Рішення № 10207978, 24.06.2010, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

                                                            Справа №16-02/2030

Господарський суд Черкаської області у складі: головуючого - судді Спаських Н.М., секретаря судового засідання Волна С.В., за участю представників:

від позивача : Бабій В.І. - за довіреністю;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом Комунального підприємства "Уманьводоканал" до Житлово-будівельного кооперативу №10 про зобов'язання відповідача укласти договір в редакції позивача,

ВСТАНОВИВ:

          Заявлено позов про зобов'язання відповідача укласти договір № 135 від 01.07.2009 року в редакції позивача, оскільки відповідач не бажає укладати спірний договір в запропонованій редакції з мотивів, що облік водопостачання повинен вестися позивачем лише за поквартирними лічильниками мешканців будинку. Протокол розбіжностей відповідач позивачу до спірного договору не надав.

          Справа розглядається повторно, оскільки первісним рішенням суду по даній справі від 09.09.2009 року (а.с. 267 том 1) у задоволенні позову було відмовлено. Постановою КМАГС від 08.12.2009 року ( а.с. 122 том 2) рішення місцевого суду було залишено без змін. Постановою ВГСУ від 18.03.2010 року (а.с. 159 том 2) рішення місцевого суду та апеляційної інстанції були скасовані з висновком касаційної інстанції про те, що договір між сторонами підлягає укладенню та з передачею справи на новий розгляд для узгодження умов цього договору.

          В ході повторного розгляду справи представник позивача свої позовні вимоги підтримав та просить їх задовольнити повністю.

          Представник відповідача в судові засідання жодного разу не з'явився, спір добровільно не врегульовано.

          Суд вважає за можливе розгляд справи провести за відсутності представника відповідача за наявними документами у справі.

          Заслухавши доводи та пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі документи, суд вважає, що позов підлягає до повного задоволення, виходячи з наступного:

          У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

          За змістом ст. 16 ЦК суд може захищати цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом.

          Позивач, як комунальне підприємство, у відповідності до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 року, є виробником житлово-комунальних послуг і надає їх споживачам. Виробник одночасно може бути і виконавцем послуг. Споживачем же за даним Законом є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

          У відповідності до ч. 1 ст. 19 цього ж Закону, відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Згідно ч. 3 ст. 20 цього ж Закону споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Такі ж обов'язки покладаються і на виконавця ( ст. 21).

          Оскільки укладення договору на постачання води є обов'язковим згідно законодавства, то у випадку недосягнення згоди між сторонами спір може бути розглянутий господарським судом.

          Важливим в даному випадку є й той факт, що відповідач користується послугами позивача –споживає воду, забезпечуючи нею мешканців будинку і не відмовляється від них, а тому існувати такі відносини без договору не можуть.

          Відповідно до п. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно п. 3 ст. 179 ГК України, укладення господарського договору є обов'язковим лише для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При цьому, при укладенні господарських договорів, відповідно до п. 4 цієї норми, зміст договору визначається на основі, зокрема: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Типовим договором про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 N 630 передбачено надання послуг одночасно за кількома напрямками послуг і в преамбулі якого прямо вказано, що це договір для виконавця і споживача послуг -- і по опаленню і по водовідведенню.

При цьому з визначень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 року чітко вбачається, що є три категорії суб'єктів відносин із водопостачання -

          виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;

          виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги;

          споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу;

В даному ж випадку спір вирішується між виробником та виконавцем послуг, для яких типовий договір законодавством не розроблено, а тому позивач вправі розробити свій договір за своїми послугами на підставі вимог чинного законодавства.

Суд вважає, що запропонований позивачем примірник договору ( а.с. 6) містить всі необхідні умови для договорів даного виду, які дадуть можливість його виконання. Договір містить умови про предмет договору, тарифи на послуги, оплата спожитих послуг, права та обов'язки сторін, відповідальність сторін, точки розподілу передачі послуг, та інші умови.

          Згідно чинного законодавства всі неврегульовані договором питання сторони матимуть право врегулювати на підставі положень законодавства, а також вносити зміни до договору.

