Рішення № 10207531, 08.06.2010, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" червня 2010 р.Справа № 17/34-619

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Андрусик Н.О.

при секретарі судового засідання Лучко Р.М.

Розглянув справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні матеріали і конструкції", м. Бережани Тернопільської області

до відповідача: Відкритого акціонерного товариства "Бережанський склозавод", м. Бережани Тернопільської області

про звільнення приміщення та стягнення 22960,96 грн.

за участю представників сторін:

позивача: Люпа П.В., уповноважений, довіреністьбез номеру від 22.04.10р.;

Валько І.М., в.о. директора, наказ№ 20 від 22.03.10р.;

відповідача: Питель В.І., уповноважений, довіреність без номеру від 05.04.2010р.

Представникам сторін роз’яснено права та обов’язки учасників судового процесу у відповідності до приписів ст.ст. 20, 22, 811 ГПК України.

Судом в порядку ст. 811 ГПК України фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася через відсутність письмового клопотання.

Позивач –Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельні матеріали і конструкції", м. Бережани Тернопільської області, звернувся 08.04.2010р. до господарського суду Тернопільської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Бережанський склозавод", м. Бережани Тернопільської області, про стягнення 22960,96 грн. заборгованості згідно договору оренди нежитлового приміщення №202 від 02.06.08р., в тому числі 19468,11 грн. основного боргу, 416,29 грн. інфляційних нарахувань та 3076,56 грн. нарахованої пені за неналежне виконання умов договору оренди та просив достроково розірвати договір оренди нежитлового приміщення №202 від 02.06.08р.; зобов’язати відповідача звільнити нежитлове приміщення, площею 130 м.кв., що знаходиться за адресою: м. Бережани Тернопільської області, вул. Тернопільська, 12-А.

Позов обґрунтовується копією договору оренди нежитлового приміщення №202 від 02.06.08р.; претензіями від 21.01.2010р. та 05.04.2010р.; розрахунками інфляційних втрат та пені; копією Статуту ТОВ "Будівельні матеріали і конструкції", іншими матеріалами.

Ухвалою господарського суду від 12.04.2010р. порушено провадження у справі та призначено судове засідання на 27.04.2010р. Розгляд справи відкладався в порядку ст. 77 ГПК України, в судовому засіданні неодноразово оголошувалася перерва, востаннє на 08.06.2010р. для надання можливості сторонам подати додаткові документи на підтвердження своїх вимог та заперечень.

Відповідач згідно поданих заперечень на позов від 11.05.2010р. позовні вимоги не визнав, зазначивши, що у зв’язку з відсутністю встановлених в договорі строків сплати орендних платежів нарахування позивачем штрафних санкцій є безпідставним. Окрім того, зазначив, що у відповідності до накладних №26 від 17.02.2010р., №3362 від 17.02.2010р. та №3361 від 17.02.2010р. Товариством частково погашено заборгованість по орендній платі в розмірі 5851,67 грн., а тому станом на 01.03.2010р. заборгованість за договором оренди нежитлового приміщення №202 від 02.06.08р. становить 7616,44 грн. Звертає увагу суду на ту обставину, що в орендованому приміщенні позивачем без попередження припинено подачу електроенергії, що унеможливлює використання приміщення за його призначенням, що підтверджує копією акту від 26.02.2010р., складеного за участю представників Орендаря, відтак, спираючись на п. 6 ст. 762 ЦК України, вважає нараховану позивачем після 26 лютого 2010р. орендну плату, необґрунтованою.

В ході судового розгляду позивачем в порядку ст. 22 ГПК України було подано заяву без номеру від 11.05.2010р. про уточнення позовних вимог, згідно якої Товариство просило стягнути з відповідача 33 352,98 грн. заборгованості, з яких: 27 597,14 грн. - борг по орендних платежах; 5 184,12 грн. нарахованої пені та 571,72 грн. інфляційних нарахувань, а також зобов’язати ВАТ "Бережанський склозавод" примусово звільнити орендоване приміщення, що знаходиться в м. Бережани Тернопільської області, вул. Тернопільська, 12А, площею 130 м.кв.

