Рішення № 102193069, 21.12.2021, Вільногірський міський суд Дніпропетровської області

Справа № 174/798/20

п/с 2/174/40/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2021 року м. Вільногірськ

Вільногірський міський суд Дніпропетровської області в складі :

головуючого судді - Ілюшик І.А.,

за участю: секретаря – Шарапової О.О.,

представника відповідача- ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в м. Вільногірськ, Дніпропетровської області, цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя,-

В С Т А Н О В И В:

Позивачка ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 04.10.2014 року між нею та відповідачем було зареєстровано шлюб.

Проте починаючи с квітня 2020 року вони з відповідачем фактично однією родиною не проживають, живуть окремо та не ведуть спільне господарство. ЇЇ чоловік фактично користується сумісно нажитим майном подружжя одноособово. Означена ситуація породжує невизначеність у майнових відносинах подружжя, а тому вона змушена звернутися до суду з позовною заявою про розділ спільного сумісного майна подружжя.

За час перебування в шлюбі, родиною був набутий у власність транспортний засіб - автомобіль марки MERSEDES-BENZ модель ML 550 тип універсал - В, колір чорний рік випуску 2008 р, державний номер НОМЕР_1 . Автомобіль був придбаний 8 травня 2019 року, в ТСЦ 1249. Право власності оформлене на відповідача - ОСОБА_3 .

Вартість означеного транспортного засобу на даний час складає приблизно 15000 дол. США. Дану вартість визначили для себе сторони під час спроби врегулювати свої майнові відносини шляхом перемовин.

На даний час Позивач оцінює вартість 1\2 автомобіля марки MERSEDES- BENZ модель ML 550 тип універсал - В, колір чорний рік випуску 2008р, державний номер НОМЕР_1 у 7500.00 дол. США, що еквівалентно 213255.00 грн., згідно курсу НБУ станом на 03.12.2020 року.

Також під час сумісного життя подружжя було зареєстровано товариство з обмеженою відповідальністю «СОПТАЙМ» (код ЄДРПОУ 40107600) 06.11.2015 року. На даний час частка відповідача в товаристві складає 50%. Означене товариство також було засновано за рахунок спільних сумісних коштів подружжя, набутих під час шлюбу.

Позивач вважає, що усе вище перелічене майно підлягає розділу, як спільне сумісне майно подружжя. 12.03.2021 року позивачем була подана уточнена позовна заява в якій вона просила стягнути з ОСОБА_3 компенсацію 1/2 вартості автомобіля марки MERSEDES-BENZ модель ML 550 тип універсал - В, колір чорний рік випуску 2008р, державний номер НОМЕР_1 у сумі – 210340,00 грн. Стягнути з ОСОБА_3 компенсацію вартості 1/2 внеску позивача в статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю «СОПТАЙМ» (далі - ТОВ «СОПТАЙМ»), а саме – 1250000,00 грн. (т. 1 а.с. 119-126). Просить суд позов задовольнити, судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 23.12.2020 року у справі відкрито за правилами загального позовного провадження, сторонам роз`яснені їх процесуальні права та обов`язки.

Ухвалою суду від 29.01.2021 року клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено.

22.02.2021 року на адресу Вільногірського міського суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача, заперечує проти задоволення позову та обставин викладених в ньому, просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог повністю (а.с. 67-69).

12.03.2021 року на адресу Вільногірського міського суду представник позивача надав відповідь на відзив вказуючи, що він не погоджується з доводами представника відповідача, вважає відзив необґрунтованим (а.с. 107-114).

Ухвалою суду від 12.03.2021 року в клопотанні представника відповідача про зобов`язання надати відповіді на поставлені питання, яке подане в межах цивільної справи відмовлено.

Ухвалою суду від 28.05.2021 року клопотання представника відповідача про поновлення строку про письмове опитування позивача та про письмове опитування позивача задоволено.

Ухвалою суду від 28.05.2021 року клопотання представника відповідача про витребування доказів задоволено частково.

