Ухвала суду № 102073514, 14.12.2021, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/12491/16-к

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2021 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі колегії суддів:

головуючого судді – Бенца К.К., суддів – Деметрадзе Т.Р., Фазикош О.В.,

при секретарі судового засідання – Курбатова Д.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області в м. Ужгород , кримінальне провадження № 308/12491/16-к, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22016070000000018 від 18.03.2016 року про обвинувачення

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Тячів, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.258-3 КК України ,

за участі сторін кримінального провадження:

сторона обвинувачення :

прокурора – Ладняк О.А.,

сторона захисту:

захисника – Рущак Ю.В.

ВСТАНОВИВ:

На розгляді в Ужгородському міськрайонному суді Закарпатської області знаходиться кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстр судових розслідувань за №22016070000000018 від 18.03.2016 року про обвинувачення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.258-3 КК України

В підготовчому судовому засіданні, прокурор просив призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акту, вважає, що обвинувальний акт складений із дотриманням вимог ст.291 КПК України, підстав для закриття кримінального провадження, для повернення обвинувального акту прокурору немає. Угода не укладалася. Клопотань не заявляв.

У підготовчому судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_1 – Рущак Ю.В. заявив клопотання про повернення обвинувального акту прокурору, оскільки такий не відповідає вимогам ст.291 КПК України, а саме в обвинувальному акті не зазначено місце вчинення кримінального правопорушення, про що, зокрема зазначив Верховний Суд в ухвалі від 20.08.2018 року.

Обвинувачений в судове засідання не зявився, з огляду на те, що здійснювалось спеціальне досудове розслідування у кримінальному провадженні.

Прокурор в підготовчому судовому засіданні заперечив проти задоволення клопотання захисника обвинуваченого щодо повернення обвинувального акту та просив призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акту. Наголосив на тому, що обвинувальний акт відповідає вимогам ст. 291 КПК України,зокрема такий містить, виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

В підготовчому судовому засіданні, вислухавши думку учасників судового провадження, дослідивши обвинувальний акт з додатками, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для повернення обвинувального акту прокурору в зв`язку з його невідповідністю вимогам КПК України, виходячи з наступного.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України.

Статтею 291 КПК України, передбачені вимоги яким повинен відповідати обвинувальний акт та можливість повернення його прокурору у разі його невідповідності вимогам передбачених цією статтею.

Із наведених положень кримінального процесуального закону слідує, що на стадії підготовчого провадження повернення обвинувального акта прокурору допускається лише у разі порушення прокурором чи слідчим цих вимог.

Статтею 291 КПК України визначені вимоги щодо форми та змісту обвинувального акту.

Згідно вимог ст.291 КПК України, обвинувальний акт складається слідчим, дізнавачем , після чого затверджується прокурором. Обвинувальний акт має містити найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); анкетні відомості викривача (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);прізвище, ім`я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання;розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими;розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування);розмір пропонованої винагороди викривачу; дату та місце його складення та затвердження. Обвинувальний акт підписується слідчим, дізнавачем та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно.

До обвинувального акта додається, зокрема : реєстр матеріалів досудового розслідування; цивільний позов, якщо він був пред`явлений під час досудового розслідування; розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта, копії цивільного позову, якщо він був пред`явлений під час досудового розслідування, і реєстру матеріалів досудового розслідування.

Відповідно до ч.1 ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, а згідно п.3 ч.3 ст.314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування, відповідно до положень п. 4 ст. 110 КПК України, є обвинувальний акт, який повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу.

Зокрема, п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України визначає, що формулювання обвинувачення в обвинувальному акті викладається після викладу фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, та правової кваліфікації кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Виклад фактичних обставин кримінального правопорушення полягає у детальному описі об`єктивної сторони, а також суб`єктивних ознак інкримінованого підозрюваному правопорушення.

Так, визначаючи основні терміни КПК, у пункті 13 частини першої статті 3 законодавець виклав поняття обвинувачення, яким є твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Формулювання обвинувачення має містити посилання на обставини, які у відповідності до положень ст. 91 КПК України входять до предмету доказування, зокрема, це подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб, форма вини, мотив і мета вчинення злочину), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Верховний Суд України у своїй постанові по справі № 5-328 кс-16 від 24 листопада 2016 року, аналізуючи зазначену норму, вказує, що закон вимагає обов`язкове відображення в обвинувальному акті трьох складників: 1) фактичних обставин кримінального правопорушення; 2) правової кваліфікації (в теорії кримінального процесу використовується назва «формула обвинувачення»); 3) формулювання обвинувачення.