Враховуючи, що заява подана позивачем в межах прав сторони, передбачених статтею 22 ГПК України, додатково оплачена державним митом, тому розгляд справи здійснюється з урахуванням збільшених майнових вимог та уточнень позову.

Відповідач згідно заперечень від 11.05.2010р. про уточнення позовних вимог вважає вимоги щодо зобов’язання звільнити орендоване приміщення такими, що не підлягають до задоволення, оскільки договір оренди нежитлового приміщення №202 від 02.06.08р. є чинним, достроково не розірваним сторонами у встановленому законом порядку, тобто пролонгованим на наступний термін в порядку, визначеному п. 3.2. Договору. Просить в задоволенні даних позовних вимог -відмовити.

Позивач у відповідності до поданого відзиву на заперечення від 01.06.2010р. вважає договір оренди нежитлового приміщення №202 від 02.06.08р. розірваним в односторонньому порядку у зв’язку з систематичним невиконанням відповідачем його умов в частині сплати орендних платежів. Окрім того, звертає увагу, що згідно п. 6.1. Договору оренди, саме на Орендаря покладено обов’язок нести витрати по експлуатації орендованого об’єкта, відтак, посилання відповідача на п. 6 статті 762 ЦК України як на підставу звільнення від сплати орендних платежів у зв’язку з припиненням подачі електроенергії до магазину, на думку позивача, є необґрунтованим.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи та заперечення представників сторін, оцінивши додатково зібрані по справі докази в їх сукупності, господарський суд встановив.

Відповідно до ст. 2 ГПК України господарський суд порушує провадження у справі за позовами осіб, зазначених у ст. 1 ГПК України, які звертаються до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Правом на пред’явлення позову до господарського суду наділені, зокрема юридичні особи, фізичні особи–підприємці, а суд, шляхом вчинення провадження у справі, здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

В силу вимог ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків між сторонами зобов’язання.

02 червня 2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельні матеріали і конструкції", як Орендодавцем та Відкритим акціонерним товариством "Бережанський склозавод", як Орендарем, було укладено договір оренди нежитлового приміщення за № 202 (далі –Договір), згідно умов якого Орендодавець передає, а Орендар - приймає у тимчасове платне володіння нежитлове приміщення, (далі - об"єкт оренди) загальною площею 130 м.кв., що знаходиться за адресою: м. Бережани Тернопільської області, вул. Тернопільська, 12-А (п.п. 1.1., 1.2. Договору).

Згідно п.п. 2.1. Договору приймання-передача об’єкта, що орендується, здійснюється після підписання сторонами даного договору. Об'єкт, що орендується, вважається переданим в оренду з моменту підписання Договору, тобто з 02.06.2008р. (п. 2.2. Договору).

Отже, наведеним підтверджується факт передачі нежитлового приміщення в оренду Орендарю і це не заперечується сторонами у справі.

Пунктом 3.1. Договору встановлено термін оренди –11 (одинадцять) місяців з моменту прийняття об’єкта, що орендується та зазначено, що у випадку, якщо жодна сторона в термін 30 днів до закінчення даного Договору не заявить про намір його розірвати, даний Договір пролонговується на 11 (одинадцять) місяців (п. 3.2. Договору).

Вказане нежитлове приміщення належить Орендодавцю на праві власності, що підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 19267513 виданого Бережанським обласним комунальним міжрайонним бюро технічної інвентаризації 23 червня 2008 року зареєстрованого у міжрайонному бюро технічної інвентаризації під реєстраційним № 23415875, номер запису 27 в книзі (копія знаходиться в матеріалах справи).

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі в силу умов договору оренди, вимог статті 759 ЦК України, виникло зобов’язання, у відповідності до якого орендодавець (позивач у справі) передав орендарю (відповідачу у справі) майно у користування за плату на певний строк та на умовах, визначених договором оренди.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України).

У п. 4.1. Договору визначено загальний розмір орендної плати, що складає 6000,00 грн. на місяць, який підлягає сплаті на поточний рахунок Орендодавця.

Відповідно до п. 6.1.2. Договору оренди та ст. 762 Цивільного кодексу України, обов’язок орендаря, зокрема, полягає у своєчасній та в повному обсязі сплаті орендної плати за користування майном.