Ухвалою суду від 28.05.2021 року у справі закрито підготовче провадження.

Ухвалою від 06.10.2021 року задоволено клопотання представника відповідача адвоката Весніна С.О. про зобов`язання ОСОБА_2 надати заяву свідка оформлену у відповідності до ч. 4 ст. 93 ЦПК України.

Судом було задоволено клопотання про допит свідка ОСОБА_4 , а у задоволенні клопотання представника відповідача про допит в якості свідка ОСОБА_2 (позивача у справі) судом відмовлено.

Представник позивача позов підтримав в повному обсязі, просив його задовольнити, про що в подальшому подав письмову заяву, про розгляд справи без його участі та надав письмові пояснення.

Представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити, оскільки позивач надавала згоду на внесення коштів до статутного капіталу, а тому не може вимагати стягнення з ОСОБА_3 компенсації вартості 1/2 внеску позивача в статутний капітал ТОВ «СОПТАЙМ», автомобіль було продано дешевше, ніж вказано у висновку № 8238 судового експерта-автотоварознавця по визначенню середньоринкової вартості КТЗ, тому стягнення 210340,00 грн. на користь позивача необгрунтовано.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши позовну заяву, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення, письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_2 , який зареєстрований 09.08.2016 року Красногвардійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис № 1628 (т. 1 а.с. 17).

05.02.2018 ОСОБА_3 була надана розписка про отримання коштів від ОСОБА_5 в розмірі 70000 доларів США (т.1 а.с. 70).

25.07.2018 ОСОБА_3 була надана розписка про отримання коштів від ОСОБА_5 в розмірі 18000 доларів США (т.1 а.с. 71).

ОСОБА_3 продав автомобіля марки MERSEDES-BENZ модель ML 550 тип універсал - В, колір чорний рік випуску 2008 р, державний номер НОМЕР_1 , згідно договору купівлі-продажу транспортного засобу № 1249/2020/2290229, який було укладено в Територіальному сервісному центрі МВС 1249 РСЦ МВС в Дніпропетровську за 274 500 грн. Долучено також висновок про вартість об`єкта незалежної оцінки (т. 1 а.с. 71 зв.-74, 97).

Копія платіжного доручення № 1 містить відомості про перерахування коштів від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 в сумі 1632117,00 грн. Призначення платежу: повернення коштів згідно Договору позики грошових коштів від 05.02.2018 року (т. 1 а.с. 75).

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_3 є засновником (учасником) юридичної особи ТОВ «СОПТАЙМ». Розмір статутного капіталу 5 млн. грн. (т. 1 а.с. 84-87).

До справи долучена боргова розписка ОСОБА_5 (т. 1 а.с. 88).

26.12.2018 року ОСОБА_3 здійснив продаж ОСОБА_6 транспортного засобу VOLKSWAGEN, на підставі договору купівлі-продажу, за 235240,45 грн. (т. 1 а.с. 95).

08.05.2019 року ОСОБА_7 здійснив продаж ОСОБА_3 транспортного засобу MERSEDES- BENZ, на підставі договору купівлі-продажу, за 669399,06 грн. (т. 1 а.с. 96).

04.05.2017 ОСОБА_2 була надана розписка про отримання коштів від ОСОБА_8 в розмірі 10000 доларів США. (т. 1 а.с. 115).

13.08.2017 ОСОБА_2 була надана розписка про отримання коштів від ОСОБА_8 в розмірі 10000 доларів США. (т. 1 а.с. 116).

Відповідно до висновку № 8238 судового експерта - автотоварознавця по визначенню середньо ринкової вартості КТЗ від 09.03. 2021 року , встановлено, що середньо ринкова вартість автомобіля MERSEDES модель ML 550 АМG 2008 року виготовлення, з об`ємом двигуна 5500 см3, становить 420680,00 грн. (т.1 а.с. 127-131).

Згідно довідки № 77 від 24.03.2021 року наданої Товариство з обмеженою відповідальністю «СОПТАЙМ», що ОСОБА_3 займає посаду директора та за період з 01.03.2017 по 28.02.2021року отримав доход у розмірі 407665, 91 грн. (т. 1 а.с. 165-167).

