Рішення № 102156106, 22.12.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2021 р. Справа№200/13476/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І. С., розглянувши в порядку спрощеного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3057 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

12.10.2021 ОСОБА_1 , позивач, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовними вимогами до Військової частини 3057 Національної гвардії України:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3057 Національної гвардії України, щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.07.2018 по 29.09.2021;

- зобов`язання Військову частину 3057 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.07.2018 по 29.09.2021.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13.10.2021 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження суддею одноособово. Також у відповідача витребувані визначені судом докази по справі.

10.11.2021 відповідач надав до суду відзив на позовну заяву.

12.11.2021 відповідач надав витребувані судом документи.

Інші заяви та клопотання по розглядаємій справі не надходили.

За приписами частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до положень статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Відповідно до частини п`ятої статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Отже відсутні перешкоди для розгляду справи по суті.

Так, в обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що під час проходження ним військової служби йому не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення та не була виплачена грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з відповідним позовом. Вважає, що з ним не проведено остаточного розрахунку при звільненні по теперішній час. Оскільки спеціальним законодавством, що регулює порядок проходження служби, не врегульовано питання відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця, застосуванню підлягають положення КЗпП України.

Таким чином, позивач вважає, що на його користь підлягає до виплати сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.

В установлений судом строк відповідачем через Відділ документообігу та архівної роботи суду надано відзив на адміністративний позов, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. В обґрунтування доводів, що викладено у відзиві, ним вказано про безпідставність позовних вимог. Відповідач посилається на пропуск позивачем передбаченого законодавством тримісячного строку звернення до суду із зазначеним адміністративним позовом. Зазначає, що на час звільнення позивача зі служби був відсутній спір щодо нарахованих та виплачених йому при звільненні сум, а отже – положення статті 117 КЗпП України до спірних правовідносин не застосовуються. Також посилається на те, що проходження військової служби не регулюється нормами загального трудового законодавства.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України № НОМЕР_1 , виданого органом №2320 10.11.2021, та має реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 (а.с.13).

ОСОБА_1 перебував на посаді старшого солдата, старшого кулеметника (бронеавтомобіля) 2-го відділення 2-го взводу оперативного призначення 1-ї роти оперативного призначення 1-го батальйону оперативного призначення окремого загону спеціального призначення «Азов» (а.с.5).

ОСОБА_1 є учасником війни – інвалідом війни ІІ групи, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_3 виданим Управлінням праці та соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації 03.09.2018 (а.с. 9).

Позивача звільнено та виключено зі списків особового складу військової частини з 05.07.2018 відповідно до пункту «б» частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», що підтверджено витягом з наказу №140 від 05.07.2018 (а.с.5). Згідно витягу з наказу командира військової частини 3057 Національної гвардії України №140 від 05.07.2018, виплатити позивачу премію за період з 01 по 30 червня та з 01 по 05 липня 2018 року у розмірі 115% від посадового окладу.

Наказано виплатити компенсацію за 15 (п`ятнадцять) календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки за 2018 рік.

Виплатити вихідну допомогу при звільнені у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік.

Виплатити щомісячну додаткову винагороду в розмірі 60% місячного грошового забезпечення за період служби з 01.08.2017 по 08.08.2017.

Вислуга років на військовій службі станом на 05.07.2018 складає:

у календарному обчисленні – 03 роки 05 місяців 12 днів;

у пільговому – 08 років 10 місяців 20 днів;

для виплати вихідної допомоги за вислугу років – 03 роки 05 місяців 12 днів.

Відомості щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Судом встановлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14.06.2021 у справі №200/5570/21, яке набрало законної сили 16.09.2021, адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини 3057 Національної гвардії України (87525, Донецька обл., м. Маріуполь, пр-т Нахімова, 186, код ЄДРПОУ 23313948) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії задоволено частково.

Визнано протиправними дії та бездіяльність Військової частини 3057 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати не в повному обсязі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період проходження військової служби з 01 грудня 2015 року по 05 липня 2018 року.

Зобов`язано Військову частину 3057 Національної гвардії України нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01 грудня 2015 року по 05 липня 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця): в період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року - січень 2008 року, а в період з 01 березня 2018 року по 05 липня 2018 року - березень 2018 року з урахуванням абзаців 4 та 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, та виплатити ОСОБА_1 її недоотриману частину.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

Відповідно до наданої відповідачем довідки від 03.11.2021 №1116 середньоденний розмір грошового утримання для розрахунку середнього заробітку ОСОБА_1 складає 135 грн. 00 коп.

З метою виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14.06.2021 у справі №200/5570/21 відповідачем нараховано та виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій 13.08.2020 у сумі 16752,09 грн., та індексацію грошового забезпечення 29.09.2021 у сумі 115084,54 грн., що не оспорюється сторонами.

Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо виключення його зі списку особового складу військової частини без проведення з ним остаточного розрахунку, звернувся з даним позовом до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з наступного.

Щодо твердження відповідача на обставини пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом суд звертає увагу на наступне.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 11.02.2021 у справі №240/532/20 сформував правову позицію, відповідно до якої оскільки строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п?ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.

