Рішення № 102083137, 09.12.2021, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/3433/19

Провадження №2/523/629/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2021 р. м.Одеса

Суворовський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Аліна С.С.

при секретарі - Вовкович І.В.,

розглянувши в судовому засіданні матеріали цивільної справи за позовною заявою Одеської міської ради до приватного підприємства «ЛИДЕР-ИНВЕСТ», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_3 , про визнання правочинів недійсними, про скасування рішень державних реєстраторів,про визнання недійсним договору купівлі- продажу Ѕ частин нежитлового приміщення, -

В С Т А Н О В И В :

До Суворовського районного суду м. Одеси надійшла уточнена позовна заява від 24.03.2021 року Одеської міської ради до приватного підприємства «ЛИДЕР-ИНВЕСТ», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_3 , про визнання правочинів недійсними, про скасування рішень державних реєстраторів,про визнання недійсним договору купівлі- продажу Ѕ частин нежитлового приміщення,представник позивача просить, а саме:

Визнати недійсним правочин щодо передачі ОСОБА_1 приватному підприємству «ЛИДЕР-ИНВЕСТ» об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , зараз АДРЕСА_2 та скасувати акт приймання-передачі нерухомого майна від 14.06.2018 року серія та номер б/н та скасувати рішення від 14.06.2018 року серія та номер: 2.

Скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію змін розділу від 14.06.2018 року №41610027, що є підставою для припинення права власності на об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 383,2 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1208792451101.

Скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.06.2018 року № 41639084, що є підставою припинення права власності приватного підприємства «ЛИДЕР-ИНВЕСТ» на обєкт нерухомого майна - нежитлові приміщення ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 383,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер обєкта нерухомого майна: 1208792451101 .

Визнати недійсним договір купівлі-продажу Ѕ частини нежитлового приміщення ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_2 , укладений між приватним підприємством «ЛИДЕР-ИНВЕСТ» та ОСОБА_2 від 01.02.2019 року №24, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевою Тетяною Володимирівною.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу Ѕ частини нежитлового приміщення ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_2 , укладений між приватним підприємством «ЛИДЕР-ИНВЕСТ» та ОСОБА_2 від 01.02.2019 року №25, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевою Тетяною Володимирівною.

Скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.02.2019 року №45330092, що є підставою для припинення права власності ОСОБА_2 на Ѕ частину нежитлового приміщення ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_2 , із закриттям розділу.

Скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.02.2019 року №45330616, що є підставою для припинення права власності ОСОБА_2 на Ѕ частину нежитлового приміщення ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_2 , із закриттям розділу.

Стягнути з відповідачів на користь ОМР сплачений судовий збір у розмірі 13447 гривен.

Обгрунтовує позовні вимоги тим, що 15.06.2018 року державним реєстратором комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Оперчук Іриною Михайлівною зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » загальною площею 383,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1208792451101), за приватним підприємством «ЛИДЕР-ИНВЕСТ» на підставі акту приймання-передачі від 14.06.2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та приватним підприємством «ЛИДЕР-ИНВЕСТ» та рішення ОСОБА_1 та приватного підприємства «ЛИДЕР-ИНВЕСТ» від 14.06.2018 року № 2 (номер запису про право власності: 26650354).

Однак, здійснення вищевказаної реєстрації права власності є наслідком ухилення від виконання судового рішення, ухваленого на користь територіальної громади м.Одеси, що обумовлює необхідність звернення до суду із даним позовом.

Рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 28.03.2013 року у справі № 1527/16540/12, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 03.04.2014 року у даній справі, задоволено позовну заяву Одеської міської ради до ОСОБА_3 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення за власний рахунок самочинно збудованого нежитлового приміщення бару «Гриль-Таверна», площею 339,2 кв.м.

Так, нежитлове приміщення бару « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за адресою: АДРЕСА_1 , є самочинним будівництвом, з огляду на те, що збудовано на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді м.Одеси в особі Одеської міської ради, та яка не була відведена для такого будівництва.

Проте, ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 21.12.2016 року у справі № 523/17718/16-ц визнано мирову угоду, за умовами якої:

ОСОБА_1 відмовляється від стягнення з ОСОБА_3 на його користь грошових коштів в розмірі 50000 доларів США, що еквівалентно 1283000,00 грн., відсотків за користування кредитом у розмірі 397730,00 грн. в обмін на нежитлове приміщення бару « ІНФОРМАЦІЯ_2 », яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 358,80 кв.м. і складається в цілому з: 1 поверх, загальною площею 250,7 кв.м. зал 89,6 кв.м., магазин 15,2 кв.м., підсобне 1,6 кв.м. 2 поверх, загальною площею 108,1 кв.м. зал 108,1 кв.м;

- ОСОБА_3 відмовляється від належного йому на праві власності нежитлового приміщення бару « ІНФОРМАЦІЯ_2 », яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 358,80 кв.м. і складається в цілому з: 1 поверх, загальною площею 250,7 кв.м. зал 89,6 кв.м., магазин 15,2 кв.м., підсобне 1,6 кв.м.; 2 поверх, загальною площею 108,1 кв.м. зал 108,1 кв.м;

- припиняється право власності ОСОБА_3 на нежитлове приміщення бару « ІНФОРМАЦІЯ_2 », яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 358,80 кв.м. і складається в цілому з: 1 поверх, загальною площею 250,7 кв.м. зал 89,6 кв.м., магазин 15,2 кв.м., підсобне 1,6 кв.м.; 2 поверх, загальною площею 108,1 кв.м. зал 108,1 кв.м., яке належить на праві приватної власності ОСОБА_3 ;

- за ОСОБА_1 визнається право власності на нежитлове приміщення бару « ІНФОРМАЦІЯ_2 », яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 358,80 кв.м. і складається в цілому з: 1 поверх, загальною площею 250,7 кв.м. зал 89,6 кв.м., магазин 15,2 кв.м., підсобне 1,6 кв.м.; 2 поверх, загальною площею 108,1 кв.м. зал 108,1 кв.м.

У звязку із тим, що кафе-бар « ІНФОРМАЦІЯ_2 » відповідно до рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28.03.2013 року у справі №1527/16540/12 підлягає знесенню, такий об`єкт не міг бути предметом мирової угоди.

3 огляду на зазначене, Одеською міською радою оскаржено ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 21.12.2016 року у справі № 523/17718/16-ц про затвердження мирової угоди, за результатами розгляду якої Апеляційним судом Одеської області прийнята постанова від 09.10.2018 року у даній справі.

Вказаною постановою суду апеляційної інстанції від 09.10.2018 року було скасовано ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 21.12.2016 року № 523/17718/16-ц.

