Рішення № 102155921, 23.12.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2021 р. Справа№200/14285/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні без повідомлення сторін) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

до Донецької обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 25707002, 87555, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Університетська, 6)

про стягнення вихідної допомоги, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Донецької обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги у сумі 29997 грн. 03 коп., стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення.

Ухвалою від 27 жовтня 2021 року суд прийняв до розгляду адміністративну справу, відкрив провадження в адміністративній справі № 200/14285/21, задовольнив клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та ухвалив проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

Ухвалою від 6 грудня 2021 року суд відмовив Донецькій обласній прокуратурі у задоволенні заяви про розгляд справи за правилами загального позовного провадження в адміністративній справі № 200/14285/21.

Ухвалою від 23 грудня 2021 року суд задовольнив клопотання позивача, визнав поважними причини пропуску строку та поновив строк звернення до суду.

За правилами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що прокурором Донецької області видано наказ від 4 травня 2020 року № 376-к, яким позивача звільнено з посади заступника начальника відділу організаційного та правового забезпечення прокуратури Донецької області відповідно до пункту 9 частини статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Водночас, відповідачем на момент звільнення 4 травня 2020 року не здійснено повний розрахунок (виплату всіх належних сум) за час існування трудових відносин, а саме вихідної допомоги у сумі 29997 грн. 03 коп.

Відповідач зазначає, що наказом прокурора Донецької області 376-к від 4 травня 2020 року позивача звільнено з посади заступника начальника відділу організаційного та правового забезпечення прокуратури Донецької області. У той же час позивач оскаржила вказаний наказ у межах іншої справи (№ 200/5434/20-а). Так, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 17.05.2021, позов ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення, наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення Першої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора від 02 квітня 2020 року № 90 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 , визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Донецької області від 04.05.2020 № 376к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу організаційного та правового забезпечення Прокуратури Донецької області та органів прокуратури Донецької області, поновлено ОСОБА_1 на вказаній посаді та у органах прокуратури Донецької області з 05 травня 2020 року, стягнуто з Донецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 травня 2020 року по 21 жовтня 2020 року у розмірі 167126, 31 грн. з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. На теперішній час рішення суду набрало законної сили. Вимоги позивача ґрунтуються на статті 44 КЗпП України. Відповідно до вказаної норми, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Однак, позивач не була звільнений з зазначених підстав. Так, позивача не звільняли за нормами КЗпП України, у наказі про звільнення та інших документах відсутнє посилання на вказані норми. Відтак, у позивача не виникло право на отримання вихідної допомоги. Позивач стверджує, що її звільнено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» (ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), що ідентичне до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та надає право на отримання вихідної допомоги. Однак, зазначене не відповідає дійсності, оскільки позивача звільнено з інших підстав. Так, позивача звільнено з підстав, передбачених пп. 2 п. 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, через неуспішне проходження атестації. Посилання у наказі про звільнення на п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» зроблено, оскільки того вимагає вищевказана норма (у разі неуспішного проходження атестації особа звільняється за п. 9 ч. 1 ст. 5 1 Закону України «Про прокуратуру»). Прокуратура порушила би закон, якщо б не зазначила цієї статті при формулюванні причини звільнення. Юридичним фактом, що зумовило звільнення позивачки на підставі п. 9 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», у даному випадку було неуспішне проходження нею атестації. Цей юридичний факт є відмінним від того, у зв`язку з яким ст. 44 КЗпП України передбачено виплату вихідної допомоги. Наказ про звільнення, який став підставою для виплати вихідної допомоги, скасовано. Окремо слід звернути увагу на те, що у межах даної справи ОСОБА_1 вимагає стягнення вихідної допомоги, пов`язаної зі звільненням за наказом керівника Донецької обласної прокуратури № 376-к від 04.05.2020. У той же час ОСОБА_1 оскаржила вказаний наказ у межах іншої справи (№200/5434/20-а), та її позов задоволено. Вказані справи є взаємовиключні.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 16 жовтня 2002 року, РНОКПП НОМЕР_1 .

Наказом Прокуратури Донецької області від 04 травня 2020 року № 376-к ОСОБА_1 звільнено з вказаної посади та органів прокуратури Донецької області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 200/5434/20-а позов ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення, наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення Першої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора від 02 квітня 2020 року № 90 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 , визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Донецької області від 04.05.2020 № 376к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу організаційного та правового забезпечення Прокуратури Донецької області та органів прокуратури Донецької області, поновлено ОСОБА_1 на вказаній посаді та у органах прокуратури Донецької області з 05 травня 2020 року, стягнуто з Донецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 травня 2020 року по 21 жовтня 2020 року у розмірі 167126, 31 грн. з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2021 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2020 року – без змін.

30 вересня 2021 року позивач надіслав до Донецької обласної прокуратури заяву про надання інформації щодо вихідної допомоги при звільненні з прокуратури Донецької області.

