Рішення № 102157859, 21.12.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/14829/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2021 року м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини Т0110 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини Т0110 (далі - відповідач) з такими вимогами (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог):

- визнати протиправною бездіяльність військової частини Т0110 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ст. 19 Закону України «Про відпустки» та ст. 1821 Кодексу Законів про працю України за 2015 рік.

- зобов`язати військову частину Т0110 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ст. 19 Закону України «Про відпустки» та ст. 1821 Кодексу Законів про працю України за 2015 рік.

В обґрунтування позовних вимог зазначає,що наказом командира 1 об`єднаного загону (по особовому складу) від 31.08.2016 № 25кс старшого солдата ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас на підставі пп. «а» (як жінку, яка має дитину віком до 18 років) та наказом командира військової частини Т0110 від 31.08.2016 № 199 виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення військової частини Т0110 з 01.09.2016. Із наданих військовою частиною Т0110 документів встановлено, що ОСОБА_1 у зв`язку із звільненням не виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої 19 Закону України «Про відпустки» та ст. 1821 Кодексу Законів про працю України. Так, відповідно до указаного вище наказу командира військової частини Т0110 від 31.08.2016 № 199 соціальну оплачувану відпустку згідно ст. 19 Закону України «Про відпустки» за 2015 рік та 2016 рік ОСОБА_1 не використала у зв`язку з дією особливого періоду. Відповідно до п. 8 ст. 10-1 Закону № 2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. Згідно зі ст. 19 Закону України «Про відпустки» одинокій матері надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів. Відповідно до ч. 1 ст. 1821 Кодексу Законів про працю України одинокій матері надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (ст. 73 цього Кодексу). Зазначена у ч. 1 цієї статті відпустка надається понад щорічні відпустки, передбачені ст.ст. 75 і 76 цього Кодексу, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно - правовими актами, і переноситься на інший період або продовжується у порядку, визначеному ст. 80 цього Кодексу. Так, ОСОБА_1 є одинокою матір`ю ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), копія свідоцтва про народження якої долучена до матеріалів позову. З урахуванням указаного позивачка мала право на щорічну додаткову оплачувану відпустку тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів. Водночас, враховуючи невикористання указаної вище додаткової відпустки за період з 2015 по 2016 роки, ОСОБА_1 на момент звільнення з військової служби 01.09.2016 відповідно до абз. З п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, набула право на виплату грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки.

Ухвалою судді від 13.09.2021 відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників сторін.

Відповідач позову не визнав. 26.10.2021 від відповідача надійшов відзив (вх. №78140). По суті спору відповідач зазначає, що позивачем до позову не надано документів, які б підтверджували статус одинокої матері. Зі копії свідоцтва про народження ( НОМЕР_1 від 16.02.2004) вбачається, що ОСОБА_3 є батьком доньки ОСОБА_2 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивачем не надано жодного документу у підтвердження того, що позивач самостійно виховує дитину, тобто без участі батька. Вказує, що позивач за час проходження служби в особливий період до моменту звільнення належним чином не зверталася до відповідача, а саме, не подавала рапорт про надання додаткової соціальної відпустки та не подавала рапорт щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки, а також не надавала документів, які б підтверджували статус одинокої матері. Щодо строку звернення до суду відповідач вказує, що позивачем пропущено місячний строк для звернення до суду за захистом порушених прав і поважність причин такого позивачем не обґрунтовано.

26.11.2021 позивачем подано відповідь на відзив (вх. №87509). Щодо строку звернення до суду зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Позивач зазначає, що законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід пред`явити жінці, яка виховує дитину без батька для отримання додаткової соціальної відпустки. Вважає,що позивач усі належними доказами довела наявність у неї статусу «одинокої матері».

06.12.2021 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. №91008). Одним з документів для підтвердження того, що батько не бере участі у вихованні дитини, можуть бути: рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав, рішення органів опіки та піклування або суду щодо участі батька у вихованні дитини, ухвала суду або постанова слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів. Відповідач наголошує, що позивачем не надано жодного документу у підтвердження того, що позивач самостійно виховує дитину без участі батька.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Щодо строку звернення до суду, на які вказує відповідач у своєму відзиві на позов.