Таким чином, підстава набуття та реєстрації за ОСОБА_4 права власності на об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 , скасована у судовому порядку.

28.11.2018 року з метою скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_4 на нежитлове приміщення кафе-бар « ІНФОРМАЦІЯ_2 », яке було зареєстроване за ним на підставі ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 21.12.2017 року у справі № 523/17718/16-ц, представник Одеської міської ради звернувся до державного реєстратора з відповідною заявою.

Однак, державним реєстратором Кукліною А.О. винесено рішення від 28.11.2018 роу № 44287345 про відмову у скасуванні запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 1208792451101, з огляду на те, що право власності ОСОБА_1 , яке було зареєстровано на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 21.12.2016 року, припинено 15.06.2018 року.

Так, 15.06.2018 року державним реєстратором комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Оперчук Іриною Михайлівною зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » загальною площею 383,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1208792451101), за приватним підприємством «ЛИДЕР-ИНВЕСТ» на підставі акту приймання-передачі від 14.06.2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та приватним підприємством «ЛИДЕР-ИНВЕСТ» та рішення ОСОБА_1 та приватного підприємства «ЛИДЕР-ИНВЕСТ» від 14.06.2018 року № 2 (номер запису про право власності: 26650354).

При цьому, 14.06.2018 року державним реєстратором комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортовим І.О. було здійснено реєстрацію змін щодо вказаного об`єкта нерухомого майна, а саме змінено: об`єкт нерухомого майна з бар « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на нежитлове приміщення ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 »;загальну прощу об`єкта з 358,8 кв.м. на 383,2 кв.м., адресу з АДРЕСА_1 , на АДРЕСА_2 .

Враховуючи вищенаведене, неможливим є виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28.03.2013 року у справі № 1527/16540/12 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення.

Таким чином позивач вважає, що державна реєстрація права власності приватного підприємства «ЛИДЕР-ИНВЕСТ» на нежитлові приміщення ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » загальною площею 383,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , які підлягають знесенню як об`єкт самочинного будівництва на підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеси 28.03.2013 року у справі № 1527/16540/12 за власний рахунок ОСОБА_3 , підлягає скасуванню на підставі рішення суду. Позивач зазначив, що нежитлові приміщення ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » загальною площею 383,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 стосуються земельної ділянки, що належить до комунальної власності територіальної громади Одеси в особі Одеської міської ради.

Одеська міська рада не приймала рішень щодо передачі будь-яким особам у власність або користування земельної ділянки, за адресою якої зареєстровано право власності на нежитлові приміщення ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » загальною площею 383,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 .

Таким чином, державною реєстрацією права власності приватного підприємства «ЛИДЕР-ИНВЕСТ» на нежитлові приміщення ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » загальною площею 383,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , порушено права територіальної громади м. Одеси як власника відповідної земельної ділянки.

Окрім того, 15.06.2018 року індексний номер рішення; 41639084 державним реєстратором комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Оперчук Іриною Михайлівною зареєстровано право власності на обєкт нерухомого майна - нежитлові приміщення ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » загальною площею 383,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 . (реєстраційний номер обєкта нерухомого майна: 1208792451101) за приватним підприємством «ЛИДЕР-ИНВЕСТ» на підставі акту приймання-передачі від 14.06.2018 року укладеного між ОСОБА_1 та приватним підприємством «ЛИДЕР-ИНВЕСТ» та рішення ОСОБА_1 та приватного підприємства «ЛИДЕР-ИНВЕСТ» від 14.06.2018 року №2 (номер запису про право власності: 26650354).

Як зазначив позивач у своєму позові, вищезазначене свідчить про те, що спірним актом приймання-передачі від 14.06.2018 року серія та номер: б/н та рішення від 14.06.2018 року №2 ОСОБА_1 здійснив відчуження на користь приватного підприємства «ЛИДЕР-ИНВЕСТ» по суті незаконно зареєстрованого за собою нежитлового приіщення. Існування цього правочину суперечить інтересам територіальної громади м. Одеси та безпосередньо порушує її права та законні інтереси.

У судове засідання з`явився представник позивача Одеської міської ради - Танасійчук І.М., позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

У судове засідання не з`явилися відповідачі приватне підприємство «ЛИДЕР-ИНВЕСТ», та ОСОБА_1 , про час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином, про причини не явки суд не повідомили.

У судове засідання не з`явився третя особа ОСОБА_3 , про час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином, про причини не явки суд не повідомив.

У судове засідання не з`явилися відповідачка ОСОБА_2 , та її адвокат Карпенко О. П., про час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином, про причини не явки суд не повідомили. Звернулися до суду з письмовою заявою про розгляд справи у їх відсутність, яка міститься в матеріалах справи. Адвокат Карпенко О. П. який діє в інтересах відповідачки ОСОБА_2 надав до суду письмовий відзив на позовну заяву, який міститься в матеріалах справи, просить суд у задоволенні позову Одеської міської ради відмовити з наступних підстав.

01.02.2019 року ОСОБА_2 було придбано у ПП «Лидер- Инвест» 1/2 частину нежитлового приміщення ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » загальною площею 383,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу Ѕ частини нежитлового приміщення ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який засвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевою Т.В. та зареєстровано в реєстрі за №24.

01.02.2019 року о 14:43:45 в Державному ресєтрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності було зареєстровано право власності, на підставі зазначеного договору.

01.02.2019 року ОСОБА_2 було придбано у ПП «Лидер- Инвест» 1/2 частину нежитлового приміщення ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » загальною площею 383,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу 1/2 частини нежитлового приміщення ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 », засвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевою Т.В. і зареєстровано в реєстрі за №25.

01.02.2019 року о 15:20:25 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності було зареєстроване право власності, на підставі зазначеного договору.

Зазначені обставини підтверджуються відповідними договорами купівлі- продажу, витягами із реєстру прав власності, копії яких додаю до відзиву.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Таким чином, на підставі цих договорів купівлі-продажу відповідачка ОСОБА_2 є власником нежитлових приміщень ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » загальною площею 383,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 .

Як вбачається із позовної заяви позивач оспорює зазначені правочини оскільки приватне підприємство «Лидер-Инвест», на думку позивача, не набуло право власності на нежитлові приміщення ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а тому не має право його відчужувати.

Згідно ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Жодної з цієї підстави позивачем не зазначаються, а тому віндикаційний спосіб захисту відпадає. Так, Одеська міська рада просить визнати недійсним зазначені правочини.

Але не зазначає в чому полягає їх недійсність і не надає нормативного обгрунтування.