          Визначений у спірному договорів тариф на водопостачання і водовідведення як для населення відповідає затвердженим тарифам згідно рішення Уманської міської ради від 25.02.2009 року № (1-42/5) - а.с. 24 том.3.

          Заперечення відповідача про те, що спірний договір не містить положень про графік подачі води, список телефонів аварійних служб, якість питної води, застосування авансової оплати та ін. (а.с. 4 том 3) суд до уваги не приймає, оскільки спірний договір позивач пропонує укласти на термін до 01 липня 2010 року і цей термін практично закінчився на час розгляду справи. На наступні періоди сторони займаються укладенням і узгодженням інших самостійних договорів. Тому спірний договір можливо буде використати сторонами лише для проведення остаточних розрахунків за спожиту воду, оскільки доказів про неналежну подачу води, аварії та інші факти ненадання послуг позивачем відповідачу суду не надано.

          У відповідності до пп. 4-7 ст. 181 ГК України, за наявності заперечень щодо окремих умов (запропонованого до укладення) договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

Як доводить позивач, відповідач не надав йому протокол розбіжностей до спірного договору.

          У відповідності до примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 р. N 186, житлово-будівельний кооператив організується з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), а у випадках, передбачених законодавством, - одно - і двоквартирних жилих будинків садибного типу або багатоквартирного блокованого жилого будинку (будинків) з надвірними будівлями за власні кошти кооперативу з допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками). Органи управління кооперативу приймають рішення про порядок експлуатації жилого будинку (будинків); встановлення квартирної плати та порядок її внесення.

Житлово-будівельні кооперативи є юридичними особами і виконують функції постачальника (виконавця) послуг -- отримують послуги від виробника та безпосередньо надають їх споживачам.

Виходячи з цього, за змістом ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року, ЖБК відносно своїх членів є виконавцем, тобто суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору. Як вказано вище, позивач же по справі є виробником житлово-комунальних послуг, тобто суб'єктом господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги.

          Як вказано вище, єдиним належним доказом наміру сторін врегулювати розбіжності при укладенні договору є лише протокол розбіжностей, який за доводами позивача, для врегулювання розбіжностей саме за спірним договором, відповідачем не направлявся взагалі.

          З наявного у справі проекту договору та протоколу розбіжностей, який подавався відповідачем до попередніх договорів і який суд вважає за необхідне проаналізувати для вивчення заперечень відповідача, вбачається ( а.с. 6 та 83 том 1 ), що для укладення іншого договору № 135 , сторони не дійшли згоди з двох питань :

1. формулювання преамбули договору в частині вказівки даних голови правління відповідача по справі. Відповідач вважає за необхідне вказати замість слів "голови правління Почтар П.К., який діє на підставі статуту" таке формулювання : Почтар П.К. за дорученням жильців ЖБК-10 виконує обов'язки голови правління, ЖБК-10 послугами водоканалу не користується, послугами користуються квартировласники...... і далі по тексту ( а.с. 83).

          В цій частині вимог суд не погоджується з доводами відповідача і вважає, що преамбула спірного договору в редакції позивача вказана цілком вірно, а інформація, яку бажає вписати в преамбулу відповідач, не має ніякого відношення до цієї частини договору і взагалі не може бути елементом угоди, якщо сторони переслідують мету досягнення чіткого формулювання своїх прав та обов'язків за договором і чистоти договору.

2. В п. 6 спірного договору, відповідач вважає за необхідне вказати, що облік води слід робити виключно по квартирних лічильниках, а не по загально будинковому, як пропонує позивач.

          З матеріалів справи вбачається, що ці заперечення відповідач підтримує і в даний час. Дані вимоги відповідача є необґрунтовані, виходячи з наступного:

          У відповідності до п. 1 примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 р. N 186 -- житлово-будівельний кооператив організується з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), а у випадках, передбачених законодавством, - одно - і двоквартирних жилих будинків садибного типу або багатоквартирного блокованого жилого будинку (будинків) з надвірними будівлями за власні кошти кооперативу з допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками). Всі ЖБК є юридичними особами.           