За змістом ст. 122 КАС України позов може бути поданий в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим кодексом та іншими законами можуть встановлюватись інші строки для звернення до суду, які якщо не встановлено інше, обчислюється з дня коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням законодавства про оплату (виплату грошового забезпечення). Однак, за змістом п. 3 розділу XXXI Порядку №260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком. Стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і не пов`язана з виконанням службових обов`язків за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід`ємною його частиною. Це саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.

Вказані висновки узгоджується з правовою позицією яка викладена в постанові Великої Палати від 21.08.2019р. у справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Крім того, відповідачем не подано належним чином оформленого клопотання про залишення позову без розгляду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Згідно витягу з наказу командира 1 об`єднаного загону від 31.08.2016 №25кс відповідно до пункту 1 частини 8 статі 26 закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» звільнено з військової служби Державної спеціальної служби транспорту у запас, як жінку, яка має дитину віком до 18 років (підпункт «а»)ю

Згідно витягу з наказу командира військової частини Т0110 (по стройовій частині) від 31.08.2016 №199 позивача з 01.09.2016 виключено зі списків особового кладу частини. У даному наказі зазначено, зокрема, що соціальну оплачувану відпустку згідно ст. 19 Закону України «Про відпустки» за 2015 рік та 2016 рік не використала у зв`язку з дією особливого режиму.

Згідно свідоцтва про народження від 16.02.2004 серії НОМЕР_1 ОСОБА_4 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судом встановлено, що 23.10.2021 шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 розірвано.

На підтвердження свого статусу одинокої матері позивачем подано рішення Галицького районного суду м. Львова від 26.09.2016 про стягнення з ОСОБА_3 на користь на ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі ј суми доходу усіх видів заробітку щомісяця, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку як жінці, як одинокій матері за 2015 рік протиправною, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Ст. 19 Закону України «Про відпустки» передбачає, що жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, який виховує ми їх без матері (тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (ст. 73 Кодексу законів про працю України) За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.

Таким чином, зміст даної статті встановлює категорії працівників, що мають право на додаткову відпустку, а саме: 1) жінка, яка має двох або більше дітей віком до 15 років; 2) жінка, яка має дитину-інваліда; 3) жінка, яка всиновила дитину; 4) одинока мати; 5) батько, який виховує дитину без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі); 6) особа, яка взяла дитину під опіку. Жінка, яка має дітей, отримує право на додаткову відпустку за наступними підставами: 1) наявність двох або більше дітей у віці до 15 років; 2) наявність дитини і інвалідністю.

Оскільки дитиною вважається особа, що не досягла віку 18 років, що передбачено в ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства», підставою виникнення права на додаткову відпустку є наявність дитини у зазначеному віці.

Одинока мати має право на додаткову відпустку за наявності принаймні однієї дитини або дитини з інвалідністю.

Відповідно до п. 8 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Пунктом 5 ст. 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовці-жінки користуються всіма пільгами, передбаченими законодавством з питань соціального захисту жінок, охорони материнства і дитинства. Ці пільги поширюються на батьків з числа військовослужбовців, які виховують дітей без матері (у разі її смерті, позбавлення батьківських прав, на час перебування у лікувальному закладі охорони здоров`я та в інших випадках відсутності материнського піклування про дітей).

Відповідно до ч. 10 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці та члени їх сімей, які мають право на пільги, гарантії та компенсації відповідно до цього Закону, користуються пільгами, гарантіями та компенсаціями, встановленими для громадян України законами та іншими нормативно-правовими актами, а також рішеннями органів місцевого самоврядування. Якщо такі особи одночасно мають право на отримання однієї і тієї ж пільги, гарантії чи компенсації з кількох підстав, то їм надається за їх вибором пільга, гарантія чи компенсація тільки з однієї підстави, крім випадків, передбачених законами.

Отже, чинним законодавством закріплені гарантії військовослужбовців на отримання, окрім основної щорічної відпустки, за наявності передбачених законом підстав, додаткових відпусток, при цьому додаткові відпустки працівникам, які мають дітей надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6, 7 і 8 Закону України «Про відпустки», а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами

Згідно ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Заперечуючи проти позову, відповідач покликається на те, що пунктом 17 ст. 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено особливості надання деяких видів відпусток в особливий період.

Так, відповідно до п. 17 та 18 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Пунктом 19 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Отже, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової соціальної відпуски.