Під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

Відповідно до висновків, які містяться у Постанові Верховного Суду України від 24 листопада 2016 року, суду належить проаналізувати точний зміст положень пункту 5 частини другої статті 291 КПК, а також норм, що формують інститут обвинувачення у чинному кримінальному процесуальному законодавстві.

Згідно з зазначеною нормою цього закону обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

При цьому в доктрині кримінального процесу під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

Наведений вище аналіз містить чітке визначення трьох складових частин обвинувального акту з урахуванням вимог чинного кримінального процесуального законодавства, який згідно висновків Верховного Суду України вказує на обов`язковість формулювання обвинувачення, як складової частини у змісті обвинувального акту.

Разом з цим, відсутність у змісті обвинувального акту фактично визначеної частини – «формулювання обвинувачення» є процесуальною перешкодою для суду та певних учасників процесу щодо належного виконання процесуальних дій та обов`язків, а саме: Роз`яснення обвинуваченим суті обвинувачення (ст.348 КПК України); Визначення меж судового розгляду (ст.337 КПК України); зміна обвинувачення в суді (ст.338 КПК України); Погодження зміни обвинувачення (ст.341 КПК України); неможливості чітко визначення у мотивувальній частині вироку – формулювання обвинувачення, яке пред`явлено особі і визнане судом недоведеним (п.1 ч.3 ст.374 КПК України).

Порушення зазначених процесуальних норм є процесуально неприпустимим, оскільки вони впливають на реалізацію під час судового розгляду таких загальних засад кримінального провадження, як презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, які гарантуються сторонам нормами глави 2 КПК України.

В ч. 1 ст. 91 КПК України визначено, що у кримінальному провадженні підлягає доказуванню, зокрема подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), що виходячи з суті цієї статті має відображатися в обвинувальному акті, відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, як виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими та у формулюванні обвинувачення.

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» від 24 жовтня 2003 року № 8, суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб пред`явлене особі обвинувачення було конкретним за змістом. Зокрема, воно повинно містити данні про злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа, час, місце та інші обставини його вчинення, наскільки вони відомі слідчому.

Вказаний принцип закріплений у ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, де зазначено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має бути негайно й детально проінформований зрозумілою для нього мовою про характер і причини висунутого проти нього обвинувачення.

Ознайомившись із обвинувальним актом та проаналізувавши його зміст, суд вважає, що фактичні обставини кримінального правопорушення викладено не конкретно , не розкрито належно події кримінального правопорушення не зазначено місце вчинення кримінального правопорушення.

Згідно обвинувального акта, ОСОБА_1 , обвинувачується в тому, що він в період з лютого 2016 року вступив до терористичної організації «ДНР» при наступних обставинах.

В жовтні 2014 року на території Донецької області ОСОБА_1 вступив в громадську організацію «Патриотические силы Донбаса» та «Союз борцов за независимость Донбасса», після чого прийшов спеціальну військову підготовку та отримав військове звання.

Приблизно в лютому 2016 року ОСОБА_1 на території Донецької області за власною ініціативою прийняв участь у створенні і діяльності непередбаченого законом збройного формування, а саме підрозділу спеціального призначення «Витязь» Міністерства транспорту ДНР та був призначений на посаду заступника керівника вказаного незаконного воєнізованого підрозділу.

В період з лютого по березень 2016 року ОСОБА_1 приймав активну участь у діяльності зазначеного збройного формування, здійснював заходи по сприянню діяльності терористичної групи.

Також в період з 09 по 11 березня 2016 року ОСОБА_1 керував діями непередбаченого законом збройного формування «Витязь» Міністерства транспорту ДНР», щодо обстрілів позицій ЗСУ та цивільних об`єктів в районі розвязки «Авдіївка-Ясинувата Донецької області.

Отже конкретного місця вчинення інкримінованих ОСОБА_1 діянь, кваліфікованих органом досудового розслідування за ч. 1 ст. 258-3 КК України, з обвинувального акту не вбачається.

До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд , який викладено в ухвалі Верховного Суду від 20.08.2018 року провадження № 51-5409 впс 18, яке наявне в матеріалах справи.

Отже, Верховний Суд в ухвалі від 20.08.2018 року провадження № 51-5409 впс 18, зазначив, що конкретного місця вчинення інкримінованих ОСОБА_1 діянь, кваліфікованих органом досудового розслідування за ч. 1 ст. 258-3 КК України, з обвинувального акту не вбачається.

Обставини, які, відповідно до частини першої статті 91 КПК, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зокрема подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), викладено не чітко і не конкретно.

З огляду на це, не конкретність викладення фактичних обставин у даному провадженні, (відсутність зазначення в обвинувальному акті конкретного місця вчинення кримінального правопорушення) , а отже, і обвинувачення ОСОБА_1 викликає сумніви.