Єдиною підставою недійсності зазначених правочинів позивач вважає, що ПП «Лидер-Инвест» нібито не набуло право власності на нежитлові приміщення ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а тому не мало право його відчужувати (стор. 11 уточненої позовної заяви). Однак це не відповідає дійсності. Укладаючи договори купівлі-продажу 1/2 частин нежитлового приміщення ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » приватний нотаріус перевірила наявність права власності у ПП «Лидер-Инвест». Право власності було зареєстровано у державному реєстрі речових прав та нерухоме майно. Відомості про державну реєстрацію обтяжень та заборон відсутні.

Навіть у довідці із державних реєстрів, щодо об`єктів нерухомості, яку надав позвач до уточненої позовної заяви вбачається, що станом 29.11.2018 року (а.с. 26) і навіть станом 10.05.2019 року (а.с. 97-98) відомості заборон відчуження нежитлових приміщень ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » були відсутні.

Таким чином, юридичних перепон для укладання зазначених договорів не існувало і тому приватний нотаріус їх посвідчив.

А саме, засвідчуючи ці правочини приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Дишлева Т.В. зазначає, що правоздатність, дієздатність приватного підприємтсва«Лидер-Инвест», та повноваження його представника і належність приватному підприємству «Лидер-Инвест», відчуженого майна перевірено.

Представник відповідачки ОСОБА_2 вказує про те, що на момент укладення цих правочинів (01.02.2019 року) право власності ПП «Лидер-Инвест» на відчужуване майно не було оскаржено в судовому порядку, хоча ПП «Лидер-Инвест» володіло цим майном з 15.06.2018 року (а.с. 23).

Первісну позовну заяву по оскарженню права власності ПП «Лидер-Инвест» на відчужуване майно було подано 28.02.2019 року (а.с. 7), а провадження у справі відкрито 04.03.2019 року (а.с. 63).

Як відповідачка, як набувач нерухомого майна, нотаріус і ПП «Лидер-Инвест» могли знати, що у Одеської міської ради існують певні претензії щодо відчуженого майна.

Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Відповідно до ч.5 ст.12 ЦК України добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Також, вказує щодо тверджень позивача про те, що нежитлові приміщення ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » загальною площею 383,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , є самочинним збудованим об`єктом.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

На підтвердження зазначеного твердження позивач посилається на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28.03.2013 року у справі №1527/16540/12 і на ч. 4 ст. 82 ЦПК України відповідно до якого обставини встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Однак рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28.03.2013 року у справі №1527/16540/12 не має преюдиціальних фактів щодо дійсної справи, так як у цих справах не беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини.

А також в цих справах містяться різні об`єкти нерухомості. Так у справі №1527/16540/12 йдеться про нежитлове приміщення бару « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за адресою: АДРЕСА_1 , площею 339,2 кв.м.

А в зазначеній справі №523/3433/19 йдеться про частини нежитлових приміщень ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 383,2 кв.м.

Більш того, відповідно до довідки ТОВ «БЮРО КОНСАЛТ СЕРВІС» від 13.06.2018р. №5906-18 підтверджено, що підчас проведення поточної інвентаризації об`єкта нерухомого майна - нежитлове приміщення ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » - встановлено, що вказаний об`єкт дійсно знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , зміна площі не є самочинною.

Таким чином, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28.03.2013 року у справі №1527/16540/12 не відноситься до об`єкту нерухомості, який є предметом спору вказаної справи. Також, 09.12.2019 року представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Карпенко О. П. надав суду письмові заперечення на письмову відповідь представника позивача на письмовий відзив, які містяться в матеріалах справи ( т.2, арк.сп.1-6);

Представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Карпенко О.П. вказує про те, що відповідачка ОСОБА_2 є добросовісним набувачем (власником) спірного майна, яка придбала його за договором купівлі-продажу в порядку передбаченому чинним законодавством. Належність відчуженого майна продавцю було перевірено, порушення законодавства як з боку відповідачки ОСОБА_2 , так і приватного нотаріусу Дишлевої Т.В. відсутні. Що відповідає ст. 41 Конституції України, ст.ст. 12, 182, 321, 328, 334 ЦК України.

Так, єдиною підставою недійсності зазначених правочинів позивач вважає, що ПП «Лидер-Инвест» нібито не набуло право власності на нежитлові приміщення ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а тому не мало право його відчужувати (стор. 11 уточненої позовної заяви). Однак, повторююємо, що це не відповідає дійсності.

Укладаючи договори купівлі-продажу 1/2 частин нежитлового приміщення ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » приватний нотаріус перевірила наявність права власності у ПП «Лидер-Инвест». Право власності було зареєстровано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Відомості про державну реєстрацію обтяжень та заборон відсутні.

Навіть в довідці із державних рестрів щодо об`єктів нерухомості, яку надав позвач до уточноної позовної заяви вбачається, що станом 29.11.2018 року (а.с. 26) і навіть станом 10.05.2019 року (а.с. 97-98) відомості заборон відчуження нежитлових приміщень ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » були відсутні.

Таким чином, юридичиних перепон для укладання зазначених договорів не існувало, і тому приватний нотаріус їх посвідчив.

А саме, засвідчуючи ці правочини приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Дишлева Т.В. в спірних договорах зазначає, що правоздатність, дієздатність приватного підприємства «Лидер-Инвест», та повноваження його представника і належність приватному підприємству «Лидер-Инвест», відчуженого майна перевірено.

Більш того, на момент укладення цих правочинів (01.02.2019 року) право власності ПП «Лидер-Инвест» на відчужеване майно не було оскаржено в судовому порядку, хоча ПП «Лидер-Инвест» володіло цим майном з 15.06.2018 року (а.с. 23).

Первісну позовну заяву по оскарженю права власності ПП «Лидер-Инвест» на відчужеване майно було подано 28.02.2019 року (а.с. 7). а провадження у справі відкрито 04.03.2019 року (а.с. 63).

Представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Карпенко О.П. вказує про те, що в уточненій позовній заяві позивач визначив відповідачем приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Дишлеву Т.В., яка посвідчила спірний договір і зареєструвала право власності в державному реєстрі права власності.

Тобто позивач вважає дії і рішення приватного нотаріуса Дишлевої Т.В. незаконними. Але не наводить обгрунтувань і доказів, які саме правові норми порушені приватним нотаріусом Дишлевою Т.В.

Також, представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Карпенко О.П. заперечує, щодо міркувань позивача про те, що об`єкти нежитлове приміщення бару « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за адресою: АДРЕСА_1 , площею 339,2 кв.м. і нежитлове приміщення ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 383,2 кв.м. нібито є одним і тим же об`єктом, який підлягає знесенню відповідно до рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28.03.2013 року у справі №1527/16540/12.

Так міркування позивача, що дані об`єкти є одним і тим же об`єктом, який підлягає знесенню, не відповідає дійсності. І справа не в тому, що ці об`єкти мають різні назви та адреси.

