Ухвала суду № 102058853, 17.12.2021, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/2217/20

Провадження № 1-кп/0203/409/2021

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2021 року колегія суддів Кіровського районного суду м. Дніпропетровська у складі:

головуючого-судді – Вусик Є.О.;

суддів – Колесніченко О.В., Єдаменка С.В.;

при секретарі – Залізняк І.С.;

за участю:

прокурора – Коника М.Ю.;

обвинуваченого – ОСОБА_1 ;

захисника обвинуваченого – адвоката Бєлінського Ю.Є.;

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019040650003129 від 12 грудня 2019 року відносно ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 190 КК України, -

ВСТАНОВИЛА:

У провадженні Кіровського районного суду м. Дніпропетровська перебуває вищевказаний обвинувальний акт.

В судовому засіданні прокурор Коник М.Ю. зазначив, що обвинувальний акт повністю відповідає вимогам КПК України, а тому, просив призначити судовий розгляд на підставі цього обвинувального акту.

У судовому засіданні 24.09.2021 року, за участю перекладача Вдовіної О.Є., потерпілий ОСОБА_2 не заперечував щодо призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту. Також, зазначив, що проживає за межами України, у зв`язку з чим, більше не зможе приїздити у судові засідання, а тому, просив суд розглянути справу якомога скоріше. Представник потерпілого - адвокат Бобровська К.О. у судовому засіданні також вважала, що можливо призначити обвинувальний акт до судового розгляду.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник - адвокат Бєлінський Ю.Є. зазначили, що обвинувальний акт не відповідає вимогам ст.291 КПК України, а тому, просили повернути його прокурору.

Колегія суддів, заслухавши думки учасників судового провадження, дослідивши обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування, дійшла наступного висновку.

Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт має містити такі відомості: 1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; 2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 3-1) анкетні відомості викривача (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 4) прізвище, ім`я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; 5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; 6) обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання; 7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; 7-1) підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими; 8) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування); 8-1) розмір пропонованої винагороди викривачу; 9) дату та місце його складення та затвердження.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, в рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2000 року у справі «Маттоціа проти Італії»: «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь «детальності» інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту».

В рішенні Європейського суду з прав людини від 09 жовтня 2008 року у справі «Абрамян проти Росії» Суд зазначив, що деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення.

В цьому ж рішенні Суд нагадав, що положення підпункту «а» п. 3 ст.6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду.

Таким чином, практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що деталі обвинувачення у кримінальному процесі мають суттєве значення, а його некоректність розглядається ЄСПЛ, як порушення права на захист.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право, зокрема, повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Приймаючи рішення про необхідність повернення обвинувального акту відносно ОСОБА_1 прокурору, колегія суддів зазначає наступне.

Так, згідно обвинувального акту ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 190 КК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 190 КК України передбачено покарання за шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою.

Разом з тим, частина 1 вказаної статті дає тлумачення поняттю «шахрайство», тобто це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Однак, відповідно до змісту обвинувального акту відносно ОСОБА_1 , прокурор правову кваліфікацію кримінального правопорушення зазначив наступного змісту: «Таким чином, ОСОБА_1 вчинив заволодіння правом на чуже майно шляхом обману (шахрайство), вчинене в особливо великих розмірах, за попередньою змовою групою осіб, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 190 КК України».

При цьому, колегія суддів зазначає, що диспозиція ч. 4 ст. 190 КК України не містить такої кваліфікуючої ознаки, як вчинення шахрайства за попередньою змовою групою осіб, оскільки така передбачена ч. 2 ст. 190 КК України.

Отже, обвинувальний акт містить формулювання обвинувачення, яке є неконкретним та не відповідає правовій кваліфікації кримінального правопорушення, що визначена у Кримінальному кодексі України.

Також, суд зазначає, що суб`єктивна сторона цього злочину характеризується корисливим мотивом та метою.

Обов`язковими суб`єктивними ознаками шахрайства є корисливий мотив - спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна та корислива мета - збагатитися самому або незаконно збагатити інших осіб, в долі яких зацікавлений винний.

Але, прокурором у обвинувальному акті відносно ОСОБА_1 не зазначено ані мотиву злочину, ані його мети.

Також, колегія суддів зазначає, що об`єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий - власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі. Між діянням винного і помилкою потерпілої особи, яка передає майно, повинен бути причинний зв`язок.

Тобто, безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ і добровільність його дій є обов`язковими ознаками шахрайства.

На противагу цьому, всупереч п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт у викладі фактичних обставин кримінального правопорушення взагалі не містить згадки про потерпілого, воля якого сфальсифікована обманом, та який повинен брати безпосередню участь у передачі права на майно, окрім як у визначенні суми матеріальних збитків, яка завдана потерпілому в розмірі 3 040 669,00 грн.

Тобто, перевіряючи обвинувальний акт, судом встановлено невідповідність фактичних обставин та визначеного формулювання обвинувачення нормам чинного законодавства.

Зазначене не дає змоги суду зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичним формулюванням.

Такі суперечності позбавляють суд можливості роз`яснити обвинуваченому суть обвинувачення у відповідності до вимог ст. 348 КПК України.