Судом встановлено і це випливає з матеріалів справи, що протягом дії Договору оренди № 202 відповідач використовував об’єкт оренди, однак своїх основних обов’язків Орендаря по внесенню орендної плати, згідно розділу 4 Договору не виконував в повній мірі, внаслідок чого станом на 11.05.2010 р. його заборгованість по орендній платі за період з грудня 2009р. по 11.05.2010р. становить 27597,14 грн. (з урахуванням часткової сплати в сумі 1 383,84 грн. в грудні 2009р. та погашення боргу шляхом зарахування вартості поставленого товару в лютому 2010р. згідно накладних №26 від 17.02.2010р., №3362 від 17.02.2010р. та №3361 від 17.02.2010р. в сумі 5851,67 грн.), яку позивач просить стягнути з Орендаря у примусовому порядку.

Спір між сторонами виник внаслідок неналежного виконання відповідачем як Орендарем, своїх зобов’язань по внесенню орендної плати за користування об’єктом оренди, що належить позивачу як власнику на підставі договору купівлі-продажу від 29.05.2008 р. № 895856, посвідченого приватним нотаріусом Бережанського районного нотаріального округу Федчишин Н.В. , що вбачається з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №19267513 від 23.06.2008р., наданим Бережанським обласним комунальним міжрайонним бюро технічної інвентаризації.

Відповідно до п. 2.2.23. Статуту ТОВ "Будівельні матеріали і конструкції", в редакції, затвердженій протоколом зборів № 1 від 05.02.2009 р. та зареєстрованій 11.02.2009 р. за № 16471050001000504 державним реєстратором Бережанської райдержадміністрації також передбачено право Товариства передавати в оренду, продавати, купувати рухоме і нерухоме майно.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, а в силу приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оцінюючи заперечення відповідача щодо правомірності нарахування орендної плати після 26.02.2010р. господарський суд погоджується з твердженнями позивача стосовно того, що саме на Орендаря, в силу вимог п. 6.1. Договору №202, покладено обов'язок нести витрати по експлуатації об’єкта оренди.

Окрім того, відповідачем не доведено, що саме з вини Орендодавця відбулося припинення постачання електроенергії до орендованого приміщення; умови договору не містять мети оренди, тому посилання відповідача, що до об"єкту оренди, який орендується під магазин була підключена електроенергія на момент укладення договору оренди № 202 також є недоведеними; акт №208 від 26.02.2010р. складено лише в присутності працівників відповідача та за їх участю, тобто складений в односторонньому порядку, а тому не має доказової сили, відтак, не може братися до уваги.

З огляду на встановлені факти необґрунтованим є посилання ВАТ "Бережанський склозавод" на п. 6 ст. 762 ЦК України щодо неможливості використання орендованого майна за його призначенням згідно умов договору оренди нежитлового приміщення № 202 від 02.06.08р., та відповідно, звільнення останнього від орендних платежів через зазначені обставини.

Посилання відповідача на відсутність у договорі оренди від 02.06.2008р. строку сплати орендної плати як на підставу недоведеності розміру заборгованості по орендній платі станом на 11.05.2010р. (у зв’язку з відсутністю щомісячних вимог в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України), то такі твердження судом спростовуються з огляду на таке.

В силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. (ч. 2 ст. 530 ЦК України).

Разом з тим, у відповідності до приписів ч. 5 ст. 762 ЦК України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Як вбачається з розділу 4 договору № 202 "Орендна плата та порядок розрахунків" дійсно сторонами не обумовлено дати проведення оплати за оренду приміщення. Тому, на думку суду слід керуватися нормами чинного законодавства, а саме приписами статті 762 ЦК України, адже закон не звільняє Орендаря від обов"язку оплачувати за надане в орендне користування приміщення, оскільки за своєю правовою природою, договір оренди є оплатним, консенсуальним, строковим.

У зв"язку з наведеним, зважаючи на обґрунтованість доводів позивача, котрі неспростовані відповідачем у встановленому законом порядку, суд вважає правомірними та такими, що підлягають до задоволення позовні вимоги про стягнення заборгованості по орендній платі в заявленій сумі 27597,14 грн.

Належне виконання договірних зобов’язань забезпечено сторонами у п. 8.1. Договору пенею у розмірі 0,5% від суми боргу за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань").