Листом від 7 жовтня 2021 року № 21-503 відповідач повідомив, що відповідно табелю обліку використання робочого часу, була нарахована та виплачена заробітна плата за один робочий день - 04.05.2020 та всі належні надбавки та доплати, передбачені штатним розписом та встановлені наказами керівника, відповідно до чинного законодавства, пропорційно відпрацьованому часу. При звільнені працівника, за ст. 24 Закону України «Про відпустки», йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам. Згідно додатку до наказу прокурора Донецької області № 376-к від 04.05.2020, за час роботи в органах прокуратури Донецької області, була нарахована та виплачена компенсація невикористаних днів щорічної відпустки (109 календарних днів). Виплата вихідної допомоги при звільнені з підстав, передбачених п.1 ч. 1 ст.40 Кодексу законів про працю України визначено у ст.44 цього Кодексу. Однак, відповідно до вимог ч. 3 ст.16 Закону України «Про прокуратуру», прокурор може бути звільнений лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом. Згідно з вимогами пункту 9 частини 1 статті 51 чинного Закону України «Про прокуратуру», прокурор звільняється з посади зокрема у разі реорганізації чи ліквідації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури і цим Законом не передбачено виплату вихідної допомоги при звільнені, а тому права на її отримання не виникає.

Надаючи правову оцінку даним правовідносинам суд зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Законом № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Конституційний Суд України у Рішенні від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 закріпив, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

За визначенням правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі № 804/406/16, від 8 серпня 2019 року у справі № 813/150/16.

КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу).

Статтею 40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті).

Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України встановлюються законом, що регулює їхній статус.

За змістом статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури” було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: “Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус”; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: “Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус”; частину дев`яту статті 252 після слів “дисциплінарної відповідальності та звільнення” доповнено словами і цифрами “а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу”.

Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури” зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

Таким чином, суд дійшов висновку, що частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

Крім того, суд звертає увагу, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

Стосовно посилань відповідача на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 820/1119/16, відповідно до якої враховуючи те, що позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом № 1697-VII, яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, він не набув права на її отримання, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 відзначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Стосовно посилання відповідача на те, що частина п`ята статті 40 КЗпП України вказує на пріоритетність спеціального закону перед нормами КЗпП України у випадку звільнення окремих категорій працівників з підстав, визначених частиною першою статті 40 КЗпП України, слід зазначити, що особливості звільнення прокурорів з посади встановлено спеціальним законом - статтею 51 Закону № 1697-VII (на підставі якого і було звільнено позивача). У той же час особливості застосування положення статті 44 КЗпП України, а також обмеження щодо його застосування, зокрема, у випадку звільнення прокурора у разі ліквідації чи реорганізації органів прокуратури, не встановлено КЗпП України.

Суд зазначає, що внесені Законом № 113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

Отже, суд дійшов висновку, що частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

Зазначений висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 12 серпня 2021 року у справі №420/4554/20, від 15 квітня 2021 року у справі № 440/3166/20, від 23 грудня 2020 року у справі № 560/3971/19 та від 21 січня 2021 у справі № 260/1890/19.

На підставі зазначеного вище, суд вважає, що позивач набув право на виплату вихідної допомоги в розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України, оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.

Разом з тим, суд відмічає, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 200/5434/20-а скасовано наказ прокурора Донецької області від 04.05.2020 № 376к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу організаційного та правового забезпечення Прокуратури Донецької області та органів прокуратури Донецької області, поновлено ОСОБА_1 на вказаній посаді та у органах прокуратури Донецької області з 05 травня 2020 року, стягнуто з Донецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 травня 2020 року по 21 жовтня 2020 року у розмірі 167126,31 грн. з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів, рішення суду в частині поновлення та стягнення середнього заробітку допущене до негайного виконання.

Отже, станом на день прийняття рішення у даній справі позивач вважається поновленою на посаді та у органах прокуратури Донецької області.

Як зазначено вище, вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику, зокрема, у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

Тобто, у такий спосіб держава компенсує звільненому працівникові частину втраченого заробітку на період, який настає для працевлаштування.

Розглядаючи адміністративний спір, суд повинен вирішувати питання про правомірність дій суб`єкта владних повноважень саме станом на момент виникнення спірних правовідносин.

Втім, беручи до уваги поновлення позивачки на займаній посаді та виплату їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд вважає, що задоволення позовної вимоги про виплату позивачу вихідної допомоги при звільненні фактично нівелює саму суть такої виплати.

Суд відмічає, що у разі набрання рішенням від 21 жовтня 2020 року у справі № 200/5434/20-а законної сили та фактичного поновлення позивача на посаді, відсутній механізм повороту виконання рішень щодо стягнення на користь фізичних осіб таких сум.

Таким чином, суд вважає, що факт поновлення позивачки на посаді унеможливлює виплату їй вихідної допомоги при звільненні, оскільки фактично саме звільнення визнане судом незаконним та позивач є поновленою у статусі працевлаштованої.

Правове ж значення вихідної допомоги при звільненні ґрунтується на факті звільнення і має на меті компенсацію особі певних незручностей, пов`язаних із таким звільненням.

Позивачка ж отримала як компенсацію за незаконне звільнення відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Відтак, на переконання суду, на виплату вихідної допомоги при звільненні вона не має права.

Разом з тим, суд зауважує, що у разі, якщо в подальшому рішення від 21 жовтня 2020 року у справі № 200/5434/20-а буде скасоване судом касаційної інстанцій, та позивач буде звільнено із займаної посади, у позивачки виникне право на звернення до суду про перегляд рішення у справі № 200/5434/20-а за нововиявленими обставинами.

Також суд відмовляє позивачу в задоволенні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, оскільки відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.

На підставі наведеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову. Судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Донецької обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 25707002, 87555, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Університетська, 6) про стягнення вихідної допомоги, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовити повністю.

Рішення ухвалене у нарадчій кімнаті 23 грудня 2021 року. Повне судове рішення складено 23 грудня 2021 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар