Рішення № 102113914, 21.12.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" грудня 2021 р. справа № 300/6468/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Микитюка Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі також – позивач, ОСОБА_1 ), 26.10.2021 звернувся в суд з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі також – відповідач, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), в якій просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 30.09.2021, викладене у листі від 30.09.2021 №7966-7614/Ц-02/8-0900/21 про відмову у виплаті позивачу грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити таку грошову допомогу.

В обґрунтування заявлених вимог покликається на те, що 04.06.2021 позивачу призначено пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням страхового стажу 44 роки 7 місяців та 30.09.2021 рішенням, викладеним у листі №7966-7614/Ц-02/8-0900/21 відмовлено у призначенні грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, з тих підстав, що ОСОБА_1 з 11.08.2008 по 01.12.2010 працював за сумісництвом лікарем відділення швидкої допомоги Тлумацької райлікарні, а основною метою призначення пенсії за вислугу років є те, що зайнятість на зазначених у Переліку посадах має бути за основним місцем роботи.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.11.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), за правилами встановленими статтею 263 КАС України (а.с.15-16).

Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву на позов, який надійшов на адресу суду 24.11.2021. У даному відзиві представник відповідача проти позову заперечила та зокрема зазначила, що пунктом 7-1 розділу VI "Прикінцевих положень "Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", передбачено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форм власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" і мають страховий стаж на таких посадах (для чоловіків-35 років, для жінок-30), а також якщо вони до цього не одержували будь-якої пенсії, під час призначення пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, в розмірі їхніх десяти місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1191 "Про затвердження Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги та її виплати".

Порядком передбачено зарахування до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, періодів роботи в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, що передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 04.11.1993р. №909 (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів від 26.09.2002р. №1436).

ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Пенсію призначено з 04.06.2021 року. Страховий стаж для обчислення пенсії за віком становив 44 роки 7 місяців, в тому числі, робота в закладах охорони здоров`я на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е-ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" становив 34 роки 2 місяці 17 днів.

"Порядком підтвердження наявного трудового стажу, затвердженого Постановою КМУ від 12.08.1993 №637 пунктом 1 зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 з 04.07.1984 по 28.02.1986 - медсестра Івано-Франківського пологового будинку (1 рік 7 місяців 25 днів);

з 01.08.1986 по 29.07.1987 – лікар-інтерн Козовської центральної райлікарні Тернопільської області (11 місяців 29 днів);

з 03.08.1987 по 05.08.1999 – лікар-терапевт, головний лікар Денисівської дільничої лікарні Тернопільської області (12 років 3 дні);

з 10.08.1999 по 08.08.2008 – заступник головного лікаря лікарні, лікар, дільничий терапевт поліклініки Тлумацької центральної райлікарні (8 років 11 місяців 29 днів);

з 02.12.2010 по 31.12.2013 – лікар, дільничий терапевт полікліниіки Тлумацької центральної райлікарні (3 роки 1 місяць);

з 01.01.2014 по 30.06.2021 – лікар Івано-Франківського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, директор Комунального некомерційного підприємства "Районний центр первинної медико-санітарної допомоги Тлумацької районної ради" (7 років 5 місяців 21 день).

Згідно записів трудової книжки, позивач працював за сумісництвом лікарем відділення швидкої допомоги Тлумацької райлікарні з 11.08.2008 по 01.12.2010. Основною умовою призначення пенсії за вислугу років є те, що зайнятість на зазначених у Переліку посадах має бути за основним місцем роботи. Робота на посаді, не передбаченій Переліком, а також робота на посадах, що ним передбачені, проте за сумісництвом, не дають права на пенсію за вислугу років.

Щодо не зарахування до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років періоду перебування на виборній посаді "Заступник голови Тлумацької районної ради Івано-Франківської області" зазначає, що Законом №1058 зарахування до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років періоду перебування на виборній посаді не передбачено, а Закон №93 не підлягає застосуванню в даному випадку. Враховуючи наведене, просить у задоволенні позову відмовити (а.с.21-25).

Зважаючи на вищевикладене, судом проведено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до вимог статті 263 КАС України.

Згідно частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до частини 1 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в У ПФУ в Івано-Франківській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 04.06.2021.

Окрім того, позивачем подано заяву про виплату передбаченої пунктом 7.1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" грошової допомоги в розмірі 10 (десяти) місячних пенсій станом на день її призначення як працівнику охорони здоров`я, що працював на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років, та виходить на пенсію за віком і має стаж на таких посадах 35 років.

Однак, відповідач відмовив позивачу у призначенні та виплаті одноразової допомоги як медичному працівнику, оскільки згідно записів трудової книжки позивача, ОСОБА_1 працював за сумісництвом лікарем відділення швидкої допомоги Тлумацької райлікарні з 11.08.2008 по 01.12.2010.

