Ухвала суду № 102068954, 15.12.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 1340/4393/18

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без розгляду

15 грудня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий-суддя Кедик М.В.,

секретар судового засідання Гавінська М.,

за участю:

представник позивача Шумелда Р.Р.,

представник відповідача Слиш Г.С.,

представник третьої особи не прибув

розглянувши у підготовчому засіданні в залі суду в м. Львові клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду та клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Житомирської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – Державна казначейська служба України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Генеральної прокуратури України, Прокуратури Житомирської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – Державна казначейська служба України, у якій просив стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі та за час затримки проведення розрахунків при звільнення в сумі 225 086 грн 40 коп.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04.12.2019, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.06.2020, позов задоволено повністю; стягнуто з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду, за період з 13.02.2017 по 29.08.2017, в розмірі 93 116 грн 10 коп.

За наслідками касаційного оскарження, Верховний Суд постановою від 14.07.2021 касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково; рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.12.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.06.2020 у справі № 1340/4393/18 скасовано; справу № 1340/4393/18 направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції – Львівського окружного адміністративного суду.

Згідно з висновком Верховного Суду «позивачем клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду не заявлялось. Відповідачем про пропуск позивачем строку звернення до суду наголошувалось в суді першої та апеляційної інстанцій. Судом першої інстанції під час перевірки позовної заяви на відповідність її вимогам Кодексу адміністративного судочинства України не було дотримано пункту 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвала суду першої інстанції про поновлення строку звернення до суду в матеріалах справи відсутня, відповідно, поважність причин пропуску строку звернення з позовом судом не проаналізовано і не досліджено. Водночас, суд апеляційної інстанції відхилив доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду та застосував до спірних правовідносин щодо обрахунку строку положення статті 233 Кодексу законів про працю України.»

27.07.2021 справа надійшла до Львівського окружного адміністративного суду.

Внаслідок повторного автоматизованого розподілу справ, справу передано на розгляд судді Кедик М.В.

Ухвалою від 02.08.2021 суддя прийняла до провадження справу № 1340/4393/18.

Ухвалою, постановленою в підготовчому засіданні 29.09.2021 суд у зв`язку з реорганізацією відповідача замінив відповідача – Генеральну прокуратуру України на Офіс Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011, ЄДРПОУ 00034051), прокуратуру Житомирської області на Житомирську обласну прокуратуру (вул. С.Ріхтера, 11, м. Житомир, 10008, ЄДРПОУ 02909950).

Представник позивача подала заяву про поновлення строку звернення до суду від 01.09.2021 (вх. № 63568).

Заяву обґрунтовує тим, що існує різна судова практика суду касаційної інстанції при застосуванні одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме щодо строку звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. При зверненні до суду з даним позовом, позивач, серед іншого, керувався Рішеннями Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/201 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці», висновками Вищого адміністративного суду України ухвала від 20 березня 2014 року (№ К/800/15698/13) та висновками Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, відповідно до яких на спори про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення строки позовної давності не застосовуються. Окрім того, за слів ОСОБА_1 роботодавець гарантував довірителю, що після поновлення на роботі виплатить йому середній заробіток за період затримки виконання рішення суду, а також, умовою поновлення на роботі було те, що позивач відмовиться від усіх існуючих позовних заяв до Генеральної прокуратури та не буде ініціювати спорів за час перебування в трудових відносинах з Генеральною прокуратурою. Доказом наведеного може слугувати ухвала про закриття провадження в адміністративній справі від 18.09.2017 № 813/1948/17. Окрім того, згідно з листками непрацездатності: серії АДБ № 998943 та АДБ № 999851 позивач проходив лікування з 06.11.2017 по 30.11.2017. Також, позивач скористався досудовим порядком врегулюванні спорів. У зв`язку із чим, 17.08.2018 звернувся до відповідача із заявою про проведення повного розрахунку, а саме виплатити середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.02.2017 по 29.08.2017. Заяву відповідач отримав 20.08.2018, проте, станом на 20.09.2018. (день подачі позовної заяви до суду) розрахунку з позивачем не провів, про причини своєї бездіяльності, з цього приводу не повідомив. Відповідь на своє звернення отримав вже після звернення до суду, що підтверджується штемпелем на конверті Генеральної прокуратури України датованим 21.09.2018. За таких обставин вважає, що строки позовної давності пропущено з поважних причин.