Відповідно до ч.1 ст. 30 КПК України у кримінальному провадженні правосуддя здійснюється лише судом згідно з правилами, передбаченими цим Кодексом.

Суд виходить з того, що згідно п.6 ч.2 ст. 412 КПК України порушення правил підсудності є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і підставою для скасування судового рішення у справі в будь-якому разі.

У той же час, в обвинувальному акті не зазначено, конкретного місця вчинення інкримінованих ОСОБА_1 діянь, кваліфікованих органом досудового розслідування за ч. 1 ст. 258-3 КК України, з обвинувального акту не вбачається, хоча дії кваліфіковано як закінчений злочин.

Зважаючи на наведене, наявні підстави стверджувати, що зміст обвинувачення ОСОБА_1 є не конкретним, а тому недотримання вимог пункту 5 частини другої статті 291 КПК вплинуло на право на захист ОСОБА_1 і є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

При цьому Суд звертає увагу, що важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист. Фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

Суд, зазначає, що кримінальним процесуальним законом передбачено повернення обвинувального акта прокурору в разі його невідповідності ст. 291 КПК України.

У відповідності до положень п.(а) ч.3 ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен, кого обвинувачено у вчиненні злочину, має право бути негайно і детально проінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення проти нього.

Отже, в Конвенції, йдеться про те, що однією із гарантій права на справедливий суд, відповідно до пункту «а» частини третьої статті 6, є негайна і детальна поінформованість зрозумілою для обвинуваченого мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.

Європейський суд з прав людини у справі «Абрамян проти Росії» від 09.10.2008 року зазначив, що у тексті підпункту «а» п.3 ст.6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення (див. рішення від 19 грудня 1989 р. у справі «Камасінскі проти Австрії», № 9783/82, п.79). Крім того, Суд нагадує, що положення підпункту «а» п. 3 ст.6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (див.: рішення від 25 березня 1999 р. у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» [ВП], № 25444/94, п.52; рішення від 25 липня 2000 р. у справі «Матточіа проти Італії», № 23969/94, п.58; рішення від 20 квітня 2006 р. у справі «І.Н. та інші проти Австрії», № 42780/98, п. 34).

Справедливість під час провадження у справі необхідно оцінювати, беручи до уваги розгляд справи в цілому (див. рішення від 1 березня 2001 р. у справі «Даллос проти Угорщини», № 29082/95, п. 47). Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п. 3 ст. 6 Конвенції (див. зазначені рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п. 54, а також «Даллос проти Угорщини», п. 47).

Разом з тим, закріплення в КПК України вимог до обвинувального акту є однією із форм реалізації на національному рівні положень статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини, яка гарантує право на справедливий суд, закріплюючи принцип верховенства закону, на якому будується демократичне суспільство. При цьому, при визначені справедливості судового розгляду необхідно розглядати кримінальне провадження в цілому, оскільки справедливий характер розгляду може суттєво зачіпатися, якщо на початкових етапах слідства такі вимоги не дотримані (Imbrioscia v. Switzerland, 24 November 1993).

В даній ситуації виклад фактичних обставин справи і формулювання конкретного обвинувачення охоплюється положеннями підпунктів а та b п. 3 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини, які гарантують право обвинуваченого бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього та мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту.

Так, Європейський Суд з прав людини зазначив, що межі гарантій, передбачених підпунктом «а» пункту 3 статті 6 Конвенції, мають оцінюватись, зокрема, у світлі більш загального права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції. У кримінальних справах надання повної та докладної інформації щодо висунутих особі обвинувачень, які в подальшому можуть бути сприйняті судом як юридична кваліфікація діяння, є неодмінною передумовою забезпечення справедливості провадження. У цьому зв`язку необхідно зазначити, що підпункт «а» пункту 3 статті 6 Конвенції не накладає жодних формальних вимог щодо способу, у який обвинувачений має бути проінформований про характер і причини висунутих щодо нього обвинувачень. Суд також зазначає, що підпункти «a» і «b» пункту 3 статті 6 Конвенції взаємопов`язані та що право бути поінформованим про характер і причини висунутих обвинувачень слід розглядати у світлі права обвинуваченого на підготовку свого захисту (пункт 37 рішення «Жупнік проти України»).

З огляду на те, що кримінальним процесуальним законом встановлено вичерпний перелік документів, які надаються суду до початку судового розгляду кримінального провадження, і на підставі яких судом вирішуються питання, пов`язані з підготовкою до судового розгляду, наявність будь-яких недоліків або суперечностей є недопустимим.

Згідно з ч.1 ст.337 КПК України судовий розгляд справи проводиться в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, який є важливим процесуальним документом і основою для захисту обвинуваченого в суді.