Не погодившись з відмовою відповідача у виплаті грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 розділу ХV Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту "е" статті 55 Закон України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (далі Закон №1788-ХІІ) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років.

Згідно п.7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.1993 № 245 "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій" робітники, спеціалісти і службовці державних підприємств, установ і організацій мають право працювати за сумісництвом, тобто виконувати, крім своєї основної, іншу роботу на умовах трудового договору. На умовах сумісництва працівники можуть працювати на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина у вільний від основної роботи час.

Слід зазначити, що позивач як посадова особа місцевого самоврядуванняя, мав право виконувати роботу на умовах сумісництва, а саме: займатись медичною практикою (ст.16 Закону України "Про державну службу", ст. 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією").

Згідно п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги та механізм виплати цієї допомоги встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1911 "Про затвердження Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати".

Відповідно до п. 2 Порядку, обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1191, до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені: переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років".

Відповідно до пункту 7 Порядку, виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.

Відповідно до п. 5 Порядку грошова допомога надається особам, яким, починаючи з 01 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж"статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

Відповідно до пункту "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років.

У Постанові Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років" передбачено, що лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад), робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

Матеріалами справи встановлено, що 04.06.2021 з врахуванням загального страхового стажу в розмірі 44 роки 7 місяців, в тому числі спеціального страхового стажу в закладах охорони здоров`я на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", в розмірі 34 роки 2 місяці 17 днів ОСОБА_1 призначено пенсію за віком.

Відповідно до трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 17.07.1980, з 04.07.1984 по 28.02.1986 - медсестра Івано-Франківського пологового будинку (1 рік 7 місяців 25 днів);

з 01.08.1986 по 29.07.1987 – лікар-інтерн Козовської центральної райлікарні Тернопільської області (11 місяців 29 днів);

з 03.08.1987 по 05.08.1999 – лікар-терапевт, головний лікар Денисівської дільничої лікарні Тернопільської області (12 років 3 дні);

з 10.08.1999 по 08.08.2008 – заступник головного лікаря лікарні, лікар, дільничий терапевт поліклініки Тлумацької центральної райлікарні (8 років 11 місяців 29 днів);

з 02.12.2010 по 31.12.2013 – лікар, дільничий терапевт поліклініки Тлумацької центральної райлікарні (3 роки 1 місяць);

з 01.01.2014 по 30.06.2021 – лікар Івано-Франківського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, директор Комунального некомерційного підприємства "Районний центр первинної медико-санітарної допомоги Тлумацької районної ради" (7 років 5 місяців 21 день) (а.с.6-7).

Згідно записів трудової книжки, позивач працював за сумісництвом лікарем відділення швидкої допомоги Тлумацької райлікарні з 11.08.2008 по 01.12.2010, що підтверджується довідкою Комунального некомерційного підприємства "Тлумацька центральна міська лікарня" №83 від 03.09.2021 (а.с. 7, 10).

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у виплаті одноразової допомоги у розмірі 10 (десяти) призначених пенсій при виході на пенсію як працівнику охорони здоров`я, оскільки зазначені вище правові норми не містять жодних застережень щодо неврахування стажу роботи у випадку роботи у закладах охорони здоров`я за сумісництвом.

Відтак загальний стаж роботи позивача для призначення пенсії за вислугу років за період роботи на посадах лікаря у лікарняних закладах з 04.07.1984 по 01.12.2010 складає 36 років 4 місяці 16 днів (1 рік 7 місяців 25 днів + 11 місяців 29 днів + 12 років 3 дні + 8 років 11 місяців 29 днів + 3 роки 1 місяць + 7 років 5 місяців 21 день + 2 роки 1 місяць 19 днів = 36 років 4 місяці 16 днів), що дає йому право на одержання десяти місячних пенсій при призначенні пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 233/4308/17, у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі № 718/2293/16-а, від 05 березня 2019 року у справі № 686/9307/17, від 12 березня 2019 року у справі № 647/514/17, від 13 березня 2019 року у справі № 602/958/16-а, а також у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №456/1310/17 та від 21 жовтня 2019 у справі №295/8391/15-а.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.о." проти Чеської Республіки" (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справі "Кантоні проти Франції" (Cantoni v. France" № 17862/91), рішення у справі "Вєренцов проти України" № 20372/11).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно до п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги чинного законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення у повному обсязі адміністративного позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи наведене, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір в розмірі 908,00 грн. згідно квитанції №0.0.2316852727.1 від 25.10.2021 на суму 908,00 грн.

Відповідно до ч.5 ст.250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 30.09.2021, викладене у листі від 30.09.2021 №7966-7614/Ц-02/8-0900/21 про відмову у виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 );

відповідач: Головне управління пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76018).

Суддя Микитюк Р.В.