До справи долучена заява позивача по справі щодо питань Відповідача у порядку ст. 93 ЦПК України (т. 2 а.с. 24-27).

Товариством з обмеженою відповідальністю «СОПТАЙМ» надано копії статуту, протокол загальних зборів та виписки з банку (т. 2 а.с. 44-69).

Допитаний в судовому свідок ОСОБА_4 суду пояснив, що ТОВ «СОПТАЙМ» було придбано ним на початку 2017 року для здійснення підприємницької діяльності, звернувся до свого знайомого ОСОБА_3 , який мав потрібний досвід. З часом він ввійшов долю у підприємстві, його було 40%. В подальшому для розвитку підприємства було потрібно близько 5 млн. грн., потрібно збільшувати уставний фонд. ОСОБА_3 не мав своїх активів і свідок запропонував позичити кошти, оскільки він займається підприємницькою діяльністю і у нього гроші були. ОСОБА_4 надав позику брату відповідача ОСОБА_9 70 000 дол. США, а той віддав їх брату (договір позики). У ОСОБА_3 та його дружини таких грошей не було, ОСОБА_3 надав 2000 дол. США, зі його слів свідку відомо, що мати ОСОБА_10 позичила їм кошти на внесок до статутного капіталу. З позивачкою свідок знайомий і стверджує, що їй було відомо за рахунок яких коштів ОСОБА_3 став співвласником, знала, що це позичені кошти і не була впевнена в правильності цих дій. У 2018 році перерасподілили долі порівну 50/50.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

За приписами ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майно, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Аналогічні положення щодо рівності часток у спільній сумісній власності містить ч. 2 ст. 372 ЦК України.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч.ч. 1, 2 ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України).

При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).

Згідно ч. 2, 3 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Стаття 63 СК України, передбачає, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено за домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Отже, відповідно до вимог ч. 1 ст. 60, 68, ч. 1 ст. 69, ч. 1 ст. 70, ч. 1 ст. 71 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Конструкція зазначених норм свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 року у справі № 6-843цс17.

Тлумачення норм сімейного законодавства свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу, набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна за кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Це не суперечить правовій позиції Верховного Суду України у справі №6-399цс17 де зазначено, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Щодо вимоги ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_3 компенсації вартості 1/2 автомобіля марки MERSEDES-BENZ модель ML 550 тип універсал - В, колір чорний рік випуску 2008 р, державний номер НОМЕР_1 у сумі – 210340,00 грн.

Сторони перебували у шлюбі з 09.08.2016 року, автомобіль придбано у 2019 році і зареєстровано за ОСОБА_3 , тобто в період шлюбу. В подальшому автомобіль було продано 10.11.2020 року, згідно договору купівлі-продажу транспортного засобу № 1249/2020/2290229, який було укладено в Територіальному сервісному центрі МВС 1249 РСЦ МВС в Дніпропетровську за 274 500 грн. (т. 1 а.с. 71зв., 72 зв.).

Як роз`яснено в п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 N 11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Таким чином, з урахування наведених вище норм закону можна зробити висновок, що вказаний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя і частки у цьому майні дружини та чоловіка є рівними. Відповідна презумпція жодним чином не спростована.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 на обґрунтування вартості спірного автомобіля надала висновок № 8238 судового експерта - авто товарознавця по визначенню середньо ринкової вартості КТЗ від 09.03.2021 року (т.1 а.с. 127-131), відповідно до якого середня ринкова вартість оспорюваного автомобіля становить 420680,00 гривень. Натомість відповідач у порушення ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надав суду доказів іншої ринкової вартості спірного транспортного засобу і на спростування визначеного експертом розміру ринкової вартості автомобіля інших доказів суду не надав, не звертався із клопотанням про призначення відповідної судової експертизи, не надав суду заперечень щодо звіту про оцінку транспортного засобу від 09.03.2021 року, які б могли вплинути на висновок суду, а тому саме ці обставини, з`ясовані судом на підставі звіту, підлягають врахуванню під час визначення належного розміру компенсації частини спільного майна колишнього подружжя.