Можливо об`єкт нежитлового приміщення ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_2 , колись (ще до того як його придбала відповідач ОСОБА_2 ) і мав назву бар « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та адресу: АДРЕСА_1 , але після того як об`єкт був реконструйовано і технічні характеристики його змінились (бар « ІНФОРМАЦІЯ_2 » мав площу 339,2 кв.м., а ресторан «Лев Золотий» має площу 383,2 кв.м.), то фізично це різні об`єкти.

Позивач в уточненій позовній заяві стверджує, що повністю весь об`єкт загальною площею 383,2 кв.м. нежитлового приміщення ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_2 , є самочинно збудованим об`єктом. І на пітвердження цього твердження позивач посилається на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28.03.2013 року у справі №1527/16540/12 і на ч. 4 ст. 82 ЦПК України.

Тобто рішенням суду встановлено, що нежитлове приміщення бару « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за адресою: АДРЕСА_1 , площею 339,2 кв.м. є самочинним будівництвом і підлягає знесенню. Але виникає питання, які самі 339,2 кв.м. із цих 383,2 кв.м. є самочинно побудованими та підлягають знесенню, і що робити з 44,0 кв.м., які побудовані під час реконструкції.

Право власності відповідач ОСОБА_2 набула на всі 383,2 кв.м., і вимагаючи визнати недійсними договори купівлі-продажу та про скасування рішеннь про державну реєстрацію права власності, фактично позивач вимагає позбавити права власності відповідачку ОСОБА_2 на всі 383,2 кв.м., але позивач не надав письмових доказів того, що саме вся площа у 383,2 кв.м. (включаючі 44,0 кв.м., які не були в обставинах встановлених рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 28.03.2013 року) є самочинним будівництвом, і підлягають знесенню по даному рішенню суду.

Таким чином, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28.03.2013 року у справі №1527/16540/12 не має преюдиціальних фактів щодо дійсної справи, так як не відноситься у повному обсязі до об`єкту нерухомості, який є предметом спору вказаної справи, і у вищевказаних справах не беруть участь ті самі сторони або сторони, щодо якої встановлено ці обставини.

Більш того, відповідно до довідки ТОВ «БЮРО КОНСАЛТ СЕРВІС» від 13.06.2018р. №5906-18 підтверджено, що під час проведення поточної інвентаризації об`єкта нерухомого майна - нежитлове приміщення ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » - встановлено, що вказаний об`єкт дійсно знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , зміна площі не є самочинною.

Представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Карпенко О. П. вказує про те, що позивач просить суд визнати недійсними договори купівлі-продажу нежитлового приміщення та про скасування рішеннь про державну реєстрацію права власності.

Фактично позивач в позовних вимогах просить суд позбавити права власності відповідачку ОСОБА_2 , тому що після задовлення позову (у випадку його задоволення) відповідачка ОСОБА_2 буде позбавлена права власності на свої частини нежитлового приміщення ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за адресою: АДРЕСА_2 і буде змушена шукати способи компенсації своїх втрат (позивач навіть у відповіді на відзив пропонує відповідачу ОСОБА_2 звертатись до суду з новим позовом до винної особи про застосування реституції (арк. 14 відповіді на відзив)).

Така правова позиція ( конструкція) не відповідає статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

З огляду на практику ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми:

Перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном.

Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями.

Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах.

Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля.

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу.

Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСГІЛ, від 23 січня 2014 року).

Тобто конструкція, за якої добросовісний набувач (власник) втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном.

Факт незаконного відчуження та допущення продажу нерухомого майна не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку в органів місцевого самоврядування здійснити все необхідне, щоб відшкодувати збитки, завдані таким відчуженням.

Тому задоволення позову позбавлення майна відповідача ОСОБА_2 як добросовісного набувача, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Карпенко О. П. просить суд відмовити в задоволені позовних вимог.

Суд, вивчивши матеріали справи, заслухавши сторони по справі, вважає про те, що позовні вимоги є не обґрунтовані, не доказані, тому не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року, відповідно дозакону № 475/97-ВР від 17.07.1997 р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплений принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 10 ЦПК суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною радою України, а також застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обовязковість яких надано Верховною радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Судом встановлено про те, що 01 лютого 2019 року між Приватним підприємством « Лидер - Инвест», від імені якого діє Виноградова Л.Б., на підставі статуту Приватного підприємства « Лидер - Инвест» затвердженого рішенням власника Приватного підприємства « Лидер - Инвест» №2 від 14.06.2018 року, та статуту Приватного підприємства « Лидер - Инвест» затвердженого рішенням власника Приватного підприємства « Лидер - Инвест» №3 від 15.06.2018 року Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Приватного підприємства « Лидер - Инвест» від 20.02.2018 року, дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців та громадських формувань: 19.02.2018 р., 1 556102 0000 065467, сформованим реєстратором Тищенко І.В., рішення власника №1 Приватного підприємства « Лидер - Инвест» від 15.02.2018 року, рішення власника №2 Приватного підприємства « Лидер - Инвест» від 14.06.2018 року, договору б/н купівлі - продажу частки у статутному капіталі Приватного підприємства « Лидер - Инвест» від 15.06.2018 року, акт приймання - передачі нерухомого майна від 14.06.2018 року. Рішення власників №3 Приватного підприємства « Лидер - Инвест», наказу №1 від 19.02 2018 року « Про призначення на посаду директора», рішення №3 від 30.01.2019 року, з однієї сторони, та ОСОБА_2 , з другої сторони, уклалено договір купівлі - продажу Ѕ частини нежитлового приміщення ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 383,2 кв.м., який посвідчений приватним нотаріусом Одеського маського нотаріального округу Одеської області, зареєстровано в реєстрі за №25.