Тобто, обвинувальний акт є тим підсумковим документом досудового розслідування, який не може містити в собі жодних внутрішніх суперечностей, а всі складові частини цього документу повинні бути узгоджені між собою; висунуте обвинувачення має бути конкретним, що є прямим обов`язком органу досудового розслідування та невід`ємною частиною права обвинуваченого на захист.

Тому в даному випадку зазначені вище порушення можуть бути розцінені як порушення права обвинуваченого на захист, тобто як істотне порушення норм кримінального процесуального закону, яке в майбутньому перешкодить чи може перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, що свідчить про наявність у обвинувальному акті таких недоліків, які перешкоджають суду призначити судовий розгляд.

Суд звертає увагу, що зазначені вище висновки суду щодо невідповідності обвинувального акту вимогам ст. 291 КПК України є результатом розгляду обвинувального акту та доданих до нього документів, а не результатом дослідження доказів.

Враховуючи вищенаведене, зазначені порушення в обвинувальному акті позбавляють суд можливості призначити судовий розгляд такого обвинувального акту і розглянути його.

Статтею 314 КПК України не передбачено можливості виправлення технічних чи інших помилок, а також внесення якихось додаткових відомостей до обвинувального акту чи реєстру після їх надходження до суду, зокрема, у підготовчому судовому засіданні. Законом також не передбачено поділу недоліків обвинувального акту чи реєстру на суттєві та не суттєві чи такі, що перешкоджають розгляду або не перешкоджають розгляду справи по суті.

Нормами ст. 291 КПК України чітко передбачено категоричний перелік відомостей, які має містити обвинувальний акт. Виключень щодо можливості визнання несуттєвим недотримання прокурором чи слідчим будь-якої із вказаних вимог, Законом не передбачено.

Залишення ж у матеріалах кримінального провадження обвинувального акту з недоліками є не припустим, оскільки це свідчить про неповагу до закону, до встановлених ним норм та вимог.

Єдиним процесуальним шляхом виправлення недоліків обвинувального акту, реєстру матеріалів досудового розслідування, передбаченим КПК України, є повернення обвинувального акту прокурору з метою усунення ним недоліків протягом розумного строку.

За правилами п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти такі рішення: повернути обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам цього Кодексу.

Суд вважає, що наведені недоліки повинні бути усунуті органом досудового розслідування, а не судом, оскільки чинним КПК України не передбачена така компетенція суду чи обов`язок суду, на стадії судового провадження вчиняти дії, які вчиняються досудовим слідством в стадії досудового розслідування, які входять в обов`язок посадових осіб при досудовому слідстві.

Органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з`ясувати те, що трапилось, та не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі «Ассенов та інші проти Болгарії» (Assenov та Others v. Bulgaria), п. 103).

При цьому, враховуючи, що відповідно до вимог закону можуть бути вирішенні під час підготовчого судового засідання, суд не оцінює правильність кваліфікації дій обвинуваченого за вищевказаними кримінальними правопорушеннями.

Суд не виходить за межі своїх повноважень по даному кримінальному провадженню, даючи оцінку обставинам справи, які підлягають дослідженню в ході судового розгляду кримінального провадження, оскільки суд приймаючи рішення в підготовчому судовому засіданні про повернення обвинувального акта прокурору не досліджує фактичні обставини справи, які підлягають дослідженню в ході судового розгляду справи.

Суд виходить з того, що обвинувальний акт має відповідати не лише формальним ознакам, зазначеним у ст. 291 КПК України, а й іншим вимогам кримінального процесуального закону, зі змісту яких випливає, що формулювання обвинувачення повинно бути зрозумілим, конкретним і логічним.

Суд приходить до висновку, що вказані порушення чинного законодавства України, являються істотною перешкодою для призначення зазначеного кримінального провадження до судового розгляду, тому обвинувальний акт підлягає поверненню прокурору для усунення викладених вище порушень чинного законодавства України.

Наведені вище істотні порушення вимог КПК України не дають суду підстав для призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.258-3 КК України, у зв`язку з чим вказаний обвинувальний акт з додатками підлягає поверненню прокурору для усунення зазначених недоліків.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 291, 293, 314, 331, 372 КПК України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_1 – Рущак Ю.В. про повернення обвинувального акту прокурору Закарпатської обласної прокуратури - задовольнити.

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №22016070000000018 від 18.03.2016 р. про обвинувачення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.258-3 КК України, повернути прокурору Закарпатської обласної прокуратури для усунення вищезгаданих порушень вимог КПК України.

Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області протягом 7 днів з дня її проголошення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Дата оголошення повного тексту ухвали 17.12.2021 року о 11- 30 год.

Головуючий БенцаК.К.

Судді ФазикошО.В.

Деметрадзе Т.Р.