Ухвала суду № 102085218, 22.12.2021, Іванівський районний суд Херсонської області

Справа № 656/731/21

Номер провадження 2/656/175/21

21.12.2021

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2021 року смт Іванівка

Суддя Іванівського районного суду Херсонської області Ференц Р.І., перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 (місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ) до Воскресенської початкової школи Іванівської селищної ради Херсонської області в особі директора школи Панченко Світлани Миколаївни (юридична адреса, місцезнаходження за відомостями, внесеними до єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: вул.Шкільна,15 с. Воскресенка Генічеський район Херсонська область 75442) про визнання незаконними та скасувати наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі, -

В С Т А Н О В И В:

21.12.2021 року ОСОБА_1 подав до Іванівського районного суду Херсонської області позовну заяву до Воскресенської початкової школи Іванівської селищної ради Херсонської області в особі директора школи Панченко Світлани Миколаївни про визнання незаконними та скасувати наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.12.2021 року у провадження судді Іванівського районного суду Херсонської області Ференц Р.І. передана дана справа.

Предметом позову є визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку.

Дослідивши позовну заяву та додані до неї додатки, суддя вважає, що її слід залишити без руху з огляду на наступне.

Згідно ч.1 ст.3 та ст.4 КЗпП України, трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до ч.1 ст.94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Водночас, згідно зі ст..1 Конвенції «Про захист заробітної плати» №95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30.06.1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Конституційний Суд України, в рішенні від 15.10.2013 року №8-рп/2013 у справі №1-13/2013 зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

За змістом приписів ст..ст.94,116,117 Кодексу законів про працю України та ст..ст.1,2 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця та не входить до структури заробітної плати.

Зі змісту висунутого позову, а також з доданих до позову матеріалів вбачається, що позивач згідно наказу по установі №24 від 08.11.2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » був відсторонений від роботи з 08.11.2021 року на час відсутності щеплення проти СОVID-19 без збереження заробітної плати.

Окрім цього, згідно прохальної частини позовної заяви у зв`язку з відстороненням його від роботи, позивач просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу невиплачену заробітну плати за час незаконного відсторонення від роботи.

У ст..1 Закону України "Про оплату праці" дано визначення поняття заробітної плати - це винагорода, обчислена у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Враховуючи вимоги даного закону, а також позицію позивача, який стверджує, що він з 08.11.2021 року був відсторонений від роботи, а одже, на думку суду, не виконував жодної роботи. Проте позивач, звертаючись в суд за захистом свого права, висуваючи саме таку позовну вимогу, у випадку виконання ним роботи у відповідача з 08.11.2021 року, зобов`язаний надати підтверджуючі документи виконання ним згідно трудових обов`язків певного виду роботи, за яку відповідач зобов`язаний провести оплату згідно визначень, вказаних у ст.1 Закону України "Про оплату праці" і згідно позиції, що заробітна плата є ціною на виконану працю на ринку праці, результат добровільної домовленості між власником здібностей до праці (продавець праці, а в даній справі позивач) та роботодавцем (покупцем праці, а в даній справі відповідач).

У випадку невиконання позивачем будь-якої роботи у відповідача з 08.11.2021 року по причині відсторонення його від роботи, в обов`язок позивача також входить провести відповідні розрахунки розміру грошових коштів, які підлягають на його думку до виплати, зважаючи на те, що позивач долучив довідку про свої доходи за вересень-жовтень 2021 року. Такі розрахунки повинні проводитися позивачем з врахуванням попередніх періодів виплати заробітної плати, числа відпрацьованих робочих днів.

Окрім цього, в обов`язок позивача також входить провести відповідні розрахунки періодів, за які повинно бути здійснено виплату грошових коштів.

Суд також звертає увагу на те, що позивач не вказав правових підстав стягнення заробітної плати за невиконану роботу.

Також позивачем не відображено ціни позову, оскільки позовні вимоги стосуються стягнення нарахування та виплати невиплаченої заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи

Суд при розгляді даих матеріалів враховано, що до структури заробітної плати, визначеної у ст..2 Закону України "Про оплату праці" входять: основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До останніх належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами та положеннями, компенсації та інші грошові та матеріальні виплати, які передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати і є видом відповідальності роботодавця.