Відповідно до п.1.2 договору вказана в договорі Ѕ частина нежитлового приміщення ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » належить продавцю на підставі права власності, згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, витяг сформував реєстратор Хоменко Ю.А. комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Одеська область від 15.06.2018 року. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1208792451101. Зазначений документ пред`явлено нотаріусу при укладені цього договору і залишається в його справах на зберіганні ( т.1, арк.сп.171-173);

Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 01 лютого 2019 року, номер витягу 154804764, вбачається про те, ОСОБА_2 є власником Ѕ частини нежитлового приміщення ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа 383,2 кв.м., реєстраційний номер обєкта нерухомого майна 1208792451101. На підставі договору купівлі - продажу, серія та номер 25, виданий 01.02.2019 р., видавник приватний нотаріус Одеського маського нотаріального округу Одеської області Дишлева Т.В. Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 45330616 від 01.02.2019р. 15:22:42, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Одеської області Дишлева Т.В. ( т.1, арк.сп.174);

Судом встановлено про те, що 01 лютого 2019 року між Приватним підприємством « Лидер - Инвест», від імені якого діє Виноградова Л.Б., на підставі статуту Приватного підприємства « Лидер - Инвест» затвердженого рішенням власника Приватного підприємства « Лидер - Инвест» №2 від 14.06.2018 року, та статуту Приватного підприємства « Лидер - Инвест» затвердженого рішенням власника Приватного підприємства « Лидер - Инвест» №3 від 15.06.2018 року Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Приватного підприємства « Лидер - Инвест» від 20.02.2018 року, дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців та громадських формувань: 19.02.2018 р., 1 556102 0000 065467, сформованим реєстратором Тищенко І.В., рішення власника №1 Приватного підприємства « Лидер - Инвест» від 15.02.2018 року, рішення власника №2 Приватного підприємства « Лидер - Инвест» від 14.06.2018 року, договору б/н купівлі - продажу частки у статутному капіталі Приватного підприємства « Лидер - Инвест» від 15.06.2018 року, акт приймання - передачі нерухомого майна від 14.06.2018 року. Рішення власників №3 Приватного підприємства « Лидер - Инвест», наказу №1 від 19.02 2018 року « Про призначення на посаду директора», рішення №3 від 30.01.2019 року, з однієї сторони, та ОСОБА_2 , з другої сторони, уклалено договір купівлі - продажу Ѕ частини нежитлового приміщення ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 383,2 кв.м., який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області, зареєстровано в реєстрі за №24.

Відповідно до п.1.2 договору вказана в договорі Ѕ частина нежитлового приміщення ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » належить продавцю на підставі права власності, згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, витяг сформував реєстратор Хоменко Ю.А. комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Одеська область від 15.06.2018 року. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1208792451101. Зазначений документ пред`явлено нотаріусу при укладені цього договору і залишається в його справах на зберіганні ( т.1, арк.сп.175-177);

Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 01 лютого 2019 року, номер витягу 154799969, вбачається про те, ОСОБА_2 є власником Ѕ частини нежитлового приміщення ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа 383,2 кв.м., реєстраційний номер обєкта нерухомого майна 1208792451101. На підставі договору купівлі - продажу, серія та номер 24, виданий 01.02.2019 р., видавник приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Одеської області Дишлева Т.В. Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 45330092 від 01.02.2019р. 15:09:30, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Одеської області Дишлева Т.В. ( т.1, арк.сп.178);

Згідно зі ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з приписами ч. 2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом встановлено, також із вищевказаних документів вбачається про те, що приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Дишлевою Т.В. було вчинено перевірку об`єктів, що відчужувались відповідно до приписів Закону України «Про нотаріат» та відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (надалі - Порядок).

Так, відповідно до п. 1.11 глави 2 Порядку, що діяв на момент вчинення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, у разі посвідчення правочину, спрямованого на відчуження нежитлового приміщення, нотаріус перевіряє відсутність (наявність) обмежень (обтяжень) такого нежитлового приміщення.

Підготовка до посвідчення правочину про відчуження та заставу майна вчинюється нотаріусами відповідно до п. 2.1. Порядку. А саме при підготовці до посвідчення правочинів про відчуження або заставу нерухомого майна нотаріусом перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За наявності обмежень (обтяжень) нотаріус відповідно до п. 1 глави 13 Порядку відмовляє у вчиненні нотаріальної дії.

На день укладення вищевказаних договорів купівлі-продажу нежитлового приміщення від 01 лютого 2019 року відомості, про арешт чи іншу заборону відчуження, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні, про що в договорі купівлі продажу під пунктом 1.2. міститься відповідний запис та містяться витяги з Державних реєстрів.

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.203 ЦК України визначені вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: частина 1 встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; частина 2 встановлює, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; частина 3 встановлює, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; частина 4 встановлює, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; частина 5 встановлює, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; частина 6 встановлює, що правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Недійсний правочин - це правочин, що не відповідає вимогам Закону, отже, умови чинності правочину одночасно є умовами його дійсності.

Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснив, що судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (ч.1 ст. 219, ч.1 ст. 220, ч.1 ст. 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч.2 ст.222, ч.2 ст. 223, ч.1 ст. 225 ЦК України тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

У пункті 7 цієї постанови Верховного Суду України роз`яснено, що у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Правові наслідки недійсності договору передбачені статтею 216 ЦК України. Відповідно до ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю; у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, відповідно до ч.1 ст.236 ЦК України, є недійсним з моменту його вчинення.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в постанові від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв`язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо).

Положення статті 216 ЦК України застосовуються також при вирішенні вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Зазначений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017року у справі № 6-648цс16, що є обов`язковим для врахування судом на підставі частини четвертої статті 263 Цивільного процесуального кодексу України(далі ЦПК України).

Так, відповідно до ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ч.1 ст.657 ЦК України визначено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Частиною 3 ст. 640 Цивільного кодексу України встановлено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації (ч. 3 ст. 334 ЦК України).

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 1 ст. 317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

При таких обставинах суд вважає про те, що оспорювані договори ( два договори) купівлі-продажу від 01 лютого 2019 року Ѕ частини нежитлового приміщення ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 383,2 кв.м., які посвідчені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Дишлевою Т.В., та зареєстровані в реєстрі за №24, №25, укладені відповідно до ст.ст. 203, 215, ст.655 ЦК України, а також відповідно до вимог Цивільного Кодексу України, тому позовні вимоги про визнання недійсним договір купівлі-продажу Ѕ частини нежитлового приміщення ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_2 , який укладений між приватним підприємством «ЛИДЕР-ИНВЕСТ» та ОСОБА_2 від 01.02.2019 року №24, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевою Тетяною Володимирівною, та про визнання недійсним договір купівлі-продажу Ѕ частини нежитлового приміщення ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_2 , який укладений між приватним підприємством «ЛИДЕР-ИНВЕСТ» та ОСОБА_2 від 01.02.2019 року №25, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевою Тетяною Володимирівною - не підлягають задоволенню.

