Рішення № 102067430, 20.12.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2021 р. Справа№200/12680/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голуб В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення від 06.07.2021 № 057050008133 та зобов`язання вчинити певні дії, -

У С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій неправомірними, скасування рішення від 06.07.2021 № 057050008133 та зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що пенсійним органом протиправно було вирішено відмовити йому у призначенні пенсії за віком. Так, при розгляді його документів не було враховано до страхового стажу періоди з 23.10.1990 по 30.11.1991 та з 01.07.1992 по 01.07.1994, оскільки у трудовій книжці містяться виправлення та номер наказу дописано ручкою іншого кольору. На переконання позивача, саме роботодавець має нести відповідальність за правильність заповнення трудової книжки, а тому він як особа, яка подає заяву про призначення пенсії, не може нести відповідальність за порушення порядку ведення трудових книжок. Крім того, позивач наголошує, що у нього відсутня можливість подати уточнюючі довідки, адже підприємства, на яких він працював, знаходяться на тимчасово непідконтрольній території.

З огляду на вищевикладене, позивач в уточненій позовній заяві до відповідачів Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення від 06.07.2021 № 057050008133, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 30.06.2021, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 23.10.1990 по 30.11.1991 та з 01.07.1992 по 01.07.1994.

Представником Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області до суду надано відзив на позовну заяву. Так, в обґрунтуванням незгоди з позовними вимогами відповідач зазначає, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 057050008133 від 06.07.2021 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно заяви від 30.06.2021 у зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи 28 років.

Відповідно до поданих документів, страховий стаж ОСОБА_1 становить 27 років 2 місяці 10 днів. За доданими документами до заяви про призначення пенсії за віком не враховано періоди роботи:

- з 23.10.1990 по 30.11.1991, оскільки запис № 13 в трудовій книжці позивача про звільнення за особистим бажанням містить виправлення в даті та наказі;

- з 01.07.1992 по 01.07.1994, оскільки в записі № 14 про прийняття на роботу номер наказу дописано.

Для зарахування вказаних періодів роботи позивачу запропоновано надати уточнюючі довідки про періоди роботи, видані підприємствами, на яких він працював, на підставі первинних документів за час виконання робіт, зазначених у трудовій книжці. Проте такі уточнюючи довідки не були надані пенсійному органу.

Враховуючи вищевикладене, представник Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області вважає, що управління діяло правомірно, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Представником Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області до суду також надано відзив на позовну заяву. Так, в обґрунтуванням незгоди з позовними вимогами, представник пенсійного органу зазначає, що заява позивача була розглянута у встановленому порядку з рахування вимог чинного законодавства. Відповідач наголошує, що позивач не має права на зарахування спірних періодів до страхового стажу через наявність виправлень у трудовій книжці.

З урахуванням викладеного, представник Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Ухвалою від 04.10.2021 суд залишив позовну заяву ОСОБА_1 без руху через наявність в ній недоліків.

01 листопада 2021 року судом винесено ухвалу, відповідно до якої суд прийняв до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення від 06.07.2021 № 057050008133 та зобов`язання вчинити певні дії та відкрив провадження по справі № 200/12680/21. Розгляд адміністративної справи № 200/12680/21 суд визначив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

03 грудня 2021 року судом винесено ухвалу, якою суд залишив без задоволення клопотання представника Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про проведення розгляду справи у судовому засіданні з викликом сторін в порядку загального позовного провадження та щодо проведення судового засідання в режимі відеоконференції за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення від 06.07.2021 № 057050008133 та зобов`язання вчинити певні дії.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, оскільки у задоволенні клопотання відповідача про проведення розгляду справи у судовому засіданні з викликом сторін в порядку загального позовного провадження судом було відмовлено.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 КАС України, суд дійшов наступного.

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є громадянином України із зареєстрованим місцем проживання: АДРЕСА_1 , про що свідчать копії паспорта серії НОМЕР_2 (а.с. 5).

30 червня 2021 року позивач через вебпортал звернувся до Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії (а.с.6).

Вказана заява була розглянута відділом пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області за принципом екстериторіальності.

За результатом розгляду заяви позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області було винесено рішення від 06.07.2021 № 057050008133, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії. Вказаним рішенням визначено, що страховий стаж позивача складає 27 років 02 місяці 10 днів. Крім того, у вказаному рішенні зазначено, що періоди роботи позивача не зараховано до страхового стажу, а саме період з 23.10.1990 по 30.11.1991, оскільки запис № 13 в трудовій книжці позивача про звільнення за особистим бажанням містить виправлення в даті та наказі, а також з 01.07.1992 по 01.07.1994, оскільки в записі про прийняття на роботу номер наказу дописано (а.с.7).

Вважаючи протиправною відмову у призначені пенсії, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки, визначені у Законі України “Про пенсійне забезпечення”.

Закон України “Про пенсійне забезпечення” № 1788 від 05.11.1991 року, відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Відповідно Закон України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” визначаються періоди, з яких складається страховий стаж. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (ч. 4 ст. 24 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”).

Частиною 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до абзацу першого ч. 2 ст. 24 Закону України № 1058-ІV страховий стаж обчислюється територіальним органом Пенсійного фонду відповідно вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку з 01.01.2004 року, а за період до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим законом.

Відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1.8, 1.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Якщо заява про призначення пенсії подається через вебпортал днем звернення за призначенням пенсії вважається дата реєстрації на вебпорталі заяви разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів).

Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: 1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; 2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення; 3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року (додатки 3, 4 до Положення); 4) документи про місце проживання (реєстрації) особи; 5) документи, які засвідчують особливий статус особи; 6) документ уповноваженого органу Російської Федерації про те, що особі не призначалась пенсія за місцем реєстрації на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, та особисту декларацію про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій особам, зазначеним у пункті 1.3 розділу І цього Порядку).

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пункт 3 Порядку № 637 встановлює, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу органами Пенсійного фонду на місцях приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (надалі - Порядок), у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Матеріалами справи підтверджено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Хмельницькій області не були враховані періоди роботи за трудовою книжкою позивача серії НОМЕР_3 , оскільки в трудовій книжці позивача є виправлення в даті та наказі, а також номер наказу дописано. Позивачу запропоновано надати уточнюючі довідки.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно з пунктами 2.2, 2.3 Інструкції № 162 по праці і соціальним питанням заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.

Пунктом 2.14 Інструкції № 162 передбачено, що якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим рядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: "Підприємство таке-то з такого-то числа перейменоване в таке-то", а в графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.

29.07.1993 року Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників № 58.

Так, відповідно до п. 1.5 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрований в Мінюсті 17 серпня 1993 року за № 110 (далі - Інструкція про ведення трудових книжок), питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників", цією Інструкцією та іншими актами законодавства.

Згідно з п. 1.1 цієї Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до п. 2.2 зазначеної Інструкції до трудової книжки вносяться відомості про роботу, переведення на іншу роботу та звільнення.

Згідно з п. 2.15 Інструкції якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: «Підприємство таке-то з такого-то числа переіменоване на таке-то», а у графі 4 проставляється підстава перенайменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.

Відповідно до постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників" передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

З аналізу вищезазначених положень ведення трудової книжки встановлено, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17.

Крім цього, потрібно враховувати, що Верховний Суд у постанові від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Отже, повідомляючи позивачу про відмову в призначенні пільгової пенсії, ПФУ діяло необґрунтовано.

Аналізуючи чинні нормативно-правові акти України, які регулюють спірні правовідносини, суд зазначає про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Усі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.

При цьому, самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.

Суд не вбачає необхідності підтвердження наявного трудового стажу поданням додаткових доказів, оскільки надана позивачем трудова книжка містить усі необхідні записи. Суд зауважує, що виправлення, які були внесені, засвідчені відповідно до вимог законодавства.

Крім того, відсутність інших документів на підтвердження трудового стажу не може нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого ним трудового стажу.

Вочевидь зрозумілим є те, що ненадання довідок або відомостей про підтвердження свого стажу роботи, окрім трудової книжки, не залежить від волі позивача.

В даному випадку, неможливість подання документів і, як наслідок, не підтвердження додатковими документами стажу позивача призводить до порушення принципу рівності особи перед законом.

Відтак, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Хмельницькій області протиправно не зараховано до стажу роботи позивача спірні періоди роботи згідно з його трудовою книжкою.

Враховуючи той факт, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ґрунтується саме на невірному визначенні страхового стажу, суд вважає його таким, що є протиправним та підлягає скасуванню.

Зважаючи на той факт, що заява позивача була розглянута саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, суд вважає за необхідне зобов`язати останнього повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 30.06.2021 із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 23.10.1990 по 30.11.1991 та з 01.07.1992 по 01.07.1994.

Щодо територіального підрозділу, який мав розглядати заяву позивача про призначення пенсії, суд зазначає наступне.

Так, у п.4.2 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" зазначено: … Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Саме на підставі вказаних положень, автоматичним розподілом справ в електронній підсистемі було визначено, що розгляд заяви ОСОБА_1 здійснюється відділом пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження протиправності автоматичного розподілу його заяви.

З огляду на наведене, суд не вбачає підстав для зобов`язання саме Головного управління у Донецькій області повторно розглядати заяву позивача та зараховувати певні періоди, а отже суд вважає за необхідне змінити спосіб захисту порушеного права позивача.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торіха проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 КАС України).

Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення від 06.07.2021 № 057050008133 та зобов`язання вчинити певні дії підлягає частковому задоволенню.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Донецьким окружним адміністративним судом в ухвалі від 04.10.2021 відстрочено позивачу сплату судового збору до ухвалення рішення у справі.

Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Водночас, ч. 8 ст. 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково зі зміною способу захисту порушеного права позивача, суд дійшов висновку про необхідність стягнення суми судового збору у розмірі 908, 00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на користь Державного бюджету України, адже саме вказаним органом було порушено права позивача.

Керуючись ст.ст. 9, 77, 133, 139, 242, 244-250, 255, 262, 295, 297, 371, 382 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, 84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3), Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 21318350, 29000, Хмельницька обл., м. Хмельницький, вул. Герцена, буд. 10) про визнання протиправним та скасування рішення від 06.07.2021 № 057050008133 та зобов`язання вчинити певні дії, – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 06.07.2021 № 057050008133, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 30.06.2021 із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 23.10.1990 по 30.11.1991 та з 01.07.1992 по 01.07.1994.

В іншій частині позовних вимог, - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 908, 00 грн. (дев`ятсот вісім гривень).

Повний текст рішення складено 20.12.2021.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Голуб