Щодо довідів представника відповідача, то суд не може погодитись із тим, що визначаючи розмір компенсації вартості частки автомобіля, слід керуватися тим, що в договорі купівлі-продажу автомобіля визначена вартість його продажу. В договорі купівлі-продажу спірного автомобіля його ціна визначається за згодою сторін, яка може не відповідати його дійсній вартості, а також на момент поділу майна вартість автомобіля може змінитися, а тому під час вирішення спору суд зобов`язаний урахувати дійсну його вартість.

Позивач вказує у позові і проти цього представник відповідача не заперечував, що починаючи с квітня 2020 року вони з відповідачем фактично однією родиною не проживали. Встановлено, що автомобіль продано у листопаді 2020 року, що підтверджується матеріалами справи. При цьому в своїх додаткових поясненнях представник відповідача вказав, що отримані від продажу кошти були повернуті ОСОБА_3 в рахунок позики за договором від 05.02.2018 року про що свідчить розписка, копія якої надана до матеріалів справи.

Суд дійшов висновку, що при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя встановлено, що ОСОБА_3 відчужив спірний автомобіль, який є спільною власністю подружжя без згоди дружини та за відсутності доказів використання отриманих від продажу цього майна коштів в інтересах сім`ї, тому вартість цього майна враховується при поділі. Аналогічний висновок зроблено в постанові ВС України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-486цс16, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду, про що зазначила у постанові від 30.06.2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19).

Ухвалюючи рішення у справі суд застосовує до спірних правовідносин правові висновки, викладений у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 3.10.2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18), відповідно до якого у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим неможливістю встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно. Зважаючи на наведене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають зміні в частині визначення розміру компенсації частки в спільному майні подружжя — автомобіля.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 3.10.2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18) зроблено висновок, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди — виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби, або приховав його, таке майно чи його вартість враховується при поділі. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

Також суд враховує висновки щодо застосування норм права, які містяться в постанові ВС від 9.12.2020 р. № 301/2231/17, постанові ВС від 18.11.2020 р. № 757/8854/14-ц, постанові ВС від 5.11.2020 р. № 534/961/16-ц, постанові ВС від 19.08.2020 р. № 316/594/18.

Виходячи з вищенаведеного, позиція Верховного Суду з приводу визначення вартості автомобіля у справах про компенсацію частини такої вартості є однозначною та незмінною — у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи.

У зв`язку з наведеним суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію вартості 1/2 частки спірного автомобіля в сумі 210 340,00 грн.

Щодо вимоги про стягнення з ОСОБА_3 компенсації вартості 1/2 внеску до статутного капіталу ТОВ «СОПТАЙМ», а саме – 1250000,00 грн.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 є засновником (учасником) юридичної особи ТОВ «СОПТАЙМ», що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. ОСОБА_2 в позовній заяві просить стягнути з відповідача 1/2 частину статутного внеску у статутний капітал підприємства, мотивуючи дані вимоги тим, що статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об`єктом їх спільної сумісної власності.

Отже, під час шлюбу за спільні кошти подружжя було зроблено внесок у статутний капітал товариства, суд, застосовуючи презумпцію спільності майна подружжя, приймає це як доказ, при тому, що іншою стороною не доведено протилежне (внесок здійснювався за особисті кошти).

Згідно з положеннями ст. 10 Закону України «Про господарські товариства» та ст. 116 ЦК України, учасники господарського товариства мають право здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують його участь у товаристві, у порядку, встановленому законом.

З моменту внесення грошових коштів до статутного капіталу господарського товариства вони є власністю самого товариства, зазначені спільні кошти (майно) подружжя втрачають ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя.

Якщо один з подружжя є учасником підприємства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов'язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 03.06.2015 року у справі №6-38цс15 та від 11.03.2015 року у справі № 6-21цс15.