Таким чином, яким би способом не визначався в договорі розмір неустойки, він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний (якщо він встановлений).

З огляду на викладене, враховуючи встановлення Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" граничного розміру відповідальності за прострочення платежу у вигляді пені (розмір якої не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня), за прострочку платежу за договором може бути стягнута лише сума пені, яка не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Оцінюючи доводи позивача, наведені в обґрунтування позовних вимог в частині нарахованої пені та поданий уточнений розрахунок пені, здійснений за період з 01.12.09р. по 31.03.2010р., тобто за 121 дн.) у розмірі 0,5% від суми несвоєчасно внесеної орендної плати за кожний день прострочення, що за підрахунками позивача складає 5184,12 грн., суд, враховуючи положення ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», у відповідності до якого розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення (в заявленому періоді облікова ставка встановлена в розмірі 10,25 % річних згідно постанови Національного банку України № 468 від 10.08.2009 р.), відтак, здійснивши власний розрахунок, вважає такими, що відповідають нормам ст. 258 ЦК України, ч. 6 ст. 232 ГК України та приписам Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», вимоги про стягнення з відповідача 559,88 грн. пені, котрі підлягають до задоволення.

Вимоги про стягнення 4624,24 грн. пені судом відхиляються, оскільки розраховані без урахування встановленого Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»граничного розміру відповідальності за прострочку платежу.

Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оцінивши подані позивачем уточнені розрахунки інфляційних нарахувань, 3 % річних та надані позивачем розрахунки втрат від інфляції в розмірі 486,69 грн. (нарахованих за період з 01.12.2009р. по 31.03.2010р., виходячи з розміру простроченого платежу по орендній платі) та 3 % річних в розмірі 85,03 грн. (нарахованих за період з 01.12.2009 р. по 31.03.2010 р.) суд, здійснивши власні арифметичні підрахунки, вважає, що до задоволення як обґрунтовано заявлені і такі, що не суперечать приписам закону є вимоги про стягнення з відповідача 78,16 грн. –3 % річних та 462,36 грн. інфляційних нарахувань за період з 01.01.2010 р. по 31.03.10 р., оскільки заборгованість виникла за твердженням позивача, у грудні 2009 року, тому у січні 2010 р. борг є простроченим, на який слід нараховувати інфляційні збитки та три відсотки річних з простроченої суми.

В задоволенні вимог про стягнення 24,33 грн. втрат від інфляції та 6,87 грн. –трьох відсотків річних, то господарський суд відмовляє у їх стягненні, оскільки такі неправомірно заявлені позивачем.

Щодо позовних вимог про зобов’язання Відкрите акціонерне товариство "Бережанський склозавод" примусово звільнити нежитлове приміщення за адресою: м. Бережани Тернопільської області, вул. Тернопільська, 12-А, площею 130,0 м2, то суд в їх задоволенні відмовляє, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України та п. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право.

Нормами чинного законодавства (ст. 782 ЦК України) передбачена можливість для Орендодавця відмовитися від договору найму з підстав невнесення орендарем орендної плати більше трьох місяців підряд.

Умовами договору оренди, зокрема пунктом 9.1. сторони передбачили можливість розірвання договору в односторонньому порядку у разі систематичного порушення однією з сторін умов договору та своїх зобов"язань.

Надіслані на адресу відповідача претензії від 21.01.2010р. (з вимогою в восьмиденний термін погасити заборгованість, яка станом на момент оформлення претензії за підрахунками позивача складала 15183,00 грн.) та від 05.04.2010р. (з вимогою в десятиденний термін погасити заборгованість, яка станом на момент оформлення претензії за підрахунками позивача складала 19468,11 грн., 3076,56 грн. пені та 416,29 грн. інфляційних нарахувань), в яких позивач вимагав звільнити приміщення, спочатку в строк до 01 лютого 2010 р., пізніше до 15.04.2010 року у зв"язку з неоплатою боргу по оренді та посилаючись на п. 9.1. договору зазначав про дострокове розірвання договору, залишені ВАТ "Бережанський склозавод" без відповіді та повного задоволення.