Судом встановлено, також із матеріалів справи вбачається про те, що 28 листопада 2018 року рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Кукліною А.О. Юридичного департаменту Одеської міської ради, розглянувши заяву про скасування запису в Державному реєстрі, яка прийнята 28.11.2028 р. 09:38:58 за реєстраційним номером 31418569, яку подав ОСОБА_5 , що діє на підставі довіреності, серія і номер 54/вих.-мр, видана 20.02.2018р., видавник Одеська міська рада для скасування розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстровим номером 1208792451101 Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та встановив наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Так заявником для проведення скасування запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з реєстровим номером 1208792451101 подано рішення апеляційного суду Одеської області від 09.10.2018 року по справі 523/ 17718-16-ц, яким скасовано ухвалу Суворовського районного суду м.Одеси від 21.12.2016року. Відповідно до відомостей Державного реєстру прав об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 1208792451101 зареєстровано нежитлове приміщення ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 383,2 кв.м., за приватним підприємством « ЛИДЕР - ИНВЕСТ» на підставі акту приймання- передачі нерухомого майна від 14.06.2018 року, рішення №2 від 14.06.2018 року. Вищавказані документи не скасовані. Право власності ОСОБА_1 , яке було зареєстровано на підставі мирової угоди затвердженої ухвалою Суворовського районного суду м.Одеси від 21.12.2016 року, припинено15.06.2018 року.Зважаючи на вищевикладене, провести скасування запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення апеляційного суду Одеської області від 09.202018 року по справі 523/ 17718-16-ц не надаеться можливим.Враховуючи викладене, керуючись ст.26 Закону України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень» та Порядком ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141 вирішив: відмовити у скасуванні запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1208792451101 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ( т.1, арк.сп.42);

Ухвалою Суворовського районного суду м.Одеси від 18 жовтня 2021 року витребувано з Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради (65009, м. Одеса, вул. Черняховського, 6) належним чином засвідчену копію реєстраційної справи, на підставі якої проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомості: АДРЕСА_1 , загальною площею 383, 2 кв.м, (реєстраційний номер нерухомого майна 1208792451101) про реєстрацію змін розділу від 14.06.2018 року № 41610027, що є підставою для припинення права власності; витребувано з Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради (65009, м. Одеса, вул. Черняховського, 6) належним чином засвідчену копію реєстраційної справи, на підставі якої проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру речових прав від 15.06.2018 року № 41639084 на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомості-нежитлові приміщення ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 383, 2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 (колишня адреса: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер нерухомого майна 1208792451101), що є підставою для припинення права власності приватного підприємства «ЛИДЕР-ІНВЕСТ»; витребувано з Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради (65009, м. Одеса, вул. Черняховського, 6) належним чином засвідчену копію реєстраційної справи, на підставі якої проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру речових прав від 01.02.2019 року № 45330092, що є підставою для припинення права власності ОСОБА_2 на Ѕ частину нежитлового приміщення ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_2 із закриттям розділу; витребувано з Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради (65009, м. Одеса, вул. Черняховського, 6) належним чином засвідчену копію реєстраційної справи, на підставі якої проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру речових прав від 01.02.2019 року № 45330616, що є підставою для припинення права власності ОСОБА_2 на Ѕ частину нежитлового приміщення ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_2 із закриттям розділу.

На виконання ухвали Суворовського районного суду м.Одеси від 18 жовтня 2021 року по справі № 523/3433/19 на суду надійшли копії документів реєстраційної справи 1208792451101 за адресою: м.Одеса, вул.Лузанівська, буд № 100 А - на 12 срк.; а також завірені скан - копії документів зазначеної реєстраційної справи, які містяться в електронному вигляді у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - на 98 арк., які містяться в матеріалах справи ( т.3, арк.сп.1-120);

Із матеріалів справи вбачається, також вбачається із вищевказаних реєстраційних справ, які містяться в матеріалах справи про те, що 28 березня 2017 року рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 34491730, державний реєстратор Глущенко А.О., філія комунального підприємства « Комунально - реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради» розглянув заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняту 24.03.2017 року 12:38:43 за реєстраційним номером 21553499, яку подав ОСОБА_1 , для проведення державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення, що розташовано: АДРЕСА_1 , вирішив провести державну реєстрацію права власності, форма власності: приватна на нежитлове приміщення, що розташовано: АДРЕСА_1 ,за ОСОБА_1 .. Відкрити розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об`єкт нерухомого майна ( т.3,акр.сп.39);

14 червня 2018 року відповідно до акту приймання - передачі нерухомого майна , який складений на виконання Рішення власників Приватного Підприємства « ЛИДЕР - ИНВЕСТ» №2 від 14.06.2018 року, яким затверджено внесення ОСОБА_1 до статутного капіталу підприємства нежитлової будівлі, між сторонами, ПП « ЛИДЕР - ИНВЕСТ», в особі ОСОБА_6 , який діє на підставі статуту та ОСОБА_1 склали цей акт на підтвердження того, що ОСОБА_1 передав, а ПП « ЛИДЕР - ИНВЕСТ» прийняв двоповерхову нежитлову будівлю, яка належить йому на праві приватної власності на підставі Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності нежитлової двоповерхової будівлі, що розташована: АДРЕСА_2 ( т.3, арк.сп.50);

Відповідно до письмової довідки від 13.06.2018 року, яка видана Товариством з Обжеженою відповідальністю « Бюро консалт сервіс», вказано про те, що під час проведення поточної інвентаризації об`єкта нерухомого майна - нежитлове приміщення ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_3 » - встановлено про те, що вказаний об`єкт дійсно знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ( т.3, арк.сп.49);

Відповідно до рішення власника №2 Приватного Підприємства « ЛИДЕР - ИНВЕСТ» від 14 червня 2018 року вирішили: прийняти до складу учасників підприємства ОСОБА_1 за власним бажанням із внесенням до Статутного капіталу підприємства вкладу у вигляді двоповерхової нежитлової будівлі загальною площею 383,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 , що належить особі на праві приватної власноті.Загальний розмір Статутного капіталу підприємства складає - 160100 гривен.Перерозподілити частки статутного капіталу. Внести усі відповідні зміни до Статуту, затвердити нову редакцію Статуту та провести державну реєстрацію усіх відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу, засвідчила справжність підписів ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , зареєстровано в реєстрі за № 2215,2216 ( т.3, арк.сп.51-52);

Рішенням про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14 чеврня 2021 року № 41610027, державний реєстратор прав на нерухоме майно Махортов І.О., Комунальне підприємство « Реєстраційна служба Одеської області», розглянув заяву про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, прийняту 14.06.2018 р. 13:06:22 за реєстраційним номером 28707425, яку подав ОСОБА_1 , для внесення змін до запису про право власності за номером 19676958 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1208792451101,вирішив: внести зміни до запису про право власності за номером 19676958 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1208792451101 ( т.3, арк.сп.83);

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15 червня 2018 року за № 41639084, державний реєстратор прав на нерухоме майно Оперчук І.М., Комунальне підприємство « Реєстраційна служба Одеської області», розглянув заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняту 15.06.2018р. 15:24:52 за реєстраційним номером 28736985, яку подав ОСОБА_6 , для проведення державної реєстрації права власності, форма власності: приватна на нежитлове приміщення, за розташовано за адресою: АДРЕСА_2 ,вирішив: провести державну реєстрацію права власності форма власності: приватна на нежитлове приміщення, за розташовано за адресою: АДРЕСА_2 , за суб`єктом : Приватне Підприємство « ЛИДЕР - ИНВЕСТ» ( т.3, арк.сп.84);