Представник відповідача Житомирської обласної прокуратури подала заперечення на заяву про поновлення строку звернення до суду від 30.09.2021 (вх. № 71131), у якому зазначає, що ОСОБА_1 перебував на публічній службі та здійснював професійну діяльність прокурора. Позивача звільнено відповідно до наказу Прокуратури Житомирської області № 234к від 04.12.2017 на підставі пункту 3 частини 1 статті 11, абз. 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про прокуратуру». Частиною 5 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і в розглядуваному випадку, охоплюється спеціальною нормою частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України. Враховуючи те, що середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тому строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується місячним строком з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу видачі наказу про поновлення на роботі (частина п`ята статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України). При цьому строк в один місяць визнано законодавцем достатнім для того, щоб у справах про проходження публічної служби особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом. Як зазначено в обґрунтування поважності причини пропуску строку звернення до суду представниками позивача повідомлено про проходження позивачем лікування в період з 06.11.2017 по 30.11.2017, але не наведено яким чином зазначене лікування вплинуло на перебіг строку звернення до суду. Також, позивач скористався досудовим порядком врегулювання спорів та звернувся із заявою від 17.08.2018 про проведення повного розрахунку. Разом з тим, Кодекс адміністративного судочинства України не містить норм щодо досудового врегулювання публічно-правового спору. Вважає, що право на звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 13.02.2017 до 29.08.2017 у ОСОБА_1 виникло з часу видання наказу про поновлення його на посаді, а саме з 29.08.2017. Водночас, після поновлення 29.08.2017 на роботі ОСОБА_1 до суду з позовними вимогами щодо оплати вимушеного прогулу за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі в установленому порядку не звернувся. Позовна заява подана ОСОБА_1 лише 20.09.2018 (більше ніж через рік після поновлення на роботі), яка з огляду на пропуск строку звернення до суду, підлягала залишенню без розгляду.

Представник позивача у підготовчому засіданні клопотання підтримав, просив поновити пропущений строк звернення до суду.

Представник відповідача Житомирської обласної прокуратури у підготовчому засіданні просив у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду відмовити, позов залишити без розгляду.

Представник відповідача Офісу Генерального прокурора у підготовче засідання не прибув, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Представник третьої особи у підготовче засідання не прибув, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Вирішуючи вказану заяву, суд керується таким.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30.03.2016 у справі № 813/1167/15 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, Прокуратури Житомирської області, за участю третьої особи – Державна казначейська служба України, поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Житомирської області з 27.02.2015, стягнуто з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 182 882 грн 70 коп.

Постанову в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 та стягнення на його користь середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 14067 грн 90 коп. звернено до негайного виконання.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2016 апеляційну скаргу Генеральної Прокуратури України залишено без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30.03.2016 у справі № 813/1167/15 - без змін.

Наказом Генеральної прокуратури України № 147к від 29.08.2017 скасовано наказ Генерального прокурора України від 26.02.2015 № 151к про звільнення старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади прокурора Житомирської області у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України, поновлено старшого радника юстиції ОСОБА_1 на посаді прокурора Житомирської області з 27.02.2015.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.03.2017 у справі №813/593/17, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2017 та постановою Верховного Суду від 31.07.2019, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі в сумі 146708 грн 10 коп. за період з 31.03.2016 по 12.02.2017.

17.08.2018 ОСОБА_1 звернувся із заявою до Генеральної прокуратури України щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 13.02.2017 по 29.08.2017 у зв`язку з затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі та проведення остаточного розрахунку при звільненні.

Листом Генеральної прокуратури України від 20.09.2018 №11-22166-17 ОСОБА_1 повідомлено, що Державною казначейською службою України на користь заявника з Генеральної прокуратури України відповідно до виконавчих листів Львівського окружного адміністративного суду від 05.04.2016 та 05.07.2017 стягнуто середній заробіток в сумі 146708 грн 10 коп. за час затримки виконання рішення суду у справі № 813/1167/15 про поновлення на роботі за період з 31.03.2016 по 12.02.2017. Підставою для виплати середнього заробітку за час затримки виконання рішення органу, який розглядав спірні правовідносини, є ухвала суду про виплату середнього заробітку за час затримки. Вказано, що на час надання відповіді рішення судів та виконавчі документи щодо стягнення з Генеральної прокуратури України на користь заявника середнього заробітку у зв`язку з затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 13.02.2017 по 29.08.2017 до Генеральної прокуратури України не надходили, а тому підстави для здійснення виплати вказаних коштів відсутні.

Вважаючи, що Генеральна прокуратура України зобов`язана виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13.02.2017 по 29.08.2017 ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на час звернення позивача до суду) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналізуючи наведені положення законодавства, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в справі № 240/532/20 (постанова від 11.02.2021) за схожих фактичних обставин сформулював такі висновки:

Установлений у частині першій статті 233 Кодексу законів про працю України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.

Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.

Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо яких виник спір.

Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і в розглядуваному випадку, охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України.

Ухвалюючи таке рішення (постанова від 11.02.2021 у справі № 240/532/20) Верховний Суд одночасно відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в його постановах, а також погодився з висновком щодо застосування частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України у подібних правовідносинах, викладеному в інших його постановах, зокрема, від 04.12.2019 (справа № 815/2681/17) і від 22.01.2020 (справа № 620/1982/19).

При цьому за наслідками касаційного оскарження у даній справі, Верховний Суд у постанові від 14.07.2021 вказав: що середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тому строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується місячним строком з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу видачі наказу про поновлення на роботі (частина п`ята статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд встановив, що відповідач на виконання рішення суду у справі № 813/1167/15 відповідно до наказу від 29.08.2017 № 147к поновив позивача на посаді прокурора Житомирської області.

Отже, рішення про поновлення позивача на посаді відповідачем фактично виконано 29.08.2017.

При цьому, позивач 20.09.2018 звернувся до суду із даним позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 13.02.2017 по 29.08.2017.

Таким чином, звернувшись до суду з позовом лише 20.09.2018 позивач пропустив місячний строк звернення до суду.

Посилання позивача на те, що він у період з 06.11.2017 по 30.11.2017 був непрацездатний, судом відхиляються, адже в матеріалах справи відсутні докази безперервного перебування позивача на лікарняному в період 29.08.2017 по 20.09.2018.

Згідно з ч. 4 ст. 122 КАС України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Проте жодним з нормативно-правових актів не передбачено ні можливості, ні обов`язку досудового порядку вирішення спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.

Тому факт звернення позивача до Генеральної прокуратури України із заявою від 17.08.2018 про проведення повного розрахунку суд не визнає досудовим порядком вирішення спору, який може створити об`єктивні передумови для визнання поважними причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом та стати належною підставою для поновлення пропущеного процесуального строку для звернення до суду.

Інших підстав неможливості звернення до суду у місячний строк з дня, коли позивачу стало відомо, позивачем до суду надано не було.

Доказів на підтвердження того, що поважність причин пропуску строку звернення до суду із даним адміністративним позовом до заяви про поновлення строку звернення до суду не долучено.

Суд наголошує, що приписами ч. 2 ст. 44 КАС України передбачено обов`язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, щодо дотримання процесуальних строків.

Cуд зазначає, що особа, яка має намір подати позов, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту позовної заяви, в тому числі процесуальних строків її подачі.

Суд звертає увагу, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.

Позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду не вказуються обставини, які були чи є об`єктивно непереборними, тобто не залежали від його волевиявлення, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду, не надано доказів на підтвердження таких обставин.

Жодних інших поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б унеможливлювали і не залежали б від волі позивача своєчасно звернутись за судовим захистом, судом не знайдено.

Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановлювати відповідні процесуальні строки, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судових захист і доступ до правосуддя.

Положеннями статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України з 1997 року, кожному гарантується право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому, якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип resjudicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (рішення Європейського суду з прав людини у справі “Пономарьов проти України” (Ponomaryov v. Ukraine), заява №3236/03, п. 41, від 03.04.2008).

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа “Стаббігс на інші проти Великобританії”, справа “Девеер проти Бельгії”).

У зв`язку цим суд, враховуючи те, що позивач не подав до заяви належних та допустимих доказів для визнання судом причин пропуску строку звернення до суду поважними, а наведені у заяві доводи визнані судом безпідставними, - суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду, що на переконання суду узгоджується із правомірною метою, а саме дотримання принципу правової визначеності. Натомість, визнання поважними причин пропущеного строку без наведення відповідного обґрунтування не узгоджувалось би із вказаним принципом.

Згідно з ч. 2 ст. 183 КАС України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про: 1) залишення позовної заяви без розгляду; 2) закриття провадження у справі; 3) закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Згідно з пунктом 8 частини 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Враховуючи зазначене, та те, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду, жодних причин, які об`єктивно ускладнювали або унеможливлювали реалізацію прав позивача у встановлений строк, позивачем не наведено і таких судом не знайдено, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду.

Керуючись ст. ст. 9, 44, 122, 123, 240, 248 КАС України, суд -

у х в а л и в :

У задоволенні клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду – відмовити.

Клопотання представника Житомирської обласної прокуратури про залишення позову без розгляду - задовольнити.

Позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Житомирської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – Державна казначейська служба України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду – залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статями 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

У підготовчому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину ухвали.

Повний текст ухвали виготовлений 20.12.2021.

Суддя Кедик М.В.