Також у рішенні Конституційного Суду України від 19.09.2012 року у справі №1-8/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України при вирішенні питання відносно правового режиму майна фізичної особи-підприємця зазначено, що приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, - це окремий об`єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності.

Згідно з пунктом 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вклад до статутного фонду господарського товариства не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. За змістом частин другої, третьої статті 61 СК України, якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім`ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів.

В п. 6 заяви в порядку ст. 93 ЦПК України позивач вказала, що надавала свою згоду усно на таке розпорядження спільними коштами подружжя, як придбання частки у статутному капіталі ТОВ «СОПТАЙМ». Отже, в процесі судового розгляду беззаперечно встановлено, що сторони визнали кошти які внесені до статутного фонду підприємства спільною сумісною власністю, враховуючи формулювання питання представником відповідача та відповідь позивача. В уточненій позовній заяві є посилання на те, що статутний фонд підприємства сформовано під час шлюбу та за рахунок спільного сумісного майна подружжя.

В даному випадку, судом не встановлено порушень ст. 65 СК України при внесенні вкладу до статутного фонду ТОВ «СОПТАЙМ», відповідач на теперішній час є учасником товариства, а тому розподілу підлягає дохід товариства. Такі вимоги суду не заявлялись, а тому вказане виключає можливість задоволення відповідної позовної вимоги про стягнення 1/2 частки внеску до статутного капіталу ТОВ «СОПТАЙМ».

За вказаних обставин суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову.

Суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного Суду України у постанові від 27.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» висловив правову позицію, яка полягає в тому, що при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім'ї. Однак питання щодо боргових зобов'язань подружжя не було предметом даного розгляду.

В прохальній частині позовної заяви міститься клопотання про покладення судових витрат на відповідача, яке підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судові витрати, понесені позивачем, відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд покладає на відповідача, пропорційно до задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2103,40 грн. В іншій частині судові витрати у вигляді судового збору слід покласти на позивача. Стягнення поштових витрат та витрат на отримання витягу з ЄДРПОУ щодо ТОВ «СОПТАЙМ» положеннями діючого законодавства не передбачено (т. 1 а.с. 79).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків встановлених законом.

Згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

У розумінні положень ч. 5 ст. 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Однак, відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За приписами ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, окрім судового збору, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача суд вважає за необхідне

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 Цивільного Кодексу України.

Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадку і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.

Однайомившись зі змістом договору від 20.11.2020 року, суд дійшов висновку, що він містить опис робіт, які має виконати адвокат та гонорар встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, який не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним (т. 1 а.с. 24-27).

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам, в іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Представник відповідача в судовому засіданні не подавав заяву про зменьшення витрат на професійну правничу допомогу, а тому суд не вирішує питання про їх зменшення, однак вважає за необхідне застосувати принцип пропорційності у зв'язку із частковим задоволенням позову та стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7500 грн., які підтверджені квитанцією до прибутково-касового ордеру, що на думку суду є належним, достатнім та допустими доказом. В іншій частині – покласти на позивача.

Заперечення представника відповідача щодо того, що відсутні відомості про те, що адвокат має касу або книгу доходів та витрат адвоката судом до уваги не приймаються, оскільки положеннями ЦПК не передбачено надання таких відомостей для вирішення питання про розподіл судових витрат.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 10, 11, 76-80, 133, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 компенсацію вартості 1/2 автомобіля марки MERSEDES-BENZ модель ML 550 тип універсал - В, колір чорний рік випуску 2008р, державний номер НОМЕР_1 у сумі - 210 340 (двісті десять тисяч триста сорок) гривень 00 копійок.

В задоволенні позову в іншій частині - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , судовий збір у розмірі 2103,40 грн.

В іншій частині судовий збір покласти на позивача.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7500 грн.

В іншій частині витрати на професійну правничу допомогу покласти на позивача.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 24.12.2021 року.

Суддя Вільногірського міського суду

Дніпропетровської області І.А.Ілюшик