Питання про реєстрацію чи скасування реєстрації регулюються Конституцією України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004№1952-IV (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Пункт 2 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає, що державним реєстратором є, зокрема, нотаріус.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», на кожний об`єкт нерухомого майна під час проведення державної реєстрації права власності на нього вперше у Державному реєстрі прав відкривається новий розділ та формується реєстраційна справа, присвоюється реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) прийняття документів, що подаються разом із заявою про державну реєстрацію прав, виготовлення їх електронних копій шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та розміщення їх у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв про державну реєстрацію прав, що надійшли на розгляд; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, зупинення державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в такій реєстрації; 6) відкриття (закриття) розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до Державного реєстру прав відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування інформації з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником; 8) видача документів за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначені підстави для державної реєстрації прав. Зокрема, відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Пунктом 40 Порядку визначено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, іншими законами України та цим Порядком.

Судом встановлено, також вбачається з матеріалів справи, а також з матеріалів вищевказаних реєстраційних справ, про те, що вищезазначені державні реєстратори під час державної реєстрації права власності, стосовно нерухомого майна, нежитлового приміщення ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яке розташовано за адресою за адресою: АДРЕСА_2 , діяли виключно у межах і у спосіб, визначений Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМУ № 1127 від 25.12.2015 року.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року по справі №367/2020/15-ц звертає увагу на те, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача.

У постанові від 28.08.2018 року по справі 925/1265/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, право або інтерес позивача, який вважає себе постійним користувачем земельної ділянки, може бути порушено внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про наявність права власності (користування) іншої особи. При цьому рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (користування) (частина друга статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

При таких обставинах, суд вважає про те, що вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті, та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Судом, у судовому засіданні були оглянуті матеріали цивільної справи № 523/17718/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про затвердження мирової угоди, так , 21 грудня 2016 року Ухвалою Суворовського районного суду м.Одеси визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , за умовами якої: - ОСОБА_1 відмовляється від стягнення з ОСОБА_3 на його користь грошових коштів в розмірі 50000 доларів США, що еквівалентно 1283000,00 грн., відсотків за користування кредитом у розмірі 397730,00 грн. в обмін на нежитлове приміщення бару « ІНФОРМАЦІЯ_2 », яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 358,80 кв.м. і складається в цілому з: 1 поверх, загальною площею 250,7 кв.м. зал 89,6 кв.м., магазин 15,2 кв.м., підсобне 1,6 кв.м. 2 поверх, загальною площею 108,1 кв.м. зал 108,1 кв.м; - ОСОБА_3 відмовляється від належного йому на праві власності нежитлового приміщення бару « ІНФОРМАЦІЯ_2 », яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 358,80 кв.м. і складається в цілому з: 1 поверх, загальною площею 250,7 кв.м. зал 89,6 кв.м., магазин 15,2 кв.м., підсобне 1,6 кв.м.; 2 поверх, загальною площею 108,1 кв.м. зал 108,1 кв.м; - Припиняється право власності ОСОБА_3 на нежитлове приміщення бару « ІНФОРМАЦІЯ_2 », яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 358,80 кв.м. і складається в цілому з: 1 поверх, загальною площею 250,7 кв.м. зал 89,6 кв.м., магазин 15,2 кв.м., підсобне 1,6 кв.м.; 2 поверх, загальною площею 108,1 кв.м. зал 108,1 кв.м., яке належить на праві приватної власності ОСОБА_3 ; - За ОСОБА_1 визнається право власності на нежитлове приміщення бару « ІНФОРМАЦІЯ_2 », яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 358,80 кв.м. і складається в цілому з: 1 поверх, загальною площею 250,7 кв.м. зал 89,6 кв.м., магазин 15,2 кв.м., підсобне 1,6 кв.м.; 2 поверх, загальною площею 108,1 кв.м. зал 108,1 кв.м., - Розуміючи значення своїх дій та їх правові наслідки позивач ОСОБА_1 , з одного боку, та відповідач ОСОБА_3 , з іншого боку, засвідчують що вони не мають і не будуть мати між собою будь - яких неврегульованих питань та претензій щодо даного спору.

09 жовтня 2018 року Постановою Колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області задоволено апеляційні скарги першого заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради, Управління державного архітектурно- будівельного контролю Одеської міської рада, Головного управління держгеокадастру в Одеській обласі, та Одеської міської ради ухвалу Суворовського районного суду м.Одеси від Ухвалу 21 грудня 2016 року - скасовано. Копію постанови Апеляційного суду Одеської області від 09 жовтня 2018 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Карпенко О.П. отримав 29 травня 2019 року, відповідно до письмової заяви яка міститься в матеріалах справи 523/ 17718-16-ц ( арк.сп. 222);

Судом, у судовому засіданні були оглянуті матеріали цивільної справи № 1527/4677/12 за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_3 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва, вбачається про те, що 18 червня 2012 року постановлено заочне рішення Суворовського районного суду м.Одеси по справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_3 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва про задоволення позовних вимог.

18 жовтня 2012 року Ухвалою Суворовського районного суду м.Одеси задоволена заява ОСОБА_3 про перегляд вищевказаного заочного рішення по справі. Суд скасував заочне рішення по справі та призначив до розгляду цивільну справу за вищевказаним позовом.

28 березня 2013 року рішенням Суворовського районного суду м.Одеси по справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_3 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва про задоволення позовних вимог.

25 червня 2013 року Рішенням Колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_3 . Рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 28 березня 2013 року скасували. Ухвалили нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Одеської міської ради до ОСОБА_3 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва.

25 грудня 2013 року Ухвалою Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ розглянувши касаційну скаргу Одеської міської ради - задовольнили частково. Рішення апеляційного суду Одеської області від 25 червня 2013 року скасували,справу направили на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

3 квітня 2014 року Рішенням Колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області відмовлено в задоволені апеляційної скариги ОСОБА_3 . Рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 28 березня 2013 року залишено без змін.

02 липня 2015 року Ухвалою Суворовського районного суду м.Одеси задоволена заява предстанивка Другого Суворовського відділу виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про зміну способу та порядку виконання виконавчого листа. Суд змінив спосіб та порядок виконавчого листа по вищевказаній справі без участі ОСОБА_3

4 вересня 2013 року Ухвалою Суворовського районного суду м.Одеси задоволена заява ОСОБА_3 про забезпечення позову.

