, Архангельська область і місто Воркута належить до районів Крайньої Півночі та місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі.

Підпунктом «д» пункту 5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» передбачено, що робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах.

Згідно з пунктом 3 постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 № 148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, до 1 березня 1960 року зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 1 березня 1960 року - за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності.

Матеріалами справи підтверджено, що у період з 16.11.2004 по 21.03.2006 ОСОБА_1 працював в Районі Крайньої Півночі. Так, відповідно до записів трудової книжки, позивач працював інженером у період з 16.11.2004 по 21.03.2006 в УФ №2 ТОВ «Стройтрансгаз» Район Крайньої Півночі та з 22.03.2006 по 13.05.2008 виконавцем робіт в Уренгойському монтажно-налагоджувальному управлінні Ямало-Ненецького автономного округу Район Крайньої Півночі.

Трудовий стаж ОСОБА_1 на вищевказаних підприємствах у період з 16.11.2004 по 21.03.2006 підтверджується відповідними записами у його трудовій книжці з посиланням на дату та номер наказів про прийняття, звільнення та записом про місцезнаходження підприємств, на яких він виконував роботи, довідками про особливий характер і умови праці, необхідні для призначення пільгової пенсії.

Посилання відповідача на те, що обов`язковою умовою надання пільг при обчисленні стажу роботи в районах Крайньої Півночі один рік роботи за один рік 6 місяців є наявність відомостей про сплату страхових внесків, не ґрунтується на вимогах Закону, оскільки, з огляду на приписи пункту 5 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в редакції Закону № 32-V від 26.07.2006), згідно до якої пільгове обчислення страхового стажу проводиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.

Крім того, Верховний Суд уже висловив правову позицію з цього питання у постанові від 03.07.2018 по справі № 302/662/17-а, в якій зазначив, що для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.

Відповідно до ст.1 Угоди «Про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» від 13.03.199, що була підписана між Україною та Російською Федерацією в тому числі, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою

За умовами ст.7 вказаної Угоди, при переселенні пенсіонера в межах держав-учасниць Угоди, виплата пенсії за попереднім місцем проживання припиняється, якщо пенсія того ж виду передбачена законодавством держави за новим місцем проживанням пенсіонера. Розмір пенсії переглядається відповідно до законодавства держав-учасниці.

Отже, наведені положення вказаної Угоди передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг регламентовано положеннями статті 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Статтею 1 вказаного Закону встановлено, що страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

За змістом частин 1, 10, 12 статті 20 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

З аналізу вказаних вимог законодавства вбачається, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, в якому працює застрахована особа. Факт ненадходження відрахувань до Пенсійного фонду із зарплати позивача за відсутності його вини, не може бути підставою для відмови у зарахуванні йому стажу роботи та, відповідно, призначенні пенсії.

Позивач не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення вказаного періоду роботи до страхового стажу за порушення, вчинене страхувальником, оскільки згідно з Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 27.03.2018 по справі № 208/6680/16-а.

Враховуючи викладене, відповідачем протиправно не враховано період роботи позивача з 16.11.2004 по 21.03.2006 та факт сплати страхових внесків із отриманої заробітної плати.

Крім того, Пенсійний орган ставить під сумнів записи в трудовій книжці позивача про період роботи з 27.09.1995 по 01.01.1996, оскільки в трудовій книжці виправлено наказ про звільнення з роботи, а також період роботи з 01.01.1996 по 31.10.1996, оскільки виправлено дату звільнення.

Як вбачається із записів трудової книжки, наказом №87к від 03.11.1995 позивач був прийнятий на роботу в ВАТ «Трест Сибкомплектмонтажналадка» з 27.09.1995 на посаду інженера-наладчика.

01.01.1996 наказом №10к від 12.01.1996 позивача звільнено з роботи та наказом №3к від 10.01.1996 переведено на посаду інженера-наладчика в філіал «Тюменське монтажно - налагоджувальне управління». Наказом №83к від 01.11.1996 позивач звільнений з «Тюменського монтажно - налагоджувального управління» з 31.10.1996.

Згідно статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Постанова № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Тобто для оформлення пільгової пенсії необхідно надати до органів Пенсійного фонду трудову книжку та/або уточнюючу довідку.

Так, згідно статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпеченнями пп.4 п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно доЗакону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженогопостановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, згідно якого при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформления у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити стаж позивача.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.04.2019 у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.

Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позивач має право на зарахування вищевказаного періоду до страхового стажу та відповідно на призначення пенсії за віком, згідно вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до ч. 2 ст. 2 названого Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком з 16.11.2020.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 16.11.2020 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з врахуванням періодів з 27.09.1995-31.10.1996, та з врахуванням пільгового стажу роботи у період з 16.11.2004- 13.05.2008 з даними про заробітну плату з 16.11.2004-21.03.2006, починаючи з 16.11.2020.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул Бульварно-Кудрявська, 16 , код ЄДРПОУ 42098368) понесені витрати зі сплати судового збору у сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 60 коп.

Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя А.С. Мазур