Крім того, на підставі ст..2 Закону України «Про оплату праці», структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення «Інструкції зі статистики заробітної плати», затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 року №5, розробленої відповідно до Закону України від 17.09.1992 року №2614-XII «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків.

Відповідно до п.1.3 Інструкції №114/8713, для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Встановлені в розділі 3 Інструкції №114/8713 інші виплати не належать до фонду оплати праці.

З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні ст..2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати.

У вступній частині позовної заяви, а також в мотивувальній частині позову позивач зазначає, що він на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, оскільки судовий збір не справляється за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарги про захист прав працівника про поновлення його на роботі.

Однак така позиція позивача помилкова.

З огляду на вище викладене, пільга щодо сплати судового збору, передбачена п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (або за час вимушеного прогулу) під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18).

Відповідно до ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Порядок сплати та розмір судового збору визначено Законом України від 08.07.2011 року «Про судовий збір», який набрав чинності 01.11.2011 року. При цьому з 15.12.2017 року набули чинності зміни до вказаного Закону України щодо сплати судового збору на підставі Закону України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Станом на 01.01.2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб був встановлений у розмірі 2270 грн.

Згідно із п.п.1 п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру (стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу), яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивачем заявлено дві вимоги, одна з яких зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити невиплачену заробітну плати за час незаконного відсторонення від роботи. Водночас не відображено відповідної загальної суми заробітної плати.

Отже, враховуючи характер спору, позивачу необхідно сплатити судовий збір за позовної вимог в частині, як зазначено в прохальній частині позову нарахування та виплат невиплаченої заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи у розмірі 1 відсоток ціни позову та не більше 5 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб (11350 грн), як за позовну вимогу майнового характеру (стягнення грошових коштів як заробітної плати) відповідно до вимог чинного законодавства.

Судовий збір знеобхідно сплатити за наступними реквізитами: Отримувач коштів ГУК у Херсон обл/Іванівс СТГ/22030101; Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37959517; Банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.); Код банку отримувача (МФО) 899998; Рахунок отримувача UA688999980313121206000021389; Код класифікації доходів бюджету 22030101.

Відповідно до ч.4 ст.177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

На підтвердження сплати судового збору до суду необхідно надати оригінал квитанції про сплату судового збору.

Окрім цього, позивачу, в обов`язки якого покладено добросовісне здійснення процесуальних прав щодо надання доказів, слід уточнити позовні вимоги: зазначити розмір заробітку, який підлягає до стягнення, визначити період за який такий заробіток повинен стягуватися, надавши при цьому відповідні підтверджуючі документи такого розміру і проведені відповідні розрахунки за спірний період і за спірну суму, оскільки згідно приписів п.3 ч.3 ст.175 ЦПК України, позовна заява, крім інших обов`язкових реквізитів, має містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються і належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду доказів, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч.1 ст.185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст..ст.175 і 177 ЦПК України, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Згідно ч.3 ст.185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені ст.ст.175 і 177 ЦПК України, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає необхідним залишити позовну заяву без руху, надавши позивачці строк для усунення виявлених недоліків.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,13,43,76-83,175,185,258-260,353 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Воскресенської початкової школи Іванівської селищної ради Херсонської області в особі директора школи Панченко Світлани Миколаївни про визнання незаконними та скасувати наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі - залишити без руху.

Надати ОСОБА_1 п`ятиденний строк з дня отримання копії даної ухвали для усунення зазначених в ній недоліків, а саме: подати на юридичну адресу суду квитанцію на підтвердження сплати судового збору у розмірі 1 відсотка ціни позову та не більше 5 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб (11350 грн), як за позовну вимогу майнового характеру (стягнення невиплаченої заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи) відповідно до вимог чинного законодавства, а також подати обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються, визначити ціну позову в частині позовної вимоги про стягнення заробітку.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що у випадку не усунення позивачем недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважатиметься неподаною і буде повернута позивачу.

Копію ухвали направити позивачу на вказану в позовній заяві адресу.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню не підлягає.

Заперечення на ухвалу, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Р. І. Ференц