Рішення № 102066733, 20.12.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2021 р. Справа№200/12375/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шувалової Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Донецького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Донецького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Донецького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.10.2018 року по 30.08.2021 року включно;

- зобов`язати Донецький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.10.2018 року по 30.08.2021 року включно.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у період з 04.03.2015 року по 05.10.2018 року позивач проходив військову службу у Торецькому міському військовому комісаріаті. Відповідно до вимог чинного законодавства на день звільнення, тобто станом на 05.10.2018 року, позивача повинні були б розрахувати по усім видам забезпечення. Однак остаточний розрахунок з позивачем відбувся лише 31.08.2021 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15.04.2021 року у справі № 200/1505/21-а. На підставі викладеного, просить позовні вимоги задовольнити.

Через відділ діловодства та документообігу суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач з позовними вимогами не погодився, зазначив, що для військовослужбовців тотожним значенням оплати за військову службу є грошове забезпечення. грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців. Зауважує, що стаття 117 КЗпП не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. На підставі чого просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі (а.с.38-39).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27 вересня 2021 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, запропоновано відповідачу подати суду відзив на позовну заяву.

Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи не звертались.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення на нього, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту громадянина України, серії НОМЕР_2 (а.с.6-7).

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 , виданого 12 лютого 2016 року, позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій (а.с.8).

31 серпня 2021 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15.04.2021 року по справі № 200/1505/21-а відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача індексацію грошового забезпечення у розмірі 84 346,85 грн, що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача (а.с.14).

Згідно довідки-розрахунку Донецького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 28 жовтня 2021 року № 09/02/317, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 363,50 грн (а.с.40).

Позивач вважає, що оскільки повний розрахунок відповідачем у день його звільнення не проведено, то відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку з 06.10.2018 року по 30.08.2021 року. Наведене і зумовило позивача звернутись до суду з даним позовом.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши наявні у справі матеріали, суд приходить до наступних висновків.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому за аналогією закону до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України та поширити останні на спірні правовідносини, які виникли під час звільнення позивача з військової служби.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Відповідно частини другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно статті 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Вищезазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.

З огляду на викладене є неприйнятними доводи відповідача про непоширення норм КЗпП щодо компенсації на спірні правовідносини.

Є безпідставними посилання відповідача на правову позицію, яка викладена у постановах Верховного Суду від 06.06.2018 року у справі № 804/1782/16 та від 27.06.2018 року у справі № 810/1543/17, оскільки вищевказані рішення ухвалені за інших фактичних обставин, ніж у даній справі та стосуються інших правовідносин, та доводи відповідача, що стаття 117 КЗпП України застосовується, як підстава відповідальності тільки до власника (підприємства, установи), а Донецький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки не є власником в розумінні 117 КЗпП України (справа «Меньшакова проти України»), з огляду на наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року (справа № 821/1083/17) та від 13 травня 2020 року (справа №810/451/17) дійшла висновку, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15, відповідно до якого положення статей 116 та 117 КЗпП України поширюються на правовідносини, які виникли у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати та відшкодування/компенсації.

За таких обставин, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.10.2018 року по 30.08.2021 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи, позивач просив зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.10.2018 по 30.08.2021, без визначення його суми.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Також частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що (…) суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що при звільненні позивача з ним не був проведений повний розрахунок. За таких обставин позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки такого розрахунку у відповідності до приписів статті 117 КЗпП України.

Суд звертає увагу, що всі належні працівнику суми, роботодавець повинен виплатити у день його звільнення, в даному випадку це 05 жовтня 2018 року.

Період затримки повного розрахунку при звільненні позивача становить з 06 жовтня 2018 року по дату повного розрахунку за судовими рішеннями - 30 серпня 2021 року включно.

Середній заробіток згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року (далі - Порядок № 100).

Із пункту 5 цього Порядку убачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 1, 2 пункту 8 вказаного Порядку).

Разом з цим, пунктом 6 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок №260) визначено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Таким чином, позивач отримував не заробітну плату, а грошове забезпечення військовослужбовця, яке розраховується за календарні дні.

Період затримки розрахунку при звільненні з 06 жовтня 2018 року по 30 серпня 2021 року становить - 1060 днів.

Згідно довідки відповідача середньоденне грошове забезпечення позивача становить 363,50 грн (а.с.40).

Отже, розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 385 310,00 грн (363,50 грн х 1060 календарних днів).

При звільненні позивачу не виплачена індексація грошового забезпечення у розмірі 84 346,85 грн.

Між тим, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні набагато перевищує розмір невиплаченої суми.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Таким чином, Верховним Судом, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, зроблено висновок, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Відтак, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні та визначити суму, яка підлягає сплаті, з огляду на таке.

Так, істотність частки невиплаченої при звільненні грошової компенсації в розмірі 84 346,85 грн за невиплачену індексацію в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку 385 310,00 грн становить 21,89% (84 346,85 грн / 385 310,00 х 100 = 21,89 %).

Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 21,89 % становить: 363,50 грн (середньоденний заробіток позивача) х 21,89% х 1060 ( днів затримки розрахунку) = 84 344,35 грн.

Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 84 344,35 грн, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

Отже належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 84 344,35 грн.

Такий розрахунок середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні із застосуванням критерію зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України повністю узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом в постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові 23 вересня 2021 року справі №340/1405/20.

При цьому суд враховує, що позивач звільнився в жовтні 2018 року, а до суду з позовами про стягнення недоотриманих сум звернувся тільки в 2021 році, що є свідченням затягування строків з метою отримання більшої суми коштів. Крім того, суд враховує і принцип співмірності, що розмір компенсаційний виплат не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні.

Таким чином підлягає стягненню з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 84 344,35 грн.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина перша статті 77 КАС України).

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

На підставі статті 139 КАС України, здійснені позивачем документально підтверджені витрати на оплату судового збору у сумі 908 грн підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Донецького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (код ЄДРПОУ 08301764, місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Громової, 67) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Донецького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.10.2018 року по 30.08.2021 року включно.

Стягнути з Донецького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (код ЄДРПОУ 08301764, місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Громової, 67) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток (грошове забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 06.10.2018 року по 30.08.2021 року включно у сумі 84 344 (вісімдесят чотири тисячі триста сорок чотири) гривні 35 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Донецького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (код ЄДРПОУ 08301764, місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Громової, 67) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяті днів з дня складання повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено та підписано 20 грудня 2021 року.

Суддя Т.О. Шувалова