Так, відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п?ятою статті 122 КАС України.

Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в Рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.

Верховний Суд вказав, що слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності. Виходячи з цього, встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору. Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п?ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.

Отже, у справі №240/532/20 Верховний Суд вказав на правильність висновків суду апеляційної інстанції щодо обмеження права позивача на звернення до суду з цим адміністративним позовом місячним строком з дня проведення з ним остаточного розрахунку.

Беручи до уваги наведений висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11.02.2021 у справі №240/532/20, зважаючи на те, що на час звернення позивача до суду з цим адміністративним позовом остаточного розрахунку з ним проведено не було, останнім дотримано передбачений КАС України місячний строк звернення до суду.

Щодо суті заявлених позивачем позовних вимог суд зазначає наступне.

У спірних правовідносинах мало місце виключення позивача зі списку особового складу військової частини без проведення з ним остаточного розрахунку. Вказані обставини підтверджуються як наданими відповідачем до суду доказами, так і обставинами, встановленими у справі №200/5570/21.

Суд критично оцінює посилання відповідача на відсутність спору щодо належних позивачу сум станом на день його звільнення як на підставу неможливості нарахування і виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Вказаного висновку суд дійшов враховуючи те, що закон не зобов`язує особу, права якої порушені, звернутися до суду з позовом саме в той день, коли вона дізналась про порушення своїх прав.

Так, статтею 122 КАС України визначено строки звернення до суду, в межах яких може бути подано позов до адміністративного суду. Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі №200/5570/21, суд дійшов висновку про відповідність поданої позовної заяви вимогам КАС України. Більш того, обставини звернення ОСОБА_1 до суду з вимогами про нарахування і виплату йому індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби жодним чином не можуть спростовувати факту непроведення відповідачем повного розрахунку з ОСОБА_1 в день його звільнення.

Оскільки спеціальним законодавством України не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця, суд вважає, що у даному випадку застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства.

Порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення працівника визначений Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП).

Аналіз положень статей 116 та 117 КЗпП України дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати належних звільненому працівникові сум, працівник має право на відшкодування, визначене виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.

Середній заробіток працівника визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі – Порядок №100).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 вказаного Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Абзацом 3 пункту 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 4 Порядку №100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, зокрема, не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Пунктом 8 Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

В свою чергу, суд враховує, що пунктом 6 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок №260) визначено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Відтак, позивач отримував не заробітну плату, а грошове забезпечення військовослужбовців, яке розраховується за календарні дні.

Таким чином, виходячи з наданої відповідачем довідки середньоденний розмір заробітної плати позивача складає 135 грн. 00 коп.

Щодо визначення періоду, за який на користь позивача підлягає виплаті середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, суд констатує, що остання виплата на користь позивача на виконання судового рішення у справі №200/5570/21 була здійснена відповідачем 29.09.2021. Таким чином, період, за який ОСОБА_1 підлягає нарахуванню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 1182 робочих дня, а саме: за період з 06.07.2018 по 29.09.2021 включно.

Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 159570 грн. 00 коп. (135 грн. 00 коп. (середньоденний розмір грошового забезпечення) * на 1182 (кількість днів затримки)).

Разом з тим, суд при вирішенні цього спору враховує, що Верховний Суд у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплатити розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (Постанова від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (позиція Верховного Суду України, висловлена у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, при прийнятті рішення у цій справі необхідно враховувати принцип співмірності та розумності заявлених позивачем вимог щодо стягнення на її користь середнього заробітку за час затримки з нею розрахунку при звільненні. Необхідним є з`ясування частки недоплачених позивачу сум від загальної суми, що підлягала до виплати позивачу на час її звільнення.

Разом з тим, суд враховує, що Верховним Судом у постановах у справах №821/1083/17, №761/9584/15-ц, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, зроблено висновок, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Таким чином, суд приходить висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині та стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп, що узгоджується з постановою Першого апеляційного суду від 24.11.2020 у справі №200/2965/20-а.

Такий підхід суду узгоджується із висновком, викладеним Верховним Судом у подібних правовідносинах в постанові від 21.04.2021 року у справі № 360/3574/19.

Суд бере до уваги, що згідно з частинами першою-другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною другою статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи, суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас, суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.

У зв`язку з вищевикладеним, для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача шляхом визнання протиправною бездіяльності Військової частини 3057 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення з Військової частини 3057 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.07.2018 по 29.09.2021 у розмірі 2000,00 (дві тисячі) грн. (з відрахуванням податків, зборів і обов`язкових платежів).

Оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Відповідно положень статті 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.

Керуючись статтями 32, 139, 243 – 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини 3057 Національної гвардії України (місцезнаходження: пр-т. Нахімова, буд. 186, м. Маріуполь, Донецька область, 87525, код ЄДРПОУ 23313948) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3057 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Військової частини 3057 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.07.2018 по 29.09.2021 у розмірі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп.

В задоволенні решти частини позовних вимог - відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 22.12.2021.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду у паперовому вигляді або через електронний кабінет (https://id.court.gov.ua/) у підсистемі «Електронний суд».

У разі застосування судом частини третьої статті 243 КАС України строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.С. Молочна