          Згідно           п. 19 примірного статуту           жилий будинок (будинки) і надвірні будівлі належать житлово-будівельному кооперативу на праві кооперативної власності (крім квартир у цьому будинку, за які громадянами повністю внесено пайові внески) і не можуть бути у нього вилучені, продані або передані ним як у цілому, так і частинами (квартири, кімнати) ні організаціям, ні окремим особам, за винятком передачі, здійснюваної при ліквідації кооперативу.

У відповідності до п. 64 примірного статуту, правління житлово-будівельного кооперативу в т.ч. укладає договори та інші угоди, пов'язані з діяльністю кооперативу та представляє інтереси кооперативу в державних і громадських органах, на підприємствах, в установах і організаціях, контролює надходження від членів кооперативу вступних внесків, пайових внесків, внесків на капітальний ремонт жилого будинку (будинків), на експлуатацію жилого будинку (будинків) і утримання придомової території, плати за комунальні послуги та інших платежів та у разі несвоєчасного внесення членами кооперативу відповідних платежів вживає заходів до їх стягнення в установленому порядку.

          Таким чином, житлово-будівельний кооператив в інтересах своїх членів вступає у відносини з іншими суб'єктами господарювання, в тому числі і стосовно укладення договорів на надання житлово-комунальних послуг. Члени кооперативу, як фізичні особи, не вступають безпосередньо у правовідносини з надавачами таких послуг.           

          У відповідності до ст.4, 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", суб'єктами відносин у сфері питної води та питного водопостачання є органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать об'єкти питного водопостачання; органи місцевого самоврядування, до сфери управління яких належать об'єкти питного водопостачання; підприємства питного водопостачання; споживачі питної води. Послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів.

Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 1 липня 1994 р. N 65 затверджено Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України. Згідно п. 21.1. цих правил, кількість стічних вод, що надходять до каналізації, визначається за кількістю води, що надходить з комунального водопроводу або місцевих джерел, згідно з показниками водолічильників, а в разі відсутності останніх - за діючими нормами водоспоживання та іншими видами взаємних розрахунків з абонентами згідно з п. 21.2 цих Правил. Пунктом 21.2 передбачено, що абоненти, що мають власні водозабори і скидають стічні води до комунальної каналізаційної мережі, зобов'язані щомісяця, не пізніше 5 числа, подавати Водоканалові дані про кількість скинутих за минулий місяць стічних вод та показники їхньої якості. Облік кількості стічних вод у цьому випадку здійснюється: 1) за допомогою приладів обліку; 2) за добовою продуктивністю насосів; 3) за дебітом свердловини; 4) на підставі витрати води на технологічні потреби; 5) на підставі замірів кількості стічних вод, що надходять до комунальної каналізації. Метод визначення кількості стічних вод встановлюється Водоканалом. У разі відмови абонента від укладання договору кількість стічних вод прирівнюється до 100 % одержаної води від усіх джерел. Водоканал має право вимагати від абонентів встановлення приладів обліку стічних вод, котрі мають перебувати на балансі абонента. Абонент забезпечує їх ремонт та перевірку у визначені строки. Таким чином, оскільки укладення договору на водопостачання та водовідведення може мати місце лише між виробником послуг та житлово-будівельним кооперативом, то прийняття для обліку водопостанння показників внутрішньо квартирних лічильників неможливе, оскільки ці лічильники є власністю мешканців будинку і будуть використовуватися лише для їх розрахунків з кооперативом. На доводи представників відповідача у матеріалах справи про те, що по будинках РЕУ договори на водопостачання та водовідведення укладаються з мешканцем кожної квартири ( в. т.ч. і на підставі персонального лічильника) суд зазначає, що це має місце лише по будинках, де відсутнє зареєстроване об'єднання співвласників багатоквартирних будинків, яке представляє всіх мешканців будинку, по аналогії з ЖБК.

          У відповідності до п. 4.1. вказаних Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, показники квартирного лічильника води використовуються при розрахунках за воду і каналізацію тільки мешканців будинків з ЖЕО. .Абоненти, які приєднані або мають бажання приєднатися до систем комунального водопостачання і водовідведення, повинні мати необхідні прилади обліку для розрахунків з Водоканалом за відпущену їм воду і прийняті стічні води.                     