Однак, вказаним Законом не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набула за період проходження нею військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Крім цього, відповідно до п. 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України № 260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у зразковій справі № Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

Для визначення того, чи має позивач право на додаткову відпустку, а у разі її не використання - компенсації за таку відпустку, необхідно встановити, чи має позивач статус одинокої матері.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 № 9 одинокою матір`ю вважають жінку, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.

Отже, основним критерієм для визначення статусу одинокої матері є: виховання та утримування дитини без участі батька. Одержання жінкою аліментів від батька дитини, ведення з ним спільного господарства позбавляє статусу одинокої матері.

Підставою для отримання статусу одинокої матері є також відсутність запису про укладення шлюбу або наявність свідоцтва про розірвання шлюбу. Втім, свідоцтва недостатньо, необхідно також підтвердити факт того, що батько справді не бере участі у вихованні дитини.

Згідно досліджених судом встановлено, що позивач є такою особою, яка не перебуває у шлюбі, оскільки такий розірвано 23.10.2021.

Згідно довідки, виданої військовою частиною Т0110 від 17.08.2016 №2/323, на утриманні позивача перебуває дочка - ОСОБА_2 , віком до 18 років.

Відповідно до відповіді на адвокатський запит, СЗШ №23 м. Львова повідомила, що у період навчання ОСОБА_2 (донька позивача) її батько навчанням доньки не цікавився, батьківські збори не відвідував.

Також на відповідь на адвокатський запит, ліцей №28 Львівської міської ради зі слів класного керівника повідомив, що батько учениці ОСОБА_2 не підтримував контакт з ліцеєм, не цікавився успішністю своєї доньки, не спілкувався з вчителями та не відвідував батьківські збори.

Відтак, як вбачається з матеріалів справи, позивач надала достатні докази того, що вона самостійно займається вихованням доньки.

Доказів того, що позивач отримує аліменти на утримання доньки, в матеріалах справи відсутні.

Рішенням Галицького районного суду № 461/4181/16-ц від 29.09.2016 встановлено, що ОСОБА_3 після розірвання шлюбу (23.10.2012) не проживає з дружиною та донькою, не надає матеріальну допомогу, здатну забезпечити належний і достатній життєвий рівень дитини.

Також слід зазначити, що постанова державного виконавця Турківського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Львівській області про звернення стягнення на заробітну плату та інші види доходів боржника прийнята лише 22.03.2017 підтверджує, що протягом 2015 року ОСОБА_6 не отримувала аліментів на утримання дитини, ОСОБА_2 .

Окрім того, як підтвердив відповідач у витязі з наказу від 31.08.2016 №199, соціальну оплачувану відпустку згідно ст. 19 Закону України «Про відпустки» за 2015 рік позивач не використала у зв`язку з дією особливого періоду.

Тобто об`єктивно позивач була одинокою матір`ю.

З огляду на вказане, враховуючи досліджені докази, суд дійшов до висновку про те, що позивач має статус одинокої матері, оскільки самостійно виховує дитину тобто без участі батька.

Вище наведені обставини спростовують доводи відповідача про те, що позивач не підтвердила належними та допустимими доказами свій статус як одинокої матері.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Також суд відхиляє доводи відповідача, що позивач щодо виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки не зверталася на час виключення її із списків військової частини, оскільки відповідно до Закону саме на відповідача покладено обов`язок здійснити розрахунок з особою, звільненою з військової служби, на день виключення із списків особового складу за всіма видами належного йому на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.

Окрім цього, Указом Президента України від 17.03.2014 №303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженого Законом України від 17.03.2014 №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

Суд зауважує, що право військовослужбовця на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, не може бути обмеженим.

За наведеного, суд дійшов висновку, що з метою захисту прав позивача слід зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки як матері, яка виховує дитину без батька за період з 2015 року по 2020 роки, з розрахунку виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За наведеного та враховуючи встановлені обставини у справі, оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню в визначений судом спосіб.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", то судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В :

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини Т0110 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період 2015 рік, передбаченої статтею 19 Закону України «Про відпустки» станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати військову частину Т0110 (код ЄДРПОУ 33252672; місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Листопадового Чину, 10) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2015 рік, передбаченої статтею 19 Закону України «Про відпустки» станом на день звільнення з військової служби.

Судові витрати з сторін не стягувати.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 21.12.2021.

Суддя Потабенко В.А.