За твердженням позивача відповідач не вносив орендної плати з грудня 2009 року, а тому мало місце систематичне порушення умов договору в частині внесення плати за оренду приміщення, що є підставою для розірвання договору оренди № 202 та вимоги про звільнення приміщення в судовому порядку. В уточненнях до позову позивач зззаначав про те, що договір є припиненим у зв"язку з закінченням строку, про що було повідомлено у претензії від 05.04.2010 року.

Однак такі твердження не заслуговують на увагу суду та спростовуються наявними у справі доказами, а тому відхиляються судом. При цьому суд враховує слідуюче.

Згідно з матеріалами справи відповідач (орендар) сплачував орендну плату до грудня 2009 року. У грудні 2009 року відповідачем перераховано кошти в сумі 1383,84 грн., а в лютому 2010 року здійснено зарахування товару, відпущеного на підставі накладних №№ 26, 3361,3362 від 17 лютого 2010 року на загальну суму 5 851,67 грн., що підтверджується копіями зазначених накладних з підписами повноважних осіб про отримання товару, оборотною відомістю по розрахунках за оренду за 2009-2010 р.р., надану позивачем, довідкою б/н від 11.05.2010 року про заборгованість та підтверджено сторонами в судових засіданнях.

Утім, суд враховує, що предметом позовних вимог є звільнення орендованого приміщення, підставою чого є дострокове розірвання договору у зв’язку з несплатою орендної плати більше трьох місяців, тобто відмова Орендодавця від договору за ст. 782 ЦК України та бере до уваги той факт, що після у грудні 2009 р. та лютому 2010 року відповідачем сплачувалася, а позивачем зараховувалася плата за оренду.

Таким чином, у позивача не було правових підстав для відмови від договору оренди, адже відповідач допускав заборгованість по оренді не більше трьох календарних місяців підряд. У зв"язку з наведеним договір № 202 від 02.06.2008 року не є розірваним та таким, що припинив свою дію.

Разом з тим, як зазначалося вище, даний договір оренди укладено строком на 11 (одинадцять) місяців (п. 3.1. договору) та зазначено, що у випадку, якщо жодна сторона в термін 30 днів до закінчення даного Договору не заявить про намір його розірвати, даний Договір пролонговується ще на 11 (одинадцять) місяців (п. 3.2. Договору).

У відповідності до ст. 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Одним із видів захисту права власності є право власника вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

У відповідності до ст. 651 ЦК України, ст. 188 ГК України одностороння відмова або зміна умов договору не допускається.

З огляду на відсутність у матеріалах справи доказів, які б свідчили про намір позивача припинити договір оренди, (оскільки відсутні листи-звернення до Орендаря з попередженням про припинення дії договору у зв"язку з закінченням строку, на який він укладався), суд вважає, що договір оренди № 202 є пролонгованим на тих самих умовах на той же строк, а тому підстав для звільнення орендованого приміщення немає.

У відповідності до ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи викладене, позов в частині вимог щодо усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом примусового звільнення відкритим акціонерним товариством "Бережанський склозавод", орендованого приміщення у м. Бережани, що знаходиться по вул. Тернопільська, 12-А, задоволенню не підлягають.

Судові витрати згідно ст. 49 ГПК України покладаються судом на сторони у справі пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

За згодою представників сторін відповідно до ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 08.06.2010р. оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення господарського суду.

З огляду на наведене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 6 Закону України «Про судоустрій України», ст.ст. 6, 11, 15, 16, 525, 526, 530, 625, 627-629, 651, 759-762, 782 ЦК України, ст. 20, 173, 188, 193, 230-232 ГК України, ст.ст. 1, 2, 42-47, 22, 32-34, 43, 44, 49, 811, 82-85, 116, 117 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з відкритого акціонерного товариства "Бережанський склозавод", м. Бережани Тернопільської області, вул. Лепких, 33, ідентифікаційний код 00293479 - 27597,14 грн. орендної плати, 559,88 грн. пені, 78,16 грн. –3 % річних, 462,36 грн. інфляційних нарахувань та 490,04 грн. судових витрат на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні матеріали і конструкції", м. Бережани Тернопільської області, вул. Тернопільська, 12-А, ідентифікаційний код 35492024.

3. В решті позову –відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) „30” червня 2010 року, рішення через місцевий господарський суд.

Суддя