Вказані недоліки фактично унеможливлюють здійснення судового розгляду, оскільки згідно з вимогами п. 13 ч. 1 ст. 3 та ч. 1 ст. 337 КПК України такий проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення і лише в межах останнього відповідно до обвинувального акту.

Завданням кримінального провадження є, зокрема, охорона прав і законних інтересів всіх учасників провадження, а також забезпечення швидкого і повного судового розгляду з тим, щоб, зокрема, до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура, у тому числі, під час формулювання обвинувачення, знати суть якого є беззастережним правом обвинуваченого. Недотримання цих принципів робить оманливими засади кримінального провадження, визначені ст. 7 КПК України, а тому, є неприпустимим. Неконкретність обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, його розмиті межі, відсутність конкретизації обставин та, взагалі, упущення важливих складових як об`єктивної, так і суб`єктивної сторони злочину, порушує право на захист обвинуваченого, оскільки унеможливлює реалізацію такого права за таких умов.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» від 24.10.2003 року №8, суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб пред`явлене особі обвинувачення було конкретним за змістом.

Отже, враховуючи вищезазначене, суд вважає, що наведені порушення є істотними, такими, що перешкоджають призначенню судового розгляду на підставі отриманого обвинувального акту та здійсненню належної визначеної КПК України процедури судового розгляду, і їх неможливо усунути під час підготовчого судового засідання, а тому, обвинувальний акт підлягає поверненню прокурору, оскільки він не відповідає вимогам КПК України.

Крім того, до суду від представників потерпілого ОСОБА_2 – адвокатів Бобровської К.О. та Барбашина С.В. надійшли клопотання, в яких вони просять скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19.12.2019 на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1955321912101, а також, скасувати заборону державним реєстраторам та іншим особам (нотаріусам), які уповноважені вчиняти реєстраційні дії, вчиняти будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, щодо цього об`єкту нерухомого майна.

В обґрунтування клопотання адвокати зазначають, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20.05.2020 поновлено право власності за ОСОБА_2 за об`єктом нерухомого майна, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Вищевказане рішення суду виконане, ОСОБА_2 згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно знову є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 .Таким чином, на думку адвоката, потреба в заході забезпечення кримінального провадження, а саме, в арешті квартири, накладеному відповідно ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19.12.2019 відпала.

Врахувавши думки учасників судового провадження, дослідивши матеріали клопотання, колегія суддів приходить до наступного висновку.

З матеріалів клопотання колегією суддів встановлено, що ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19.12.2019 з метою збереження речового доказу було застосовано такий захід забезпечення кримінального провадження як арешт нерухомого майна та задоволено клопотання слідчого в частині накладення арешту на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1955321912101, а також заборонено особам, які уповноважені вчиняти реєстраційні дії, вчиняти будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, щодо вказаного об`єкту нерухомого майна.

Так, відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.

Частиною 1 ст. 170 КПК України визначено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно ч. 1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Із аналізу наведеної норми вбачається, що прийняття рішення про скасування арешту майна за клопотанням вищенаведених осіб можливе за таких умов: доведення, що в подальшому застосуванні цього заходу минула потреба; доведення, що арешт накладено необґрунтовано.

Однак, заявляючи клопотання про скасування арешту на вищезазначену квартиру адвокатами не надано жодних доказів на підтвердження того, що в подальшому у застосуванні арешту вказаного майна відпала потреба, як і не було доведено того, що арешт накладений необґрунтовано.

Як вбачається зі змісту обвинувального акту відносно ОСОБА_1 , зазначене майно, а саме, квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , є об`єктом кримінального правопорушення, тому може бути використане, як доказ факту та обставин, що встановлюватиметься в ході судового провадження.

При цьому, колегія суддів наголошує, що кримінальне провадження зараз перебуває лише на стадії підготовчого судового засідання, за результатами проведення якого, колегія суддів дійшла висновку про необхідність повернення обвинувального акту прокурору, у зв`язку із виявленими у ньому недоліками.

На думку колегії суддів, станом на день розгляду клопотання не відпали підстави накладення арешту на вказане майно, яке є предметом злочину та речовим доказом в кримінальному провадженні, а зняття арешту з майна, може призвести до його втрати та настання наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню та у подальшому прийняттю рішення по суті.

Посилання заявників про порушення прав потерпілого через існуючий арешт на квартиру, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони не є беззаперечною підставою для його скасування за вищевикладених обставин.

Отже, враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що клопотання про скасування арешту майна є передчасним на даній стадії судового провадження та таким, що задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 174, 314-316 КПК України, колегія суддів –

ПОСТАНОВИЛА:

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12019040650003129 від 12 грудня 2019 року відносно ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 190 КК України, повернути прокурору Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра, у зв`язку з його невідповідністю вимогам ст. 291 КПК України, для усунення зазначених в ухвалі недоліків протягом розумного строку.

В задоволенні клопотання представника потерпілого ОСОБА_2 - адвоката Барбашина С.В. про скасування арешту майна, який накладений ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19.12.2019 на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відмовити.

Ухвала в частині повернення прокурору обвинувального акту може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська протягом семи днів з дня її оголошення.

Судді:

____ _______ ____

Є.О. Вусик О.В. Колесніченко С.В. Єдаменко