Суд заборонив виконавчим органам Одеської міської ради, та будь - яким іншим особам, підприємствам, установам, та організаціям здійснювати демонтаж нежитлових будівель, що знаходиться в АДРЕСА_1 , а також здійснювати їх відключення від комунальних мереж електро- та водо постачання.

Ухвала набула законної сили є чинною, також судом було направлено в Другий Суворовський ВДВС ОМУЮ у вигляді письмового повідомлення про чинність ухвали суду (суддя Кисельов В.К.).

Відповідно до вимог ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як по зверненню фізичних або юридичних осіб, поданому відповідно до даного Кодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами й іншими особами доказів, що беруть участь у справі.

Відповідно до ст.9 Конституції України - "Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України ".

Відповідно до ч.4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до п.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ конвенцію та практику суду як джерело права.

Застосовуючи до спірних правовідносин статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, суд на підставі зібраних доказів мав проаналізувати:

1) чи здійснює власник земельної ділянки, який звернувся до суду, втручання відповідно до приписів національного законодавства у право відповідача як її орендаря на мирне володіння майном останнього, зокрема з огляду на норми права у сфері містобудування й охорони культурної спадщини;

2) чи переслідує таке втручання власника земельної ділянки через здійснення відповідачем самочинного будівництва на орендованій ним земельній ділянці легітимну мету, зокрема, чи є вимога власника цієї ділянки зобов`язати відповідача знести самовільно побудовану на такій ділянці споруду заходом з контролю власником за користуванням його ділянкою відповідно до загальних інтересів, у тому числі інтересів в охороні культурної спадщини;

3) чи є захід із втручання у право відповідача пропорційним визначеній меті (зокрема з огляду на те, що законодавче визначення правових наслідків самочинного будівництва ґрунтується на пріоритеті захисту прав власника земельної ділянки над інтересами орендаря, який хоче спорудити певний об`єкт на цій ділянці), та чи не становитиме для відповідача задоволення вимоги про знесення самочинно побудованої на чужій земельній ділянці споруди такого індивідуального тягаря, який є надмірним з ура хуванням конкретних обставин справи, зокрема з урахуванням поведінки відповідача у відносинах з власником земельної ділянки, а також суспільних інтересів у збереженні культурної спадщини».

Відповідно до ст. 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Виходячи зі змісту статті 8 Конвенції:

1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденцїї.

2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, эля запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших".

Термін «житло» в тлумаченні Суду означає насамперед місце, де особа є «вдома». Цей висновок напрошується в результаті аналізу семантичного значення цього терміну офіційними мовами Конвенції. Так, в англійському тексті вживається «home», що значить дім, житло; батьківщина; athome - удома; у французькому - «domicile» - житло; місце проживання; a domicile -вдома. Тобто наголос робиться на аспекті важливості об`єкту (помешкання) для особи, задоволення її потреб, а не на характеристиці самого об`єкту, приміром, його відповідності певним вимогам. Для порівняння, у ст. 379 ЦК України зазначено, що «житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. А якщо приміщення не призначене та непридатне для проживання, однак людина в ньому живе і це її єдиний «дім». У подібному випадку Європейський суд з прав людини у справі - «Баклі проти Сполученого Королівства» зазначив, що ніщо у статті 8 Конвенції та у попередніх рішеннях Суду не свідчить на користь того, що концепція «житла» має обмежуватися резиденцією, яка облаштована відповідно до чинного законодавства та визнав, що захистом статті 8 Конвенції охоплюється циганська кибитка (шатро). Окрім цього, гарантії статті 8 Конвенції поширюються також на офіси (адвокатів, нотаріусів та ін.) та інші володіння особи.

Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Прокопович проти Росії»(Prokopovichv. Russia), заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-ХІ (витяги).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 р. у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, n. 50).

Суд вважає про те, що втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом», та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див. рішення від 18 грудня 2008 р. у справі «Савіни проти України» ('Saving v. Ukraine), заява № 39948/06, п. 47).

Згідно з ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до постанови Верховного Суду України у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 202/7377/16-ц,суд врахував виснивок щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі N 638/2304/17 (провадження N 61-2417сво19) зазначено "недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту".

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі N 338/180/17 (провадження N 14-144цс18) вказувала, що "застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі N 442/302/17 (провадження N 61-20491св19) зазначено, що "задоволення вимоги про усунення перешкод в користуванні земельної ділянки шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення за рахунок особи, яка здійснила таке самочинне будівництво є належним та ефективним способом захисту прав власника (користувача). Застосування вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, в тому числі визнання недійсними договорів про відчуження майна".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року в справі N 509/11/17 (провадження N 61-268св21) зазначено, що "визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом".

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення п.1 ст.6 та ст.13Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п.26 рішення ЄСПЛ у справі "Надточій проти України" та п.23 рішення ЄСПЛ у справі "Гурепка проти України №2" наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

В силу ст.13 Конвенції прозахист правлюдини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 р., ратифікована Україною 17 липня 1997 р.) кожна людина, права і свободи якої, викладені у цій Конвенції, порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі.

Згідно зі ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглянув справу в межах позовних вимог, створивши учасникам процесу усі необхідні умови для надання, витребування доказів, користуючись принципом змагальності сторін.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, про те, що представник позивача Одеської міської ради не надав суду доказів в обґрунтування позовних вимог до приватного підприємства «ЛИДЕР-ИНВЕСТ», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_3 , про визнання правочинів недійсними, про скасування рішень державних реєстраторів, про визнання недійсними договорів купівлі- продажу Ѕ частин нежитлового приміщення.

Також, суд вважає, що представник позивача Одеської міської ради не довів суду ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, тому враховуючи викладене позовні вимоги Одеської міської ради до приватного підприємства «ЛИДЕР-ИНВЕСТ», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_3 , про визнання правочинів недійсними, про скасування рішень державних реєстраторів, про визнання недійсними договорів купівлі- продажу Ѕ частин нежитлового приміщення - задоволенню не підлягають.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно ст. 141 ЦПК України, оскільки позовні вимоги залишені без задоволення, сплачений позивачем судовий збір стягненню з відповідачі не підлягає та залишається за позивачем.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст. 4, 5, 13, 76-81, 133, 141, 265 ЦПК України, ст.ст. 6, 19, 41, 131-1 Конституцією України, ст.ст.4, 10, 202, 203, 215, 236 ЦК України, п.п.1, 2, 7 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008 року, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Одеської міської ради до приватного підприємства «ЛИДЕР-ИНВЕСТ», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_3 , про визнання правочинів недійсними, про скасування рішень державних реєстраторів,про визнання недійсним договору купівлі- продажу Ѕ частин нежитлового приміщення - залишити без задоволення.

Копію рішення направити сторонам по справі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Рішення складено та підписано суддею 17 грудня 2021р.

Суддя: Аліна С.С.