          Згідно п. 4.2. Правил абонент повинен придбати й встановити водолічильник, який буде перебувати у нього на балансі й обслуговуванні. Абонентами, згідно п. 1.3. Правил, можуть бути державні, колективні та інші підприємства, організації, установи (надалі - підприємства), а також окремі громадяни, що мають жилі будинки або їх частину на праві приватної власності (надалі - громадяни), на які відкрито особовий рахунок і які перебувають з Водоканалом у договірних відносинах на водопостачання.

          Таким чином, оскільки ЖБК, як відповідач продовжує існувати та виконувати свої господарські функції по утриманню будинку, для здійснення обліку води лише по внутрішньо квартирних приладах обліку у позивача немає правових підстав згідно чинного законодавства, а тому внесення такої умови до спірного договору не можливе. Позивач також має право вимагати встановлення загально будинкового лічильника на вводі в будинок згідно вищевказаних норм чинного законодавства. У випадку незгоди із цим відповідача останній також має право оплачувати спожиту воду за нормами споживання - п. 6.5. спірного договору.

          За доводами представників обох сторін відповідач в даний час безперервно користується послугами водопостання та водовідведення, а тому позивач обгрунтовано просить зобов'язати відповідача укласти спірний договір.

          У відповідності до ст. 181 ГК України, ст. 12 ГПК України, позивач вправі звернутися до господарського суду з позовом про вирішення спірних питань укладення договору на водопостачання.                      Спірний договір відповідає вимогам чинного законодавства, а тому він повинен бути прийнятий в редакції позивача. Виходячи з вищевикладених доводів суд не погоджується із доводами відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву ( а.с. 4 том 3) про те, що спірний договір є власним договором позивача і не відповідає типовому, оскільки типовий договір для позивача та відповідача як для виробника і виконавця послуг законодавцем не розроблений, відповідач плутає виконавця і виробника послуг з водопостачання та неправомірно вимагає проводити облік водопостачання за квартирними лічильниками. Однак, оскільки відповідач не подав позивачу в установленому порядку протокол розбіжностей до спірного договору від 01.07.2009 року, то суд не вправі вважати таким протоколом вищевказані заперечення відповідача ( а.с. 4 том 3).           Крім того, при вирішенні спору суд враховує і надане позивачем рішення виконавчого комітету Уманської міської ради від 10.06.2010 року № 313 про те, що органи управління будинками ЖБК визначено виконавцями послуг з водопостачання і водовідведення мешканцям будинків, що знаходяться на балансі ЖБК, що підтверджує правомірність вимог позивача на укладення з ЖБК № 10 договору на водопостачання. Даним рішенням було змінено попереднє рішення виконкому Уманської міськради з цього ж питання від 27.07.2005 року № 369, яке сплутало виконавця і виробника послуг ( а.с. 80 том 1).

          На підставі викладеного, позов є правомірним та підлягає до задоволення.

          У відповідності до ст. 49 ГПК України, при задоволенні позову судові витрати покладаються на відповідача, з якого на користь позивача слід стягнути 85,00 грн. на відшкодування державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне обслуговування судового процесу.

          Керуючись ст. 49,82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Зобов'язати Житлово-будівельний кооператив № 10 ідентифікаційний код 22800391, м. Умань, вул. Жовтневої Революції, 32 укласти із Комунальним підприємством "Уманьводоканал" ідентифікаційний код 03357174, м. Умань, вул. Залізняка, 16 договір № 135 про надання послуг з водопостачання та водовідведення від 01 липня 2009 року в редакції позивача.

3. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу № 10, ідентифікаційний код 22800391, м. Умань, вул. Жовтневої Революції, 32 на користь Комунального підприємства "Уманьводоканал" , ідентифікаційний код 03357174, м. Умань, вул. Залізняка, 16 -           85,00 грн. на відшкодування державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне обслуговування судового процесу.

Наказ видати.

          Рішення може бути оскаржено до Київського міжобласного апеляційного господарського суду протягом 10 днів.

Суддя                                                                                          Н.М. Спаських

Повний текст рішення підписано 25 червня 2010 року.